Лекции по "Социологии туризма"

 

3. Метод посередництва  - це процедура примирення. Посередниками  можуть виступати як організації,  так і приватні особи, а функції  посередників можуть виконувати  не тільки урядові, а й будь-які  інші установи та організації.  Практика доводить, що вдало підібраний  посередник може швидко врегулювати  конфлікт там, де без його  участі згода була б неможлива.  Так, у складних міжнародних  соціальних конфліктах місію  посередників часто виконують  лауреати Нобелівської премії. Така  практика наочно демонструє ті  високі вимоги, що висуваються  до особи посередника (авторитет,  моральність, професійна компетентність, високий інтелект тощо).

 

4. Метод відкладання - нерідко  означає поступитися своїми позиціями.  Це досить поширено в соціальній  практиці. Але тут важливо підкреслити,  що сторона, яка поступилася  своїми позиціями, в міру нагромадження  певних сил і зміни ситуації  на свою користь зробить, як  правило, спробу повернути втрачене.

 

5. Метод третейського розгляду, або арбітраж, - зазвичай за такого  розгляду керується нормами законів,  у тому числі міжнародного  права.

 

Пошук шляхів виходу із конфліктних  ситуацій сприяє виробленню також інших  методів розв'язання соціальних конфліктів, які у сучасній теорії соціального  управління поділяють на дві категорії: структурні та міжособистісні методи управління конфліктами.

 

Серед структурних методів  управління конфліктами найчастіше використовують такі:

 

1. Метод роз 'яснення  вимог - один із найкращих методів  управління, що дає змогу запобігати  дисфункціональним конфліктам. Полягає  у роз'ясненні того, яких результатів  очікують від кожної людини  або підрозділу організації. Тут  повинні бути згадані такі  параметри, як рівень досягнутих  результатів, хто надає і одержує  різну інформацію, яка система  повноважень і відповідальності, а також чітко визначені цілі, політика, процедури і правила  спільної діяльності.

 

2. Метод координації та  інтеграції спільних дій - грунтується  на застосуванні координаційного  механізму. Один із найпоширеніших  тут механізмів - це ланцюг команд. Як відзначали М. Вебер і  представники адміністративної  школи управління, встановлення  ієрархії' повноважень упорядковує  взаємодію людей, процес прийняття  рішень і проходження інформащйних  потоків усередині організації.  В управлінні конфліктною ситуацією  дуже корисні й такі засоби  інтеграції', як управлінська ієрархія, використання спеціальних служб,  що здійснюють зв'язок між функціями,  а також міжфункціональні цільові  групи, наради між відділами  і підрозділами.

 

3. Метод загальноорганізаційних  та комплексних цілей передбачає  об'єднання спільних зусиль двох  або більше людей, груп, відділів  або підрозділів організації  для досягнення певної мети.

 

4. Метод системи винагород  - застосовується з метою впливу  на поведінку і дії людей  для уникнення дисфункціональних  наслідків. Не менш важливо,  щоб система винагород не заохочувала  неконструктивну поведінку і  дії окремих осіб або груп.

 

Серед міжособистісних методів  управління конфліктами найчастіше використовують такі:

 

1. Метод відхилення - характеризується  тим, що людина (або група) намагається  ухилитися від конфлікту. Один  із способів розв'язання конфлікту  - не потрапляти в ситуації, що  провокують виникнення протиріч, а також не вступати в обговорення  питань, що мають значні розбіжності.

 

2. Метод згладжування - характеризується  поведінкою, яка диктується переконанням, що не варто сердитися. Особа,  яка застосовує цей метод, намагається  затамувати в собі ознаки конфлікту,  апелюючи до потреби в солідарності. У результаті може настати  мир, але проблема залишиться. Вже не існує можливості для  прояву емоцій, але вони є всередині  і накопичуються.

 

3. Метод примусу - використовуються  спроби примусити іншу сторону  прийняти свою точку зору за  будь-яку ціну. Той, хто намагається  це зробити, не цікавиться думкою  інших. Особа, що використовує  цей метод, зазвичай поводиться  агресивно і для впливу на  інших, як правило, використовує  силу влади. Конфликт у такий  спосіб можна взяти під контроль, показуючи, що маєш найсильнішу  владу, придушуючи свого супротивника  і вимагаючи від нього поступитися  перед керівником.

 

4. Метод компромісу - характеризується  прийняттям думки іншої сторони,  але лише до певної міри. Здатність  до компромісу високо оцінюється  в управлінських ситуаціях, оскільки  часто надає можливість швидко  розв'язати конфлікт, задовольнивши  обидві сторони. Однак використання  методу компромісу на початковому  етапі конфлікту, що виник унаслідок  прийняття важливого рішення,  може зашкодити діагнозу проблеми  і скоротити час для пошуку  альтернативи.

 

5. Метод розв'язания проблеми - визнання розбіжностей в думках  і готовність до ознайомлення  з іншою точкою зору, щоб зрозуміти  причини конфлікту і знайти  правильний напрямок дій, прийнятний  для всіх. У складних ситуаціях,  де розмаїтість підходів і  достовірна інформація є істотними  для ухвалення розсудливого і  вірного рішення, появу конфліктуючих  думок потрібно навіть заохочувати  і управляти ситуацією, використовуючи  цей метод.

 

Як бачимо, для розв'язання конфліктів у туристичних групах більш прийнятні міжособистісні методи. Таку думку підтримує, зокрема, Е.Е. Лінчевський, який до основних методів (прийомів) долання конфліктів туристичній  практиці відносить: 1) посередництво  третьої особи; 2) роз'єднання конфліктуючих; 3) сприяння вільному розвитку і завершенню реакції конфліктуючих; 4) гасіння  конфлікту.

 

Таким чином, соціальні конфлікти  супроводжують туристичну групу  на різних етапах її існування і  розвитку. Знання причин і механізмів їх виникнення, методів розв'язання і запобігання є важливою умовою забезпечення продуктивного відпочинку туристів під час подорожі.

 

Висновки

 

1. Туристична група - це  цільова соціальна група, створена  для реалізації потреб туристів, що об'єднуються для задоволення  своїх спільних (схожих) інтересів  в оздоровленні, відпочинку та  розвагах. Завдяки домінуванню комунікативної  взаємодії членів групи щодо  задоволення цих інтересів більш  вагомою в туристичних групах  є неформальна структура.

 

2. В туристичних групах  взаємодіють дві групи соціальних  ролей: функціональні, які забезпечують  життєдіяльність групи та досягнення  основної мети, та позиційні, які  обумовлені соціальним статусом (позицією), яку займає член групи  і яку йому відводять інші  члени.

 

3. Лідер туристичної групи  - найбільш впливовий її член, який вирішує групові інтереси, оцінки і норми, наділений найбільшим  цілісним потенціалом, організовує  діяльність групи, спрямовану  на досягнення спільних інтересів.

 

4. Керівник туристичної  групи, на відміну від лідера, призначається офіційно, наділений  певними санкціями, представляє  групу в зовнішньому середовищі  і несе відповідальність перед  законом за стан справ у  групі. Головне завдання керівника  - об'єднати в собі риси лідера  і офіційного керівника для  досягнення поставленої мети.

 

5. Соціальний конфлікт  у туристичній групі розуміється  як зіткнення протилежних інтересів,  цілей, позицій або поглядів  окремих туристів чи окремих  малих груп у складі туристичної  групи.

 

6. До основних причин  виникнення конфліктів у туристичних  групах відносять: обмеженість  ресурсів, які потрібно розподілити;  взаємозалежність виконуваних функцій  або завдань; різниця у цілях;  різниця в уявленнях і цінностях;  різниця в поведінці, досвіді,  рівні освіти тощо; некомунікативність. Найчастіше в туристичних групах  причиною конфліктів є реальна  загроза незадоволення або обмеження  інтересів суб'єкта; помилкове приписування  кому-небудь позиції, спрямованої  проти суб'єкта; психологічна несумісність.

 

 Тема 3. Методологія, напрями  і технології соціологічних досліджень  у сфері туризму

 

3.1 Методологія і напрями  соціологічних досліджень у сфері  туризму

 

Переходячи до розгляду методології  соціологічних досліджень в галузі туризму, слід зазначити, що у загальному вигляді під методологією розуміють  систему принципів наукового  пізнання. У більш вузькому сенсі  методологія визначається як вчення, по-перше, про структуру, логічну  організацію, методи і засоби наукової діяльності; а по-друге - про принципи побудови, форми і способи наукового  пізнання. Саме методологія соціологічного дослідження визначає, наскільки  зібрані соціальні факти можуть бути реальною і надійною основою  об'єктивного знання. Вона не пов'язана  безпосередньо з сутністю знання про реальний світ, а скоріше має  справу з операціями, за допомогою  яких конструюється знання. Тому терміном "методологія" часто-густо прийнято визначати сукупність дослідницьких  процедур, техніки і методів, включаючи  прийоми збирання та опрацювання  соціологічних даних.

 

Метод являє собою головний спосіб збирання, опрацювання або  аналізу даних. Іншими словами, метод - це певна сукупність конкретних прийомів і способів пізнання, перетворення або оцінки соціальної дійсності. У  цьому випадку методи є складовою  частиною методології тієї чи іншої  науки, соціології зокрема. Техніка, у  свою чергу, є сукупністю спеціальних  прийомів для ефективного використання того чи іншого методу. Методика - поняття, яким визначають сукупність технічних  прийомів, пов'язаних з певним методом, включаючи конкретні операції, їх послідовність та взаємозв'язок. Під  процедурою соціологічного дослідження  розуміють послідовність усіх операцій, загальну систему дій і способів організації та здійснення соціологічного дослідження. Це найбільш загальне поняття, яке належить до системи прийомів збирання та опрацювання соціологічної  інформації.

 

Слід зауважити, що серед  основних категорій соціологічного дослідження часто-густо використовують і таке поняття, як технологія. За аналогією  з промисловою технологією ця категорія з погляду соціологічного дослідження є сукупністю прийомів, методів і дій, що їх застосовують для досягнення поставленої мети в процесі планування, організації  та проведення соціологічного дослідження. Вона завжди базується на емпіричному  досвіді й теоретичних закономірностях, відкритих та апробованих дослідницькою  соціальною практикою.

 

Переходячи до розгляду основних напрямів соціологічних досліджень сфери туризму, слід зазначити досить широкий діапазон тематики досліджень та динамічний характер її оновлення. Такі характеристики напрямів дослідження  обумовлені тим, що туризм як соціальне  явище перебуває у постійному розвитку під впливом динамічних суспільних змін та умов функціонування туристичної галузі.

 

На ці особливості соціологічних  досліджень туризму звертає увагу  М.Б. Біржаков, визначаючи основним напрямом дослідження вивчення соціальних умов, що сприяють переміщенню людини. Для  існування туризму як явища в  житті людини необхідно щонайменше дві найважливіші умови: вільний  час і достатні засоби для здійснення туристичних подорожей, а також  наявність спокійних політичних обставин, що забезпечують вільне переміщення4.

 

За допомогою соціологічних  досліджень вивчаються поведінка й  мотивації людей у різних аспектах: залежно від віку, національності, соціального стану, освіти, місця  проживання, культурних устоїв. Вивчаються умови, що визначають масовість туризму, виділення людей у групи, формування туристичних потоків на основі соціальних ознак. Соціологія із залученням методів  психології й антропології розглядає  поведінку різних груп людей у  множинних ситуаціях.

 

У цей час соціологічним  дослідженням приділяється велика увага. Практично на кожному великому заході, виставці проводиться анкетування  туристів і відвідувачів з метою  одержання різноманітної інформації, що дозволяє одержати важливі дані для оцінки мотивації здійснених і майбутніх подорожей.

 

Для цього, зокрема, проводиться  активне анкетування як працівників  туризму, так і власне туристів.

 

Дані соціологічних опитувань  є також важливою вихідною базою  для побудови прогнозів і рекомендацій щодо формування політики просування туристичного продукту на конкретному  споживацькому ринку, а також  підставою для прийняття важливих політико-економічних рішень у сфері  митних і міграційних відносин і  правил.

 

Отже, часткова соціологічна теорія туризму у своїх дослідженнях, з одного боку спирається на дані емпіричних досліджень, а з другого боку - результати досліджень такої соціологічної  теорії є методологічною базою для  проведення подальших емпіричних досліджень, ефективність яких багато в чому залежить не тільки від техніки проведення, але й від результатів досліджень у рамках соціологічної теорії туризму.

 

3.2 Методика і техніка  соціологічних досліджень у сфері  туризму

 

Беручись до розгляду методики і техніки соціологічних досліджень масової комунікації, необхідно, на нашу думку, пояснити спочатку сутність поняття "соціологічне дослідження", охарактеризувати його основні типи та зіставити з ними дослідження  туризму.

 

Соціологічне дослідження  визначається в соціології як система  логічно послідовних методологічних, методичних і організаційно-технічних  процедур, пов'язаних між собою єдиною метою: отримати достовірну інформацію про ті соціальні явища або  процеси, що вивчаються, про тенденції  або суперечності їх функціонування і розвитку, щоб ці дані могли  бути використані в практиці соціального  управління різноманітними галузями суспільного  життя. Інакше кажучи, соціологічне дослідження - це багатогранний науковий процес вироблення нових знань, який об'єднує  як теоретико-методологічний, так і  емпіричний рівні пізнання, що відповідно забезпечує його цілісність і дає конкретне уявлення про будь-які сторони соціальної реальності, про різноманітні види суспільної діяльності людей.