Лекции по "Социологии туризма"

 

Орієнтовні потреби закладеш у процес саморегуляції поведінки  для забезпечення адекватної оцінки змін у життєвій ситуації і вибору на цій основі відповідної моделі поведінкової взаємодії з ситуацією.

 

Орієнтовні потреби мають  свою структуру, яка включає пізнавальну  потребу, потребу в емоційному контакті, а також потребу в змісті життя. Кожна із складових орієнтовних  потреб зумовлює відповідні види адаптивної поведінки людини.

 

Так, під впливом пізнавальної потреби мотивується прагнення  до пізнання незрозумілих індивіду явищ. Потребі в емоційному контакті відповідає регулювання поведінки людини в  залежності від емоційних відносин інших людей. У відповідь на потребу  у змісті життя формується прагнення  співвідносити цінність власної  особистості з різними рівнями  колективних та загальнолюдських цінностей.

 

Таким чином, реалізація орієнтовних  потреб мотивує таку поведінку людини, яка спрямована на дослідження та аналіз нової ситуації оточення, що складається не тільки з урахуванням  предметних співвідносин, але й емоційних  оцінок інших людей, а також співвідношення з сукупністю суспільних цінностей. В результаті виникає можливість не тільки констатувати події, але й  передбачати, планувати їх. Завершальним етапом і результатом мотивації  адаптивної поведінки є формування мети діяльності і програми з її реалізації. Мотивація адаптивної поведінки  відбувається за такою схемою.

 

Зміни в навколишньому  природному чи соціальному середовищі, що стосуються конкретної людини, створюють  елемент новизни ситуації, який є  джерелом виникнення у неї орієнтовних  потреб. Під впливом останніх здійснюється мотивація її поведінки (назвемо  її адаптивною), спрямованої на задоволення  орієнтовних потреб, формуються у  свідомості мета та програма цієї поведінки. Метою поведінки стає досягнення адекватної оцінки змін навколишнього  середовища та нової ситуації в цілому, визначення значимості цих змін для  себе та для успішної взаємодії з  оточенням, необхідності його ко¬рекцій, шляхів здійснення. Програма поведінки включає в себе вивчення та аналіз інформації про зміни, розширення для цього рівня емоційних контактів, співвідношення особистих інтересів та цінностей з суспільною значимістю та цінностями змін.

 

Неважко зрозуміти, що описаний процес цілком придатний для описання туристичної поведінки. Адже за умов глобалізаційних впливів, масштаби і простір ситуацій навколишнього  середовища, які є значними для  людей в різних країнах світу, динамічно поширюється. Відповідно розширюється спонукальний простір  і масштаби значущої новизни, що може викликати актуалізацію адаптивної потреби. А можливість її задовольнити вимагатиме подорожі у досить віддалені  регіони, щоб "вочевидь", за власною  участю оцінити цю новиз¬ну, визначити  значимість цих змін не за інформацією  ЗМК (яка нерідко формує дещо викривлене уявлення про події), а за отриманою  власноруч.

 

Отже, стартовим механізмом туристичної поведінки, згідно з  цією концепцією виступає актуалізація орієнтовних потреб людини у відповідь  на появу новизни в оточуючому середовищі, яку людина визначає як значиму для себе.

 

5. Модель, побудована на  основі двох парадигм - екоантропологічної  та семіосоціопсихологічної (Т.М.  Дрідзе).

 

Туристична поведінка, що розуміється як вид комунікаційної поведінки, згідно з цією моделлю  може розглядатися як механізм інтерактивного обміну (метаболізму) людини з її природним, культурним і соціальним оточенням, що відбувається у подальшій соціокультурній  ситуації. Рушійною силою такої поведінки  виступають інтенції взаємодії, що лежать в основі зародження, становлення  й поширення зразків поведінки, спілкування і взаємодії людей  з усіма елементами їх життєвої ситуації. Взаємодії передує "програвання" в людській уяві цієї ситуації текстової  діяльності - перебору комунікативно-пізнавальних програм, в результаті чого з'являється  модель конкретної життєвої ситуації, як сукупності значимих, тобто "втягнутих" в орбіту життєдіяльності людини подій і обставин, що здійснюють безпосередній або опосередкований  вплив на її світогляд і поведінку  в кожний конкретний період її життєвого  циклу.

 

Особливість цієї моделі полягає  в залученні до пояснення будь-якої, зокрема туристичної, поведінки  текстової діяльності. Тексти, певні  зразки (образи), стереотипи поведінки  людей у тій чи іншій життєвій ситуації, сприяють включенню їх в  орбіту текстової діяль¬ності, відповідно - у створення мисленнєвої моделі взаємодії людей у конкретній життєвій ситуації.

 

Інтегруючи розглянуті підходи  щодо моделювання туристичної поведінки  людини і залучаючи їх до створення  узагальненої моделі, можна подати її в такому вигляді.

 

Потреба людини у безперервному  обміні речовиною, енергією та інформацією  реалізується шляхом переживання нею  неперервної послідовності конкретних життєвих ситуацій, необхідність оцінки яких актуалізує орієнтовну потребу  у поєднанні з потребою осмислення цієї ситуації і створення у свідомості людини мисленнєвої моделі ситуації. Для цього в процесі текстової  діяльності здійснюється мис-леннєвий "перегляд" набору текстів (моделей, зразків і програм дій у  схожих ситуаціях) як тих, що є у пам'яті  людини, так і тих, які можливо  отримати через текстовий діалог з носіями потрібної інформації (до них належать як інші люди, так  і інші носії інформації, зокрема  ЗМК). Сформована в процесі діалогу  модель конкретної життєвої ситуації стає основою для розробки програми взаємодії людини з цією ситуацією. Ця програма реалізується в процесі  поведінки щодо продовження метаболізму, зокрема в туристичній поведінці.

 

Отже, туристична поведінка  є невід'ємною складовою життєдіяльності  людини, однією з важливих умов і  механізмів збереження і відтворення  як життя людини, так і людства  в цілому.

 

Таким чином, модель туристичної  поведінки може бути представлена як поліпарадигмальний теоретичний конструкт, що утворений взаємодією декількох  парадигмі концепцій: плюралістичної теорії поведінки (П.О. Сорокін), системно-структурної  парадигми (І.І. Хоміч), моделі комунікативної поведінки (В.П. Конецька), адаптивно-соціалізаційної  моделі поведінки (М.П. Лукашевич), екоантропоцентричної та семіосоціопсихологічної парадигм (Т.М. Дрідзе). Вага впливу чи домінування  тієї чи іншої парадигми (або декількох) в інтеграційній моделі туристичної  поведінки обумовлюється конкретною ситуацією, сукупністю природних та соціально-психологічних умов, в  яких здійснюється туристична подорож.

 

Висновки

 

1. В сучасній туризмології  поняття "туристична поведінка"  ще не набуло наукової усталеності  і широкого вжитку, хоча такі  складові туристичної поведінки,  як туристичні потреби, мотиви, цілі, очікування, активно використовуються  як об'єкт дослідження та вивчення, а також як термінологічний  інструмент опису туризму як  соціокультурного процесу.

 

2. У зарубіжній і вітчизняній  літературі представлене розуміння  туристичної поведінки, що обумовлена  одним головним мотивом раціональності. Такий моністичний підхід не  в змозі пояснити туристичну  поведінку людини, що підкоряється  впливу сил неорганічного, біологічного  та соціально-психологічного характеру.

 

3. У розумінні туристичної  поведінки слід спиратися не  на моністичні соціологічні теорії, що виходять із залежності  поведінки людини від якоїсь  однієї умови, а на плюралістичні,  що визнають залежність поведінки  від багатьох умов і факторів.

 

4. Сукупність умов, що визначають  поведінку людини, і туристичну  зокрема, зводяться до основних: природні (космічні), біологічні, психічні  та соціальні. Взаємодія цих  умов і ступінь співвідношення  визначають зміст та спрямованість  поведінки людей. У дослідженні  туристичної поведінки потрібно  обов'язково враховувати такі  сили, їхні пріоритети і роль  у конкретній ситуації подорожування.

 

5. Системно-структурний підхід, що розглядає туристичну поведінку  людини як взаємодію багаторівневої  системи з навколишнім природно-соціальним  середовищем, дає змогу врахувати  різноманітність зв'язків, відносин, станів людини в навколишньому  світі, їх спрямованість на  збереження цілісності та життєвості  людини-туриста. Застосування такого  підходу до розуміння туристичної  поведінки дало змогу враховувати  вплив на неї навколишнього  природного та соціального середовища, спираючись на єдність біологічних,  психічних та соціальних механізмів, на всю сукупність компонентів  людини-систе-ми, що регулюють таку  поведінку.

 

6. Такий підхід створює  додаткові теоретичні можливості  для розробки сучасної інтегративної  соціологічної моделі туристичної  поведінки людини, залучаючи для  цього ідеї та положення інших  теорій.

 

7. Інтегративна модель  туристичної поведінки об'єднує  евристичні можливості таких  теорій і моделей: плюралістичної  теорії поведінки (П.О. Сорокін), системно-структурної парадигми  поведінки людини (І.І. Хоміч), модель  комунікативної поведінки (В.П.  Конецька), адаптивно-соціалізаційної  моделі комунікаційної поведінки  (М.П. Лукашевич), екоантропоцентричної  та семіосоціопсихолопчної парадигм (Т.М.Дрідзе).

 

 Модуль 2

 

Тема 1. Туристична діяльність і туристичні господарчі організації

 

1.1 Туристична діяльність

 

Поняття "туристична діяльність''' досить широко вживається в туризмології і, зокрема, в соціології туризму. В  той же час нерідко поняття "туристична діяльність" використовується як синонімічне  поняттю "туристична поведінка", тобто подекуди автори не вбачають суттєвої різниці між цими, дійсно близькими за змістом поняттями.

 

Слід зазначити, що, з одного боку, ці поняття дійсно є спорідненими. Більше того, навіть деякі класики  соціології віддавали перевагу термінові "діяльність" перед терміном "поведінка". Але, з другого боку, відсутність  чіткої диференціації у визначенні понять "туристична діяльність" і "туристична поведінка" вносить  деяку плутанину в дослідження  з соціології туризму. Отже, дослідження  сутності поняття "туристична діяльність" є нагальним нау¬ковим завданням  соціологічного дослідження, що вимагає  звернення до сутнісних ознак  родового соціологічного поняття - "соціальна  діяльність".

 

Поняття "соціальна діяльність" в соціології зазвичай розуміється  як сукупність соціально значимих дій, здійснюваних суб'єктом (суспільство, клас, група, особистість) у різних сферах та на різних рівнях соціальної організації  суспільства, яка переслідує визначену  соціальну мету, та інтереси, що використовуються для досягнення цієї мети та задоволення  інтересів різними способами - економічними, соціаль¬ними, політичними та ідеологічними. Соціальна діяльність має місце  тоді, коли особистість, група, клас або  суспільство в цілому ставить  перед собою мету і активно  бере участь у її реалізації.

 

Поняття "діяльність" (як і "поведінка") пов'язано з поняттям "соціальна активність". За свідченням енциклопедичних видань, у соціології поняття "соціальна активність" розуміють як фундаментальну категорію, якою послуговуються для розроблення  і висвітлення багатьох проблем  соціальної діяльності та поведінки  людей, соціальних груп, інститутів, суспільства.

 

Як бачимо, соціальна активність є об'єднуючим поняттям як для дослідження  діяльності, так і для дослідження  поведінки людини. Отже, не дивно, що така спільна методологічна база для дослідження обох форм соціальної активності - діяльності і поведінки - слугує базою для ототожнення  деякими дослідниками цих форм.

 

За своєю соціологічною  сутністю соціальна активність (від  лат. activus - діяльний) - характеристика способу  життєдіяльності соціального суб'єкта (індивіда, групи), що фіксує свідому  спрямованість його діяльності і  поведінки на зміну соціального  середовища, умов, інститутів відповідно до назрілих потреб, інтересів, цілей, ідеалів або консервацію існуючого  стану речей, гальмування змін, розвитку; вияв соціальних ініціатив, участь у  вирішенні актуальних соціальних завдань, постійну взаємодію з іншими соціальними  суб'єктами. Через соціальну активність реалізуються діяльніші потенції суб'єкта, його культура, уміння, знання, потреби, інтереси, прагнення, здатність охоплювати своєю діяльністю світ.

 

Поодиноке відвідування людиною  туристичної агенції для придбання  або замовлення туристичної путівки  ще не є туристичною діяльністю. Це лише окрема дія. Туристичною діяльністю можливо визнати тільки послідовний  ланцюжок дій з організації туристичних  подорожей, що відбуваються регулярно (щоденно). Отже, рівнозначні туристичній  діяльності поняття - це робота в туристичній  організації, заняття організацією туризму.

 

Порівнюючи сутнісні характеристики діяльності і поведінки, можна зрозуміти  і пояснити співвідношення видових  понять "туристична діяльність" і "туристична поведінка". Діяльність - це усвідомлена мета і сплановані дії. Вона здійснюється заради якоїсь винагороди, що виконує функцію зовнішнього  стимулу, наприклад заробітку, гонорару, підвищення по роботі. Поведінка не містить мети як головного, визначального  елементу. Найчастіше вона не ставить  жодної мети. Але в поведінці є  наміри і очікування, є потреба  та мотиви. На відміну від стимулів мотиви належить не до зовнішніх, а  до внутрішніх мотивацій.

 

Якщо аналогічно порівняти  туристичну діяльність з туристичною  поведінкою, слід зазначити, що за певної схожості у наявності потреб і  мотивації як рушійних механізмів обох, у вияві соціальної активності, вони, однак, мають значні відмінності.

 

Так, туристична діяльність - це соціальна активність людей, які  працюють в туристичній сфері, мають  певний соціальний статус відповідно до посади, яку займають, і соціальну  роль, що охоплює сукупність посадових  обов 'язків і службових функцій. Мета вибору і здійснення індивідом  туристичної діяльності обумовлена цілями туристичної організації, умовами  праці, зокрема системою стимулювання та перспективами розвитку організації, на які орієнтується суб'єкт туристичної  діяльності, плануючи перспективи своєї  трудової кар'єри.