Социальная работа с молодой семьей

На підставі викладеного, можна визначити основну мету і задачі соціальної роботи з молодими сім'ями:

розробка і здійснення заходів зі зміцнення молодої сім'ї як репродуктивної соціальної одиниці;

адаптація молодої сім'ї в умовах перехідної ринкової економіки;

поліпшення матеріального, етичного і духовного стану молодої сім'ї;

створення і розвиток системи служб соціально-психологічної допомоги молодій сім'ї;

створення сприятливих умов для поєднання соціальної і сімейно-побутової функції молодої сім'ї;

стимулювання ділової активності молоді;

організація сімейного дозвілля і відпочинку.

Для реалізації даних цілей і задач, в рамках державної підтримки молодих сімей, державою здійснюється:

- формування державних, регіональних, місцевих цільових програм (проектів) по державній підтримці молодих сімей, в першу чергу малоімущих, по наданню ним матеріальної і іншої допомоги у вирішенні соціально-економічних, соціально-побутових проблем, по забезпеченню зайнятості   молодих  батьків, по формуванню здорового способу життя, організації просвітницької роботи з питань репродуктивного здоров'я, безпечного материнства, виховання і розвитку дітей, організації сімейного і дитячого відпочинку;

- введення в практику соціологічних моніторингів з проблем молодої сім'ї, науково-методичне забезпечення роботи з молодими сім'ями;

- вдосконалення загальнодержавного законодавства, інших нормативних актів з підтримки молодих сімей в будівництві і придбанні житла (по здійсненню субсидування, цільового пільгового кредитування, іпотечного кредитування, по упровадженню механізмів оренди державного і муніципального житла та ін.), з поліпшення житлових умов для молодих малоімущих сімей;

- розробка і реалізація заходів з підтримки ініціатив молодих громадян, молодіжних об'єднань, зокрема МЖК (молодіжних житлових комплексів), по будівництву доступного житла для молоді;

- формування системи соціальних служб з метою розширення сфери освітніх, соціально-медичних, соціально-правових, психолого-педагогічних, інформаційних, консультативних та інших послуг молодим сім'ям для забезпечення охорони здоров'я, освіти, виховання і розвитку дітей, соціального захисту, соціальної адаптації і реабілітації молодих громадян, що знаходяться у важкій життєвій ситуації.

РОЗДІЛ 2. НАПРЯМИ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З МОЛОДИМИ СІМ’ЯМИ

2.1. Досвід соціальної роботи з молодими сім’ями в Україні

  Соціальна робота в Україні має свої особливості, обумовлені як історичним розвитком, так і впливом сучасних світових тенденцій.

Необхідно відзначити, що соціальна робота у нашій державі здійснюється в умовах гострої економічної кризи. Як свідчить історичний досвід, потреба у комплексній соціальній роботі особливо зростає в кризові періоди, коли погіршується доля мільйонів людей. Власне, таке становище склалося у нашій країні в 90-х роках і, на жаль, продовжує залишатися понині. Криза в Україні набула системного, затяжного характеру.

Як підкреслюють українські науковці М.Лукашевич та І. Минович «Наше суспільство опинилося перед загрозою цілковитої необоротної втрати основних виробничих фондів основи життєдіяльності й незалежності держави. Параметри кризи в Україні, за висновками вчених, перевищили їх рівень у США 30-х років або в латиноамериканських країнах 80-х років. Нині у нас більше 80 % населення проживає за межею бідності. Для структурної перебудови народного господарства потрібно, за вкрай заниженими урядом строками, до 20 років і 130 млрд. американських доларів». Згідно оцінок розробника моделей економіки східноєвропейських країн Дж.Сакса, така перебудова займе від 40 до 120 років.

Моральне здоров'я українського суспільства значно погіршує поглиблення соціальної нерівності, кримінальний перерозподіл народного добра. Важко не погодитися з думкою про те, що людина, особистість, як головний суб'єкт і першооснова соціального розвитку і соціальної політики, повинна сама реалізувати свій власний потенціал, вибравши для цього найбільш адекватні її сутності природні шляхи і способи самореалізації. Проте держава не може кидати напризволяще сотні тисяч молодих сімей; навпаки, її функція соціального захисту у період стагнації повинна зростати.

Сьогодні в умовах складної економічної ситуації, коли кількість нужденних збільшується, а економічні можливості держави зменшуються, актуальною проблемою є формування грамотної соціальної політики державою.

Держава через політику бере на себе найважливіші функції із забезпечення прав людини в соціальній галузі. Суть цієї політики така: запобігання подальшому погіршенню життя народу; ефективна зайнятість і обмеження надмірного зростання безробіття; створення необхідних передумов для поступового поліпшення матеріального становища, умов життя різних верств і груп людей.

Зважаючи на світовий досвід, єдиним перспективним шляхом соціальної політики є відмова від узагальненого принципу соціального захисту. Необхідно стимулювати ініціативу активного населення і розвивати цілеспрямовану допомогу.

Серед важливих проблем соціальної політики – відсутність чітких уявлень про модель соціального захисту молодої сім’ї (у світовій практиці існують ліберальна та соціально-демократична або патерналістська), пріоритет цінностей у суспільній свідомості. Поки що зберігається старий соціалістичний принцип рівності кінцевих результатів. Багаторічний досвід забезпечення пільг владою спонукає населення займати споживацьку позицію, коли в усьому громадяни покладаються на державу. Створені для їх підтримки соціальні програми часто не мають фінансового забезпечення й ефективних механізмів реалізації.

Щоб ліквідувати ці недоліки, обговорюються можливості запровадження державних замовлень (контрактів), договорів про спільну діяльність, пайове субсидування, пільгове кредитування, проведення тендерів, залучення неурядових і комерційних організацій тощо.

Таким чином, актуальним завданням на сучасному етапі є переведення державної системи соціального захисту молодої сім на ринкові засади, залучення громадян, роботодавців до витрат на соціальний захист, обмеження кола державної підтримки лише тими категоріями людей, які через відсутність роботи, похилий вік, багатодітність чи вади здоров’я не в змозі забезпечити себе самостійно.

Соціально-правовим першоджерелом національного законодавства України вважаються документи, розроблені міжнародним співтовариством в Організації об'єднаних націй:

Загальна декларація прав людини (1948),

Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права (1966),

Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, а також факультативний протокол (1966) до нього.

У 1973 році Президія Верховної Ради УРСР ратифікувала обидва пакти, а 25 грудня 1990 року Верховна Рада УРСР прийняла постанову про приєднання нашої країни до Факультативного протоколу до Пакту про громадянські та політичні права.

1997 року Верховною Радою України було прийнято Закон «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини», що була прийнята 4   листопада 1950 року та вступила в силу 3 вересня 1953 року. Конвенція являє собою правовий інструмент із власною судовою системою. Діяльність її ґрунтується на європейських цінностях - принципах демократії та панування права, а також громадянських прав людини. Документом, що доповнює Конвенцію з питань захисту соціально-економічних прав, є Європейська соціальна хартія , яка була підписана державами-членами Ради Європи 18 жовтня 1961 року і вступила в силу 26 лютого 1965 року.

Наступними по важливості соціально-правовими нормативами є документи Міжнародної організації праці (МОП). Ця організація була заснована в 1919 році з метою співробітництва у справі забезпечення тривалого миру в усьому світі та усунення соціальної несправедливості шляхом поліпшення соціально-економічних умов праці. Україна входить до неї з 1954 року.

Конвенціями МОП із соціальних питань є:

«Про охорону материнства« (від 1919 р., переглянута 1952 р),  

«Про мінімальні норми соціального забезпечення» (від 1952 року)

«Про основні цілі та норми соціальної політики» ,

«Про рівноправність у галузі соціального забезпечення» (від 1962 р.),

«Про працівників з сімейними обов'язками» (1981 р.),

«Про найгірші форми дитячої праці» (1999 р.) та ін.

В цілому, соціальна робота з молодими сім'ями регулюється Конституцією України, Законами України «Про соціальні послуги», «Про соціальну робо­ту з дітьми та молоддю», «Про попере­дження насильства в сім'ї», постановою Кабінету Міністрів України «Про заходи щодо вдосконалення соціаль­ної роботи із сім'ями, дітьми та молоддю» та іншими нормативно-правовими актами (Додаток Б).

Організаційна структура сучасної соціальної політики включає наступні складові компоненти:

1) сферу праці та заробітної плати;

2) соціальний захист населення;

3) соціальне забезпечення;

4) соціальну роботу.

Практичним механізмом реалізації соціальної політики є соціальна робота, яка на початку 90-х рр. ХХ ст. у незалежній Українській державі набула статусу фахової діяльності. Першочерговими заходами щодо формування стратегії соціальної роботи є реформування системи соціальної допомоги, розвиток адресної допомоги; соціальна підтримка сім’ї, ветеранів війни та праці, жінок, дітей і молоді; соціальний захист громадян, які потерпіли від наслідків Чорнобильської катастрофи; забезпечення інвалідам рівних з іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальних сферах життя суспільства, умов для реалізації потенційних можливостей інвалідів; соціальна підтримка громадян, звільнених у запас або відставку з військової служби, служби в органах внутрішніх справ та членів їх сімей. Соціальна робота має місце і при забезпеченні розвитку ринку праці і зайнятості, попередженні і скасуванні причин соціального ризику тощо.

У літературі виділяється кілька підходів до класифікації інституцій соціальної роботи за різними критеріями.

 За критерієм рівня діяльності, її масштабами виділяють:

- міжнародні організації (Міжнародна організація праці, Дитячий фонд ООН та ін.), діяльність яких поширюється на міжнародний простір;

- загальнодержавні організації (Міністерство праці та соціальної політики, Державний центр соціальних служб для молоді та ін.);

- регіональні організації (територіальний центр соціальної допомоги, районний відділ зайнятості населення та ін.).

За критерієм організаційних рівнів діяльності соціальних інституцій соціальної роботи виділяють:

1-й рівень: створення політики та планування, окреслює рамки, в яких існують служби (Верховна Рада та місцеві ради, Секретаріат Президента, Кабінет Міністрів);

2-й рівень: забезпеченість всебічності та широкого територіального охоплення механізмів для організації та формування служб (міністерства та відомства);

3-й рівень: утворення системи, управління цією системою, опрацювання кола проблем (Державний центр зайнятості населення, Державний центр соціальних служб для молоді);

4-й рівень: розв'язання проблеми як окремої ситуації (працюють професіонали з клієнтами: лікарі, соціальні працівники у відповідних установах та службах);

5-й рівень: розв'язання проблеми як вимоги (інформаційні, консультативні служби, відділи, які визначають суть проблеми та спрямовують клієнтів до відповідних спеціалістів).

Підкреслюючи провідну роль державної системи соціальної роботи в Україні, слід зазначити, що в останні роки вона переживає період великих змін. І, мабуть, чи не найважливіша з них - це виникнення великої кількості різних недержавних організацій, зростання їхньої активності та впливу в усіх сферах життя суспільства.

Можна виділити низку причин, що обумовлюють процес розвитку недержавних організацій у соціальній сфері України:

криза тоталітарної держави та системи соціального захисту;

зростання недовіри до існуючих державних інституцій та закладів;

неможливість виконання державою взятих на себе зобов'язань у сфері соціального захисту;

прагнення людей реалізувати свої інтереси та задовольнити наявні потреби; намагання знайти інших людей, що мають аналогічні проблеми.

Нерідко орієнтиром щодо структури створюваних недержавних організацій в Україні слугують напрями діяльності подібних структур за кордоном.

Структура таких організацій в Україні не повторює цілком іноземні зразки, має свою специфіку. Уявлення про неї надають дані довідника Творчого центру «Каунтерпарт». Основними місіями недержавних організацій у соціальній сфері є: захист інтересів та їх лобіювання - 2,9 %; робота з молоддю 5,4%; робота з жінками 3,0%; захист інтересів та робота з ветеранами 3,4%; проведення соціологічних досліджень 0,6%; реабілітація, охорона здоров'я 6,8%; розв'язання проблем інвалідів 7,8 %; вирішення проблем сім'ї, дітей, сиріт 7,6 %; допомога людям похилого віку, пенсіонерам 2,8 %; розв'язання проблем Чорнобильської аварії 2,0 %; милосердя - 1,8 %. У цілому недержавні організації зорієнтовані на соціальну роботу, становлять в Україні 44,1%.