Лекции по "Социологии туризма"

 

* бажання, що полягають  у свідомому ставленні певних  цілей і прагненні їх здійснити.

 

Як бачимо, на туристичну поведінку впливає вся сукупність факторів цієї групи. З їх допомогою  людина-турист створює свої уявлення щодо сутності, переваг та обмежень туризму, опосередковує ці ідеї через почуття-емоції, надаючи тим самим емоційного підсилення чи послаблення поведінковим механізмам, залучає вольові механізми для здійснення туристичної подорожі.

 

Друга група складається  з матеріальної культури, що оточує людину, духовної атмосфери соціального  середовища, суспільно-політичної організації, групи, явища влади, багатства і  грошей, розподілу праці та ін. Усі  вони складні, оскільки є поєднанням різних факторів першої групи з біологічними та космічними факторами. Позначаються вони як фактори соціального середовища.

 

Слід зазначити, що саме через  складність факторів соціального середовища пересічній особі подекуди важко  оцінити негативні наслідки їх впливу на власну поведінку.

 

На необхідності розглядати туристичну поведінку у взаємодії  із навколишнім середовищем наголошує  В.О. Квартальнов. Він переконаний, що збалансована й набута стійкість  від впливів внутрішнього й зовнішнього  середовища системи організму й  особистості людини здійснює постійну активну діяльність щодо задоволення  виникаючих, зростаючих і мінливих (з різних причин) потреб. Цим людина забезпечує собі життя, необхідні й  достатні умови існування, а також  комфорт і відносну надійність життєдіяльності, здоровий спосіб життя, що залежить від  рівня й ступеня задоволення  потреб.

 

При цьому умовами оптимальної  життєдіяльності людини є:

 

1) активний взаємозв'язок  з навколишнім середовищем, освоєння  інформації, споживання матеріальних  продуктів й енергії;

 

2) стабільність внутрішнього  середовища організму, що зберігається  завдяки необхідному й достатньо  збалансованому харчуванню й  обміну речовин;

 

3) оптимальний розвиток  і стан психіки, що характеризується  стійкістю до стресів і позитивним  емоційним настроєм;

 

4) раціональне управління  соціальною діяльністю. "Раціональне"  у цьому випадку розуміють  як розумне і справедливе, не  суперечливе моральним принципам  суспільства й законодавчим основам  держави;

 

5) гуманізація умов життя  й діяльності людини.

 

Як бачимо, ці умови сприяють найповнішому задоволенню потреб людини. В той же час саме вони нерозривно пов'язані з усіма групами чинників, що визначають (за П. Сорокіним) поведінку  людини. При цьому на рівні космічних  і біологічних сил (чинників) цей  вплив носить опосередкований характер, а на рівні соціально-психологічних  сил - безпосередній.

 

Таким чином, дослідження  механізмів, рушійних сил будь-якої поведінки людини, зокрема туристичної, має ґрунтуватись і починатись зі з'ясування значення потреб людини-туриста  та впливу на їх Реалізацію і розвиток зовнішніх сил - навколишнього середовища.

 

3.6 Системно-структурний підхід  до розуміння туристичної поведінки

 

В основу такого підходу покладено  розглянуту раніше концепцію людини як багаторівневої живої системи, що має як структурні елементи п'ять  основних рівнів: структурний, функціональний, психічний, свідомий і поведінково-діяльнісний.

 

Звернімо увагу, що автор  цієї концепції (І.І. Хоміч) як найвищий рівень системи визначає поведінково-діяльнісний, тобто такий, що поєднує у собі поведінку та діяльність. Підставою  для такого розуміння є близькість механізмів, рушійних сил поведінки  і діяльності. В той же час вони не є тотожними. Як буде показано в  подальшому викладенні, діяльність вирізняється від поведінки ступенем усвідомлення її кінцевого результату, визначенням  мети та прогнозуванням результату. Більш  конкретно ці та інші особливості  туристичної діяльності будуть розглянуті в наступній лекції.

 

Поведінка і діяльність людини при цьому розглядаються як результат  взаємодії всіх зазначених рівнів системи, спрямованої на збереження її цілісності та життєздатності. Оскільки людина є  відкритою соціально-інтегрованою системою, її поведінку потрібно розглядати як таку, що визначається природно-соціальним середовищем, а також сутністю зв'язків, відносин та станів у системі "людина - середовище".

 

В основі поведінки людини як системи лежить механізм підтримки  динамічної рівноваги системи "людина - середовище", що порушується через  зміни в кожній із підсистем - "людина" і "середовище". Спрямованість  поведінки і діяльності людини в  бік підтримки рівноваги із середовищем  зумовлені прагненням зберегти людину як систему. Іншими словами, будь-яка  поведінка людини зумовлена і  спрямована на збереження та забезпечення її життя. Зрозуміло, що це положення  є визначальним для туристичної  поведінки, оскільки середовище має  переважно інноваційний характер.

 

Слід зазначити, що в сучасній туризмології поняття потреби туриста  набули визнання і досить широкого вжитку. Зокрема, Дж. Уокер, визначаючи потреби, що спонукають людину відправитися в подорож, посилається на всі  п'ять типів модельних потреб за А. Маслоу- психологічні, самозбереження, в любові, у визнанні та самоактуалізації.

 

Близьку позицію щодо потреб і їх значення в туризмі займає В.О. Квартальное, хоча групує їх за дещо іншими підставами - за характеристиками їх природної основи, виділяючи при  цьому фізичні, біогенні, соціальні, нейрофізичні, психофізичні, духовні. Він зазначає, що різноманітні потреби - біогенні, психічні, соціальні, умовно диференційовані в гносеологічних і технологічних цілях, поєднані в цілісному суб 'єктові - людині. Тому при вивченні явищ і розробці проектів туристично-екскурсійних послуг або освітніх програм варто виходити із суті феномена "потреби людини", що досить різноманітні й мають складний динамічний процес розвитку та різноманітні форми прояву.

 

Плідною є ідея щодо зв'язку туристичних потреб із сутнісними ознаками туриста як людини, що здійснює подорож  заради задоволення або із зацікавленості. Отже, зацікавленість розглядається  по ряд із задоволенням, виокремлюється як самостійний мотив здійснення подорожі (туризму). Зацікавленість імпліцитно пов'язана з новизною, з новим  загостреним сприйняттям, що виникає  при зустрічі з чимось незвичним, незнайомим. На перший погляд може здатися, що зацікавленість є проявом інтелектуальної, а отже, духовної потреби. Проте, зацікавленість є проявом і іншої, вітальної  потреби - розширення життєвого простору свого буття. З такого погляду  туризм можна вважати антропоморфізованою  формою задоволення потреби соціальної істоти у засвоєнні нового простору. Можливо навіть припустити, що це взагалі  базисна і навіть вітальна потреба, яка лежить в основі туристської  дії, туристської активності.

 

Туризм виступає як засіб  задоволення також інших вітальних, тобто тілесних потреб.

 

На перший план тут, безумовно, виступає можливість відновлення фізичного  стану людини, оздоровлення, так  би мовити, поновлення її тіла. Саме цю потребу задовольняє рекреаційно-реабілітаційний  туризм.

 

Додатком, проте дуже суттєвим, цього виду туризму є ще одна матеріальна  потреба: харчування. Більше того, в  ряді випадків ця потреба може стати  домінуючою (для останнього варіанту ми навіть пропонували би ввести поняття  такої подорожі як "гастрономічний туризм"). На сьогодні ресторанний, а  отже, харчовий бізнес є невід'ємною  частиною готельного, санаторно-курортного тощо. Значна частина рекламно-туристичних  проспектів надає інформацію про  особливості кухні, яка очікує на мандрівників, пропонуючи скуштувати ексклюзивні, місцеві страви, спробувати напої.

 

До тілесних потреб, які  задовольняються за допомогою туризму, належить також статева потреба. На сьогодні термін "секс-туризм" все частіше згадується у періодиці.

 

Соціальні потреби також  можуть виступати мотивами до здійснення подорожей. Це-мотив соціального  самоутвердження людини, потреба  у визнанні з боку інших. Ця потреба  може реалізовуватись по-різному. Так, вона є потребою у спілкуванні  з іншими людьми, потребою в міжособистій комунікації.

 

Потреба у спілкуванні  перетворилася наприкінці XX століття в суттєвий чинник міжнародного туризму. Самотність як стан незадо воленої  потреби у спілкуванні є мотивом, який змушує відправитись у подорож, адже протягом неї виникають нові знайомства, формуються, хоча і тимчасові, спільнота, товариство. Життя наповнюється сенсом, відбувається поновлення залучень до соціальних зв'язків, повернення відчуття соціальної повноцінності. Туризм стає фактором індивідуальної надії та сподівання.

 

Водночас потреба у  соціальному самоутвердженні реалізується і у вигляді мотиву престиж, тобто  демонстрування певного соціально-економічного статусу за допомогою туризму. Не секрет, що престижні тури є для  певних соціальних груп своєрідним "лейблом", який свідчить про належність такого мандрівника до еліти. Тому здійснити  такі тури, побувати, відпочити у  певних країнах, зупинитися у певних готелях, дозволити собі певні розваги - це продемонструвати "хто є хто".

 

Духовні потреби безпосередньо  з фізичним існуванням не пов'язані. Проте вони пов'язані з рефлексією людини щодо буття навколо неї, свого  місця в світі, з пошуками основ  і сенсу буття. Ці потреби лежать у підґрунті таких різновидів туризму як паломницький, культурно-історичний, духовний, ностальгічний.

 

Паломницький, або прочанський, туризм пов'язаний із релігійними уподобаннями людини. Паломництво до святих місць, або до місць, які у певний час  пов'язані з релігійними подіями (наприклад, приїзд багатьох тисяч людей  до Києва у зв'язку з візитом  папи римського).

 

На відміну від прочанського туризму духовний туризм (термін, до речі, не є загальноприйнятим) - це подорожі, які здійснюються людиною задля  визначення в питаннях трансцендентних  засад свого буття, визначення щодо релігії, етичної та філософської культури.

 

 

Близько стоїть до цих різновидів культурний або культурно-історичний туризм, який спонукається потребою наочно побачити культурно-історичні пам'ятки. Ця потреба виникає, з одного боку, внаслідок набуття певного рівня  знань, освіти, з іншого - знов-таки з  прагнення до освоєння нового. Важливою складовою мотиву цього виду туризму є естетичне задоволення - отримання позитивних емоцій від зустрічі з красою. Естетична складова може взагалі домінувати (наприклад, цей мотив є підґрунтям подорожей з метою відвідати різні театри, побувати на всесвітньо відомих виставах). Культурний туризм у свою чергу лежить в основі духовного збагачення людини, зростання її інтелектуальної, естетичної, моральної зрілості.

 

Ностальгічний туризм також  мотивується духовними потребами, головною складовою тут є емоційно-почуттєвий стан, який викликається спогадами  від відвідування місць, пов'язаних з "історією життя" конкретної людини. Це мандрівка, яка знову викликає картини з минулого, що мають важливе  суб'єктивне значення для людини.

 

Туристичні потреби людини - сукупність станів людини, що по¬роджують  установлення на активний відпочинок, готовність до подорожей і поїздок  у різні регіони або інші країни. Туристичні потреби людини можна  розділити на три групи: обоє 'язкові, специфічні й додаткові. Обов 'язковими для туриста виступають потреби, пов'язані з доставкою до місць  рекреації, тобто з послугами  транспорту, а також зі створенням нормальної життєдіяльності людини на відпочинку й у подорожі, тобто  з готельним господарством, підприємствами громадського харчування. Специфічні потреби пов'язані із задоволенням бажання реалізувати основну  мету відпочинку, подорожі: набратися  вражень від нових місць, розважитися, скористатися курортними послугами, ознайомитися з історичними пам'ятками, включитися в діяльність конференції або  ділового симпозіуму тощо. Нарешті, додаткові  потреби людини-туриста зводяться  до можливості купити сувеніри, одержати непрямі побутові послуги, послуги  для особистого транспорту й т.ін.

 

На наш погляд, до потреб, що спонукають до подорожування (тобто  до туризму), з цих трьох повною мірою можуть бути віднесені лише специфічні. А потреби обов'язкові та додаткові слід вважати спонукальними  до певної діяльності: обов'язкові - до діяльності організаторів туризму, а додаткові - до діяльності самих  туристів. Підтвердженням такого розуміння  потреб туристичної поведінки може слугувати визначення у тому ж  довідковому джерелі ще одного терміна -потреби туриста.

 

Потреби туриста - сукупність потреб мандрівників і туристів, пов'язаних із проживанням і пересуванням, які  забезпечуються функціонуванням підприємств  системи харчування, готелями й іншими засобами розміщення, транспортними  компаніями. Засоби розміщення (готелі, мотелі, приватні квартири та ін.) і  підприємства харчування (ресторани, кафе, бари) створюють умови для нормальної життєдіяльності туристів. Транспортні  засоби здійснюють їх доставку до місць  відпочинку й забезпечують внутрішньомаршрутні  пересування.

 

Споживання основних послуг є передумовою для задоволення  специфічних потреб туристів, що є  головною метою поїздки, - потреб у  враженнях, розвагах, ділових зустрічах, курортному обслуговуванні й т.д. Додаткові потреби, які виникають у туристів під час подорожі, задовольняються послугами підприємств сервісу, торгівлі, культурних і розважальних установ.

 

Таким чином, потреби є  спонукальною силою як до туристичної  поведінки, так і до туристичної  діяльності, хоча їх зміст (спрямованість) різні в кожному випадку. При  цьому потреба передує мотивації.

 

6. Мотивація, формування  мети і прийняття рішення - інтеграція, звірення готовності  всіх робочих систем і подання  команди до дії. Мотивація охоплює  лише дії, в яких реалізація  потреби вимагає участі свідомості. На цій основі в поведінці  людини виокремлюються дві форми:  свідома та підсвідома (інстинктивна).

 

Певним актам (звичкам) поведінки, зокрема туристичної, передує послідовність  дій людини. Потреба, усвідомлена  суб'єктом, набуває форми інтересу, тобто прагнення діяти певним чином для задоволення потреби. Остання може породжувати різні  інтереси, а також бути задоволена різними способами. Який саме інтерес  буде сформований на базі певної потреби, залежить від системи цінностей  суб'єкта. Якщо інтерес - це прагнення  діяти певним чином, то мотив - це особливий  стан суб'єкта, що безпосередньо передує  поведінці, той зміст, що його суб'єкт  проведення надає своїм вчинкам, вибір способу дій для реалізації інтересів суб'єкта в конкретних умовах дії факторів зовнішнього  середовища.