Державне управління

Повноваження  Президента України, закріплені у Конституції, можна поділити на декілька груп, серед яких насамперед треба виділити такі: 
1) представницькі повноваження, які дістають вияв тоді, коли Президент України представляє нашу державу в міжнародних зносинах, приймає вірчі та відкличні грамоти дипломатичних представників інших держав тощо; 
2) повноваження, що стосуються діяльності Верховної Ради, наприклад, припинення її повноважень, якщо протягом ЗО днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися; 
3} повноваження у сфері законодавства, наприклад ті, що стосуються призначення всеукраїнського референдуму щодо змін Конституції України, право вето щодо прийнятих Верховною Радою законів із наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради; 
4) повноваження, пов'язані з призначенням на посади і звільненням з посад членів Кабінету Міністрів та інших посадових осіб; 
5) повноваження у сфері забезпечення державної незалежності, національної безпеки та оборони нашої країни, наприклад, ті, що пов'язані з прийняттям рішення про загальну або часткову мобілізацію та запровадження воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, з керівництвом Радою національної безпеки і оборони України тощо; 
6) установчі повноваження (утворення та ліквідація за поданням Прем'єр-міністра міністерств та інших центральних органів виконавчої влади); 
7) повноваження в галузі правосуддя (утворення судів, здійснення помилування); 
8) повноваження, пов'язані з наданням громадянства України та його позбавленням, наданням притулку в Україні. 
  Зазначені групи повноважень нерозривно пов'язані з сутністю посади Президента як глави держави. Тому Президент не може делегувати (передавати) свої повноваження іншим особам або органам. 
Президент має право видавати укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на всій території України. Ці акти повинні створюватись на основі Конституції і спрямовуватись на виконання її положень. Водночас укази і розпорядження Президента є правовою базою для актів органів виконавчої влади. За юридичними ознаками акти Президента можуть бути нормативними, тобто такими, в яких містяться правила загального характеру і які розраховані на багаторазове використання, та індивідуальними, що стосуються конкретних відносин чи осіб і мають одноразовий характер (призначення конкретної особи на посаду, нагородження тощо).

КУ встановлює недоторканість ПУ під час виконання  ним своїх повноважень 

12. Верховна Рада України

Єдиним  органом законодавчої влади в  Україні є парламент - Верховна Рада України.

Побудова: Народні депутати України-450 осіб, Верховна Рада України обирає зі свого складу Голову Верховної Ради України, Першого заступника і заступника Голови Верховної Ради України

Голова Верховної  Ради України:

1) веде  засідання Верховної Ради України; 2) організовує підготовку питань до розгляду на засіданнях Верховної Ради України; 3) підписує акти, прийняті Верховною Радою України; 4) представляє Верховну Раду України у зносинах з іншими органами державної влади України та органами влади інших держав; 5) організовує роботу апарату Верховної Ради України.

Верховна  Рада України затверджує перелік комітетів Верховної Ради України, обирає голів цих комітетів. Комітети Верховної Ради України здійснюють законопроектну роботу, готують і попередньо розглядають питання, віднесені до повноважень Верховної Ради України. Верховна Рада України у межах своїх повноважень може створювати тимчасові спеціальні комісії для підготовки і попереднього розгляду питань.Верховна Рада України для проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес, створює тимчасові слідчі комісії, якщо за це проголосувала не менш як одна третина від конституційного складу Верховної Ради України. Висновки і пропозиції тимчасових слідчих комісій не є вирішальними для слідства і суду. Організація і порядок діяльності комітетів Верховної Ради України, її тимчасових спеціальних і тимчасових слідчих комісій встановлюються законом.

Конституційний  склад Верховної Ради України - чотириста п'ятдесят народних депутатів України, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п’ять років. Народним депутатом України може бути громадянин України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п'яти років.

Організація. Верховна Рада України працює сесійно. Верховна Рада України є повноважною за умови обрання не менш як двох третин від її конституційного складу. Верховна Рада України збирається на першу сесію не пізніше ніж на тридцятий день після офіційного оголошення результатів виборів. Перше засідання Верховної Ради України відкриває найстарший за віком народний депутат України. Чергові сесії Верховної Ради України починаються першого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного року. Позачергові сесії скликаються Головою ВРУ на вимогу не менш як третини народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради України або на вимогу Президента України. У разі введення воєнного чи надзвичайного стану Верховна Рада України збирається у дводенний строк без скликання. У разі закінчення строку повноважень Верховної Ради України під час дії воєнного чи надзвичайного стану її повноваження продовжуються до дня першого засідання першої сесії ВРУ, обраної після скасування воєнного чи надзвичайного стану. Засідання Верховної Ради України проводяться відкрито. Закрите засідання проводиться за рішенням більшості від конституційного складу Верховної Ради України.

До  повноважень Верховної  Ради України належить:

Згідно  з Конституцією Укр – 27 пунктів  повноважень:

1) внесення  змін до Конституції України  в межах і порядку, передбачених  розділом XIII цієї Конституції; 

2) призначення  всеукраїнського референдуму з  питань, визначених статтею 73 цієї  Конституції; 

3) прийняття  законів; 

4) затвердження  Державного бюджету України та внесення змін до нього; контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання;

5) визначення  засад внутрішньої і зовнішньої  політики;

6) затвердження  загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля;

7) призначення  виборів Президента України у  строки, передбачені цією Конституцією;

8) заслуховування  щорічних та позачергових послань  Президента України про внутрішнє  і зовнішнє становище України;

9) оголошення  за поданням Президента України  стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента  України про використання Збройних  Сил України та інших військових  формувань у разі збройної  агресії проти України; 

10) усунення Президента України з поста в порядку особливої процедури (імпічменту), встановленому статтею 111 цієї Конституції;

11) розгляд  і прийняття рішення щодо схвалення  Програми діяльності Кабінету  Міністрів України; 

12) надання  згоди на призначення Президентом України Прем'єр-міністра України;

13) здійснення  контролю за діяльністю Кабінету  Міністрів України відповідно  до цієї Конституції; 

14) затвердження  рішень про надання Україною  позик і економічної допомоги  іноземним державам та міжнародним  організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням;

15) призначення  чи обрання на посади, звільнення  з посад, надання згоди на призначення і звільнення з посад осіб у випадках, передбачених цією Конституцією;   та інші.

Важлива роль у сис-мі держ. упр. належить ВРУ — єдиному органу, що забезпечує реалізацію функції законотворення. Через законотворчу діяльність ВР управління різними сферами життєдіяльності людини, суспільства та держави.

Відпов. до ст. 85 КУ на ВР покладено виконання  функцій у сфері державного управління:

За ВР закріплено повноваження, пов'язані з: прийняттям законів, визначенням засад політики держави та програм суспільного розвитку; внесенням змін до КУ; визначенням взаємовідносин ВР і ПУ; формуванням інших державних органів; організацією адміністративно-територіального устрою країни; здійсненням зовнішніх ф-цій держави і затвердженням бюджету та контролем його виконання.

КУ закріпила  за ВР такі повноваження щодо формування структур ВВ:

— призначення  Прем'єр-міністра за поданням Президента та членів КМУ;

— призначення  та звільнення з посади Голови Нацбанку України за поданням ПУ;

— призначення  та звільнення половини складу Ради Національного  банку України;

— затвердження загальної структури, чисельності, визначення функцій СБУ, ЗСУ,

— надання  згоди на призначення та звільнення з посад ПУ Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фонду держмайна України, Голови Держкомітету інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України. 
 

13. Особливості відповідальності суб’єктів державного управління

Відповідальність  у держ. упр. У найбільш загальному вигляді відповідальність в держ. упр. можна розглядати як відносини, що забезпечують інтереси і свободу взаємопов'язаних сторін, що гарантовані сус-вом і держ. Зміст відповідальності розкривається в діях, спрямованих на забезпечення найбільш доцільних соц. зв'язків.

види: політична відповідальність(настає за відхилення від узгоджених політичних програм, цілей, рішень); юридична, моральна відповідальність.

Особливістю юрид. відповідальності органів держ. управ., їх службових і посадових осіб є те, що вона виникає всередині механізму здійснення держ. влади, тобто у якості органу, що застосовує санкції до правопорушника виступають суб’єкти реалізації держ. влади – держ. органи.

Конституційна відповідальність - це відповідальність держ. органів та посадових осіб за конституційні правопорушення, тобто порушення Конс. Укр. чи норм заборонених нею.

Політична відповідальність є характерна для парламентарних республік, оскільки тут “правління завжди носить партійний характер”.

Політична відповідальність уряду - це конституційно закріплена його відповідальність перед парламентом чи главою держави (ст. )

КМУ (колегіальний орган) несе цивільну відповідальність як будь-яка юридична особа, відповідно до Тимчасового Регламенту КМУ.

Незалежно від  зайняття службовцем політичної, адміністративної чи патронатної посади в державному органі чи його апараті, на них може покладатися юридична та моральна відповідальність. При цьому особи, які обіймають політичні посади, несуть подвійну відповідальність. З одного боку, ці посади є урядовими, і тому особи, що їх обіймають, несуть солідарну відповідальність у випадку відставки уряду за ініціативою ВРУ чи ПУ. З іншого боку, міністри є керівниками центральних органів виконавчої влади (міністерств) і несуть персональну відповідальність як і керівники інших ЦОВВ (державних комітетів та ЦОВВ зі спеціальним статусом) перед ПУ та КМУ за стан справ у доручених їм сферах діяльності.

Згідно із З  п/ДС держ. служб. несуть цивільну, адмінстрат. або кримінальну відповідальність (за невідні данні про доходи, дисциплінарні стягнення застосовуються за невиконання чи неналежне виконання служ. обов'язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов'язаних з проходженням держ.служ., а також за вчинок, який порочить його як держ. служ. або дискредитує держ. орган, в якому він працює; попередження про неповну службову відповідність; затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду)

Відп. до Страт. реформування сис-ми держ. служби прописане  посилення відповідю за неналежне  виконання служб. обов’язків та неналежну роботу щодо запобіганню корупції: за порушення закон., невиконання чи неналеж. виконання обов’язків; дисциплінарна відповідальність 
 

14. Особливості правового регулювання державного управління

Правове регулювання - діяльність держави (уповноважених органів) з видання юридичних норм поведінки людей, обов'язкових для виконання, яка підтримується громадською думкою та забезпечується можливостями державного апарату.

Пр. рег-ня - це здійснюваний за допомогою с-ми правових засобів результативний нормативно-організаційний вплив на сусп. відносини з метою їх впорядкування охорони і р-ку відповідно до сусп. потреб. Передбачає єдність стратегічного, нормативного і практичного аспектів.