3. Конфлікт між особистістю
і соціальною групою виникає,
як правило, у двох випадках:
а) якщо сподівання групи суперечать
сподіванням окремої особистості;
б) якщо ця особистість суперечить
сподіванням окремої особистості;
в) якщо ця особистість займає
позицію, що докорінно відрізняється
від позиції всієї групи.
4. Міжгруповий конфлікт -
це конфлікт між соціальними
групами і спільнотами людей
із протилежними інтересами. Сучасне
суспільство - це світ різноманітних
організацій, які складаються
із безлічі соціальних груп - формальних
і неформальних. Навіть у найкращих
організаціях між такими групами
можуть виникати конфлікти. Часто
функціональні групи починають
конфліктувати через розбіжності
цілей усередині організації.
5. Конфлікт незалежності
- це коли індивіди мають начебто
подвійну незалежність. Наприклад,
коли конфліктуючі сторони утворюють
групу всередині якоїсь великої
соціальної групи або коли
індивід входить одночасно у
дві конкуруючі групи, що мають
одну мету.
6. Конфлікт із зовнішнім
середовищем - це коли індивіди,
що складають соціальну групу,
зазнають тиску ззовні, передусім
з боку адміністративних або
економічних норм і розпоряджень.
Вони таким чином входять у
конфлікт із соціальними інститутами,
що підтримують ці норми і
розпорядження.
Типологію соціального конфлікту
можна подати також і в такий
спосіб:
а) конфронтація - це пасивне
протистояння груп із протиборчи-ми політичними,
економічними чи соціальними інтересами.
Як правило, це протистояння
не набирає форми відкритого зіткнення,
але припускає наявність непереборних
розбіжностей та здійснення тиску;
б) суперництво - це боротьба
за визнання особистих досягнень
і творчих здібностей з боку суспільства,
соціальної групи або соціальної
організації. Мета суперництва - набуття
кращих позицій, визнання, а також
демонстрація переваги шляхом досягнення
престижних цілей;
в) конкуренція - це особливий
тип конфлікту, його мета - одержання
вигоди, прибутку або доступу до
дефіцитних благ.
Існує певна класифікація
причин виникнення конфліктів, за якою
виділяють декілька головних:
1) обмеженість ресурсів, які
потрібно розподілити;
2) взаємозалежність виконуваних
функцій або завдань;
3) різниця у цілях;
4) різниця в уявленнях
і цінностях;
5) різниця у манерах
поведінки, досвіді, рівні освіти
тощо;
6) некомукативність.
Причини, за яких найчастіше
трапляються конфлікти в туристичних
групах, можуть бути об'єднані у три
групи:
1. Реальна загроза утиску
чи невдоволення яких-небудь інтересів
суб'єкта (тобто людини, чий погляд
на речі беремо за основу). Так,
у подорожі людина може бути
невдоволена розподілом вантажу,
обов'язків або чергувань; місцем,
яке їй дісталось у наметі;
меню, складеним без урахування
її смаків; розпорядком дня чи
темпами пересування і т.п.
При цьому інтереси суб'єкта
страждають від тих чи інших
дій інших учасників чи керівника
групи.
2. Помилкове приписування
кому-небудь позиції, спрямованої
проти суб'єкта. Незрозумілі чи
двозначні вчинки, висловлювання
оточуючих можуть отримати однозначно
спотворену оцінку суб'єкта, особливо,
якщо в нього є якісь побоювання,
через призму яких він сприймає
те, що відбувається. Наприклад, люди
з підвищеною самооцінкою та
загостреним самолюбством, набувши
певний туристичний досвід, нерідко
починають хворобливо реагувати
на поради досвідчених туристів.
Порада, підказка (особливо якщо
вони висловлені не надто тактовно
і тим більше - при всіх) сприймаються
такою людиною як спроба виставити
напоказ її слабкість та підкреслити
вади.
3. Психологічна несумісність.
Упереджене ставлення до людини
через спосіб її мислення, інтереси,
національне чи соціальне походження,
стать, вік, одяг, зачіску, голос,
говірку, ходу, манеру їсти, пити,
сміятись, спати та безліч інших
моментів аж до запаху (навіть
парфумів). Несумісність виникає
у суб'єкта тоді, коли якісь
властивості чи вчинки іншої
людини починають викликати неприємні
асоціації чи дратують самі
по собі. Джерелом несумісності
можуть стати і такі вчинки,
які безпосередньо не стосуються
суб'єкта, та все ж викривають
його слабкість, демонструють
і вади.
Переходячи до розгляду перебігу
соціального конфлікту, механізмів
його розвитку, зазначимо, що у визначенні
механізму соціального конфлікту
в соціологічній науці є два
підходи: статичний і динамічний.
З точки зору статичного підходу,
механізм соціального конфлікту
охоплює такі елементи, як конфліктна
ситуація, учасники конфлікту, об'єкт
конфлікту. Розглянемо їх докладніше.
1. Конфліктна ситуація. На
шляху переростання протиріччя
у конфлікт складається своєрідна
ситуація, яку називають конфліктною.
Остання безпосередньо передує
конфлікту та за певних умов
розвивається в нього. Передконфліктна
ситуація є дуже хиткою: незначна,
навіть випадкова подія може
викликати незворотні процеси,
що безпосередньо ведуть до
відкритого конфлікту. На цій
стадії поєднуються різні обставини,
які передують конфліктам і
часто-густо породжують несумісні
вимоги. При цьому задоволення
інтересів однієї сторони перешкоджає
задоволенню інтересів іншої.
2. Учасники конфлікту.
У будь-якій конфліктній ситуації
виділяють учасників конфлікту
та об'єкт конфлікту. Серед
учасників конфлікту розрізняють
опонентів (тобто тих людей,
що зацікавлені в об'єкті конфлікту),
втягнуті групи і зацікавлені
групи. Участь у конфлікті втягнутих
і зацікавлених груп зумовлена
двома причинами або їх спо
лучениям: вони здатні вплинути
на результат конфлікту; результат
конфлікту стосується їхніх інтересів.
3. Об'єкт конфлікту - це
той ресурс, на який саме і
поширюються інтереси конфліктуючих
сторін. Об'єкт конфлікту є неподільним,
оскільки його сутність або
виключає розподіл, або він представлений
у межах конфлікту як неподільний (одна
чи обидві сторони відмовляються від розподілу).
Фізична неподільність об'єкта не є обов'язковою
умовою конфлікту, оскільки нерідко об'єкт
може допускати його використання обома
сторонами (наприклад, одна сторона забороняє
іншій використовувати певне місце для
автомобіля, не маючи на це відповідних
прав).
Щодо динамічного підходу
механізм соціального конфлікту
проходить зазвичай такі стадії:
1. Прихована стадія. На
цій стадії суб'єкти конфлікту,
перш ніж зважитись на відкриті
дії, оцінюють свої можливості
(матеріальні цінності, владу, інформацію,
зв'язки тощо), вживають відповідних
заходів щодо консолідації сил
протиборчих сторін, пошуку прихильників
та розширення їх кола. На цій
стадії протиріччя ще не усвідомлюються
всіма учасниками конфлікту. Конфлікт
виявляється лише в явному
чи неявному невдоволенні ситуацією.
Невдоволеність щодо цінностей,
інтересів, цілей та засобів
їх досягнення не завжди виливається
в конфлікт: протилежна сторона
іноді або упокорюється з несправедливістю,
або чекає своєї години, затаївши
образу. Власне конфлікт починається
з невизначених дій, що спрямовані
проти інтересів іншої сторони.
Крім того, ця стадія є періодом
формування кожною із конфліктуючих
сторін своєї стратегії і тактики
подальших дій.
Характерно, що прихованій стадії
притаманна фактична готовність до конфлікту
з обох сторін. Зокрема, в туристичній
групі готовність до конфлікту переживається
суб'єктом як стан душевного дискомфорту,
роздратування. Причому все це існує
не саме по собі, а більш-менш чітко
пов'язано з конкретною людиною -
опонентом, який протистоїть суб'єкту
і на якого суб'єкт спрямовує
свої дії при переході від готовності
до реалізації конфлікту.
Опонент не завжди знає про
конфлікт. Так, невдоволений інструктором
турист може в його присутності бути
ввічливим, стриманим і не висловлювати
жодних претензій, а за спиною інструктора
всіляко його обмовляти, кидати на його
адресу скептичні репліки і тим
же суттєво підривати його авторитет
у групі. Інструктор, нічого про це
не знаючи, не робить жодних кроків у
відповідь. У подібних випадках опонент
виступає лише як мішень, на яку суб'єкт
спрямовує свої реакції. Опонент
залишається пасивним і сам у
конфлікт не вступає. Такий конфлікт
- з одним активним учасником - називатимемо
одностороннім.
Значно частіше опонент
не залишається безучасним, а певним
чином відповідає на дії суб'єкта
і стає "повноправним" учасником
конфлікту. Якщо взяти його позицію
за основу, то про нього можна
повторити все, раніше сказане про
суб'єкт. Таким чином, у двосторонньому
конфлікті можна виділяти будь-кого
з двох суб 'єктів, у залежності від
того, з чиєї позиції відбувається
аналіз конфлікту.
2. Стадія формування конфлікту.
На цій стадії, як правило, формуються
протиріччя, чітко усвідомлюються
претензії, що можуть бути висловлені
протилежній стороні у вигляді
відповідних вимог. Оформляються групи,
що беруть участь у конфлікті, та висуваються
їх лідери. Відбувається демонстрація
власних аргументів і критика аргументів
супротивника. На цій стадії конфліктуючі
сторони нерідко можуть приховувати свої
плани чи аргументи. Використовується
також провокація, тобто дії, спрямовані
на формування певної громадської думки,
вигідної для однієї сторони і несприятливої
для іншої конфліктуючої сторони. У процесі
свого формування конфлікт змінюється.
Це пов'язано з тим, що відносини, які складаються
на початку і наприкінці конфлікту, істотно
різняться: різною мірою проявляється
активність учасників конфлікту, можуть
також виникати несподівані перебіги
подій, які додатково спричиняють поглиблення
і розростання конфлікту.
Аналіз свідчить, що процес
формування соціального конфлікту
триває доти, поки не з'являються перші
відчутні результати протиборства, які
осмислюються, обмірковуються та аналізуються
суб'єктами конфлікту. На цьому початковий
етап соціального конфлікту фактично
закінчується.
Дослідження конфліктів у
туристичних групах засвідчують, що
готовність до конфлікту, навіть за дуже
великої напруженості суб'єктів, далеко
не завжди переростає у відкриту сутичку.
Момент переходу залежить від поєднання
дуже багатьох факторів. Серед них
можна виділити вдачу конфліктуючих
(місце в діапазоні між витримкою
та агресивністю, сміливістю та боягузтвом),
імовірний прогноз кожного з
них (що обіцяє йому розвиток конфлікту).
Особливо варто підкреслити значення
зовнішних умов та, зокрема, наявність
і позицію значущих осіб. Якщо хоча
б одна, а тим більше обидві людини,
схильні до конфлікту, відчувають підтримку
оточуючих та прихильність значущих
для себе осіб, відкрита сутичка
стає практично неминучою. Навпаки,
атмосфера загального засудження та
особливо неприхильне ставлення
значущих осіб може загальмувати чи й
зовсім припинити розгортання конфлікту.
3. Стадія інциденту. Для
виникнення конфлікту як такого
потрібні три умови: конфліктна
ситуація, учасники конфлікту, а
також наявність приводу для
конфлікту, тобто своєрідного
"спускового механізму", що
сприяє розвитку подій. Слугує
цьому, як правило, подія, що
переводить конфлікт у стадію
активних дій, тобто конфліктуючі
сторони вирішують вступити у
відкриту боротьбу.
4. Стадія активних дій.
Конфлікт вимагає від його
учасників значної енергії, завдяки
якій він швидко досягає максимального
напруження у діях, тобто критичної
межі, а потім швидко згасає. У
самому конфлікті дії обох
сторін можуть бути як відкритими,
або безпосередніми, так і прихованими,
або опосередкованими. Вони можуть
бути фізичними, психологічними,
ідеологічними, тобто залежать
від специфічної поведінки людей.
Ці дії можуть бути також
передбачуваними і непередбачуваними,
але вони зазвичай розширюють
сферу соціального конфлікту.
Необхідно також зазначити,
що соціологічною наукою значна увага
приділяється виробленню певних технологій
врегулювання конфліктів, управління
ними. Завдання суб'єктів управління
конфліктом у тому й полягає, щоб не допустити
його поширення і зменшити його негативні
наслідки.
Суб'єктом управління конфліктом
може бути як одна з його сторін, так
і третя сторона, що не бере участі
в ньому, але зацікавлена в
його врегулюванні. При цьому, хто
б не був суб'єктом управління
соціальним конфліктом, важливо знайти
ефективні способи та методи врегулювання
конфліктних відносин.
Цьому можуть сприяти певні
організаційні заходи. По-перше, треба
зробити соціальні конфлікти (насамперед
тіньові, неявні, латентні) надбанням
гласності, максимально відкритими.
Це дасть змогу контролювати перебіг
конфлікту і вчасно реагувати
на процеси, що відбуваються під час
протиборства сторін. По-друге, знизити
ступінь соціально-психологічного
напруження, щоб перешкодити появі
детонізуючих ситуацій у відносинах
між конфліктуючими сторонами.
Аналіз показує, що процес
розв'язання соціального конфлікту
- доволі складна справа. Він може
розвиватись різними шляхами, а
також використовувати різноманітні
методи, розроблені теорією соціального
управління. Серед них найчастіше
застосовують такі загальні методи управління
конфліктом, що діють і у сфері
туризму:
1. Метод уникнення конфлікту
- може полягати у відході з
політичної арени того чи іншого
політичного діяча або у погрозі
відходу, в уникненні зустрічей
із супротивником тощо. Однак
уникнення конфлікту не означає
його ліквідацію, тому що залишається
невирішеною сама причина.
2. Метод переговорів - дає
змогу уникнути застосування
насильства. У процесі переговорів
сторони обмінюються думками,
що не минуче знижує гостроту
конфлікту, а також допомагає
зрозуміти аргументи сторін, об'єктивно
оцінити співвідношення сил і
умови примирення. Переговори дають
можливість більш ретельно розглянути
альтернативні ситуації, домогтися
взаєморозуміння, прийти до згоди,
консенсусу, відкрити шлях до
співробітництва.