Особливості формування гендерної культури особистості в закладах освіти

       Стратегія служить  інструментом формування державної  гендерної політики і контролю  за її здійсненням з боку  цивільного суспільства, а також може розглядатися як важливий етап її становлення.

Проблеми особистості завжди розглядались в психології, як центральні і важливі.

       Очевидним також  є зв’язок між розробками психологічної  теорії особистості і можливістю пояснити суспільні процеси. Людина живе в суспільстві. Питання полягає в тому, як вона реалізує себе в соціумі, та як реалізує своє людське існування. Це проблема особистих форм поведінки, пов’язаних з свободою вибору, прийняттям рішення, самостійністю у досягненні цілей і відповідальністю за отримані результати. Сьогодні ми бачимо, що спроба вирішити проблеми виходу з суспільної кризи виключно методами – малопродуктивні.

       На  жаль, особистісний  вимір суспільних процесів і  тенденцій при розробці шляхів суспільного розвитку ще не стало правилом і нормою. Аналіз сьогоднішнього стану сучасної свідомості на пострадянському просторі свідчить про те, що соціальна ситуація має негативний вплив на розвиток особистості. Слід відмітити, що важливе місце соціалізації особистості має на ранніх етапах життя дитини.

        Відомо, що  всі психологічні теорії розвитку  оцінюють етап входження дитини  в суспільство, як такий, що  відокремлює увесь розвиток. Відсутність  навичок близьких відносин у  ранньому дитинстві (неповні сім’ї; дискримінація; сім’ї та відсутність гендерної рівності в них) породжують примітивізм свідомості дітей, комплекс неповноцінності, обмежень у правах, почуття одинокості.

       У  сучасній Україні розширюється  вплив засобів масової інформації  на соціально-політичне життя країни, яке сповнюється гендерного змісту, Зростає роль ЗМІ у побудові в Україні громадянського суспільства, творенні гендерної демократії.

       Особливе значення ЗМІ, по-перше, — у формуванні усвідомлення жінками і чоловіками свого становища в суспільстві; гендерних ролей та їх самоідентифікації. Адже ЗМІ — сполучна ланка між людиною і соціальною дійсністю. Завдяки мас-медіа люди отримують усі необхідні відомості.

       По-друге, засоби масової інформації в умовах свободи висловлення думки є формою вироблення регулюючих механізмів у суспільстві. Збалансоване й різнобічне зображення в них жінок нарівні з чоловіками сприяло б розширенню участі жінок у виробництві та прийнятті рішень, а звідси і у творенні та розвитку гендерної демократії як складової демократичного перетворення суспільства.

        Реформування структур засобів масової інформації на основі гендерного принципу паритетності статей, свідоме гендерне спрямування 'їх діяльності є показником такого перетворення.

По-третє, отримуючи інформацію, жінки і чоловіки сприймають її як загалом, так і опосередковано через мас-медіа. Вони бачать її очима фотокореспондентів та операторів, уявляють так, як зображують журналісти, А тому вивчення та аналіз залучення жінок до засобів масової інформації, розширення можливостей для їх участі у створенні мережі жіночих ЗМІ, заохочення творчого і змістовного використання програм для жінок е необхідним механізмом поліпшення становища жінок у суспільстві. Знання про дію таких механізмів, їх регулювання — один з напрямів творення нового суспільства, побудованого на гендерних принципах функціонування.

По-четверте, оскільки проблема становища жінки в суспільстві  піднесена на рівень державної та національної, рівноправність жінки  й чоловіка конституційне закріплена, створення збалансованого й нестереотипного образу жінки в засобах масової інформації набуває особливого значення здійснення цієї стратегії в галузі інформації, поширення переконання в тому, що негативні традиційні стереотипні образи жінок є за своїм характером дискримінаційні і принижують гідність жінки, боротьба з розповсюдженням порнографії та зображенням насильства стосовно жінок та дітей є свідченням перебудови засобів масової й інформації.

Процеси демократичної  перебудови суспільства охопили і сферу соціальної самоорганізації жіноцтва. Відбувається творення нових державних структур, які .займаються питаннями статусу жінок. Разом з громадськими структурами вони становлять національний механізм забезпечення рівних прав і рівних можливостей жінок і чоловіків.

Отже, саме це і потребує нових політичних технологій вибудови реформаторства, коли соціум жіноцтва виступає на паритетних засадах спільно з чоловіками як важливий засіб державотворення, творення нового буття.

Безперечно, ці процеси відбуваються під впливом світових, які наприкінці XX століття значно переосмислені. Культура Європи та розвинутих країн інших континентів актуалізувала феміністичні, а згодом і гендерні проблеми, розкриваючи 'їх конструктивний сенс у житті суспільства, держави і еволюції особистості жіночої і чоловічої статей. Зміни в становищі і статусі жінок світова громадська думка нині розглядає у тісному контексті зі змінами в становищі й статусі чоловіків, тобто акцентується на їх збалансованості. Без змін у статусі чоловіка, у творенні його буття статус жінки не зміниться.

Становище жінки і  чоловіка в суспільстві має розглядатися і вирішуватися у взаємозв'язку, забезпеченні рівних прав і створенні рівних можливостей для обох статей. Адже не можна емансипувати стать, не емансипуючи особистості¹. Лише піднесення культуротворення в творенні буття чоловіка і жінки як співтворчості забезпечить процес відтворення й одухотворення людського роду і державних форм його організації. Тому в сучасних умовах перебудови соціальних форм буття саме гендерні зміни є засадничими, вони стануть результатом постійної самозміни й самооновлення людини, її самопізнання й самотворення.

Попри труднощі та суперечності, Україна  останніми роками значно просунулася у вивченні, осмисленні та перетворенні жіночої та гендерної проблематики і включилася у вирішення гендерних проблем. Накопичений досвід потребує наукового аналізу та перетворення, здавалося б, уже усталеного механізму забезпечення рівних прав і рівних можливостей жінок на сучасний механізм гендерного забезпечення рівних прав і можливостей.

Цей механізм грунтується на філософії  розвитку обох статей, їх рівновазі, збалансованості, взаємодоповнюваності. Втілення конституційних норм про людські права і людський розвиток набуде реального змісту, об'єктивації й актуалізації.

 Адже основні права людини  е найвищими принципами при  прийнятті рішень органами державного і громадського управління, що створюють механізми забезпечення захисту людини, соціальної культури суспільства в цілому як єдності чоловічого й жіночого начал.

Окрім цих механізмів, держава має  створити та гарантувати середовище, в якому права людини розглядаються як головні і практично реалізуються.     Якщо такого середовища, що грунтується на главенстві права людини, не існує, то всі проголошені права і формальні механізми їх ефективності не знайдуть реального втілення. А з таким підходом пов'язане й творення механізму гендерного забезпечення рівних прав і можливостей, воно стає реальним лише у разі врахування дійсного стану розвитку статей і організаційних структур, що здійснюють перебудову, у їх ретроспективному баченні і функціональному вимірі, при формуванні культури гендерного середовища, побудованого на принципах гендерної демократії.

Ідеї рівноправності найширше можуть бути втілені з допомогою державного механізму в усіх галузях життєдіяльності суспільства через систему державних структур. Тобто якщо сама рівноправність стає змістом, складовою всієї державної політики, а також як її напрям реалізується через створені для цього структури.

90-ті роки стали історичним етапом творення, реформування державних структур, діяльність яких спрямована на розв'язання жіночих проблем, забезпечення гендерної рівноправності.

В Україні державні структури  з питань поліпшення становища жінок утворювалися під значним впливом жіночого руху (хоча ще не досить політичне зрілого, та досить впливового), його інтелектуального потенціалу, а також як відповідь на соціальні потреби часу і необхідність тих змін, що відбувалися в країні та у світі. Державний механізм з питань жінок весь час вдосконалюється.

          Процес творення нових органів  з питань жінок, материнства,  батьківства, дитинства, сім'ї,  молоді - це пошук і прагнення на рівні держави впливати на процеси гендерної незбалансованості в громадській та приватній сферах.       Україна як суверенна держава визначила своє ставлення до гендерної проблеми², взявши курс на створення умов; можливостей для гендерної діяльності.

         Держава  у цьому має надзавдання — сприяти подоланню перекосів гендерної незбалансованості як у приватному, так і суспільному житті, а також у державній життєдіяльності. А подолання таких "соціальних перекосів", "статевої асиметрії" є не що інше як утвердження гендерної рівноваги.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2. Становлення і розвиток проблеми гендерних відносин

     Проблеми особистості  завжди розглядались в психології, як центральні і важливі. Очевидним  також є зв’язок між розробками  психологічної теорії особистості  і можливістю пояснити суспільні процеси. Людина живе в суспільстві. Питання полягає в тому, як вона реалізує себе в соціумі, та як реалізує своє людське існування. Це проблема особистих форм поведінки, пов’язаних з свободою вибору, прийняттям рішення, самостійністю у досягненні цілей і відповідальністю за отримані результати. Сьогодні ми бачимо, що спроба вирішити проблеми виходу з суспільної кризи виключно методами – малопродуктивні.

     На  жаль, особистісний вимір суспільних процесів і тенденцій при розробці шляхів суспільного розвитку ще не стало правилом і нормою. Аналіз сьогоднішнього стану сучасної свідомості на пострадянському просторі свідчить про те, що соціальна ситуація має негативний вплив на розвиток особистості.

     Слід відмітити,  що важливе місце соціалізації  особистості має на ранніх етапах життя дитини. Відомо, що всі психологічні теорії розвитку оцінюють етап входження дитини в суспільство, як такий, що відокремлює увесь розвиток. Відсутність навичок близьких відносин у ранньому дитинстві (неповні сім’ї; дискримінація; сім’ї та відсутність гендерної рівності в них) породжують примітивізм свідомості дітей, комплекс неповноцінності, обмежень у правах, почуття одинокості. Цікавим і доцільним в умовах соціальної трансформації, які відбуваються в нашій країні, видається дослідження гендерних аспектів політичного лідерства.

Як відомо, дослідження проблеми лідерства починалися з теорії рис.

Після розробки “ситуативної” теорії лідерства, дослідники почали характеристиками діяльності політичних лідерів. Традиційно лідерство, як соціально-психологічний феномен, вивчалось майже без врахування статі, тому що лідерська роль апріорно вважалася маскулінною. На керівних державних посадах, а також у масових громадсько-політичних організаціях, партіях в основному перебувають чоловіки, які й формують політику держави в її, власне, “чоловічому вбранні”. Про те логічно припустити, що жінка-політик зможе більш компетентно оцінити проблеми жінок, що вона буде більш чутливо, більш адекватно представляти жіночу частину населення. Так само політику чоловічої статі   простіше і зрозуміліше репрезентувати інтереси чоловіків, як природно близької йому біо-психо-соціальної групи. Як зауважила В.О. Татенко, “...жіноче лідерство вибудовується не по одному, а принаймні одночасно по двох векторах: загальнолюдському і власне жіночому. Щоб стати лідером жінка повинна довести чоловікам і жінкам, що вона краща за них у виконанні соціальних ролей  і функцій загального значення і довести, що вона ближча за інших жінок до ідеалу “жіночості”. Ідентичний механізм лежить у основі формування і розвитку “чоловічого лідерства”³. Тобто, можемо сказати, що гендерні дослідження проблеми політичного лідерства повинно орієнтуватися на два принципи: ідентичності та додатковості. Так, політик-чоловік повинен бути здатний у кожній проблемі, яку він розв’язує, розрізняти, крім усього іншого, власне свій чоловічий і власне жіночий інтерес, а також віднайти відповідні форми його задоволення. Те саме стосується і жінки політика. Оскільки кожний конкретний політичний лідер не може рівною мірою враховувати і “свої” і “не свої” гендерні інтереси, набуває актуальності проблема пропорційної представленості в політиці лідерів, як чоловічої, так і жіночої статі. Відмічаються відмінності в проблемах, які політики-жінки і їх колеги чоловіки визнають найбільш актуальними. Наприклад, жінки більше переймаються соціальними проблемами та більш активно підштовхують уряд до їх вирішення. Крім того, вони менше впевнені у завтрашньому дні та більш обачні, ніж чоловіки, і тому більше уваги приділяють таким питанням, як податок на охорону здоров’я, дитячі установи та пенсії. Тобто, ефект, якого прагнуть досягти жінки –політики – “олюднити” інтереси. Це специфічний “жіночий” елемент, який відповідає ролі жінки-матері, сенс якої визначається піклуванням про інших. Якщо вона не виконує цю вимогу, то нею опановує почуття невиконаного боргу. Видається, що жінки стійкіші ніж чоловіки, відчувають особисту відповідальність, навіть якщо вони, з тих чи інших причин не можуть вплинути на стан речей. Нерідко фрустрація провокується необхідністю виступу перед аудиторією, яка в більшості випадків упереджено ставиться до жінки-політика. Жінка, згідно з рольвими стереотипами суспільства, має бути м’якою, стриманою. Ці якості скоріше заважають бути успішним в політиці чи іншій галузі побудованій за чоловічим сценарієм. Напевно це погляд із майбутнього, про соціальне партнерство чоловіків і жінок, про той час, коли вони, як єдність протилежностей будуть сприяти гармонійному розвитку суспільства.