Социальная работа с молодой семьей

Проте не менше, а на перших етапах вивчення, мабуть, і більш важливий погляд, так би мовити, «зовні», з погляду місця національно-змішаних сімей в складній взаємодії соціальних процесів. В цьому випадку міжнаціональні сім'ї розглядаються як соціальний інститут. Так краще видно загальну картину розвитку міжнаціонального шлюбу, взаємозв'язок даного процесу з основними тенденціями розвитку сім'ї, визначення особливих типів соціальної роботи з даними типами сімей і т.д.

Між тим, взаємний зв'язок сім'ї і міжнаціональних відносин ще не одержав належної уваги дослідників, хоча загальновизнано, що саме в сім'ї відбувається первинна соціалізація особи, а, отже, формуються її переконання у області націоналізму і інтернаціоналізму. У сім'ї, як в краплі води, відображаються, відтворюються в специфічній формі всі колізії соціуму, у тому числі і національні. Проте сім'я не просто об'єкт соціальної політики, але і суб'єкт.

Державна політика як би відображається, «заломлюється» в духовному кліматі сім'ї, створюючи у її членів певні переконання, погляди, симпатії і антипатії. Повною мірою це відноситься і до національної політики, яка багато в чому завдяки сім'ї виливається в практичні міжнаціональні відносини. Під впливом тих або інших державних актів у дітей виникають інтернаціоналістичні або націоналістичні погляди, національно-патріотичні або космополітичні позиції. Звичайно, реальне життя кожної людини з часом може вносити в ці погляди певні корективи, проте те, що закладене в людині з дитинства, ігнорувати не можна.

Слід підкреслити, що все позитивне, властиве сучасній сім'ї, її виховний потенціал можуть служити як консолідуючий чинник суспільства.

Якщо сім'я здорова, якщо батьки зацікавлені в правильному, гуманістичному вихованні дітей, формуванні у них благородних якостей, то така сім'я може виконати роль джерела національної згоди і миру. На жаль, наше суспільство до цього дня не зуміло додати подібній сім'ї універсальний характер. І, як показує соціальна практика останніх років, сім'я не зуміла повною мірою виконати місію осередку, об'єднуючого народи багатонаціональної держави. Адже суспільство не існує поза сім'єю. У її арсеналі є такі важелі дії на владні структури, як протест жінки - матері, голос і думка джамаата, навчальних і трудових колективів, мудрість аксакалів, втілена в традиціях, слово релігійного діяча і т.д. В сукупності все сказане і інші аспекти, які можуть бути використані сім'єю як соціальним інститутом, покликані сприяти збереженню національної згоди в суспільстві в цілому і в його окремих регіонах.

Сім'ї, зокрема національно-змішаній, належить важлива роль в гуманізації суспільства, збереженні його стабільності і цілісності, а діти цієї сім'ї складають соціальну групу, об'єктивним інтересом якої є збереження політичної і економічної стабільності, підтримка інтеграційних процесів. Міжнаціональні сім'ї, вже через об'єктивну соціальну структуру, забезпечують найтіснішу взаємодію між представниками різних народів, формують терпимість і пошану до національної специфіки, до позитивних традицій і звичаїв інших народів, до їх культури, мови, олюднюють внутрісімейні відносини, гуманізують особистість як дорослих членів сім'ї, так і дітей. Все це разом узяте дозволяє розглядати змішані сім'ї як позитивний чинник нашої соціальної дійсності. Утворення змішаних сімей відкриває можливості передачі інформації між подружжям і їх друзями, родичами як в межах покоління, так і між поколіннями, тобто між дітьми від змішаних шлюбів. Отже, міжнаціональні сім'ї функціонують як канал, зв'язуюча ланка взаємної інформації про культурні особливості контактуючих етносів.

Міжнаціональна сім'я виконує в етнокультурних процесах не стільки роль ініціатора, скільки «каталізатора», прискорювача процесів, що вже йдуть. Змішана сім'я є унікальною структурою, де на мікрорівні відбувається формування не тільки міжособових, але і міжнаціональних відносин. Тому від ступеня формування в ній національної свідомості і самосвідомості подружжя, представників різних національностей, певною мірою залежать не тільки особливості взаємостосунків подружжя, але і специфіка їх міжнаціональних зв'язків в значно ширшому, позашлюбному соціальному середовищу.

Позашлюбні, вторинно-шлюбні та міжнаціональні сім'ї відображають проблеми у соціальному плані (а останні – етносіоцальному й етнографічному). Їх вивчення дозволяє деколи краще зрозуміти дані процеси, глибше розкрити їх закономірності і наслідки. Таким чином, вивчення позашлюбних, вторинно-шлюбних та міжнаціональних сімей стає важливим не тільки з академічної точки зору, але і для вирішення практично значущих проблем сучасного суспільства.

Щодо напрямків соціальної роботи з даними типами сімей, то вони, як представляється, мають бути зосереджені на психологічному аспекті. Це відносини матері, що одна виховує дитину, з дитиною; самосприйняття членів даних типів сімей, уникнення конфліктних ситуацій, заходи, спрямовані на зниження ризику розпаду такої сім'ї, асоціальної поведінки одного з її членів. Часто такі сім'ї потребують кваліфікованої юридичної допомоги у вирішенні того або іншого питання. Таки чином, соціальні працівники при роботі з даними типами сімей мають залучати кваліфікованих спеціалістів інших галузей – психологів, юристів, тощо

3.3. Проблеми сімей: неповні сім’ї, первинна сім’я, вторинна сім’я, дистантна сім’я

Терміном «неповні» позначають категорії сімей, в яких дитина до 16 років проживає з одним із батьків, що несе за неї повну відповідальність. Нерідко в таких сім'ях по декілька дітей. У них відбуваються кризові явища, що виразно простежуються в сучасному суспільстві: незадовільні матеріальні умови, соціальна незахищеність, культурно-освітній занепад, моральна деградація тощо.

У більшості неповних сімей батьківські функції виконує мати. Питома вага власне «батьківських» сімей незначна – усього близько 1%. До того ж зростає кількість таких, де подружжя юридично перебуває у шлюбі, а фактично мешкає окремо, тобто сім'я по суті відсутня. Мають місце також «громадянські», фактичні, але формально не зареєстровані шлюби. Все це помножує кількість неповних сімей. Їх класифікують за різними ознаками: причинами утворення, статтю батьків, структурою, кількістю членів, етапами життєвого циклу, розподілом ролей і т.д. Основні причини формування неповної сім'ї – позашлюбне народження дитини, розлучення батьків, смерть когось із них, а також економічний фактор (свідома відмова чоловіків від шлюбу та сім'ї, яку неспроможні утримувати). Позашлюбні, матері-одиночки нерідко вважають чоловіків за «додатковий тягар», без якого «легше прожити». Раніше чимало їх не реєстрували шлюб для того, щоб скористатися пільгами.

Соціологічні дослідження в країнах Заходу підтверджують ефективність як материнської чи батьківської, так і спільної турботи про дитину. Остання за рубежем набуває юридичне і практично все більшого поширення. Соціальні педагоги, психологи та інші працівники тут пропонують колишньому подружжю максимально об'єктивний варіант стосунків для співробітництва в інтересах дитини. Цьому підпорядковується практика усиновлення, опікування та інші засоби, покликані мінімізувати брак належної допомоги і впливу одного з батьків.

Найбільш типова проблема неповної сім'ї – матеріальна. Залишаючись наодинці з дитиною, мати не в змозі утримувати себе та її. Державна допомога чи аліменти істотно не поліпшують ситуації. Особливо у важкому становищі опиняються матері-студентки, непрацюючі, з кількома дітьми, без житла. Тому неповна сім'я покликана бути об'єктом першочергової матеріальної допомоги з боку державних органів і громадськості, передусім різноманітних фондів соціальної підтримки населення. Вона може включати цільові грошові виплати (на харчування, лікування), безпроцентні кредити, натуральні форми (речі, продукти та ін.). Соціальної підтримки заслуговують одинокі матері з маленькими дітьми (до 3-х років) та неповні сім'ї, в яких декілька неповнолітніх. Важливо формальним і неформальним шляхами з'ясувати потреби сім'ї в матеріальній допомозі, знайти засоби її надання і при цьому не принижувати гідність матері й психологічне самопочуття дітей. Найефективніше при цьому – забезпечення зайнятості матері, сприяння в пошуках роботи з вищою оплатою. При щирому зацікавленому бажанні завжди можна знайти вихід із матеріальної скрути.

Непроста для неповних сімей і наступна проблема – поєднання професіональної і батьківської ролей. Як показують дослідження, близько 20% одиноких матерів не отримують від близького оточення допомоги по догляду і вихованню дітей. Вони готові перекваліфікуватися, змінити графік і місце роботи, зайнятися сумісництвом, надомною працею і та ін., аби лише мати змогу поєднувати роль основного годувальника сім'ї з материнськими обов'язками. На місцях доцільно в першу чергу приймати їх дітей в дошкільні дитячі заклади, запроваджувати продовжене перебування, вечірні підгрупи та інші додаткові послуги. На Заході територіальні соціальні організації широко розвивають, зокрема, допомогу нянечками «на декілька годин в день», «супровід дітей до школи», «для догляду під час канікул», «на період домашнього лікування» та ін. Це робиться безкоштовно або на пільгових умовах, з гуманною метою, на благодійних засадах. І у нас є потреба у повсюдному запровадженні подібної діяльності. В центрах соціальних служб для молоді, зайнятості, побутових установах, на самоокупній основі варто організовувати різноманітну підтримку дітей з неповних, як правило, малозабезпечених сімей, імовірно, в умовах безробіття до цієї роботи можна буде залучати і молодих чоловіків, не кажучи вже про ветеранів праці та студентів.

Специфічна проблема неповної сім'ї – виховна. У ході соціологічних досліджень лише третина позашлюбних і розлучених матерів відповіли, що їхня дитина зустрічається з батьком і тільки 40% визнали, що він активно допомагає у вихованні. Серед спеціалістів відсутня єдність з приводу того, чи є факт неповноти сім'ї причиною ризику з точки зору відхильної поведінки. Теплі, дружні стосунки одинокої матері з дитиною цілком можуть компенсувати відсутність батька. Та відомо і те, що неповнолітні правопорушники і злочинці найчастіше виходять з неповних сімей. Причини такого явища дуже різні – матеріальні, педагогічні, психологічні тощо. Цілком очевидний тісний зв'язок між структурою сім'ї, атмосферою у ній, статусом і ролями батьків і дітей. На підставі проведеного аналізу О. Антонова-Тученко та М.  Московка зробили висновок про те, що «неповна сім'я частіше, ніж повна, не забезпечує дітям нормального адаптування до школи, що призводить до низької успішності, другорічництва, відсіву» [2, c. 27]. Конфліктні ситуації, взаємні образи, розлучення батьків, негативна громадська думка значною мірою стимулюють асоціальну поведінку підлітків (агресивність, «протест», самоутвердження).

Спеціалісти виділяють ряд типових помилок у процесі виховання в неповній сім'ї, це насамперед надмірна опіка дитини, що обертається формуванням у неї занижених оцінок, пригніченням самостійності, уповільненням інтелектуального розвитку, психологічними відхиленнями. Інша крайність – відсторонення матері від власне виховного процесу, орієнтація лише на матеріальне забезпечення дитини («щоб вона була не гірше інших»). Поступово це веде до нереальних вимог з боку підлітка, взаємних непорозумінь та конфліктів. Розлучені матері нерідко перешкоджають контактам дитини з батьком, у доньок виховують негативне ставлення до чоловіків взагалі. Небезпечне і подвійне ставлення до дитини від надмірної любові до роздратування і образ через власні розчарування і помилки, шкодить вихованню і прискіпливий, авторитарний нагляд та контроль одинокої матері за кожним кроком дитини, щоб вона, не дивлячись на відсутність батька, стала «зразковою». Трапляється і цілковите самоусунення від догляду та виховання. Серед частини жінок, зокрема, циганської народності, з люмпенізованого середовища, примітивними інтересами тощо мають місце алкоголізм, нерозбірливі сексуальні стосунки, проституція та інші форми асоціальної поведінки. Вони копіюються дітьми, які згодом відчуваюсь труднощі в соціалізації.

Дослідження показують, що загалом діти, які зросли в неповних материнських сім'ях, більше страждають порушеннями розумового розвитку й емоційної сфери, пристосуванні до соціуму, ніж ровесники з повних сімей. Причиною вважається не сам по собі факт відсутності батька, а постійні стреси, що переживаються членами неповної сім'ї, брак системи соціальної підтримки [12].

На виховання дитини в такій сім'ї може негативно впливати ряд факторів – окремо чи разом. Це згадувані вже низький матеріальний рівень життя неповної сім’ї слаба участь чи відсутність батька, інших осіб чоловічої статі як зразка для усвідомлення і наслідування хлопцями, ігнорування батьками родинних обов'язків, грубі помилки в процесі виховання, залучення дітей до подружніх, внутрісімейних і міжродинних конфліктів, травмуючий вплив оточуючого середовища ровесників, сусідів, общини на напівсироту, «безбатченка» як представника особливої категорії, брак психологічної підтримки матері з боку родичів, подруг, колег, відсутність своєчасної і належної допомоги від соціальних інститутів та служб. Кожна конкретна ситуація неповної сім'ї неповторна, індивідуалізована, потребує компетентного ставлення. Зарубіжний досвід переконує в необхідності служб психологічної реабілітації розлучених та їх дітей, педагогічного консультування, соціальної корекції, інших видів допомоги.

Одиноким батькам суттєвою підтримкою є різні форми організації вільного часу дітей (групи продовженого дня, гуртки, клуби за інтересами в місцях проживання і т.д.), до того ж без оплати. У Польщі, наприклад, суд виділяє на допомогу одинокій матері чоловіка-куратора. Педагогічній громадськості, Центрам СОМ доцільно дбати про посильну працю таких підлітків в позанавчальний час, особливо на канікулах, краще координувати виховні зусилля з матерями, обережно поводитися з самим терміном «важкий», сприяти швидшому подоланню такої «репутації».

Справою державної ваги є пошук економічних механізмів, які допомогли б налагодити систему соціально-побутових послуг (субсидій, пільг, стипендій та інших форм) за доступну плату малозабепеченим неповним сім'ям.

Одинокі матері часто зустрічаються з юридичними проблемами (встановлення батьківства, оформлення прописки, отримання аліментів, спадщини, зміна прізвища дитини і т.п.), для подолання подібних труднощів в судах варто мати соціальних працівників, а в державних органах та місцевих Радах – спеціалізувати окремих посадових осіб.

В неповній сім'ї виникає багато проблем особистісного характеру, деякі з них пов'язані зі зміною шлюбного статусу одинокої матері, розлучених чи овдовілих, адаптуванням до нового способу життя. Жінки долають труднощі, «відновлюються» швидше, ніж чоловіки, бо з ними, як правило, залишаються діти. Водночас перед ними гостріше постають матеріально-фінансові питання. Незалежно від причин утворення неповної сім'ї кожен у ній заслуговує чуйного ставлення з боку громадськості.

Окремо необхідно виділити необхідність подолання упередженого ставлення оточуючих до одиноких та юних матерів, позашлюбних дітей. Воно ніяк не повинно проявлятися в діяльності державних органів, соціальних організацій. Недоброзичливість лише ускладнює і без того нелегке становище напівсиріт, усіх членів неповних сімей. На рубежі віків і тисячоліть поступово утверджується толерантне ставлення до альтернативних стилів життя, в т.ч. в шлюбно-сімейній сфері, де живуча офіційна ідеологія, догматичні приписи, застарілі традиції.