Особливості формування гендерної культури особистості в закладах освіти

      В останні  десятиріччя різко зросла сексуальна  активність жінок та їх вимоги  до статевого життя. Жінки повністю  відкидають принцип „подвійного стандарту”, вважаючи його дискримінуючим. Вони часто скаржаться на психологічну черствість і сексуальну неграмотність чоловіків.

      Поширення  концепції „сексуальної революції”  призвело до того, що поняття  „любов” стало активно замінюватися поняттям „секс”. Особливо істотно це вплинуло на форми поведінки молоді і підлітків.

     Тенденція  до індивідуалізації сексуальних  почуттів і стосунків здійснюється  на фоні і в рамках індивідуалістичного  способу життя, і це породжує  низку протиріч.

     По-перше,  секс розглядається як важлива  сфера індивідуального самоствердження  і стає для багатьох молодих  людей „останньою межею”, на  якій вони прагнуть виявити  власну індивідуальність.

    По-друге, секс  стає розвагою, спортом, грою, які  протиставляються серйозності, почуттю обов’язку, що негативно відбивається на моралі і відповідальності партнерів один перед одним.

    По-третє, деякі  молоді люди вбачають у сексі  форму протесту проти загального  конформізму і можливість продемонструвати  власне несприйняття нинішнього суспільства та його моралі. Ця проблема потребує серйозного соціально-політичного і психологічного дослідження.

    Проблеми, яких  ми торкнулися, для сучасного  суспільства є важливими і  потребують високої особистісної  відповідальності й уважного  вивчення.       Гендерна  рівність поки що існує переважно  формально. Для того, щоб реалізувати  всі можливості наукового і виробничого потенціалу, необхідно спрямувати зусилля на створення нових гендерних стереотипів, які краще відповідатимуть вимогам сучасності, але не будуть нівелювати мораль та відповідальність перед своєю совістю, дітьми, суспільством.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.2.   Гендер як  науковий параметр

     Освітні  заклади, поряд з іншими агентами  соціалізації, визначають нашу ідентичність, а також можливості особистого, громадянського та професійного  вибору. Школи вчать нас на  власному прикладі. Сама організація  освіти, як панівні тут гендерні ролі, диктують нам жіночі й чоловічі статусні позиції.

     Навчання  й виховання юного покоління  нині великою мірою ґрунтується  на статево-рольовому підході,  який істотно обмежує розвиток  особистості рамками традиційних  тендерних ролей в основних сферах життєдіяльності людини: родини, вихованні дітей, роботі й професії, відпочинку.

      Впровадження  тендерного підходу в педагогічну  освіту слід  розуміти як розширення  життєвого простору для розвитку  індивідуальних здібностей і  задатків кожної дитини, вивільнення мислення педагогів від статево-рольових стереотипів. Справжня рівність не передбачає нівелювання статі, але враховує в освітньому процесі специфіку життєвих інтересів та психологічних відмінностей дівчат та хлопців, а також далеку від ідеальної гендерну ситуацію в українському суспільстві.

     Методологічна  концепція освіти розкриває механізми   формування тендерних відносин  в тендерних інституціях. Вона  розвивалась на грунті теорії  соціального конструктивізму та  феміністської педагогічної теорії.       Гендерний підхід в освіті досліджує неформальні, неявні сторони навчальних практик.

     Дослідження  прихованого навчального плану  мають свою історію, що складається  з декількох етапів, кожен з  яких має свої теоретичні й  методологічні аспекти.

      Тендерний  підхід загалом передбачає, що  відмінності в поведінці та  сприйнятті чоловіків і жінок  визначаються не так їх фізіологічними  особливостями як вихованням  на основі поширених в даній  культурі уявлень  про сутність  чоловічого та жіночого.

Таке конструктивістське розуміння статі передбачає витравлення  стереотипів ієрархічності, дискримінації, асиметрії в навчальному процесі  й визначає принципово новий сучасний підхід до інтерпретації освітніх проблем.

        Останнім часом з’явилося чимало критичних досліджень, в яких розкриваються гендерні упередження, що спостерігаються в дослідженнях, виконаних у сфері як суспільних , так і природничих наук.     Ці упередження часто виникають внаслідок нехтування гендером як одним з важливих наукових параметрів. Наслідки такого упередження часто являються не лише у викривленні результатів досліджень, а й у прийнятті на їхній основі неефективних рішень щодо необхідних заходів.

     У сфері  природничих наук, нехтування гендерною  перспективою в процесі дослідження означає, що при цьому не враховуються відмінності між чоловіком та жінкою як об’єктами дослідження. Наприклад, останнім часом здійснюється перегляд результатів фармацевтичних досліджень, згідно з якими деякі види ліків були безпідставно визнані безпечними для жінок, оскільки провадилися тільки на чоловіках.

     У сфері  соціальних наук упереджене розуміння  гендерних ролей та обов’язків  може також призвести до викривлень  у процесі планування дослідницьких  проектів та інтерпретації їхніх результатів.

     Усе це  важливо враховувати  розробникам  політики в секторі інформаційно-комунікаційних  технологій, оскільки на основі  згаданих досліджень вони будують  свої стратегії та програми. Розробники  політики мають бути здатні  оцінити достовірність і точність поданих їм результатів досліджень. До того ж уряди через різноманітні наукові ради фінансують значну частину досліджень. Тому необхідно вжити заходів для того, аби гендер обов’язково розглядався як один з наукових параметрів у процесі оцінювання поданих пропозицій щодо проведення досліджень.

     Отже, кінцева  мета полягає в тому, щоб: забезпечити  врахування гендеру як наукового  параметра в якості критерію  для оцінювання  обґрунтованості   пропозицій щодо проведення наукових  досліджень та дослідницьких проектів.

      Найкращою  з наук є та, що враховує  погляди і чоловіка і жінки.  Будь-який науковий аналіз або  дослідження, в яких виявляються  гендерні  упередження  стосовно  постановки завдання для дослідження  або збирання або інтерпретації  даних, зрештою призводить до викривлених висновків і, отже, є недостовірними з наукового погляду.

      Люди, що  замовляють наукові дослідження,  несуть відповідальність за використання  державних коштів. Реалізація заходів,  спрямованих на ліквідацію тендерних  упереджень, допомагає забезпечити достовірність, ефективність і, зрештою, вигідність проведення тендерних досліджень як для чоловіків, так і для жінок, тобто для всього населення.

      Наукові  дослідження, в яких враховано  гендерну перспективу, допомагають  уникнути помилкового застосування коштовних політичних заходів, що ґрунтуються на результатах неповних (гендерно-неупереджених) досліджень. Крім того, наукові дані, в яких враховано різні потреби і ситуації, характерні для чоловіків та жінок, без сумніву, сприяють поліпшенню якості життя представників обох тендерних груп, оскільки згадані вище заходи будуть краще цілеспрямовані і, отже, більш ефективні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.3. Принцип гендерної рівності в освіті.

          Всі ми поділяємо певні цінності і маємо життєві очікування, які лежать в основі наших поглядів на проблеми Тендеру. Життєвий досвід може допомагати нам в розумінні цих проблем. Однак ми повинні усвідомлювати, що наш досвід відрізняється від досвіду інших. Саме з огляду на це, залучення методології Тендеру та принципів тендерного аналізу до змісту навчальних дисциплін допомагає зробити ці проблеми об'єктом науково обґрунтованого, системного та повноцінного викладу.

Включення розділів, що висвітлюють  Тендерні відносини, до предметної області  дисципліни дає змогу нам самим зрозуміти, як наша соціально-економічна, політична і культурна позиція може відрізнятися або виявитися подібною до позицій інших груп, яким чином наш життєвий досвід і соціально-економічна позиція сформували ці очікування.

Нині методологічний і теоретичний фокус феміністських і Тендерних досліджень усе більше зосереджений саме на життєвому світі, повсякденності, приватності, унікальному досвіді жінки та чоловіка як семантичному джерелі дешифровки кодів пропонованих суспільством процедур соціалізації. У цьому сучасні тендерні дослідження близькі до позицій постмодерністів та їх критики модерного дискурсу, його підпорядкованості метанаративному канону позитивної раціональної науковості (фалологоцентризму). Спільним є також і прагнення відрефлексувати позицію дослідника (в даному випадку в їх гендерному статусі), введення проблеми іншого, вивчення процесів символізації та стигматизації як атомарних у перманентному підлаштуванні під виклики суспільства.

Однак нинішні найбільш поширені форми викладання досі спираються на маскулінні способи спілкування. Передусім, це виражається в тому, що, починаючи з дошкільного віку, педагоги заохочують хлопчиків до самовираження і активності, а дівчаток - до слухняності і старанності, охайного зовнішнього вигляду.

Цей факт підтверджений  висновками американців про те, що з хлопчиками проводиться більше індивідуальних занять, їм присвячується більше часу, ніж дівчаткам. Крім того, російськими дослідниками було зазначено, що респонденти серед шкільних предметів найважливішими для хлопчиків вважають математику, фізику, фізкультуру, комп'ютерні знання, а для дівчаток - домоводство, літературу та історію, етику і психологію сімейного життя, статеве виховання.

Класична суб'єкт-об'єктна  модель навчання з опорою на доконані факти і універсальні закони не лише вертає і прив'язує нас до позитивістської моделі науки, так надсадно натягнутої на сам корпус соціогуманітарного знання, але й несе в собі патріархатну схему соціальних відносин навчання.

У системі освіти закріплюється жорстка статусна ієрархія позицій «викладач - учень» із заохоченням патерналізму, в рамках якої подається і розвивається лише джентльменський набір маскулінного тендеру (логічне мислення, конкуренція, орієнтація на максимальний результат тощо).

Той же екзамен у формі  тестів, індивідуальні доповіді, змагання за оцінки заохочує стереоти-пізовану «мужність». Від цього страждають як дівчата, так і юнаки, хоч би тому, що у тих і в інших не розвиваються навички образного  мислення, уміння помічати риси повсякденності, колективно обговорювати і вирішувати проблеми.

 Нові можливості  для жінок і чоловіків, принципи гендерної рівності в освіті можуть здійснюватися за урахування індивідуальних стилів навчання, заохочення ініціативи, в умовах творчої свободи, де відмовляються від муштри, агресії і дресирування на користь м'якості, делікатності і поваги. Учень і викладач виступають партнерами, які спільно і активно планують зміни, контролюють успіхи і оцінюють якість досягнутого, відкрито обговорюють конфлікти і знаходять способи їх розв'язання. Тому сама організація навчального процесу передбачає відвертість і гнучкість, можливість експериментів і альтернативних рішень нарівні з традиційними.

 Так, приміром, малий  розмір груп забезпечує індивідуальний контакт і працює на скорочення владної дистанції. За таких умов можна диференціювати завдання залежно від рівня підготовленості. У будь-якому разі, як з боку вчителя, так і учнів, важливі терпимість і розуміння іншого слабшого або нетипового.

У традиційній концепції освіти навчання відділяється від виховання рамками навчального плану і аудиторій. Сучасний же процес навчання вважають не тільки трансляцією формального знання, але і формуванням соціально-психологічного благополуччя учнів та студентів. Нарівні з оновленням технологій навчання, які активізують самостійну роботу студентів, важливим стає формування особливого соціокультурного середовища школи і ВНЗ, що дозволяє здійснити гуманізацію освіти, гарантувати дотримання прав людини, задовольнити індивідуальні потреби суб'єктів освітнього процесу.

Якщо гуманітаризація  досягається впровадженням у  навчальні плани соціально-гуманітарних дисциплін, то гуманізація освіти означає  створення особливого середовища, яке  сприяє розвитку у студентів творчого мислення, умов, що забезпечують їх особистісне зростання, соціальну компетентність і адаптацію, повноцінну участь у навчальному процесі.

Цьому, зокрема, сприяє залучення  до ходу пояснення матеріалу чи навчального  аналізу фото, фільмів, інших артефактуальних зліпків соціальної реальності, що орієнтує на знайомий досвід, робить навчальну дисципліну більш відчутною у буквальному значенні.

Гендерний аналіз українських народних пісень розкриває численні подробиці української патріархальної родини, а також сприяє розбиттю стереотипів щодо народного погляду на дошлюбне життя, стратегії вибору партнера, сватання, сімейних стосунків.

Цікавим, з цієї точки  зору, є зразок аналізу радянського  плаката 20-30-х рр. у студентській роботі Ю. Зікратого: «Жінка на даному плакаті репрезентована як суб'єкт. Вона сконцентрована на власній діяльності, а не позує для глядача.