Скандинавія: специфіка зовнішньополітичної співпраці

В Скандинавських країнах зберігся суспільний уклад, що по своєму сприяло  розвитку інститутів самоврядування, який став наріжним каменем демократичного ладу суспільства. Прийняття колективних рішень і можливість для селян захищати свої інтереси на міському рівні також сприяло розвитку їх самостійності і формуванню демократії, яка набула рис колективізму.

Традиції комунальної демократії в Скандинавських країнах – досить давні і глибокі. Це низинний рівень демократичної участі населення  в управлінні, самостійна суспільна  сфера, відносно незалежна у фінансовому  відношенні від уряду. Те, що комуни мають власну митну базу, не лише сприяє їх матеріальній незалежності, але і надає самостійності органам міського самоврядування, які є по суті міні – державами благоустрою.

Скандинавська історія є прикладом не тільки класового протистояння, але і співпраці, яке розвивалося не десятиліттями, а століттями, тому мало міцні основи. З цього факту виразився шведський історик Ева Естерберг: “Ідеологія, яка формує відносини державної влади і народу, весь час коливається між ієрархією та взаєморозумінням, наказам і переговорами ”.

 Важливим фактором формування сучасної скандинавської демократії виступає роль соціал – демократії в сучасних перетвореннях. Вона виступає від імені робочого класу і мала міцні зв’язки з потужним єдиним проф. союзним рухом [3]. Цей союз у великому значенні обумовив факт довгого перебування соціал – демократії у влади, що давало їй більше практичних можливостей для втілення своїх ідей. Рекорд тривалості перебування у влади належить соціал – демократичній партії Швеції, де більшу частину століття вона очолювала уряд.

Скандинави висунули ідею внутрішньо національної співпраці, яка була здійснена  на практиці. Укладення Сальтшьобаденського договору 1938 р. (після приходу соціал – демократів до влади), який є історичним компромісом між підприємцями і проф. союзами, є найбільш яскравим прикладом такої співпраці, який став основою системи соціального партнерства, взаєморозуміння між різними класами суспільства. По теперішній час він визначає відносини різних політичних сил. Шведський досвід будування суспільного благоустрою залишається недосяжним для багатьох країн світу внаслідок того, що не вдавалося імітувати клімат соціальної взаємодії, який існує в цій країні. Сконцентрування соціал – демократії на реформістській діяльності у повній мірі відповідає політичній культурі і менталітету скандинав. Можливо, саме цим пояснюється її багаторічне перебування у влади і значні успіхи реформ, що проводяться у економічних, соціальних та політичних сферах. Цей шлях є характерним для усіх країн Півночі Європи, розвинувши ідею рівності, солідарності, який є наповненим конкретним соціально – економічним змістом.

Проблеми демократії завжди стояли на порядку денному Скандинавських країн. Найуспішнішим був поштовх, який був здійснений Рудольфом Мейднером, який оголосив радикальну ідею щодо створення фонду найманих робітників у 70-і роки, чим і зацікавив не лише країни Північної Європи, а і інші країни континенту.

 Експерти відмічають, що стрімкі зміни, які відбуваються в сфері глобальних процесів, проявилися не тільки завдяки тиску зовнішніх факторів, цьому також сприяла і еволюція самого благоустрою держави, яка оказала значний вплив на зміни самої міжнародної політики [4]. Це знайшло свій прояв у суспільному житті, яка є певним викликом традиційній моделі демократії і змусила політиків шукати більш дієві шляхи управління. В Данії, Норвегії та Швеції з 80-х рр. створюються спеціальні комісії, які займаються проблемами демократії в світі.

Основним процесом змін є процес індивідуалізації в цих країнах. Індивідуальний вибір набуває більше значення натомість колективному, який був значною мірою характерним для усіх Скандинавських країн з їх високим ступенем інституціоналізації, розвинутим громадянським суспільством, потужним єдиним робочим і проф.. союзним рухами. Демократія тут помітно відрізняється рисами колективізму. Стрімке зростання освіченості населення, його благоустрою; зміни, які виникають в його професіональній діяльності і яке виражається в переході значної маси людей від труду у великих колективних об’ємах до більш індивідуалізованого труду з інформаційними технологіями, - все це вело до появи індивідуалізму у політичній поведінці, яка виражалося у відмові від традиційних сімейних політичних уподобань, у втраті традиційних проф. союзних зв’язків, у пошуку нових форм політичної участі.

Індивідуалізація свідомості знайшла  свій прояв і у відносинах системи  благоустрою, яка будувалась на колективістських началах, які були властиві суспільному  сектору. Те, що функціонування суспільного  сектору перестало на певній стадії задовольняти потреби громадян, залежало не тільки від проблем фінансування і дефіциту коштів в секторі, але і від потреби більшої різноманітності форм соціального забезпечення. Це знайшло своє відображення у розвитку альтернативних, наприклад, в сфері охорони здоров’я і освіти.

З 80-х рр. зростає кількість організацій, які представляють інтереси тих чи інших соціальних прошарків, збільшується конкуренція в сфері їх політичного представництва. Все більше використовуються методи політичного впливу, як лобіювання, використання ЗМІ. Яскраво виражені риси корпоративної установи, яке є основою відносин між підприємцями, робітниками та державою і яка представляє собою основу скандинавської моделі, все більше поступається місцем плюралізму у представництві інтересів різних груп.

Скандинавська корпоративна система, яка склалася в ХХ ст. і яка втрачає нині своє значення, спиралася на існування єдиних, централізованих організацій підприємців і робітників, які мали достатньо можливостей для вирішення своїх проблем без участі держави. Ця самостійність мала на меті відповідальність обох сторін за свою політику, створювала сприятливий клімат для знаходження компромісних рішень та їх легітимності. На відміну від багатьох західноєвропейських країн для взаємовідносин проф. союзів та підприємців була характерна практика переговорного процесу, а не законодавчих актів, які приймаються державою [5].

Багато дослідників корпоративного устрою в Скандинавії вважають, що така організація допомогла уникнути конфліктів, вела до стабільності в суспільстві. Монопольні організації мали можливість приглушити внутрішні протиріччя і критику, беручи на себе відповідальність за контакти з рядовими членами своїх організацій і створюючи клімат взаєморозуміння, довіри і співпраці між робітниками і роботодавцями.

 На дискусії щодо проблем демократії в цих країнах вплинули зміни партійно – політичних систем цих країн. Трансформація призвела до різкого скорочення чисельності партій, труднощам із залученням молоді, яка зазвичай не пов’язує себе рамками однієї партії, а бере участи у різних рухах, які займаються конкретними питаннями. Як наслідок втрата привабливості традиційних партійних структур, що є певною небезпекою для демократичних суспільних інституцій.

Ще одним показником, який викликає в цих країнах занепокоєння, є постійно знижувальний показник кількості голосуючих на парламентських і комунальних виборах, що є характерною для ЄС і за думкою дослідників, якщо така тенденція продовжиться в Європі, то до 2020 р. 1/3 населення взагалі не буде брати участь на парламентських виборах.

Скандинавським країнам (особливо Швеції) притаманна традиційно висока політична активність населення  на парламентських і комунальних  виборах, тому у порівнянні з іншими країнами зниження кількості голосуючих тут не виглядає настільки драматично. До того ж ця тенденція проявляється в різних північних країнах по різному. Але з іншого боку це насторожує політиків значно більше, ніж інші країни, тому що в цьому вбачають розрив із багатолітньою традицією, тобто як знак політичної нестабільності, що загрожує суспільному ладу країн і демократичним принципам, на яких будується суспільство.

Значно більше насторожують результати муніципальних виборів, інтерес  до яких завжди був нижчим за парламентські  вибори. Система міського або комунального самоврядування вважається основою демократичної моделі, ареною низової участі громадян в управлінні. Загальні зміни, характерні для світу в цілому вносять певні корективи і в представлену демократію на міському рівні. Потрібно врахувати, що сама система комунального самоврядування, її механізми, функції, способи вирішення проблем різняться в північних країнах. В останні десятиліття і в Швеції, і в Норвегії, і в Фінляндії виникає скорочення кількості активних голосуючих на муніципальному рівні. Лише в Данії помічається з 2000 р. певне зростання. Найбільш нестабільним є стан Норвегії та Фінляндії, де рівень учасників виборчих компаній є найнижчим (58% - в Фінляндії, 59% - в Норвегії, 85 % - в Данії, 78% - в Швеції на початку 2000 р.). Згідно з цими даними проблеми міської демократії і реформування комунального устрою стоять на порядку денному невідкладних завдань в усіх Скандинавських країнах і Фінляндії.

Багато в чому виникають труднощі співставлення трудової діяльності, сімейних обов’язків із політичними. Крім втрати інтересу до політики, певні категорії населення такі як жінки, молодь, іммігранти представлені гірше, ніж в інших органах самоврядування. Песимізм молоді оснований на тому, що дії рядових політиків є неефективними внаслідок відсутності політичної еліти. Зовсім новою є тенденція загроз перед виборцями. Це стосується Швецію і частково Данію. Політичні вбивства зіграли тут певну роль. Тим не менш, 15-16% дорослого населення готові взяти на себе виконання різних доручень в адміністрації комун (в основному люди середнього віку, яким традиція участі є ще близькою і необхідною).

Процеси, які виникають в системі  комунального самоврядування, є досить складними і неоднозначними, вони відображають злам традиційних уявлень. Комуна, як низова ланка управління, відчуває на собі тиск таких факторів, як посилення між комунальних зв’язків, трансформація ролі держави в управління міськими органами влади. Цей прояв називається з точки зору політологів фрагментаризацією комунальної діяльності. Безсумнівно, це веде за особою комерціалізацію комунальної діяльності, коли “багато що в демократичному образі мислення витісняється на користь економічного погляду на суспільну діяльність”. З іншого боку, вищезазначена фрагментаризація комунальної діяльності означає посилення впливу деяких суспільних груп і більшу свободу для громадян. “Локальне розширює свої рамки і змінює передумови своєї політики на місцях “. Скандинавським країнам і Фінляндії притаманні глибокі демократичні традиції, тому нові прояви, які проявляються в сфері суспільного управління і які викликають занепокоєння з точки зору втрати потенційної демократії, викликають реакцію населення, як приводного ременя між різними рівнями влади і народом і підтримкою демократії.

Проведені опитування населення, де треба  було відповідати на питання відношення до функціонування демократичних інститутів, показало, що в Скандинавських країнах і Фінляндії народ більш позитивно оцінює ситуацію в своїх країнах, ніж інші Європейські країни (Великобританія, Німеччина), вважаючи, що демократія в їхніх країнах на сьогодні успішно функціонує [5]. Найбільш позитивно налаштованими є датчани, потім фіни, шведи і норвежці. Найбільшою довірою користується судова влада, потім парламент і лише потім уряд. Оцінка дій політиків є нижчою ніж в інститутів демократії, причому половина вважає, що в них є можливості політичного впливу через органи міського самоврядування і лише 1/4 вважає можливим здійснити це через центральні органи влади.

Зростаюча інтернаціоналізація Скандинавських країн і їх вливання у міжнародні структури стали ще одною проблемою для північних країн. Особливо гострим питанням було подання Швеції заявки щодо вступу в ЄС у 1990 р. По – перше, країна внаслідок проведених референдумів зрозуміла, що розкол всередині партій і між людьми стрімко зростає, що не може призвести до згуртованості населення; по – друге, деякі Скандинавські країни на прикладі Швеції також вважають таку інтеграцію небезпечною для їх демократії, суверенітету країни. Єдине, що є позитивним – це взаємовплив культур, яка несе в собі така інтеграція.

Важливою характеристикою культури Скандинавських країн стала її багато національність, яка привертає до себе увагу в останні десятиліття. Збільшення притоку іммігрантів  у Швецію, Данію, Норвегію, де законодавство  більш лібералізоване в цій області порівняно з іншими європейськими країнами, змінився в тому числі і культурний клімат. Все більше починають обговорювати феномен зіткнення культур, необхідність вивчення національних менталітетів та їх різновидів. Тема іммігрантів присутня і в сучасній культурній тематиці Скандинавських країн.

На фоні інтеграційних процесів в Європі скандинави відчувають важливість вивчення власного національного менталітету, національних особливостей, характер та звичаї. На фоні процесів глобалізації уточнюється регіональна специфіка, спільність скандинавських культур.

Ще з 1962 р. в Скандинавських країнах започатковується літературна премія Північної ради. В останні десятиріччя їх отримали такі відомі письменники, як Тумас Транстрьомер і Черстін Екман (Швеція), Пер Хультберг і Піа Тафдруп (Данія), Ейстейн Льон (Норвегія) та ін. Загально скандинавська літературна антологія, яка датується 2000 р., свідчить про життєздатність єдиного культурного простору і про культурний обмін в цьому регіоні. Разом з цим література стала предметом жвавих дискусій в Скандинавських країнах у зв’язку з розвитком інформаційних технологій (ІТ).

За використанням Інтернету  з 90-х рр. 1-е місце в Європі посідала Швеція, потім Данія та Фінляндія. Американський журнал “Ньюсуік” (лютий 2000) присвятив цілий номер Стокгольму, як “Інтернет – столиці Європи”. Шведи ж були названі “електронними вікінгами”. Дійсно, Швеція займає лідируюче місце в Європі за сферою ІТ, телекомунікації, програмування і комп’ютерного захисту. Інформаційні технології стали важливою статтею шведського експорту. В цьому контексті розглядається положення і подальший розвиток літератури, а ширше – книжної культури, - в умовах суспільства інформаційних технологій, новий інтерактивний вид існування літературного тексту та його читання. Першими скандинавськими дослідниками в цій сфері стали книги норвежця Еспена Орсета і шведа Юхана Сведьєдаля, які стверджують, що перші реалізували в Інтернеті теорію Ролана Барта щодо тексту, як безкінечної смислової структури [6].

Сучасна аудіовізуальна культура відрізняється  мобільністю меж між мовами, їй притаманна багатомовність, в якій на перший план все ж таки виходить англійська мова як мова міжнародного спілкування. Питання збереження національної мови активізуються при обговоренні майбутнього національної культури в цілому. Шведський літератор і соціолог Юхан Сведьєдаль оцінює такі “загрози” як латентні і каже про це так: “Мене не тривожить те, що шведська мова може загинути як літературна мова або те що книга загине як засіб передачі інформації. Напроти, вони будуть зберігатися до тих пір, поки виконуються основні функції в суспільстві. Але їм буде важче заявити про себе серед багатоманітності інших способів передачі інформації та інших мов” [7].