Державне управління

 1.Сутність, загальна характеристика  та ознаки державного  управління.

       Державне управління — це цілеспрямований організаційний та регулюючий вплив держави на стан і розвиток суспільних процесів, свідомість, поведінку та діяльність особи і громадянина з метою досягнення цілей та реалізації функцій держави, відображених у конституції та законодавчих актах, шляхом запровадження державної політики, виробленої політичною системою та законодавчо закріпленої, через діяльність органів державної влади, наділених необхідною компетенцією.

Державне управління існує для того, щоб пізнавати  громадські потреби та інтереси, оцінювати  та структурувати їх, ставити цілі, розробляти рішення й діяти з  метою їх практичного вирішення. Тому соціальний механізм формування та реалізації державного управління можна зобразити єдиним ланцюгом взаємопов’язаних суспільних явищ, опосередкованим державою як суб’єктом управління: 
потреби — інтереси — цілі — рішення — дії — результати.

Соц. упр. здійснюється шляхом впливу на свідомість і волю, а, отже, на інтерес людини у досягненні поставленої мети. А будь-яка цілепокладаюча діяльність людей пов'язана з реалізацією їх інтересу як усвідомленої потреби, що обумовлена їх матеріальним буттям, об'єктивною соц.-екон. структурою сус-ва, тобто соціальна мета є явищем сус-ної свідомості як виразник загальних потреб та інтересів соц. груп, класів.

Об'єктами упр. є соц. організація сус-ва з властивими їй соц. структурою і соц. процесами.

Спец. суспільні  інс-ти упр., які в певній формі  завжди існували в сус-ві, утворювалися для свідомого впливу людей на процеси сус-го розвитку, для регулювання сус-них відносин. Сила і межі цього впливу зумовлюються соц.-екон. природою соціальної формації і ступенем зрілості сус-ва.

Тому  ДУ як соціальне явище, його форми, методи, принципи, характер обумовлюються завжди і скрізь потребами сус-ного розвитку, що виявляють інтереси певних соц. верств і груп.

ДУ ніколи не може стати над соц. інтересами політично пануючих груп даного сус-ва, воно завжди відповідає об'єктивно зумовленим соц. цілям і завданням певних управ. сис-м. Тому не технічні проблеми, не форми і методи упр., якими досконалими б вони не були визначають сутність управління, а проблеми політичні.

Державне управління має низку специфічних властивостей: 1) суб'єктом управління є держава; 2) державне управління спирається на владні повноваження і поширюється на все суспільство; 3) за характером і обсягом управлінських явищ державне управління охоплює вирішення спільних справ, узгодження дій всіх громадян, захист спільного інтересу, задоволення потреб суспільства, а не певних громадян і соціальних груп; 4) державне управління містить не лише комплекс методів і засобів правових, політичних, економічних (регулювання, узгодження, переконання, стимулювання тощо), а й примус із допомогою правоохоронних органів

Управлінський характер і правова природа функцій  держави полягають у тому, що саме державне управління набирає таких  специфічних ознак: 
1)у процесі його формуються та реалізуються завдання, функції, інтереси держави та її суб’єктів і конституційні громадянські права, забезпечуються законні інтереси громадян; 
2)функції управління виконуються спеціальними суб’єктами, котрі формуються переважно державою; 
3)ці суб’єкти діють за дорученням держави; 
4)вони наділені необхідними повноваженнями державно-владного характеру; 
5)вони діють у межах компетенції, визначеної для них у відповідних правових актах; 
6)більшість варіантів управлінських зв’язків опосередковуються також іншими нормативними актами.

Розглядаючи державне управління як основний різновид соціального управління, В. В. Цвєтков визначає такі найхарактерніші ознаки державного управління : 
державне управління — це, передусім, соціальне, політичне явище; 
державне управління та державні органи, що здійснюють його функції, є складовою єдиного механізму державної влади; 
державне управління — це процес реалізації державної влади, її зовнішнє, матеріалізоване вираження і поза ним не існує. Зміст влади найяскравіше виявляється в державному управлінні. 

   

2. Державно-управлінські рішення: характеристика, вимоги та практика підготовки і реалізації. Управлінське рішення - це свідомий акт організуючої діяльності суб'єкта управління, пов'язаний з вибором мети дії, а також шляхів, способів та засобів її досягнення. Управлінське рішення як специфічний вид діяльності людини можна уявити у вигляді послідовності певних етапів, про які вже згадувалось раніше: етапу -підготовки, прийняття рішення та етапу реалізації його рішення.

Вимоги  до управлінського рішення:

• бути науково обґрунтованим, тобто формуватися з урахуванням об’єктивних закономірностей – тих технологічних, економічних, організаційних особливостей об’єкта, вплив на діяльність якого справлятиме рішення;
• бути цілеспрямованим, тобто точно відповідати цілям, які поставлені перед об’єктом управління або перед його окремим підрозділом;
• бути кількісно та якісно визначеним, тобто обов’язково містити конкретні кількісні показники і математичні розрахунки Щодо результатів здійснення рішення, а також детальний якісний опис тих його аспектів, які не можуть бути виражені кількісно;
• бути правомірним, тобто не суперечити чинним законам, відомчим наказам, нормам, стандартам, інструкціям та іншим нормативним документам;
• бути оптимальним, тобто забезпечувати такий варіант рішення, який би відповідав економічному критерію ефективності – одержанню максимальних результатів з найменшими витратами за дотримання всіх інших аспектів управлінського процесу;
• бути своєчасним, тобто вкладатися в заздалегідь визначені строки підготовки, доведення рішень до конкретних виконавців та контролю їх виконання; бути комплексним, тобто враховувати всі аспекти управління;
• бути гнучким, тобто негайно реагувати на зміни кон’юнктури, економічного оточення;
• бути повністю оформленим, тобто містити вичерпні визначення конкретних способів здійснення завдання, потрібних ресурсів, строків виконання, складу виконавців, порядку їхньої взаємодії, правомірності документів.

За характером цілей: стратегічні, тактичні, оперативні.

За функціональним змістом: планові, організаційні, технологічні прогнозуючі.

За рівнями  ієрархії:на рівні великих систем; на рівні підсистем; на рівні окремих  елементів системи

За характером організації розробки: одноособові, колегіальні, колективні.

За причинами  виникнення: ситуаційні, пов’язані  з характером обставин, що виникають;р. що виникають за приписом вищих органів;програмні; ініціативні; епізодичні і періодичні, що випливають із періодичності відтворювальних прцесів в системі.

Залежно від  методів розробки: графічні, математичні, евристичні (експертні оцінки)

За організаційним оформленням: жорсткі (задають подальший  шлях втілення), орієнтовні (визначають напрям розвитку системи), гнучкі (змінюються відповідно до умов), нормативні (задаються  параметри протікання системи).

До управлінських  рішень висувається рід вимог ,зокрема: всебічна обґрунтованість, своєчасність, необхідна повнота змісту, повноважність (владність), узгодженість з раніше прийнятими рішеннями.

Всебічна обґрунтованість  рішення означає, що воно повинно  охоплювати весь спектр питань, всю  повноту вимог управлінської системи.

3.Функції  державного управління: зміст та типологія

Ф.д.у – це складові змісту управлінської діяльності, що хар-ся певною самостійністю, однорідністю, складністю владно-організуючого впливу суб’єкта управління, спрямованого на забезпечення життєво значущих потреб об’єкту управління.

Ф.д.у. поділяються: основні, загальні, допоміжні.

Загальні:

- політико-адміністративні(оборона країни, нацбезпека, охорона кордонів та митниця, заб-ня правопорядку, політика в інформсфері)

- економічні (забезпечення правової бази і суспільної атмосфери, що сприяє ефективному функціонуванню ринкової економіки, загальна координація економічної політики, захист та заохочення конкуренції, регулювання грошового обігу та діяльності комерційних банків, контроль за оплатою праці, контроль за рівнем інфляції та зайнятості)

- соціальні (вдосконалення ринку праці, створення адресної системи мат. допомоги, реформування медобслуговування)

- гуманітарні (розвиток культури і мистецтва, театру і кінематографії, музейної справи, образотворчого мистецтва, книговидання; збереження культурної спадщини України, упорядкування та якісний розвиток мережі культурно-освітніх закладів; впровадження новітніх технологій у сфері освіти; розширення та вдосконалення форм отримання освіти; розвиток інформаційного простору; активізацію пропаганди здорового способу життя, створення умов для належного фізичного виховання людини та її відпочинку

Спеціальні:

- стратегічне планування (це системний процес, за допомогою якого органи виконавчої влади прогнозують і планують свою діяльність на майбутнє)

- прийняття управлінських рішень (це соціальний акт, підготовлений на основі варіантного аналізу і прийнятої у встановленому порядку оцінки, що має директивне значення, який містить постановку цілей і обґрунтування  засобів їх реалізації та організовує практичну діяльність суб’єктів і об’єктів управління, спрямовану на досягнення вказаних цілей)

- організація діяльності (це процес створення управлінської структури, що дає можливість працівникам ефективно взаємодіяти для досягнення мети організації)

- мотивація (одна  з найважливіших функ-цій управління. Це рушійна сила , що грунтується  на задоволенні певних потреб, примушуючи людинe діяти з максимальними зусиллями для досягнення особистих чи організаційних цілей)

- мотивація (це  така рушійна сила, що ґрунтується  на задоволенні певних потреб, примушуючи людину діяти з  максимальними зусиллями для  досягнення особистих чи організаційних  цілей)

- контроль (це одна з форм здійснення державної влади, забезпечення додержання законів та інших нормативних актів, що видаються органами держави, система державних органів перевірки. Він поділяється на зовнішній(надвідомчий з боку виборних органів держвлади). Здійснюється у формах: конституційний, парламентський, судовий, фінансовий, громадський, прокурорський нагляд; та внутрішній (відомчий контроль для систематичної перевірки виконання рішень об’єктами управління). Здійснюється у формах: контроль з боку Президента, Кабміну, центральних органів виконавчої влади,  місцевих органів виконавчої влади)

Допоміжні:

- управління людськими ресурсами (це здійснення всіх функцій менеджменту, пов’язаних з плануванням, набором, відбором, розвитком, використанням, винагородою, збільшенням потенціалу людських ресурсів. Поділяється: кадрове планування, кадровий розвиток, служба управління кадрами)

- бюджетна функція (серцевиною – є бюджетний процес. Б.п. – регламентована нормами права діяльність, пов’язана зі складанням, розглядом, затвердженням бюджетів, їх виконанням і контролем за їх виконанням, розглядом звітів про виконання бюджетів, що складають бюджетну систему. Складання проекту бюджету, розгляд і прийняття бюджетів, звітність про виконання бюджетів)

- юридично-судова функ-я (забезпечення відповідності рішень, розпорядчих документів органів виконавчої влади чинному законодавству, правовим нормам. Поділяється: на юридичну ф., судово-позовну ф.)

- діловодство і документація (це регламентований процес запису інформації на різноманітних носіях за встановленими правилами, що забезпечує її юр. силу та спрямований на збереження всієї документації, що стосується основних напрямів і процедур роботи органу держ. влади та прийнятих рішень, протягом такого часу, допоки ця док-я становить цінність).

- зв’язки з громадськістю (це одна із функ-цій управління, яка сприяє встановленню та підтримці спілкування, взаєморозуміння і налагодженню співтовариства між організацією та громадськістю. Це забезпечення керівництва інф-єю про громадську думку та надання допомоги у розробці відповідних заходів, забезпечення їх діяльності в інтересах громадськості, підтримання управлінців у стані готовності до різних змін шляхом своєчасного передб. тенд. )

4.Принципи  державного управління 

Принцип – основні правила, що визначають побудову і ф-ння сис-ми упр-ня, важливі вимоги дотримання яких забезпечує ефективність упр-ня.

Принципи  Д.У. представляють собою об’єктивні закономірності і відносини суспільно-політичниої природи, що визначають зміст, організаційну структуру та життєдіяльність компонентів Д.У. Принципи управління виступають у вигляді певних наукових положень, закріплених у своїй основі правом та застосовуються у теоретичній і практичній державно-управлінській діяльності людей. Принцип Файоля – розподіл праці, влада і відповідальність, дисципліна, єдиноначальність, єдність спрямування, підлеглість особистих інтересів загальним, винагорода персоналу, централізація, ієрархія, порядок, справедливість, постійний склад персоналу, ініціатива та корпоративний дух.

Розрізняють 3 групи принципів ДУ: загальносистемні, структурні, спеціалізовані.

Загальносистемні: об'єктивності ДУ (вимоги закономірностей та реальних можливостей), демократизму (народовладдя); правового впорядкування (законодавче визначення цілей, функцій, структур); законності, розподілу влади (створення демократичної правової організації деж.влади); публічності ДУ (доступність громадян до ДУ); поєднання централізації і децентралізації (співвідношення концентрації влади і децентралізації));

пр-цип  системності – жорстока обмеженість, стійка орга-я,якісний розвиток, обмін інформайії із зовнішнім світом якісно новий хар-р, а саме підтримка рівноваги і стійкості виролблення оптимального підходу. Відкритий хар-р систем має свою специфіку, свої можливості.центральні, регіональні, місцеві.