Скандинавія: специфіка зовнішньополітичної співпраці

Розділ I

Економічна співпраця  Скандинавських країн

1.1. Місце Північної Європи у світовій економіці

Виходячи з кількісних параметрів, Північна Європа і її складові країни займають досить скромне місце у  світовій економіці. Дійсно, чисельність  її населення складає близько 24,9 млн. людей, ближчими за аналогами по кількістю населення є Республіка Корея (21, 7 млн.) і Узбекистан (26 млн.) [1].

Населення Північної Європи в 2006 році складало 7,9% чисельності ЄС, але створений ними ВВП досягає 11,6% від ЄС, а ВВП на душу населення – 122% від середнього по ЄС. Безробіття у Північній Європі нижче, ніж в ЄС (1,9% проти 1,5%) [2].

Більш вагомими масштабами відрізняється  територія Північної Європи. Як приклад, Швеція – одна з найбільших країн  Європи за територією, знаходиться на 5 місці на континенті за розмірами займаємої території. Однак значна частина території північноєвропейських країн (за виключенням Данії) розташована в полярних та приполярних областях, владарювання над якими не представляє собою значної економічної переваги.

Якщо враховувати роль і місце  Північної Європи, беручи до уваги  якісні характеристики, то вона стає помітним феноменом в європейській та світовій економіках, на які наклав відбиток розвиток сучасної цивілізації. Скандинавські  країни і Фінляндія в останні 10-15 років перебувають в лідерах світової економіки по рівню та якості економічного розвитку.

В 2005 році за статистичними даними OECD (Організація економічного співробітництва і розвитку), Норвегія вийшла на 2-е місце серед країн-членів цієї організації за розмірами ВВП на душу населення, Данія – на 7-е, Швеція – на 12-е, Ісландія – на 6-е, а Фінляндія – на 15-е місце [3].

Незважаючи на невелику питому вагу у світовому виробництві, Скандинавські  країни і Фінляндія, враховуючи високий розвиток спеціалізації і кооперації в промисловому виробництві, в деяких його видах роблять значний внесок у світове виробництво і торгівлю. Як приклад, їх частка значна у виробництві засобів мобільного зв’язку, використання мережі Інтернет у торгівлі і обслуговуванні, виробництві приладів для виробництв целюлозо – паперової промисловості, військової техніки, риби та рибних консервів, сиру, вершкового масла, м’ясомолочної продукції, ліфтів і іншого підйомно – транспортного обладнання і т.д.

 Спеціалізація північноєвропейських країн першочергово склалася на основі їх переваг у природних факторах виробництва, які існували за рахунок наявності лісних багатств (усі країни Північної Європи, крім Данії та Ісландії), залізної руди (Швеція), руд кольорових металів (Ісландія, Норвегія, Фінляндія), рибних ресурсів (Ісландія, Данія, Норвегія), сприятливих умов для ведення сільського господарства (Данія). Але по мірі технічного і економічного прогресу поступово підвищувався ступінь переробки тієї природної сировини, якою Північна Європа була здавна збагачена. Поступово стали з’являтися, а потім і розширюватися нові, нетрадиційні види виробництв, такі як машинобудування. Сьогодні отримали переважний розвиток такі наукоємкі галузі, як: інформаційні технології, засоби зв’язку, біотехнологія, фармацевтика та ін.

Значно виражена експортна направленість  економічного розвитку Північної Європи. Дві третини вироблених в Данії  продуктів харчування йде на експорт, причому половина – в ЄС, хоча доля аграрної продукції в сукупному експорті країни знижується. Однак Данія продовжує залишатися найбільшим експортером яловичини в світі – вона вийшла на 6-е місце в світі за її виробництвом. Доля експорту в датському виробництві вершкового масла, сиру, м’яса перевищує 4/5. Датська “Ново Нордіск” є світовим лідером з виробництва інсуліну (50% світового виробництва) і промислових ензімов (ферменти). Вона займає лідируючі позиції в світі по багатьом напрямкам досліджень і виробництв в галузі біотехнології і фармацевтики, в тому числі виробляє гено – інженерний інсулін, антибіотики, вітаміни та ін. Датська компанія “Х. Лундбек” є найбільшим в світі виробником препаратів для лікування захворювань центральної нервової системи і знеболюючих препаратів. Датська фірма “Хальдор Топсе”, яка виробляє 25% світового виробництва сірчаної кислоти, розробила технологію безвідходного виробництва сірчаної кислоти. Датський виробник слухових апаратів “ДжейЕн Ресаунд” утримує 25% світового ринку. Данія займає 1-е місце серед країн – членів ЄС за об’ємом виробництва продуктів харчування на душу населення. Датський експорт м’ясних продуктів в сім разів перевищує середній для 15 країн ЄС показник, а риби і морепродуктів – в 12 разів.

Норвегія, окрім виробництва нафти  та газу, спеціалізується у рибальстві і марікультурі, морських перевезеннях, кольоровій металургії, хімії, суднобудуванні, гідроенергетиці, інформаційних послугах. Норвегія – найбільший в світі експортер сжиженого природного газу, який займає третю позицію в світі після Саудовської Аравії та Алжиру. За експортом нафти Норвегія також знаходиться на третій позиції після Саудовської Аравії та Росії. В Норвегії нафтогазова промисловість, рибальство і судноплавство носять експортно – орієнтовний характер. 90% виловленої риби і 90% здобутої нафти відправляється на експорт, а її торговий флот є одним з найкрупніших в світі і за рахунок цього країна отримує близько 1/5 своїх валютних доходів. Норвегія займає 1-е місце в світі за виробництвом електроенергії на душу населення. Завдяки збереженню державного контролю над виробництвом вуглеводів на норвезькому шельфі норвезька держава не має зовнішньої заборгованості, що є показником ефективного використання своїх природних і економічних ресурсів і високої економічної безпеки [4].

Експортна спеціалізація Ісландії є майже монокультурною, внаслідок браку природних ресурсів основне місце в її експорті поділяється на дві товарні групи: риба та алюміній. Ісландія (як і Норвегія) є одним з найбільших експортерів риби і морепродуктів. Крім того, більше 18% промислового експорту Ісландії займає алюміній, тому що країна багата на дешеві джерела енергії, які використовуються для його виплавки.

Швеція і Фінляндія є великими експортерами наукоємкої продукції  електроніки. За даними компанії “Еріксон”, кількість користувачів їхньої продукції в світі перевищило 500 млн. людей. Швеція займає вагоме місце в світовому експорті звукозаписного обладнання і засобів дальнього зв’язку, є одним з передових в світі експортерів продукції для розваг (музикальні записи та ін.). Фінляндія вийшла на одно з перших місць за часткою наукоємкої промисловості в експорті країни (більше 1/4). Промислове виробництво Фінляндії високо спеціалізовано – її доля на світовому ринку машин для виробництва паперу і паперової маси, лісозаготовчих машин, кранів та підйомного обладнання, мобільних телефонів коливається в діапазоні 37-45%.

Але найголовніший вклад північноєвропейські  країни внесли у золотий фонд людського  досвіду, здійснив на практиці північноєвропейську  модель соціально орієнтованого  економічного розвитку, перехід до якої був реалізований мирним, еволюційним шляхом. Особливістю північноєвропейського шляху соціально – економічного розвитку є зіставлення соціальної орієнтації з інноваційною і екологічною направленістю розвитку [5]. Також досить велике значення для усього людства мають успіхи північноєвропейської цивілізації у досягненні екологічно – дружнього варіанту індустріального розвитку. На основі переплетіння цих трьох особливостей, які характеризують північноєвропейський розвиток (соціальна, інноваційна і екологічна орієнтації), можна вважати, що північноєвропейська модель представляє собою особливий варіант у рамках європейської цивілізації. Саме північноєвропейські країни неухильно виконують рішення ООН щодо надання допомоги країнам, що розвиваються у сумі 0,7% від ВВП країни. А у Норвегії асигнована допомога щодо країн третього світу сягає 1% ВВП, що, безумовно, допомагає країні завоювати довіру і користуватися підтримкою в різних міжнародних організаціях з боку країн, що розвиваються. Ці кошти направляються безпосередньо в країни, що отримують допомогу або розподіляються через різні органи ООН.

Важливою  рисою північноєвропейської моделі розвитку є висока гнучкість і  адаптованість до змін на світовому  ринку, висока здібність до новацій, відносна незалежність від шаблонів, схильність до засвоєння новітніх досягнень технологічного і суспільного розвитку, прояв високих адаптаційних можливостей, а також готовність до соціальних нововведень. Як приклад, Норвегія стала піонером розвитку нового типу господарської діяльності людини, яка отримала назву аквакультура або марікультура. Швеція і Фінляндія стали лідерами в розвитку інформаційного суспільства, яке засноване на широкому розповсюдженні комп’ютерів і засобів мобільного зв’язку, а Данія зі Швецією – в промисловому освоєнні нових досягнень у біотехнології та генній інженерії. Данія, Ісландія і Швеція наразі досить ефективно використовують свої зусилля щодо використання екологічно чистих джерел енергії: енергії вітру, геотермальної енергії, біопалива. Гренландія, Лапландія, Шпіцберген і Ісландія стали піонерами в розвитку північного екстремального і екологічного туризму та ін. Кількість туристів в Ісландії зростає щорічно на 10%, а частка прибутків від туризму збільшилась в цій країні в два рази за останні 30 років [6].

Північноєвропейські країни, використовуючи свої унікальні  умови, перетворилися в світових лідерів в деяких областях, які  відносяться до їхньої міжнародної  спеціалізації. Наприклад, Норвегія займає 4-е місце в світі за тоннажем свого торгового флоту, знаходиться на 1-ому місці за виробництвом електроенергії на душу населення. Фінляндія займає 1-е місце в світі за виробництвом криголомів, судів – лайнерів, спеціалізованих суден, обладнання для целюлозо – паперової промисловості, є лідером щодо виробництва засобів мобільного зв’язку на душу населення. В Гельсінкі розміщено найбільший в Європі завод з виробництва фарфорових речей, а в Норвегії та Ісландії – потужні заводи з виплавки алюмінію. Швеція є одним з найбільших експортерів озброєння і військової техніки: її доля на світовому ринку озброєнь перевищує її долю в промисловому виробництві.

Як відомо, рівень економічного розвитку і місце, яке займається в системі міжнародного розподілу праці, в значній мірі визначається розмірами і складом  економічних і природних ресурсів, які мають дані країни.

Серед усіх північноєвропейських країн Данія  є найбіднішою за своїми природними ресурсами, якщо не рахувати Ісландію. Однак в неї найкращі умови  для розвитку сільського господарства. Традиційно Данія була імпортером палива, але після відкриття нафти на морському шельфі вона перетворилася в експортера палива. За оцінками експертів Данії і Норвегії вистачить запасів вуглеводів приблизно на 10 років, виключення – природний газ Норвегії (30 років). На території самої Данії є поклади бурого вугілля і торфу, а в датській автономії – Гренландії є кам’яне вугілля. Є також сировина, яка необхідна для виробництва буд. матеріалів: крейда, вапняк, глина, інертні матеріали. На о. Гренландія винайдені великі поклади уранових та цинкових руд, рідкісних металів (торій і молібден). Води Данії і особливо її автономних територій багаті на рибні ресурси. На Борнхольмі ведеться добування каоліну, який застосовується у виробництві кераміки і в целюлозо – паперовій промисловості, а також граніт, який використовується при будуванні доріг і домів. Гренландія є більш багатою на природні ресурси, ніж її метрополія Данія: на найбільшому острові в світі є залізна руда, золото, кам’яне вугілля, уранова руда, але вони не добуваються внаслідок важких кліматичних умов. Поблизу морського шельфу Гренландії винайдені поклади нафти.

Основний  скарб Ісландії – геотермальна енергія, руда та рибні ресурси. Ісландія, як і Норвегія, є світовим чемпіоном  з виробництва і споживання електроенергії на душу населення. Її перевага – це геотермальна енергія, яка використовується не лише для виробництва електроенергії, а і для опалювання і постачання великих промислових підприємств. Вона є приблизно в два рази дешевшою за електроенергію, яка отримується на основі спалювання твердого палива. Крім того, її перевага в тому, що це – поновлювальне джерело енергії. Така енергія є найдешевшою і екологічно чистою. Всі ТЕС і мережі енергопостачання в Ісландії належать Ісландській національній енергетичній компанії (ІНЕК), половина акцій якої знаходиться у власності держави. Розподілом енергії в сільський місцевості займається Ісландська національна електрична компанія (ІНЕК), яка також знаходиться під контролем уряду. В Ісландії лише 1/5 частина землі є прилаштованою для сільського господарства (як і в Норвегії) і лише 6% прилаштовано для рослинництва. Овочі, фрукти і квіти вирощують у теплицях з використанням геотермальної енергії. Ще у 1970-х рр. було досягнуто ліміту щодо вилову риби і використано перехід до раціонального використання рибних ресурсів. Упор робиться на підвищення ступеню переробки виловленої риби, а не на збільшення вилову.

Коли  були винайдені нафта і газ  на континентальному шельфі Північного моря, місце цих країн в світовій економіці кардинально змінилось, а Норвегія перетворилась на своєрідний європейський Кувейт. Пошуки нафти велися з середини 1960-х рр., але перше родовище було відкрито у 1969 р. в районі Екофіск у норвезькій частині Північного моря. З середини 1990-х рр. Норвегія не опускається нижче 3-ього місця в світі за експортом нафти. Нафта приносить близько половини експортних прибутків Норвегії. У країни великий потенціал гідроенергетики, завдяки якому вона отримує багато дешевої електроенергії. Майже вся електроенергія виробляється на ГЕС. Завдяки цьому Норвегія вийшла на 1-е місце в світі за видобутком електроенергії на душу населення (показник в два рази вище, ніж в США), що дозволяє розвивати енергоємні види виробництв, в тому числі для поступової поставки продукції за кордон. Третя частина виробленої в країні енергії використовується для виплавки металів (алюмінію, магнію, цинку), про що свідчить найбільший алюміневий комбінат “Сундаль” в Європі, який знаходиться у Норвезькій власності.

Основним  природним ресурсом Фінляндії є  ліс, який покриває 3/4 частини фінської території. Кислотні дощі, які причинили значну шкоду лісам Центральної Європи, і сам процес індустріалізації, який супроводжувався на перших етапах активною вирубкою лісів, майже не торкнувся Фінляндії. Країна має великі запаси торфу, який використовується, як паливо. На півночі Фінляндії розташовані поклади залізної руди, кобальту, міді, нікелю, цинку та хрому. Золото, срібло і титан отримують в якості побічного продукту після виплавки металевих руд. Слюда добувається в основному на експорт. Фінляндія відчуває енергетичну залежність від імпорту палива, за рахунок місцевих видів палива задовольняється лише 1/3 частина потреб ТЕЦ.

Що стосується Швеції, то ліс, залізна руда і гідроенергія послужили основою розвитку шведської  промисловості з самого початку епохи індустріалізації. Поклади залізної руди були знайдені в Лапландії біля Кіруна в кінці ХІХ ст. На сьогодні руда вивозиться у норвезький порт Нарвік по норвезькій залізній дорозі, яка обслуговується шведською компанією. В північній провінції Швеції Норланд ведеться добування міді, золота, свинцю, срібла, цинку. Поклади срібла, залізної руди і міді раніше розроблялися і в Центральній Швеції, але наразі вони вже майже вичерпані і добування не ведеться внаслідок низької рентабельності. Доля Швеції у світовому об’ємі добування залізної руди дорівнює 2%; помітна її доля в світовому добуванні міді, свинцю та цинку. Маються також поклади уранової руди, які не розроблюються внаслідок екологічних та політичних міркувань.