Социальная работа с молодой семьей

Психологічне і соціальне самопочуття одиноких матерів, очевидно, буде й надалі погіршуватися. Вони, за дослідженнями канадських колег, не дивлячись на деякі позитивні моменти, порівняно з одруженими жінками, частіше почували себе нещасливими, невдоволені собою, зазнають стресів. Деякі відчувають «безвихідність», «сором перед дитиною», апатію, депресію, «нічого не роблять, щоб змінити становище». В такому стані їм вкрай потрібна допомога психолога. Підготовка спеціалістів цього профілю, створення відповідних консультацій стає все актуальнішою у нашому суспільстві.

В одиноких матерів виникають гострі проблеми і в сфері інтимних стосунків. Лише 12% їх «не бажають вийти заміж». Тому складовим елементом системи допомоги сім'ї стає розвиток служби знайомств й інші, досить специфічні, проблеми серед неповних (як і повних) сімей. На них впливають багатодітність, інвалідність дітей, алкоголізм, насильство, відхильна поведінка та інші чинники. Всі їх треба розв'язувати комплексно, кваліфіковано, в дусі Конституції України, на гуманістичних засадах, в контексті загальної допомоги сім'ям з дітьми. Цим займаються різноманітні відомства, заклади, служби. До них належать передусім місцеві ради, територіальні органи соціального захисту населення, внутрішніх справ сім'ї та молоді та інші державні організації. Серед них існує чітка спеціалізація. Так, управління соціального захисту допомагають в оформленні пенсій на дітей після втрати годувальника овдовілим матерям, допомоги одиноким (позашлюбним і розлученим) жінкам, які з об'єктивних причин не отримують аліментів, надають інформацію про пільги різним категоріям батьків. Суди розглядають справи про встановлення батьківства, позбавлення родинних прав, розлучення, передачу дитини на виховання, поділ майна і т.д. Судові виконавці при потребі допомагають в утриманні аліментів. Комісії при місцевих Радах беруть участь в підготовці справ про права батьків, пошуку оптимального варіанту виховання дітей без одного з батьків, здійсненні громадського контролю за його ходом, взаємодіють з правоохоронними органами (дільничним міліціонером, профілактичною службою, комісією у справах неповнолітніх), з організаціями, що займаються гуманітарною допомогою, працевлаштуванням та іншими питаннями.

У цій складній справі все більшу роль відіграють соціальні працівники, педагоги, психологи. Вони виступають консультантами, помічниками, захисниками, організаторами і координаторами допомоги батькам та дітям [3].

Ефективною формою такої допомоги в Брюселі, Москві та інших містах за рубежем стали асоціації матерів, групи «самодопомоги» й інші громадські об'єднання цього типу. Вони, як правило, нечисельні (об'єднують 15-20 чол.), працюють без спеціального приміщення, мають спонсорів, актив, зони впливу. Члени асоціації «Тільки мама», наприклад, обмінюються дитячими речами, обговорюють спільно педагогічні проблеми, обмінюються інформацією (щодо працевлаштування), подають один одному психологічну підтримку, кооперуються для догляду за дітьми, розв'язання побутових питань. Це робиться оперативно, індивідуально, тактовно, безкоштовно або з мінімальними витратами. Організація подібних груп перспективна і в Україні.

Крім вказаних, заслуговують підтримки згадувані служби нянечок, психологічної допомоги, знайомств, «кризові центри» (для тих одиноких людей, що впадають у відчай). Слід вдосконалювати роботу з школярами за місцем проживання, включаючи територіальні центри дозвілля для підлітків, для одиноких матерів, які відчувають матеріальні труднощі, доцільно створювати територіальні фонди «Одинокі батьки» чи секції (рахунки) в діючих благодійних формуваннях, батьківський всеобуч, рух милосердя, філантропічну діяльність бізнесменів та інші дієві форми варто ширше спрямовувати саме на підтримку одиноких батьків і дітей.

На роботі з неповними сім'ями доцільно спеціалізувати педагогів, що працюють в центрах соціальних служб для молоді. Його функції можуть полягати в наступному: збір і надання інформації про становище неповних сімей, неблагополуччя дітей працівникам інших державних установ; участь в спільних пошуках коштів, матеріальних засобів для необхідної їм допомоги, сприяння працевлаштуванню одиноких матерів; індивідуальна робота з батьками і дітьми щодо подолання ними труднощів психолого-педагогічного характеру, виконання взаємних обов'язків, виходу з конфліктних станів, кризових ситуацій; вплив на осіб з девіантною поведінкою (алкоголіків, правопорушників і т.д.), конфлікти з працівниками спеціалізованих закладів (дитячих будинків, розподільників, кімнат міліції та ін.).

Складовою частиною соціальної роботи з неповними сім'ями є правовий захист і підтримка в них дітей та батьків. Незважаючи на економічну кризу, держава надає їм певні виплати, допомоги, компенсації (одинокій матері з дитиною до 6 років, на придбання одягу, догляд, заміну аліментів, поліпшення житлових умов, утримання в дошкільних та інтернатних закладах, в сплаті податків, працевлаштуванні, звільненні з роботи та ін.) їх розміри, форми, механізм отримання змінюються. Тому усім соціальним працівникам важливо стежити за новими законодавчими актами, вчасно допомагати клієнтам сповна реалізувати їхні права та пільги.

У соціальній політиці України, що формується, сподіваємось, знайдуть втілення кращі підходи до розв'язання проблем неповних сімей, апробовані за рубежем. Ось деякі з них. В більшості європейських країн одиноким батькам надається значна допомога з боку держави (питома вага таких сімей коливається від 6% в Італії до 32% у Швеції). У деяких країнах (Англія) переважає стратегія допомоги малозабезпеченим. Одинока мама в межах відповідної програми («Підтримка доходу») може залишатися вдома, поки дитина не досягне 16 років, маючи необхідне утримання від держави, їй невигідно навіть працювати в режимі неповної зайнятості, тим не менш середній доход неповних сімей у Великобританії становить 40% його у повних сім'ях.

У Норвегії соціальна допомога та інші виплати надаються одиноким матерям і неповній сім'ї доти, поки діти не досягнуть 19 років. За цією політикою вони живуть краще порівняно з бідними, але гірше, ніж повні сім'ї.

У Франції діє стратегія підтримки цих сімей з дітьми, у тому числі й неповних. Останнім може надаватися додаткова соціальна допомога (на догляд за малими дітьми, за низького доходу матері та ін.). Тут більшість одиноких матерів після досягнення дитиною 3 років виходять на роботу (працює 78% їх загальної кількості).

У Швеції соціальна політика орієнтована на успішне поєднання одинокими батьками родинних і професійних ролей. Вона спрямована не на «підтримку бідності», а на зменшення нерівності. Поряд з підтримкою сім'ї у цій країні активно реалізуються програми, метою яких є створення робочих місць, стимулювання здобуття освіти, перекваліфікацію, зайнятість жінок, в т.ч. матерів з неповнолітніми. Допомога ж призначена лише для дітей, а не утримання непрацюючих жінок. Тут функціонує розгалужена система позасімейного догляду за дітьми. Будь-хто з батьків може використати оплачувану річну відпустку для догляду за дитиною. Існує скорочений робочий день для того, хто має дитину дошкільного віку, допомога на дітей і на житло для одиноких батьків однакова з іншими сім'ями.

Така політика в європейських країнах веде до того, що жінки не народжують спеціально дітей, аби скористатися соціальними допомогами, а подружні пари не розлучаються задля цього, дещо інший підхід у США, де держава не надає значної підтримки неповним сім'ям (питома вага яких досить висока - близько 25%). Цю місію покладено на штати і соціально-територіальні співтовариства (Community). Тому проблеми неповних сімей з дітьми розв'язуються по-різному, переважно на місцевому рівні, роботою з тими, які мають низькі доходи, шляхом консультування. В США широкого розвитку набули групи самодопомоги і групи підтримки. Вони об'єднані в організацію «Батьки без партнерів», що налічує до 210 600 чол., 65% яких становлять розлучені жінки середнього класу. Члени організації подають один одному юридичну допомогу, виступають за вдосконалення податкової політики, житлового законодавства, обмінюються педагогічним досвідом, ведуть інформаційну діяльність, сприяють розвитку різноманітних форм соціальної опіки і догляду за дітьми. Групи підтримки складаються з 12-15 одиноких батьків, які періодично збираються і розглядають спільно проблеми виховання дітей, взаємостосунки з підлітками, особисті переживання, методику подолання труднощів. У США існує багато просвітницьких програм педагогічної і психологічної допомоги батькам з дітьми, в тому числі й одиноким. Вони діють при церквах, службах сім'ї, агентствах, що працюють з бідними, в державних і приватних школах, медичних закладах.

В Австралії одинокі батьки отримують державну допомогу на дітей залежно від власного заробітку. Тут 1989 року створено спеціальний державний фонд, куди перераховується фіксований відсоток від заробітку того з батьків, хто не сплачує аліменти. З цього фонду розлучені одинокі батьки без аліментів дістають допомогу на душу незалежно від власної зарплати. Вдовиці з неповнолітніми дітьми і ті, яким вже сповнилося 50 років, мають особливі пенсії. В Австралії діє спеціальна державна програма, що стимулює вступ одиноких матерів до вузів, де вони за успішного тестування отримують одночасно з державною допомогою і стипендію. Така практика сприяє не лише професійному зростанню, психологічному самопочуттю жінок, але й вихованню дітей.

Різноманітні форми матеріальної і моральної підтримки неповних сімей та дітей у них застосовуються в Росії, досвід якої близький і доступний для нашої країни [24].

Щодо надання соціальної допомоги первинним та вторинним сім’ям, то в нашій країні вона й досі не вважається актуальною, і не тому, що відсутня сама проблема і переживання, з нею пов'язані, а в силу того, що таку ситуацію не вважають проблемою. В останні роки психологи активно обговорюють, які методи консультування більш ефективні для людей, що переживають розлучення, що тільки-но вступили у шлюбні відносини, що мають другий шлюб і дитину від першого чоловіка. Досвід закордонних колег показує, що ці люди потребують допомоги на різних рівнях соціальному, матеріальному, фізичному й ін.

У житті кожної людини значне місце займає, поряд з актуальною діяльністю, організацією взаємин  з партнерами по праці, -  сім’я і сімейні стосунки. Як свідчать дослідження  (Ф.М.Бородкін, Н.М.Коряк, Дж.Р.Паркінсон, Л.А.Карпова, Ч.Ліксон, Дж.Г.Скотт), ці сфери життя людини найповніше можуть розкрити наявність або відсутність(більшу чи меншу міру прояву)особистісних проблем, дають найбільшу кількість конфліктів різного ступеня напруженості.

На сучасному етапі розвитку суспільства дедалі більшого інтересу з боку науковців зазнає дистантна сім'я, сім'я з дефектами виховання, серед яких типовими є конфліктні стосунки між батьками, відсутність часу для занять з дитиною, помилки у вихованні, тощо. Виховні можливості такої сім'ї досить обмежені перед усім морально-психологічним кліматом. В даному випадку істотний момент є відсутність одного з батьків, оскільки для нормального виховання потрібні і батько, і мати. Чим меншою є дитина за віком, тим важчою для неї є ситуація  розвитку в дистантній сім’ї. Соціально занедбані діти часто походять із сімей, батьки яких є трудовими емігрантами. Викликає тривогу  і той  факт,  що за чотири  останні  роки  багато дистантних повних сімей набули нового статусу – тобто перейшли у категорію неповної або (і) неблагополучної, що викликало появу нового комплексу сімейних і дитячих проблем. За даними дослідження Державного інституту проблем сім'ї та молоді з 32% дистантних сімей заробітчан, за два останні роки розпалися 11%. Діти з цих новоутворених неповних та неблагополучних сімей залишились з матір'ю (53%), з батьком (5%), під опікою дідуся і бабусі або інших членів родини (36%, оскільки мати дітей залишилася на роботі за кордоном, влаштовані у державні заклади опіки (6%) [23]. Такий стан речей свідчить про те, що багато дистантних сімей не спроможні повною мірою реалізовувати виховну функцію, сутність якої полягає у передачі дітям у процесі їх входження в систему суспільних відносин соціального досвіду, знань, орієнтацій, норм поведінки, умінь і навичок, необхідних для моральної життєдіяльності, оскільки тільки грамотне сімейне виховання розвиває здібності, здорові інтереси та потреби дитини, формує правильний світогляд, позитивне ставлення до праці, сприяє прищепленню гуманних моральних якостей, розумінню необхідності дотримуватися правових і моральних норм життя і поведінки. Успіх виховання залежить від виховного потенціалу сім'ї, який у свою чергу залежить від її побутових і матеріальних умов, структури та чисельності, взаємостосунків, що складаються між усіма членами родини, від особистого прикладу батьків та їх педагогічної культури, від специфіки самого процесу сімейного виховання. Найчастіше мама, яка виїжджає за кордон, дітей залишає на батька, або престарілих родичів, які не можуть займатися вихованням своїх дітей чи онуків через низку причин. Залишившись наодинці з дітьми, у чоловіків з'являється роздратованість у спілкуванні з ними та близьким оточенням, нетерпимість до будь-яких проявів непослуху, депресивні стани, через які вони можуть запити, що також призводить до скандалу і жорсткого поводження з дітьми. Особливо важко сприймається батьком небажання дітей допомагати йому в домашній роботі, низька успішність дитини в школі, намагання відповісти грубістю і жорсткістю на прохання чи зауваження батька. В такій сім'ї відбувається відчуження дітей від батька, бо він морально деградує, так і від матері, бо втрачені є нею постійні контакти. У більшості з цих сімей відбувається формалізація відносин між батьком і дитиною, або психічне насилля над дитиною, що проявляється у постійному залякуванні, приниженні, порушенні довіри. За останні чотири роки багато дистантних повних сімей набули статусу неповної або (і) неблагополучної сім'ї, що викликало появу нового комплексу сімейних і дитячих проблем [4].

На думку З.Г. Зайцевої [16; 17], консультування сімейних пар, членів дискантних сімей та розлучених відрізняється від інших видів психологічної корекції яскраво вираженою інформатвиною функцією. Та, наприклад, фахівці, що працюють з подружжям, що розлучається, повинні бути добре інформовані в юридичній області  до їхніх аспектів розлучені й особливо в питаннях, пов'язаних з дітьми. Будь-яке розлучення, навіть бажання - серйозна травма, що збільшується необхідністю повної реорганізації життя і переживається іноді довгі роки. До розлучення більшість людей не уявляють, з якими труднощами вони можуть зштовхнутися, але основною проблемою для них стає облаштованість життя після розлучення.

Чоловік і дружина можуть прийти на консультацію разом або приходить один з подружжя, найчастіше той, хто залишається на самоті. Іноді до фахівця звертається ініціатор розлучення з проханням допомогти довести родині правильність свого рішення і дій, що випливають за його рішенням. Зміна життєвих чекань і планів, сімейної структури і сімейних ролей, рішення матеріальних і юридичних проблем - кожне з цих питань може стати темою для самостійного блоку в консультативній роботі

Основними тенденціями психотерапії в ситуації неповної, первинної або вторинної  сім’ї, на наш погляд, є, по-перше, робота фахівця з людиною, що звернулася за допомогою, і, по-друге - з «розширеною родиною», що може включати не тільки його родичів, але і знайомих.

У разі потреби люди з психічними проблемами, порушеннями поведінки, що переживають сімейні конфлікти, можуть одержати професійну допомогу в психологічних консультаціях. Якщо власні спроби подолання кризи в подружніх відносинах зазнали невдачі і ресурсів підтримки в соціальній мережі недостатньо або здається, що немає можливості знайти рішення, перше, що потрібно зробити, - розшукати сімейну консультацію, де є фахівці з даної проблеми. Сімейноцентрована практика як модель соціальної роботи зосереджена, на взаєминах людини, її родини і її оточення, що впливають, у свою чергу, на більш широкі соціальні сили і системи, у які вона включена.

Консультування, орієнтоване на мережу соціальних відносин, розуміється не як альтернатива існуючим концепціям терапії і консультування, а як їхнє доповнення і подальший розвиток [14].

ВИСНОВКИ

В результаті проведеного дослідження було досягнуто визначену мету та зроблено ряд висновків.

Сім’я є складним соціокультурним явищем. На сучасному етапі в житті українського суспільства сім’я і сімейний добробут серед переліку цінностей людини виходить на чільне місце. Особливо важливим для українського суспільства, яке шукає дійсні принципи власного розвитку, є дослідження проблем молодої сім’ї, зумовлене необхідністю пошуків і впровадження в соціальну практику принципів розвитку суспільства і людини.