Лекции по "Социологии туризма"

 

У той же час ці організації, як і будь-які соціальні організації, ви¬значаються високим рівнем як багатовимірності, так і невизначеності побудови і функціонування. Вони належать до надскладних систем, їхня складність може перевищувати можливості управління щодо контролю організаційних процесів.

 

Прагнення відійти від  складності в будові організацій  породжує чимало методів, прийомів - систематизацію, декомпозицію, агрегування, що стосуються як самих систем, так і знань  про них.

 

Що ж до туристичних  організацій, то найчастіше за всі інші об'єкти тут застосовують такий метод  їх спрощення, як соціальна формалізація, тобто стандартизація організаційних зв'язків і норм.

 

Соціальна формалізація як спосіб організованості систем - це цілеспрямоване формування стандартних, знеособлених зразків поведінки в правових, організаційних і соціокультурних  формах.

 

У соціальних організаціях формалізація охоплює контрольовані зв'язки, статуси  і норми. Завдяки їй знижується абсолютна  і відносна організаційна складність.

 

Найважливішою ознакою цього  способу організованості туристичної  діяльності є зафіксованість його елементів, тобто договірне, документальне  закріплення їх в єдиній системі  правових, технологічних, економічних  та'інших норм і залежностей. Результативний ефект формалізації проявляється, зокрема, в концентрації і каналізації  організаційної діяльності в найбільш оптимальному на¬прямку, а саме - у  стійкості, стабільності функціонування організації, у можливості більш-менш тривалого прогнозування функціональних процесів, в економії організаційних зусиль за рахунок скорочення амплітуди  пошуків у кожній конкретній ситуації. На цій основі створюється формальна  організація підприємства, установи в туристичній сфері.

 

Зауважимо, що існують два  шляхи формалізації соціальних систем. Перший шлях - через оформлення природно створеного стану - грунтується на осмисленні попереднього досвіду. При цьому аналіз усталеної практики функціональних відносин, зафіксованої в свідомості як дане, приводить до пошуку і вичленування з неї найбільш повторюваних, сталих, неперехідних елементів. Формальна організованість тут немов виводиться чи випливає з досвіду. Такого роду формалізацію можна назвати "рефлексивною". Наприклад, стихійний розподіл функцій, що тривалий час складається в якомусь підрозділі туристичного підприємства, одного разу фіксується і закріплюється у вигляді спеціального адміністративного розпорядку (документа), який стає організаційною основою функціонування цього підрозділу і еталоном для створення нових. Такий шлях формалізації був поширений у перші роки виникнення нових туристичних фірм і агенцій при переході від державної системи організації туризму до ринкової.

 

Другий шлях формалізації - це "конструювання" соціальної організації. Уданому випадку створення програми передує актуальному існуванню  організації. Наприклад, створення  нового туристичного підприємства передбачає попередню розробку спеціального проекту, плану роботи тощо, згідно з якими  організуються його технічна і соціальна  структури. Минулий досвід тут також  присутній, але тільки як прецедент, як урок. Такий шлях формалізації набуває  поширення на сучасному етапі  розвитку туристичної галузі в Україні.

 

Соціально-психологічна організація  проявляється, головним чином, у групоутворенні. До соціально-психологічних груп входить  небагато осіб, зв'язки між якими  утворилися стихійно, але які порівняно  тривало підтримують між собою  ці безпосередні ("віч-на-віч") зв'язки. У таких групах люди об'єднані взаємним інтересом, хоча кожен із них усвідомлює або виокремлює себе як специфічну соціальність. Максимальна чисельність  групи визначається можливістю підтримання  безпосередніх особистих контактів  і, за даними більшості дослідників, зазвичай складається з 3-10 осіб. Слід додати, що таку групу характеризує і певна соціально-психологічна спільність: почуття солідарності, взаємної довіри, спільної долі тощо. Межі такої групи можуть збігатися  з формальними або відрізнятися від них, включати членів декількох  підрозділів туристичної організації, розбивати останні на неформальні  підгрупи, які за межами організації  не функціонують взагалі.

 

Бажаючи задовольнити свої соціальні  потреби в рамках групи, працівник  туристичної фірми потрапляє  в залежність від неї, тобто група  може контролювати його поведінку. В  її розпорядженні є багато засобів  впливу: осуд, моральна ізоляція тощо. Група стихійно формує власні норми  поведінки, дотримуватись яких повинен  кожен її член. Таким чином, виробляється соціально-психологічний механізм внутрігрупового контролю. У групі  відбувається поділ її членів за шкалою престижу. Причому цей поділ часто  не збігається з посадо-^мо, ранговою структурою. У групі, крім того, виникають  також відно¬сини лідерства. Інакше кажучи, структура колективу роздвоюється на формальну і соціально-психологічну (підрозділ - група, керівник - лідер, посада - престиж). Подібне роздвоєння може призвести до явищ дезорганізації. Тому завдання соціолога - знайти способи  поєднання формальної організації  та організації соціально-психологічної (добір персоналу, вибірність керівників).

 

Але роздвоєння туристичних  організацій цим не вичерпується. Формальній структурі протистоїть  не тільки соціально-психологічна, а  й позаформальна організованість  персоналу.

 

Часто службові відносини  не вкладаються в суто формальні  зв'язки і норми. Для вирішення  багатьох проблем працівникам доводиться вступати між собою у стосунки, не передбачені жодними правилами, інструкціями, взагалі заздалегідь  заданими приписами, що цілком природно, бо формальна структура не може передбачити  все, та й не повинна намагатися це робити.

 

Таким чином, якщо соціально-психологічна організація туристичного підприємства, установи створює зв'язки і норми  для задоволення потреб працівників  як особистостей - у спілкуванні, визнанні, належності, то позаформальна організація  виникає внаслі¬док прагнення людей  як працівників краще вирішувати свої службові справи, але якимось  своїм способом. Це цілком службові, спрямовані на справу, на роботу, але  не передбачені інструкціями і правилами, не підтверджені офіційно-ділові стосунки. Тому в будь-якій туристичній організації  звичайно існує "паралельна" система  зв'язків і норм. Вона може бути дуже корисною для організації або  шкідливою. Але вона виникає, природно, через неможливість охопити офіційними стандартами всі відносини, ситуації, особистісні особливості.

 

По-друге, для туристичної  організації є важливим, що "всесильність" бюрократичної організації господарчої  діяльності була поставлена під сумнів новими теоріями фінансового капіталу. Виникли концепції "переплетеного  директорату" (interlocking directorships) і "ресурсної  залежності" (resource dependency), що вказують на серйозну залежність корпоративних  стратегій від відносин з банками  й іншими фінансовими інститутами. Іншим джерелом господарчої влади  стала визначена консолідація акціонерів, що частково підриває гегемонію керівників.

 

1.7 Типологія туристичних  господарчих організацій

 

В сучасних джерелах з туризмології питання типології туристичних  господарчих організацій набувають  все більшої популярності. Однією з важливих підстав для цього  є розвиток і структуризація сучасної туристичної індустрії. Так М.Б. Біржаков посилається на розуміння туристичної  індустрії як сукупності готелів  й інших засобів розміщення, засобів  транспорту, об'єктів і засобів  розваги, об'єктів пізнавального, лікувального, оздоровчого, спортивного, релігійно-культового, ділового й іншого призначення, організацій, що здійснюють туроператорську й  турагентську діяльність, а також  організацій, що надають туристично-екскурсійні  послуги гідів-перекладачів.

 

При цьому вчений вважає, що на сучасному етапі розвитку, незалежно від державного устрою країни або території туристичного центру, у сфері діють кілька різних типів підприємств, що здійснюють туристичну діяльність, а саме організатори туризму (туроператори й туристичні агентства), перевізники, готелі й інші підприємства системи розміщення, підприємства громадського харчування, атракції й розваги, а також інші туристичні і суміжні з ними послуги, до яких варто зарахувати підприємства банківської сфери, з послуг страхування, інформації та інших. У спеціальних видах туризму можуть брати участь лікувальні установи, установи системи навчання, спортивні й інші, адекватно цілям конкретного туристичного продукту.

 

Підтримуючи в цілому такий  підхід до типології туристичних  організацій, разом з тим важко  погодитись з віднесенням М.Б. Біржаковим до організаторів туризму лише двох видів підприємств сфери туризму - туроператора та туристичну агенцію. Адже до організаторів туризму, під  якими розуміємо всі туристичні господарські організації, належать практично  всі перераховані вище цим автором  організаційні складові індустрії  туризму.

До певної міри відповідає цим вимогам типологізація, запропонована  В.О. Квартальновим, у відповідності  до туристичних товарів та послуг, що виробляються і надаються у  туристичному бізнесі. Йдеться про  класифікацію за шістьма категоріями: розміщення, транспортування, сприяння подорожі, харчування, розваги та споживчі товари.

 

У вітчизняній соціології досить поширена типологія організацій, що об'єднує п'ять основних типів: ділові організації, громадські спілки або масові організації, проміжні форми  організації, асоціативні організації, поселення.

 

1. Ділові організації - фірми та установи, які або  виникають самі для комерційних  цілей, або створюються ширшими  організаційними системами для  вирішення окремих завдань. Цілі  найманих працівників не завжди  пов'язані з цілями власників  або держави. Членство в них  забезпечує працівників засобами  до існування. Основа внутрішнього  регулювання - адміністративний  розпорядок, принципи єдиноначаль¬ності,  призначення, комерційної діяльності.

 

2. Громадські спілки або  масові організації, цілі яких  виробляються "зсередини" і  є узагальненням індивідуальних  цілей учасників. Регулювання  забезпечується спільно прийнятим  статутом, принципом виборності, тобто  залежністю керівництва від керованих.  Членство в них задовольняє  політичні, соціальні, економічні, аматорські потреби тощо.

 

3. Проміжні форми організацій,  наприклад кооперативні (сільськогосподарські, риболовецькі артілі), які поєднують  у собі основні ознаки спілок, але виконують підприємницькі  функції, їх необхідно відрізняти  від споживчих кооперативних  організацій (споживспілки, яситлові  кооперативи і т.ін.).

 

4. А соціатшні організації  - сім'я, наукова школа, неформальна  група. У них помітні деяка  автономія від середовища, відносна  стабільність складу, ієрархія (верховенство, лідерство), порівняно стійкий розподіл  учасників (за ролями, престижем), прийняття спільних рішень. Регулятивні  функції здійснюють спонтанно  створені в них колективні  норми і цінності. Однак ступінь  їх формалізації незначний.

 

5. Схожі організаційні  ознаки має і такий тип спільноти,  як поселення. Спочатку люди  оселяються разом, щоб через  сусідські зв'язки використовувати  діяльніші спроможності (здібності)  одне одного, підкоряючись при  цьому певній доцільності цілого (дотримуючись планування вулиць, форм і розмірів житла, структури  спеціалізації і т.ін.), яка кожному  окремо не потрібна. В міру  урбанізації фактор цілісності  зростає, знеособлюється і виокремлюється  ще більше.

 

Очевидно, що всі зазначені  організаційні форми взаємопов'язані  і перетинаються між собою.

 

Подальшого розвитку і  конкретизації ця типологія набула в сучасній соціології. Так, емпірична  типологія ділових організацій  виділяє два типи:

 

1) підприємства (зайняті у  виробництві й розподілі матеріальних  цінностей та послуг);

 

2) установи (зайняті у сфері  розумової праці).

 

До першого типу належать організації виробничі, торговельні, обслуговуючі, до другого - освітні, лікувальні, культурні, управлінські, наукові та проектні. Як бачимо, туристичні підприємства належать до першого типу, об'єднуючи  в собі виробничі (туристичних товарів), торговельні (з продажу туристичних  товарів і послуг) і обслуговуючі (з надання туристичних послуг) різновиди.

 

1.8 Лідерство і менеджмент  у туристичних господарчих організаціях

 

Проблема лідерства вже  висвітлювалась в лекції "Туристична група", де це явище розглядалось у парі з феноменом керівництва, що обумовлювалось переважно особистісними  комунікаціями, невизначеністю структури  групи.

 

Однак у туристичних господарчих  організаціях, де явище лідерства  також має місце, розглядається  воно переважно в парі з феноменом  менеджменту. А саме поняття керівництва  в господарчій туристичній організації за своїми характеристиками вживається в сенсі, близькому саме до менеджменту.

 

Лідерство визначається ним  як процес, за допомогою якого людина здатна впливати на поведінку інших  людей у потрібному для неї  напрямку.

 

Найбільш актуальним для  індустрії гостинності Уокер  вважає таке визначення: лідерство - це процес, завдяки якому люди з ідеями здатні задавати бажаний напрям діяльності інших людей. Отже, лідери знають, чого вони хочуть і чому вони цього хочуть. Вони спроможні передати це іншим  і досягти їх співробітництва  і підтримки.

 

На відміну від лідерства, менеджмент містить у собі прогнозування, планування, організацію, мотивацію  й контроль за діяльністю туристичної  організації для досягнення поставлених  цілей. Менеджмент установлює напрямок, у якому має розвиватися туристична організація. Дослідницька робота, на підставі якої вибирається цей напрямок, може бути проведена фахівцями самого підприємства або запрошеними консультантами. Менеджери одержують потрібні ресурси  для виконання завдань і простежують  всі стадії роботи до самого завер¬шення, здійснюючи нагляд і контроль.