Державне управління

      До  основних функцій козацької ради входило обрання та позбавлення займаних посад кошового отамана та січової старшини. Їх обирали щороку 1 січня. Спочатку кожен курінь обирав кандидатів, а потім уже з них обирали старшину. Існувала можливість змінити старшину й посеред року, не чекаючи чергової загальної ради. Підставою для цього була заява не менше десяти куренів про своє невдоволення нею.

      Вищою виборною посадою на Січі вважався кошовий отаман. На цю посаду зазвичай обирався заслужений козак з одного зі старих і найбільш впливових запорізьких  куренів. Кожен козак із товариства мав право виставляти свого кандидата на кошового, того, кого вважав здатним до такої відповідальної посади. Той, хто не підтримував пропонованого кандидата, виступав із запереченнями і доводив його нездатність до керівництва. Цей звичай відображав одну з головних рис правосвідомості запорожців: право керувати товариством має тільки той, хто користується повагою більшості, обраний і затверджений загальними січовими зборами. Таким чином, легітимність влади кошового отамана визначалася принципом виборності.

      Зазначений  принцип був обов’язковим і для  всієї кошової старшини. Військовий писар, суддя, осавул та інші, які були найближчими радниками і помічниками  кошового отамана, також обиралися  громадою і тільки затверджувалися  отаманом. З цього випливає висновок, що запорізька маса виховувалася в дусі демократизму, і їй були чужі ідеї централізму.

      Принципи  управління громадою, вироблені запорозькими та реєстровими козаками, лягли в  основу формування органів державної  влади Української Гетьманської держави, що повстала внаслідок визвольної війни середини ХVІІ ст. Вищим органом держави вважалася військова козацька рада. Однак, практика державного життя скоро показала, що ця форма управління ефективна для незначної території, в межах же всієї держави її реалізація була просто неможлива.

    Аналіз  нашого історичного минулого доводить, що правовій свідомості українського народу притаманні такі риси, як схильність до народовладдя, республіканської форми  правління, традиція виборності державних  органів влади, неприйняття централізованої системи управління та необмеженої влади однієї особи. 

9.Застосування  програмних засад  державного управління  Конституції Пилипа  Орлика

      Пилип Орлик (1672-1742) був генеральним писарем гетьмана України Івана Мазепи - другою за посадою особою в державі. По смерті І. Мазепи в 1709 П. Орлик 5 травня 1710 р. у м. Бендерах був обраний козацькою радою гетьманом України. Високоосвічений, з тонким національно-політичним розумом, палкий і свідомий патріот і борець за незалежну Україну, Пилип Орлик виділявся у тогочасному середовищі української козацької старшини.

      Найвідомішим  політико-правовим документом часів гетьманування П. Орлика є договір між ним та старшиною й запорозькими козаками "Пакти й Конституції законів та вольностей Війська Запорозького", відомий ще як "Конституція Пилипа Орлика", або "Бендерська Конституція". Договір, розроблений групою козацьких старшин на чолі з П. Орликом, було укладено 16 квітня 1710 р. на козацькій раді в Бендерах.

      Конституція складається з двох частин. У вступній частині стисло подана історія козацтва від попередників київського князя  Володимира Великого до часів Б. Хмельницького та І. Мазепи, а також обґрунтовується необхідність прийняття конституції для запобігання деспотизму правителів.

Основна частина конституції містить  статті, в яких ідеться про державний  устрій України як козацької держави. Зміст цих статей полягає у тому, що в Україні

• відновлюються права православної церкви, яка повертається під юрисдикцію константинопольського патріарха;
• відновлюються і проголошуються недоторканними давні кордони козацької держави; відновлюються давні права Запорозької Січі, їй повертаються землі та маєтності, відібрані царськими указами, а побудовані Росією на її території фортеці мають бути знесені;
• всі поточні державні справи вирішує гетьман спільно з радою генеральної старшини; основоположні питання державного життя вирішує генеральна рада, яка складається з гетьмана, генеральної старшини, цивільних полковників та козаків (по одному від кожного полку) і збирається тричі на рік - на Різдво, Великдень і Покрову;
• державні службовці повинні складати присягу на вірність Батьківщині та гетьману;
• старшина й рада мають право виступати проти гетьмана, якщо він порушує закони;
• справи про кривду та провини генеральної старшини розглядаються генеральним судом, який не підпорядковується гетьману;
• генеральна старшина звітує перед гетьманом про роботу;
• державний скарб відокремлюється від гетьманського й передається в управління генерального підскарбія;
• на утримання гетьмана призначаються окремі землі;
• полковники, сотники та інші посадові особи обираються вільними голосами і затверджуються гетьманом;
• гетьман має контролювати розумність податків і повинностей, від них звільняються козацькі вдови, сироти та їхні господарства;
• проводиться ревізія державних земель, якими користується старшина, відновлюється законність у користуванні суспільним надбанням і встановлюється рівність у виконанні державних обов'язків.
•  Конституція П. Орлика не набула чинності, вона залишилася лише проектом політико-правового документа. Вона має велике значення як свідчення того, що українська політична думка розвивалася в руслі передових західноєвропейських політичних традицій.
•  Визначальною рисою Орликової Конституції, яка, власне, робить її однією з найдемократичніших серед усіх тогочасних таких державних актів, є пункти, котрі обмежували гетьманську владу на користь старшинської ради — своєрідного козацького парламенту, до якого мали увійти не лише генеральна старшина й полковники, а й представники Запорожжя та полків — від кожного по одній заслуженій особі.
• Конституція містить низку демократичних і прогресивних ідей:
• обмеження влади гетьмана,
• представницьке управління,
• поділ державної влади,
• закріплення прав і свобод особи,
• справедливість у розподілі суспільних благ,
• підтримка соціальне незахищених верств населення тощо.

      Важливою  особливістю, котра відрізняла її від звичайних гетьманських статей і робила подібною до пізніх європейських конституцій, було те, що вона укладалася не між гетьманом і монархом (протектором Української держави), а між гетьманом та козацтвом, яке виступало від імені всього українського народу.

      Конституція 1710 р. — визначний документ, у  якому знайшли яскраве відображення тогочасні ідеали української нації. У ній відбилися суперечності між європейською традицією і  новітніми на той час ідеалами; суперечності, які на початок XVIII ст. роздирали Європу на непримиренні ворожі табори і якими жила того часу Україна. Бо саме через її територію проходила невидима межа між прагненням наших предків до свободи, самостійності і намаганням сусідів забрати в ясир і уярмити, пролягали кордони поміж світами християнським та мусульманським.

      Найбільше значення конституції полягає в  тому, що в ній здійснено всебічне (історичне, політичне і правове) обгрунтування ідеї незалежності України  як суверенної держави.

Це була перша демократична конституція не лише України, а й усієї Європи. Її уроки, безумовно, важливі і для сьогодення України. 

10. Кабінет Міністрів України

-вищий  колегіальний орган виконавчої  влади, забезпечує державний суверенітет  та економічну самостійність  України

-очолює  сис-му органів ВВ, здійснює ВВ як безпосередньо, так і через центральні і місцеві органи виконавчої влади, спрямовуючи, координуючи та контролюючи діяльність цих органів

- орган  ВВ, який володіє вищими повноваженнями в сис-мі нагляду за виконанням положень КУ і законів України, актів ПУ органами ВВ усіх рівней і прийняттям постанов (рішень) з усунення їх порушень. Формування КМУ:

Кандидатуру для призначення на посаду Прем’єр-міністра України вносить Президент України  за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, сформованої відповідно до ст..83 КУ,або депутатської фракції до складу якої входить більшість народних депутатів. МО, МЗС призн-ся ВРУ за поданням ПУ, інші члени КМУ призначаються ВРУ за поданням Прем’єр-міністра.

Принципи  діяльності КМУ: поділ державної влади, який означає, що КМУ здійснює ВВ у встановлених КУ межах; верховенство права – КМУ у своїй діяльності дотримується гарантування прав і свобод людини; законність - КМУ здійснює свої повноваження на основі КУ та законів У, указів ПУ; колегіальність - КМУ приймає рішення після обговорення питань на своїх засіданнях; науковість – КМУ спирається на наук-е і соціологічне обгрун-я здійснюваної ним держ. політики; гласність - КМУ регулярно інформує громадськість про свою діяльність.

Функції Кабінету Міністрів  України:

      Загальні: забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України; здійснює внутрішню і зовнішню політику держави, виконує КУ і закони, акти ПУ

      Внутрішньополітичні: забезпечує дотримання прав і свобод людини; здійснює заходи щодо боротьби зі злочинністю; підтримує належний стан обороноздатності і нацбез. країни

      Економічні: забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики, політики у сфері праці й зайнятості, соціального захисту; організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України та митної справи; забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності здійснює управління об'єктами державної власності

      Бюджетні: розробляє проект ЗУ про Державний бюджет Укр.; забезпечує виконання затвердженого ВРУ Держбюджету та подає звіт про його виконання

      Гуманітарні та екологічні: забезпечує проведення політики у сфері науки, освіти, культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування

      Адміністративно-організаційні: спрямовує і координує роботу міністерств, інших ОВВ

Організаційну характеристику КМУ здійснюється за трьома складовими функції організації:

- організація  органу, тобто визначення його  структури; - організація окремих  процедур, тобто визначення оптимальних способів підготовки та прийняття управлінських рішень; - організація діяльності органу, тобто здійснення забезпечувальних, допоміжних функцій

Станом  на січень 2009 р. КМУ складається з  Прем’єр-міністра, першого віце-прем’єр-міністра, 3 віце-прем’єр-міністрів та 20 міністрів.

      Для здійснення цих функціональних повноважень  за Прем’єр-міністром, першим віце-прем’єром та віце-прем’єрами закріплюються ЦОВВ та держ. організації, які вони координують, контролюють та спрямовують їх діяльність. Міністри як члени КМУ відповідно до своїх функціональних повноважень: беруть участь у розробці та реалізують Програму діяльності КМУ; узгоджують рішення з питань спільного відання; реалізують рішення КМУ, представляють Україну у міжнар. відносинах та ін.

Друга складова організації КМ пов’язана з окресленням процедур його діяльності.

На засіданнях КМУ основна робота зводиться до прийняття актів уряду. Акти КМУ мають назву постанови та розпорядження. Постанова КМ - це підзаконний правовий акт, який видається на основі і на виконання КУ, законів, нормативних актів ПУ. (коло питань у ст.116 Конс.).

Розпорядження КМ - це правовий акт, який, як правило носить організаційний характер і стосується внутрішньої організації КМ, ЦОВВ та інших державних установ.

КМ може давати доручення органам виконавчої влади, які оформляються як витяги з протоколу та прийняти рішення про доведення до відповідних органів вик. влади доповідної записки щодо стану виконання Конс. Укр., законів Укр., актів През. чи Каб.Мін., діяльності державних органів та інших матеріалів з питань, що розглядалися на засіданнях.

Третя складова в організації  КМУ пов’язана з діяльністю структур, які здійснюють допоміжні функції. До них відносяться Секретаріат 

11. Повноваження Президента  України

Термін  «президент» (від лат.president) означає "той, що сидить попереду"

Статус  глави держави є основою для  визначення форми державного правління - республіка чи монархія. Взаємовідносини глави держави, парламенту та уряду визначають вид цієї форми.

Україна як президентсько-парламентарній республіка: Президент Укр. є главою держави, а виконавча влада в Україні інституційно представлена Кабінетом Міністрів України на чолі з Прем’єр-міністром, центральними органами виконавчої влади та місц. держ. адміністраціями, які з іншого боку, є органами держ. управління.

Більш загальне уявлення про роль През. Укр. у здійсненні виконавчої влади дають  ф-ції, якими наділяється глава  держави як щодо органів держ. упр., так і в цілому у сфері виконавчої влади. До ф-цій Президента України щодо органів викон. влади належать: установча (формування органів); кадрова (призначення, припинення повноважень та вирішення питань відповідальності); контрольна (вирішення законності і доцільності діяльності) та регулятивна (здійснення правового регулювання їх діяльності).

Ін-т  президентства було введено 5 лип. 1991 Законом "Про  застосування поста  Президента"

ПУ, за новою КУ, є главою держави і  виступає від її імені, є гарантом держ-го суверенітету, територіальної цілісності Укр, додержання КУ, прав і свобод людини й громадянина. ПУ є лише главою держави. ПУ обирається безпосередньо народом, тобто гром-ми Укр, на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування терміном на 5 років. Щодо кандидатури През передбачено ряд вимог. Зокрема, ПУ може бути обраний громадянин Укр, який досяг 35 років, має право голосу, проживає в У-ні протягом 10 останніх перед днем виборів років та володіє держ-ю мовою (ст. 103). През-т не може мати іншого представницького мандата, обіймати посаду в органах держ-ї влади або в об'єднаннях громадян, а також займатися іншою оплачуваною або підпри-ю дія-ю чи входити до складу керів. органу або наглядової ради підприємства, що має на меті одержання прибутку. Одна й та сама особа не може бути През Укр більше, ніж два строки підряд. Чергові вибори ПУ проводяться в останню неділю жовтня 5-го року повноважень ПУ. Новообраний ПУ складає присягу. Хоча ПУ нині є лише главою держави, він має велике коло функцій і повноважень внутрішнього та зовнішнього хар-ру. ПУ забезпечує держ-у незалежність, нац-ну безпеку і правонаступництво держави. Він звертається з посланнями до народу та з щорічними і позачерговими посланнями до ВР Укр про внутрішнє й зовнішнє становище Укр.