Социальная работа с молодой семьей

- соціально-економічні послуги - задоволення матеріальних інтересів і потреб осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах, що реалізуються у формі надання натуральної чи грошової допомоги, а також допомоги у вигляді одноразових компенсацій;

- юридичні послуги - надання консультацій з питань чинного за­конодавства, здійснення захисту прав та інтересів осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах,  сприяння застосуванню державного примусу і реалізації юридичної відповідальності осіб, що вдаються до протиправних дій щодо цієї особи (оформлення правових документів, адвокатська допомога, захист прав та інтересів особи тощо);

- послуги з працевлаштування - пошук підходящої роботи, сприяння у працевлаштуванні та соціальне супроводження працевлаштова­ної особи;

- послуги з професійної реабілітації осіб з обмеженими фізичними  можливостями -  комплекс  медичних,   психологічних,   інформа­ційних заходів, спрямованих па створення сприятливих умов для реалізації права на професійну орієнтацію та підготовку, освіту, зайнятість;

- інформаційні послуги - надання інформації, необхідної для виходу зі   складної   життєвої   ситуації   (довідкові   послуги);   розповсю­дження просвітницьких та культурно-освітніх знань (просвітницькі послуги); поширення об'єктивної інформації про споживчі властивості та види соціальних послуг, формування певних уявлень і ставлення суспільства до соціальних проблем (рекламно-пропагандистські послуги);

-   інші соціальні послуги.

Право на отримання соціальних послуг мають громадяни України, також іноземці та особи без громадянства, у тому числі біженці, які доживають в Україні на законних підставах та перебувають у склад­них життєвих обставинах.

Соціальні послуги можуть надаватися як за плату, так і безоплат­ні.

Вичерпний перелік соціальних послуг, умови їх надання та поря­док регулювання тарифів їх оплати встановлюються Кабінетом Мініст­рів України (це положення поки що законодавчо не врегульовано).

Основною вимогою надання соціальних послуг є дотримання кон­фіденційності: інформація особистого характеру, що стала відомою спеціалісту, який надає соціальну допомогу, не має бути розголошеною.

Отримання соціальної допомоги базується на засадах добровільно­сті: особа, яка отримує соціальні послуги має право дати згоду на їх отримання, а також; відмовитися від соціальних послуг (стаття 10, за­кон України «Про соціальні послуги»).

Законодавче визначення мож­ливості відмовитися від соціальної допомоги особам, які перебувають у складних життєвих обставинах, звужує перелік сімей, які дійсно потре­бують соціальної підтримки, але не висловлюють бажання співпрацю­вати із спеціалістами.

З іншого боку, законом передбачена відмова від надання соціаль­них послуг тим особам, які не дотримуються попередньо обговорених вимог. Якщо особа без поважних причин не виконує вимоги надання соціальних послуг, їй виноситься письмове попередження щодо обме­ження або припинення соціальної роботи. Якщо і в подальшому відбу­вається порушення вимог, надання соціальних послуг може бути обмеженим або припиненим, про що письмово інформується клієнт та; місцевий органі виконавчої влади.                                                          

Наразі стало актуальним впровадження двох схем роботи із молодими сім’ями.

По-перше, це - профілактика сімейного не­благополуччя через роботу з підлітками та молоддю щодо відповідального батьківства та підготовки до сімейного життя.

По-друге, це - безпосередня робота з сім'єю, яка опинилася в складних життєвих обставинах. Причому не можна визначати пріоритетність одного з напрямків - обидва мають здійснюватися паралельно.

Досвід соціальної роботи з дітьми, молоддю та сім'ями, що здійснюють центри СССДМ, має багато чинників подолання сімей­ного неблагополуччя, які доцільно запровадити для ефективної, сис­темної роботи. Виділимо головні з них.

Для здійснення практичної, адресної та індивідуальної соціаль­ної роботи з дітьми, молоддю та сім'ями в Україні функціонує 1082 центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді на:

регіонально­му,

районному,

міському,

районному у місті,

сільському,

селищно­му рівнях,

які щоденно працюють з дітьми, молоддю та сім'ями за місцем проживання або в закладах (виховні та виправні колонії, пологові будинки, школи-інтернати тощо).

Послуги центрів є без­коштовними, державними та професійними.

Щоденна робота потребує важливої умови - знаходження центру саме в територіальній громаді, отже, складне соціально-економічне становище населення у сільській місцевості, вимагає створення сільського або селищного центру СССДМ. На даний час створено 274 сільські та 16 селищних центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, що складає четверту частину від загальної кількості центрів. Для розгалуження мережі сільських та селищних центрів СССДМ відповідною постановою Кабінету Міністрів України затвер­джено план розвитку мережі центрів на 2005-2010 роки, яким пе­редбачено створення близько 3-х тисяч сільських та селищних центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді. Зокрема, у 2005 році вже створено 610.

Зупинимося на одному з аспектів подолання сімейного неблаго­получчя. Досвід роботи з сім'ями, які опинилися в складних життє­вих обставинах, в тому числі, з молодими сім’ями, запроваджується центрами соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді з 2000 року. Спочатку здійснюється соціальне інспектування сімей цієї категорії, за його результатами відбуваєть­ся соціальний супровід сім'ї.

Основними принципами соціального супроводу є:

комплексний і системний підхід до проблем сім'ї, усунення причин виникнення про­блеми;

пріоритет прав та інтересів дітей, захист материнства і бать­ківства;

стимулювання батьків до відповідальності у вихованні дітей;

спрямування сім'ї на самодопомогу, активізація соціального, еконо­мічного, виховного, культурного потенціалу сім'ї;

запобігання спо­живацькому ставленню сім'ї до держави, навчання сім'ї самостійному розв'язанню проблем;

індивідуальний підхід до сім'ї та кожного її члена;

опора на сімейні, індивідуальні, загальнолюдські і національні цінності.

Соціальний супровід побудований на ідеї моделі соціальної дії, яка передбачає діяльність сімей у розв'язанні її проблем через взаємодію з соціальними працівниками.

Враховується життєвий досвід сім'ї, знання і навички її членів

Супровід передбачає не оцінювання сім'ї, а керування нею, сприйняття сім'ї такою, якою вона є, - без осуду.

Оскільки стан сім'ї не завжди залежить від неї, їй необхідна допомога у прийнятті рішень і розв'язанні проблем.

Безпосередньо зміст соціального супроводу складається з комплексу соціальних послуг, які спрямовані на вихід сім'ї із складної життєвої ситуації та включає наступний мінімальний стандарт.

Соціальне інспектування - вивчення умов проживання родини та діагностика проблем в родині, що спричинили сімейне неблагополуччя.

Соціально-педагогічні послуги - посередництво у конфлікті все­редині сім'ї, з родичами, сусідами тощо; навчання батьків навичкам догляду за дитиною; організація медичного обстеження або догляду; посередництво між батьками та адміністрацією різних установ та закладів.

Психологічні послуги - діагностика; корекція взаємовідносин в родині; консультації психолога; зняття стресу та виведення з депресії.

Юридичні послуги - допомога в оформленні документів (заяв, скарг, позовів, субсидій тощо); соціальна адвокація (представлення інтересів дитини в судових органах); надання юридичних консуль­тацій тощо.

Соціально-економічні послуги - сприяння у пошуку житла, праце­влаштуванні та влаштуванні на навчання, в дитячий садок, на оздо­ровлення; речова, гуманітарна та грошова допомога.

Серед соціальних послуг, які є досить новими для центрів СССДМ у роботі із молодими сім'ями, можна назвати наступні:

залучення батьків до груп взаємопідтримки (понад 3 тис. соціальних послуг);

представництво інтересів дитини перед органами державної та місцевої влади (близько 7 тис);

орга­нізація юридичних консультацій щодо захисту майнових прав дити­ни (близько 7 тис);

представлення інтересів дитини перед органами опіки та піклування (понад 4 тис);

сприяння влаштуванню на ви­ховання в прийомну сім'ю (понад 200).

Середня завантаженість сімей на одного соціального працівника в Україні склала 9,5 сімей, що теж свідчить про позитивну тенден­цію у роботі із даною категорією сімей.

Переважна більшість осіб, які зверталися до центрів соціально-психологічної допомоги, були сироти, напівсироти, усиновлені діти; діти та жінки, потерпілі від насильства в сім'ї; малозабезпечені, неповні, багатодітні, алкозалежні сім'ї. Типовими причинами їхніх звернень були:

міжособистісні проблеми (спілкування дітей, молоді з однолітками; адаптація в новому соціальному мікросередовищі, роз­лучення);

проблеми сім'ї (набуття самостійності молодою сім'єю, по­долання залежності від батьківських сімей; спілкування дітей з бать­ками; дисгармонія сімейних стосунків; взаєморозуміння членів сім'ї, насильство в сім'ї, незапланована вагітність);

внутрішньоособистісні проблеми (втрата життєвих орієнтирів; самотність, депресивний настрій);

проблеми здоров'я (соматичне здоров'я, залежність членів сім'ї);

економічні (проблеми працевлаштування, труднощі в пошуку житла, малозабезпеченість);

проблеми в оформленні документів, отри­манні державних пільг та допомог, відновлення майнових прав.

Але головним у роботі соціального працівника є мотивація сім'ї на вирішення проблеми, визначення її причин та організація коман­ди фахівців для її подолання. Така робота є довготривалою, її ефект відразу побачити не можна. Але навіть якщо одну сім'ю, з якою, наприклад, більше року працював соціальний працівник, було виве­дено з кризи і скеровано на подальші позитивні кроки, це дасть змогу запобігти в майбутньому багатьом наслідкам (приклад роботи працівника соціальної служби підтримки сім'ї при Запорізькому міському Центра соціальних служб для молоді у документальному відображенні наведено у Додатку В).

Терміново та ефективно вирішити проблеми сім'ї, дитини або молодої людини допомагає їх влаштування до спеціалізованих за­кладів, у яких можна отримати комплекс послуг. Мережу таких соціальних закладів уже започатковано.

Зокрема, в центрах соціально-психологічної допомоги цілодобово протягом 3-х місяців можуть перебувати молодь та сім'ї з дітьми, які опинилися в складних життєвих обставинах (такого в Україні до цього часу взагалі не було). Такі центри діють у 21 регіоні: АР Крим, Волинській, Дніпропетровській, Донецькій, Житомирській, Закарпатській, Запорізькій, Івано-Франківській, Кіровоградській, Київській, Луганській, Львівській, Миколаївській, Одеській, Рівненській, Сумській, Тернопільській, Хмельницькій, Чернівецькій, Чернігівській а областях, м. Севастополі.

У соціальних центрах матері і дитини до півтора року цілодобово може перебувати жінка, яка народила дитину, але її життєві обставини не сприяють нормальній життєдіяльності задля блага ди­тини. В такому центрі можна навчитися догляду за дитиною та підго­туватися до влаштування подальшого життя. Такі цен­три створені у АР Крим, Київській, Львівській, Сумській, Хмельницькій, Чернігівській областях, деяких інших регіонах.

В соціальних гуртожитках діти-сироти та діти, позбавлені бать­ківського піклування з числа випускників інтернатних закладів, ви­хованців дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей змо­жуть до 3-х років перебувати цілодобово з метою подальшого отриман­ня соціального житла та підготовки до самостійного життя. Такі соціальні гуртожитки створено в 9 регіонах України: в АР Крим, Дніпропетровській, Івано-Франківській, Київській, Кірово­градській, Одеській, Сумській, Харківській, Хмельницькій областях.

Денні центри перебування ВІЛ-інфікованих дітей та центри соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональ­ними обмеженнями працюють як денні стаціонари, де соціальні по­слуги зможуть отримувати сім'ї, які виховують ВІЛ-інфікованих дітей, дітей та молодь з функціональними обмеженнями.

Унікальність даних закладів в Україні полягає в тому, що саме з державного бюджету було виділено кошти на їх створення та обла­штування; затверджено нормативну базу щодо їх функціонування та передано місцевим органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, адже розбудова та забезпечення діяльності даної мережі закладів може стати головним чинником у розв'язанні про­блеми сімейного неблагополуччя.

Таким чином, соціальні послуги можуть надаватися державними, комунальними та недержавними установами та організаціями.

Відповідно статті 12 За­кону до державного сектору входять суб'єкти, що надають соціальні послуги і знаходяться в державній власності, управління якими здійс­нюється центральними органами виконавчої влади.

Комунальний сектор включає установи та заклади комунальної власності, які надають соціаль­ні послуги і знаходяться в підпорядкуванні органів місцевого само­врядування.

Соціальну допомогу особам, які перебувають у складних життєвих обставинах, надають різні державні організації: відділи соціального захисту населення, заклади охорони здоров'я, центри соціаль­них служб для сім'ї, дітей та молоді, заклади представництва внутріш­ніх справ, центри зайнятості, служби у сиринах неповнолітніх тощо.

До недержавного сектору відносяться громадські, благодійні, релі­гійні організації та фізичні особи, діяльність яких пов'язана з паданням соціальних послуг.