Скандинавія: специфіка зовнішньополітичної співпраці

Співпраця між країнами – учасницями Ради в сфері освіти вилилось в  прийняття рішення по установі в 1994 р. економіки і адміністрації. У зв’язку з цим рішенням стали працювати його відділення, організованими і спільно керованими університетами трьох Прибалтійських країн, а також Скандинавськими країнами та Фінляндією. Метою цієї установи є реформа освіти в сфері юриспруденції, економіки і державного управління в Балтійському регіоні [15].

Досить гострим питанням для регіону є питання боротьби з організованою злочинністю у зв’язку з присутністю в регіоні кримінальної торгівлі наркотиками і зброєю, нелегальною імміграцією, незаконним вивозом капіталів та іншими небезпечними злочинами. Сприятливе середовище для транскордонної організованої злочинності створює різка диспропорція між балтійськими країнами за рівнем достатку і соціального захисту. Посиленню загроз в цій сфері поклала тісна координація дій органів країн РДБМ, добре налагоджена практична взаємодія між правоохоронними органами країн регіону. Рішення глав урядів і міністрів РДБМ поклали основу для розробки широкої програми спільних дій країн – учасниць, направлених на закріплення спільної безпеки, була створена група приватних представників глав держав Балтійського моря по боротьбі з організованою злочинністю, яка діє на рівні міністрів внутрішніх справ. Виконуються міри з скорочення неконтрольованої міграції між країнами РДБМ, а також з країн СНД і третіх країн крізь їх території. В квітні 1993 р. в Гельсінкі на конференції були обговорені питання міграції, а також соціальні проблеми, які потребують взаємодії в Балтійському регіоні. Для вирішення проблем в цій області країни – учасниці РДБМ створили в Гельсінкі регіональне бюро Міжнародної організації з міграції.

Досить чутливим для Балтійського регіону питанням є екологічний захист. Згідно концепції стабільного економічного розвитку, яка була висунута в 1992 р. в Ріо-де-Жанейро, в рамках РДБМ міжнародна спільнота організовується згідно з “Порядком денним на ХХІ ст. для Балтійського моря”. Вона представляє собою регіональний варіант реалізації загальної концепції. Вона була затверджена у 1998 р. и з 1999 р. вона вже реалізується в декількох областях екологічного захисту і її метою є перехід

Балтійського регіону на сталий розвиток протягом 30-річного періоду часу. Програма враховує три компоненти стійкого розвитку: економічний, соціальний і екологічний, сфокусована восьми напрямках, які мають критично важливе значення для досягнення вищезазначених цілей: сільське і лісне господарство, енергетика, рибальство, промисловість, туризм, транспорт і освіта. Балтика – перший в світі регіон, який постав собі метою перехід до стійкого розвитку. Реалізація програми координує КРДК. Так само як і в РБЄС, в екологічний співпраці на Балтицій головне місце займає ядерна і радіаційна безпека. Конкретно екологічна співпраця здійснюється шляхом збирання інформації зі зберігання радіоактивних відходів, виявлення джерел радіоактивного випромінювання і пов’язаних з цим ризиків, моніторингу різних проектів, направлених на забезпечення ядерної безпеки.

В області енергетики одним з  найбільш масштабних заходів став проект створення Балтійського енергетичного  кільця, яке покликане об’єднати електромережі всього регіону (за основу береться скандинавська об’єднана мережа “Нордель”, яка функціонує з 1963 р.), що дозволяє зменшити експлуатаційні витрати і раціоналізувати використання енергії. Співпраця отримала більш конкретний характер, коли в Гельсінкі в 1999 р. міністри з енергетики країн – учасниць РДБМ прийняли рішення щодо переходу до організації енергетичної співпраці в Балтійському регіоні (BALTREL). В якості цілей співпраці були встановлені наступні: підтримка розвитку енергетичного ринку на економічно ефективній, але екологічно дружній основі; вивчити вплив енергетики на зміну клімату; сприяти підвищенню ефективності використання енергії, а також збільшення використання природного газу і біоенергетики.

Енергетична співпраця між країнами – учасницями РДБМ включена і до Першого, і до Другого плану дій з “Північного виміру”. В рамках балтійської співпраці була висунута ідея спорудження нового магістрального газопроводу з РФ крізь Балтійський регіон, минаючи Україну, що за їх думкою посилить енергетичну безпеку країн – партнерів.

Прем’єр – міністри країн Північної Європи висунули пропозицію щодо створення об’єднання Балтійської системи постачання енергії і палива, яка отримала підтримку в рамках РДБМ. Енергетичний ринок північноєвропейських країн надто малий, щоб вони вирішували енергетичні і стабілізовані енергопостачальні питання з РФ у форматі “3+1”, тому для рішення цього питання його слід перенести до більш широкі рамки балтійського масштабу. Ведеться робота з формування регіонального енергетичного ринку, створення Балтійського енергетичного кільця, інтегруванню газових і електричних мереж в рамках регіону. Ідея відповідати потребам підвищення радіоактивної безпеки була настільки ефектною, що Литва закрила в два етапи Інгалінську АЕС, яка давала більше половини усього виробництва електроенергії в цій країні, що показує серйозність намірів країн – учасниць.

На даному етапі для перевезення  палива в Балтійському морі ще використовуються нафтові танкери з одною стінкою  корпусу, які є небезпечними для  плавання в умовах крижаної небезпеки, тому ставиться завдання поступово замінити всі судна, які перетинають Фінський залив, на судна, які відповідають гострим екологічним вимогам безпеки.

Прем’єр – міністри країн РДБМ підтримали ідею створення на Балтиці нової системи транспорту і комунікацій. Вище зазначена програма VASAB-2010 включає до себе питання транспорту. Для організації практичної роботи в 2001 р. в Гданську була створена робота група ad hoc з транспорту. Цілями транспортної співпраці є: стійкий розвиток транспорту; створення транспортних коридорів, розвиток морського транспорту, особливо на короткі відстані; використання нових технологій на транспорті; розвиток мультимедійного транспортування вантажів. В перспективі всі транспортні інфраструктури країн регіону будуть об’єднані в єдину мережу з сучасною системою прикордонного і митного контролю, а також надання комутаційних та інших послуг. Ця транспортувальна система важлива не тільки для господарського діалогу між країнами регіону, а і для контактів в сфері культури, наукових і туристичних обмінів. [16].

Нову, більш важливу ніж донині, роль сучасного транспорту в сучасній економіці демонструє введення в 2000 р. мосту між Данією і Швецією, що створило підстави для утворення нового європейського транскордонного субрегіону навколо проливу Ересунн. Крім мосту був побудований підземний тунель, зв’язуючий Копенгаген зі шведським містом Мальмьо. Аналогічний, тільки ще більш грандіозний, проект планується здійснити між Данією та Німеччиною, крізь пролив Ферман, що дозволить закільцевати сухопутні шляхи навколо Балтійського моря.

По аналогії з РБЄС в рамках РДБМ вживаються заходи по укріпленню міжурядового діалогу на рівні міністрів регулярним механізмом взаємодії на рівні міських  органів влади. Щорічно проводяться  конференції глав губерній та областей країн – учасниць РДБМ, створено постійний секретаріат.

Новим проявом в господарському житті Балтійського регіону стало  утворення транскордонних субрегіонів. Такі субрегіони утворились між Фінляндією і Естонією; між східними провінціями Фінляндії і Республікою Карелія; між районом Великого Копенгагена і Мальмьо с передмістями; між Латвією, Литвою і Швецією створено регіон “Сауле” (“Сонце”).

Особливістю Балтійського регіону  є те, що тут межують друг з  другом в основному виключно невеликі за економічним потенціалом країни. Це обумовлює зростаючу участь їх національного продукту в міжнародній торгівлі, посилюючи їх залежність від умов і форм регулювання міжнародних економічних відносин. Тут розташований один з важливих центрів світової торгівлі, транспортний вузол світового значення. Тому саме тут національні структурні, галузеві та інші проблеми (транспортні, екологічні) виходять на державні кордони, набуваючи міжнародного значення. Країни цього регіону різко відрізняються за своїми економічними параметрами, формами і масштабами участі в міжнародному розподілі праці, а також рівню матеріального благоустрою і розвитку технологій. Посилення екологічної і кримінальної загрози, інші виклики підштовхують до кооперації в таких областях. Нерівність між національними можливостями і інтернаціональною відповідальністю (по відношенню до навколишнього середовища), різниці в економічному розвитку, відсутність механізму розподілу відповідальності за забруднення – все це уповільнює перехід регіону до практичної реалізації концепції стабільного економічного росту. Але оскільки ці глобальні проблеми проявляються локально, в басейнах Балтійського і Баренцева морів, то для світового суспільства дуже важливий досвід регіональних організацій, таких як РБЄС і РДБМ. Вирішення екологічної проблеми в регіоні ускладнює той факт, що на Балтиці перехрещуються транспортні шляхи світового значення і кількість учасників забруднення не вичерпується країнами, які оточують Балтійське море.

Перспективи подальшого розвитку регіоналізму на Півночі Європи не однозначні, але вектор розвитку в загальних рисах визначився – це курс на інтенсифікацію співпраці. В ХХІ ст. Північна Європа вступила як регіон, що активно підтримує тенденцію до об’єднання. Скандинавські країни і Фінляндія виступають за формування соціально орієнтованої моделі і в Європі на власному прикладі. “Північна модель” соціально – економічного розвитку перетворила ці країни на процвітаючі країни з високорозвиненою конкурентною промисловістю інноваційного типу, що основана на її інтеграції з наукою, сферою освіти, а також високим рівнем життя. Ця модель включає в себе налагодження ефективного захисту природного середовища і соціальний захист людей на всі випадки життя, політичну стабільність, міське самоврядування і не тільки рівність всіх громадян перед законом, а і відносну рівність життєвих можливостей. Скандинави першими в світі створили єдине правове, культурне, освітнє суспільство, а також єдиний ринок праці (з 1954 р.) і єдину систему соціального забезпечення в рамках Північної ради.

Швеція і Фінляндія намагаються стати певним центром Балтійсько-Баренцево-Євроарктичного простору, реалізуючи і розвиваючи в умовах нової для Європи успішний досвід багатолітнього добросусідської співпраці. Цим цілям відповідає їх активна участь в роботі регіональних організацій РБЄС і РБДМ. “Північний вимір” грає роль зонту для всіх форм взаємодії, спираючись на фінансові ресурси міжнародних фінансових організацій [17].Основні результати діяльності РДБМ є досягнення домовленості щодо обміну даними з радіоактивної обстановки в регіоні (2001), рішення про поступове створення в Балтійському регіоні Єдиного інформаційного простору і усунення інформаційних бар’єрів (2005), виробці дорожньої карти щодо сприяння інвестиціям (2006).

Розділ III

Соціокультурні аспекти  країн Північної Європи

Сучасна західна демократія формувалася  протягом довгого часу. В цьому  складному процесі брали участь багато держав. Як рухома субстанція, демократія в умовах стабільних суспільних відносин змінюється. Технологічна революція, яка  підштовхувала процеси глобалізації, призвела до іншої розстановки у взаємовідносинах між національними і наднаціональними структурами. Багато функцій національних держав, за допомогою яких раніше здійснювалось регулювання економічного і господарського життя країн, поступово переходять до введення наднаціональних структур. Таке передання ними частини суверенітету відбувається досить болісно в країнах, економічний і соціальний розвиток яких можна назвати відносно стійким. До них, безсумнівно, відносяться Скандинавські країни, більша частина громадян ще поділяють світ на “свій” та “чужий”, на “ми” та “вони”. Певне ностальгійне відчуття змушує їх обертатися назад, коли державі було під силу вирішувати складні соціально – економічні завдання, та зі зростаючим песимізмом дивитися в майбутнє і думати про підкорення демократичних інститутів бюрократичним наднаціональним структурам [1].

У зв’язку з цим особливої уваги заслуговує фактор домінантного положення в Скандинавських країнах соціал – демократії, що мало важливе значення у період становлення соціальної держави. Використання соціал – демократичних методів соціальної інженерії означали активне використання методів жорсткого державного контролю, створення під егідою центральних і місцевих урядів такої системи розподілу, за допомогою якої громадяни країн Північної Європи отримали б рівні можливості для доступу до соціальних благ. Існування протягом довгого часу суспільного сектору у сфері розподілу, за яким стояла держава і майже повна відсутність приватної ініціативи запевнило скандинавів у потужності і можливостях національної держави, яка керується принципами демократії і справедливості при вирішенні національних завдань, особливо щодо розподілу соціальних благ. Потрібно було змінювати звичні стереотипи і сприйняти демократичні основи суспільного управління.

Демократичні інститути традиційно мають глибоке коріння в регіоні  Північної Європи. Своєрідний розвиток інститутів демократії в Скандинавії є гарантом суспільної стабільності, створення сильного громадянського суспільства, яке збільшує можливості громадян впливати на прийняття рішень і здійснювати дієвий демократичний контроль над урядовими структурами. У світі, що охоплений глобалізацій ними процесами, національні механізми демократії не завжди є дієвими, їх механізми працюють в атмосфері анонімного прийняття рішень. Тому завданням національних демократичних програм є їхнє збереження і розвиток в нових умовах, пошуку можливостей розповсюдження їх дії на наднаціональні структури [2].

Вклад Скандинавських країн і Фінляндії у формування уявлень про демократію не підлягає сумніву. Демократичність скандинав загальновизнана, вона характерна для сімейних відносин, школи, колективу, суспільства загалом. Вона сягає історичним корінням в епоху формування станових суспільств (виключення – напівкріпосна залежність в Данії).

Крім того, на відміну від Європи Скандинавія відома за широкою участю народу в управлінні державою. Селяни та громадяни здавна мали голос в  органах законодавчої і судової  влади, що виховало їх самостійність, стимулювало бажання отримати освіту для відчуття особистої важливості і загальної користі. Як приклад, ще з 1560 р. Шведські селяни постійно мали своє представництво в риксдазі. Крім цього селяни засідали в органах виконавчої влади, різних комісіях, де розглядались важливі повсякденні питання . Влада намагається вести зі своїм народом діалог і це показує той факт, що в історії Скандинавії не було кровавих революцій.