Социальная работа с молодой семьей

Так, не діють затверджені на державному рівні механізми надання житла, визначені матеріальні допомоги є недостатніми, якщо врахувати рівень цін та потреби багатодітної сім'ї. А найбільш важливим, на нашу думку, є те, що центри з гадання соціальної допомоги, як правило, обмежені у можливостях – нормативно-правових, матеріальних, кадрових і т. д.

У сім'ях, що мають в основному низькі доходи, виховуються сотні тисяч дітей. Причому якщо серед всіх сімей з дітьми частка бідних складає 50 відсотків, то серед багатодітних - понад 90 відсотків. Визначальним чинником бідності є високе утриманське навантаження при недостатній заробітній платні, слабка соціальна підтримка з боку суспільства і держави.

У законодавстві України статус багатодітної, молодіжної, бездітної сім'ї визначено недостатньо чітко або не визначено зовсім. Такий стан справ треба змінити. Так, необхідно, наприклад, щоб статус багатодітної сім’ї привласнювався батькам довічно, із збереженням відповідних пільг по комунальних платежах, працевлаштуванню, пенсійному забезпеченні. У деяких регіонах, при стабільно високому спаді населення і мінімальній кількості пільг для багатодітних, сім'ї на троє дітей багатодітними не зважають. І все це відбувається на фоні нескінченних розмов про багатодітну сім'ю як головний ресурс демографії.

Безробіття, зокрема в прихованих формах – це інша проблема.

Невчасна виплата допомог на дітей, а також затримка індексації мінімальної заробітної платні (на її основі розраховується величина допомог) – це суттєва матеріальна проблема, з якою пов’язано безліч інших проблем.

Обмежені можливості в придбанні одягу, взуття, шкільного приладдя. Це обумовлюється постійним зростанням цін на дитячі товари у зв'язку із значним скороченням їх виробництва в Україні.

Комерціалізація охорони здоров'я і освіти, установ культури, відпочинку, спорту, туризму.

У багатьох сім'ях закінчуються терміни користування життєво важливими непродовольчими товарами (одяг, взуття, посуд, предмети домашнього ужитку тривалого користування), придбаними до початку реформ.

Зміна житлової політики, різке скорочення надання безкоштовного житла.

Зубожіння сімей стоїть на першому місці серед причин високої захворюваності і смертності дітей, погіршення їх здоров'я, різкого зростання інфекційних захворювань, епідемічних спалахів дифтерії, холери, туберкульозу.

У цих умовах соціальна підтримка молодіжних, багатодітних й бездітних сімей повинна стати пріоритетною задачею для держави.

Розвиваючи принципи державної сімейної політики, слід переглянути систему соціальної підтримки сімей. Перш за все треба клопотатися про їх адаптацію до нових економічних умов, підвищення соціальної і економічної активності, забезпечення видами зайнятості, які приносять прийнятний сімейний дохід.

За розрахунками фахівців, для нормального відтворення працівника і його сім'ї він повинен складати в сім'ях з однією дитиною не нижче за три прожиткові мінімуми, з двома дітьми - чотирьох, з трьома дітьми - п’ять прожиткових мінімумів.

Як досягти такого рівня доходу? Через підвищення заробітної платні або допомог або одночасно того і іншого. Соціальні виплати при необхідності повинні бути доповнені натуральною допомогою (продукти, одяг, предмети тривалого користування). Необхідно ввести і вищі розміри соціальних виплат для подолання зубожіння і стабілізації рівня життя сімей. Це відповідає політиці адресної соціальної допомоги, яку припускає проводити держава.

В регіонах можуть бути сформовані спеціальні строго контрольовані фонди для підтримки сімей, що фінансуються як з регіональних, так і муніципальних бюджетів, а також залучають засоби інших фінансових структур.

Безумовно, в повному об'ємі повинні діяти додаткові пільги на дітей в багатодітних сім'ях. Це:

- 50-відсоткові знижки від встановленої платні за користування опалюванням, водою, каналізацією, газом і електроенергією, а для сімей, що проживають в будинках без центрального опалювання, - від вартості палива;

- безкоштовне надання ліків для дітей до шести років;

- безкоштовний проїзд на внутрішньоміському транспорті для учнів загальноосвітніх шкіл, професійних і середніх спеціальних навчальних закладів;

- безкоштовне харчування (сніданки, обіди) для учнів загальноосвітніх шкіл і професійних навчальних закладів;

- безкоштовне забезпечення спортивною формою і т.д.

Всі пільги мають забезпечуватися за рахунок засобів суб'єктів України. На жаль, дотепер механізми їх реалізації на місцевому і регіональному рівнях діють слабо. В першу чергу це пов'язано з економічним станом регіонів. Отже, треба переходити до адресного принципу підтримки сімей, щоб забезпечити соціальні гарантії дітям в отриманні освіти, харчування, одягу, лікуванні і оздоровленні.

Тут важливо врахувати і такий момент: соціальні пільги і гарантії, виконуючи помітну роль в сімейному бюджеті, разом з тим повинні сприяти підвищенню економічної активності людей, зниженню їх утриманських настроїв. Один із заходів в цьому напрямку - допомога і підтримка в трудовлаштуванні неповнолітніх з багатодітних сімей. До речі, неповнолітні, які звертаються в служби зайнятості, відповідно до закону не можуть бути визнані безробітними. Думається, треба внести зміни в законодавство, пов'язані з визнанням статусу безробітного за неповнолітніми дітьми з сімей з рівнем доходів нижчим за припустимі норми.

Крім того, безумовної підтримки держави потребують біржі праці для молоді (молодіжні біржі). Потрібен чіткий механізм стимулювання підприємств, що квотують робочі місця для неповнолітніх. Поки недостатньо розвинена система курсової підготовки підлітків за потрібними в регіонах професіях. Необхідно підтримати організацію суспільних робіт в житлово-комунальному, сільському господарстві, в торгівлі, будівництві, в різних фондах і суспільних організаціях. При цьому визнати першочергове право отримання роботи підлітками з багатодітних і малозабезпечених сімей, тим більше що в 50 випадках зі 100 вони приносять в сім'ю додатковий дохід. Звичайно, повинні бути забезпечені умови охорони їх праці.

Наприклад, у Великобританії, де дитяча праця популярна, закон гарантує підліткам усесторонній захист. Він дозволяє надавати роботу особам не молодше 12 років. При цьому оговорюється, що вони не мають права працювати більше трьох годин в день і не можуть бути використані на шкідливих виробництвах, в нічних змінах або змінах, які б утрудняли відвідини школи. Найчастіше підлітки не платять податків, а соціальні відрахування і муніципальні податки платять тільки повнолітні.

У Великобританії зареєстровано три мільйони працюючих підлітків. Їх працевлаштуванню всіляко сприяють муніципальні власті, допомагають спеціальні консультанти, які ведуть і моніторинг пропонованих працедавцями умов праці. Цей досвід свідчить, що при державній підтримці зайнятості неповнолітніх можна упорядкувати і сферу застосування дитячої праці.

В даному випадку не йдеться про розширення масштабів дитячої праці. Але якщо сім'я бідує, якщо підліток через це має серйозний дискомфорт, то підтримка держави повинна бути направлена не тільки на надання пільг і допомог, але в першу чергу на створення умов для опори сім'ї на власні сили.

3.2. Позашлюбна сім’я, вторинно-шлюбна сім’я, міжнаціональна сім’я

Для сучасної української сім'ї є характерними не тільки проблеми, що зумовлені складним матеріальним становищем або незадовільними психологічними умовами, але й інші проблеми – психологічного, юридичного планів, тощо.

На особливу увагу в цьому плані заслуговують такі типи сімей, як позашлюбна сім'я, вторинно-шлюбна сім'я, міжнаціональна сім'я.

Позашлюбна  сім'я - один із типів неповної сім’ї, що виникає в результаті народження жінкою дитини поза шлюбом.

Бажання уникнути самотності, прагнення задовольнити потребу материнства та інші причини призводять до того, що більшість жінок зважуються сьогодні на такий крок свідомо. Іншим, дуже близьким типом, є вторинно-шлюбна сім’я.

Позашлюбні союзи можна класифікувати за різними підставами. Югославський соціолог М. Босанц приводить достатньо докладну класифікацію позашлюбних сімей:

за суб'єктивними ознаками партнера:

а) вік - позашлюбний союз можуть організувати дві повнолітні особи,

б) цивільний стан - жоден з партнерів не є у шлюбі; обидва партнери у шлюбі, але не один з одним; один з партнерів у шлюбі з третьою особою, а інший не у шлюбі;

за ознаками публічності позашлюбні сім'ї можна підрозділити на анонімні і не анонімні.

Анонімними є ті позашлюбні сім'ї, які з різних причин ховаються позашлюбними партнерами від суспільного середовища. З соціальної точки зору такі союзи найбільш небажані.

Не анонімними позашлюбними сім'ями є ті, в яких чоловік і жінка не приховують вступ до даних відносин перед суспільним середовищем;

за тривалістю:

випадкові,

короткотермінові зв'язки;

тимчасові позашлюбні сім'ї,

конкубінат.

Випадкові короткочасні зв'язки не є в повному розумінні позашлюбною сім'єю, тому що не виконують цілий ряд функцій, що належать сім'ї. Ці зв'язки найчастіше анонімні, є часто непередбаченими і несподіваними джерелами позашлюбної народжуваності. Для суспільства ці зв'язки украй небажані.

Тимчасові позашлюбні сім'ї - це ті союзи, які тривають якийсь час і, як правило, неанонімні. Іноді вони обмежуються обіцянками шлюбу, а іноді завершуються ним. Це фаза передшлюбного статевого життя, яке все частіше зустрічається в сучасному суспільстві.

Конкубінат (назва ця існує з часів римського права) - це тривалий зв'язок або тривалий час існуюча позашлюбна сім'я, в якій чоловік і жінка не мають наміру формально закріпити шлюб.

Серед позашлюбних сімей конкубінат займає провідне місце. Це легальні відносини, етично прийняті і виправдані чоловіком і жінкою.

Конкубінати часто основуються в зрілі роки партнерами, що залишилися неодруженими з різних причин. Чоловік і жінка в такій сім'ї мають життєвий досвід, що допомагає уникати гострих конфліктів, які часто приголомшують і руйнують шлюбні і позашлюбні союзи молодих людей.

З позиції суспільних інтересів слід відрізняти ті позашлюбні сім'ї, партнери яких мали дітей в іншій сім'ї, і ті, які  мають дітей в даній сім'ї.

В цілому необхідно враховувати, що позашлюбна сім'я - це факт реального життя, на який слід зважати.

Поняття «національна сім'я» перш за все виступає як конкретний для даного народу прояв загальнолюдського змісту сім'ї. Кожна національна сім'я (або етнічна) сім'я, складаючи органічний зв'язок всесвітнього сімейно-культурного буття, виражає його відповідно до рівня і особливостей розвитку конкретного народу. Крім загальнолюдських рис, в ній немало індивідуально-особливих. Таким чином, «національна сім'я» - феномен реалізації суті людської цивілізації в конкретному народі в процесі його розвитку. Вона і є історична сукупність творінь самого народу в області людських відносин, рівно як і одержаних ним ідеалів при взаємодії з іншими народами і використовуваних в своєму прогресі.

Національна сім'я - це сукупність людей, що склалася в конкретно-історичній і природно-географічній обстановці, для яких характерні загальні, відносно стабільні, особливості культури і психіки, а також усвідомлення своєї єдності і відмінності від інших таких самих утворень. Національна сім'я тісно пов'язана зі своїм середовищем, яке складають як соціальні, так і природні чинники, виступаючі як неодмінна умова її виникнення і існування. Соціально-економічні чинники, будучи базисом всіх суспільних відносин (зокрема національно-сімейних), значно рухоміше за останніх. Відносна консервативність національних рис сімейних відносин, певна самостійність національних властивостей якраз і зумовлюють можливість збереження національної сім'ї. Завдяки цьому в національній сім'ї відбуваються накопичення, зберігання, відтворення і передача   з   покоління  в   покоління   інформації,   що забезпечує культурну спадкоємність в рамках конкретного народу. Специфіка сімейного життя така, що вона міцно утримує багато власне національно-етнічних рис (починаючи від зовнішніх антропологічних особливостей до культурно-побутових елементів), які відображають національну своєрідність народів.

Міжнаціональні сім'ї – сім’ї, в яких чоловік та дружина належать до різних національностей, - як і будь-які інші соціальні явища, можна вивчати з двох сторін. Можна поглянути на них як би «зсередини»: порівняти взаємостосунки в однонаціональних і міжнаціональних сім'ях, розподіл обов'язків між їх членами, дотримання звичаїв і обрядів кожного з народів, до яких належить подружжя. При такому підході, поширеному перш за все серед психологів і етнографів, міжнаціональна сім'я розглядається в першу чергу як соціальна група.