Скандинавія: специфіка зовнішньополітичної співпраці

Лісними ресурсами природа збагатила всі північноєвропейські країни, крім Ісландії, але в Данії ліси постраждали від масової вирубки, і на сьогодні зберегли свої лісні багатства Фінляндія і Швеція, а також Норвегія. Швеція лідирує в Західній Європі за величиною запасів деревини, більше території країни покрито лісами, а сама Швеція, як відомо, знаходиться на 3-ьому місці в Західній Європі за територією після Іспанії та Франції і на 5-ому місці в Європі в цілому (після Росії, України, Іспанії та Франції).

Важливим  економічним ресурсом північноєвропейських країн є людські ресурси. В цілому населення країн Північної Європи складає (в млн. чол.): в Швеції – 9,1, Данії – 5,4, Фінляндії – 5,3, Норвегії – 4,7, Ісландії – 0,3 [7]. В цілому – 24,9 млн. чол. Трудові ресурси країн Північної Європи відрізняються високим рівнем освіти і професійної підготовки, високою тривалістю життя, в тому числі її активної частини, що перетворює їх в людський капітал.

В епоху  глобалізації країни Північної Європи вступили відносно безболісно, так  як цей процес несе в собі поглиблену участь в міжнародному розподілі праці, в яке ці країни вже були глибоко включені, тому лібералізація міжнародних економічних відносин не могла призвести до серйозного струсу їх внутрішньо економічної системи або до болісної ломки виробничих структур. Однак серйозно виросла ступінь їх участі в міжнародному руху капіталів. Північноєвропейські країни в силу вузькості їх внутрішніх ринків і високого економічного розвитку раніше інших країн встали на шлях відкритої по відношенню до світового ринку економіки і встигли не тільки адаптуватися до цієї стратегії, а і винести з неї користь. Однак цей розквіт не носить сталого характеру. Наприклад, моно спеціалізація (навіть монотонна спеціалізація), яка історично склалася в Ісландії, несе в собі певні небезпеки внаслідок появи сильної залежності від кон’юктури світового і європейського ринку. В усіх північноєвропейських країнах під впливом глобалізації збільшується ступінь спеціалізації виробництва і експорту, і як наслідок, зростає залежність їх економік від все більш вузького кругу промислових виробів.

Все важче  поєднувати політику соціальної держави, яка заснована на активній ролі держави  в регулюванні, з перегулюванням економіки, яке передбачає усунення держави від управління економічними процесами. Ці процеси і ті цілі, які вони переслідують, є вкрай суперечливими. Коли таке поєднання стане неможливим (або з-за поглиблення інтеграції і уніфікації соціально – економічної політики всередині ЄС, або з-за посилення конкуренції нових індустріальних країн на світовому ринку або соціального демпінгу з боку нових країв членів ЄС), то вибір може бути зроблений не в бік соціальної держави. Тоді традиційний соціально – політичний консенсус буде порушений, і це несе гостру загрозу соціальних конфліктів. Однак на сьогодні позиції країн Північної Європи в світі продовжуюсь залишатися міцними і сприятливими, бо країни цього регіону лідирують по ряду показників, які характеризують високий рівень їх економіки, умов життя і економічної політики: за рівнем розвитку економіки і благоустрою населення; за ступенем фінансування НІОКР; за конкурентоздатністю; за індексом розвитку людського потенціалу (ІРЛП); за індексом економічної свободи; за використанням комп’ютерів, мобільних телефонів, телефонних ліній, Інтернету, використанню інформаційних технологій; за кількістю опублікованих наукових робіт в розрахунку на душу населення; за ступенем розвитку науково – технічної кооперації; за тривалістю життя; за розмірами і універсальністю охвату населення мірами соціальної підтримки з боку держави і та ін.

Незважаючи  на невеликі розміри внутрішнього ринку  окремих країн Північної Європи, промисловий і фінансовий капітал  цих країн високо сконцентрований. За даними ЮНКТАД за 2004 р. серед 100 найбільших компаній світу знаходиться по одній компанії від Данії, Норвегії і Швеції і дві від Фінляндії. А саме фінська “Нокіа” (електроніка) займає 24-е місце; шведська “Нордеа Банк” (фінанси) – 28-е місце; фінська “Стура Енсо” – 31-е місце; датська “Ден Данске Банк” – 35-е місце; а норвезька “Статойл” (нафта) – 88е місце в світовому переліку найбільших 100 компаній світу[8].

Відносно фінансових ресурсів країни Північної Європи є стабільно забезпеченими і це доказує той факт, що протягом 1990-2000 рр. доступність кредитів відносно рівня облікового відсотку, за яким центральні банки надають кредити іншим банкам, не підіймався вище 14%. Як приклад, в Росії з 1990-2000 рр. цей показник коливався від 13 до 210%, що яскраво показує приклад економічної стабільності держав Північної Європи.

1.2. Соціально-економічні процеси в північноєвропейському регіоні

Північноєвропейська модель ринкового  господарства характеризується важливою роллю держави, яка проявляється в проведенні державою економічної  політики, яка слугує цілям макроекономічного регулювання, а також в здійсненні значного державного сектору економіки. Завдяки цьому держава на Півночі Європи не тільки регулює сукупний попит, оказуючи вплив на профілювання фінансових, трудових та товарних ресурсів, а і впливає на конкурентоздатність промисловості, надаючи відносно дешеві і якісні інфраструктурні і соціальні послуги, а також прямо бере участь в матеріальному виробництві, збільшуючи ВВП країни. На відміну від англосаксонської традиції, яка в першу чергу направлена на сферу обороту, північноєвропейська модель державного регулювання в більшій мірі спрямована безпосередньо на виробництво товарів, послуг (соціального характеру), інтелектуальних та культурних цінностей. Ця модель розвитку заснована на гармонійному поєднанні ринкових механізмів с державним регулюванням і допускає існування державних корпорацій в сфері виробництва. Таке поєднання, яке ідеологічно засновано на розумінні загального блага (загального благоустрою), призводить до створення змішаної моделі економіки, яка сприяє економічному зростанню. За думкою Еріка Райнера (норвезького дослідника) це дозволяє користуватися ефектом синергії, яка виникає завдяки поєднанню протилежностей. Такий підхід, який визнає існування загального благоустрою доволі відрізняється від англо-саксонських ліберальних концепцій, заснованих на принципі індивідуалізму.

Господарська система, яка встановилася в північноєвропейських країнах, відрізняється  від країн Заходу за такими показниками:

• своїми теоретичними основами (включаючи визнання концепції загального блага або благоустрою, навколишнього середовища – в якості важливого суспільного блага, а національної інноваційної системи – в якості пріоритету;
• своєю економічною політикою і практичними діями в соціально – економічній сфері, які направлені на створення універсальної системи соціальної підтримки, особливої системи оподаткування;
• етиці підприємницької діяльності і визнання бізнесом своєї соціальної і екологічної відповідальності;
• характеру і ступеню втручання держави в ринкові механізми, а також по її ролі в сукупному виробництві тих товарів і послуг, які мають соціальну направленість.

Ці відмінності відображають різноманітність  макроекономічних показників, таких  як частка держбюджету і податків у ВВП, питому вагу соціально важливих статей в держбюджеті, розміри соціальної допомоги і ступеню підтримки соціально вразливих груп населення, частку бізнесу в фінансуванні суспільно важливих витрат та ін. За всіма цими показниками Скандинавські країни і Фінляндія є лідерами в ЄС.

Як приклад, в 2006 р. частка державних витрат у ВВП в Швеції склала 65% (в окремі роки – в 1980 і 1985рр. – це співвідношення підіймалося навіть до 70%) [9], в Данії – 68%, в Фінляндії – 55%, що помітно перевищує середній рівень ЄС або ОЕСР. Структура державних витрат, яка характерна для Швеції, с невеликими варіаціями характерна для інших Скандинавських країн та Фінляндії. В тому ж 2006р. на соціальні витрати (соціальний захист, охорона здоров’я, освіта) приходилось 60-70% в окремих країнах Півночі Європи, що також перевищує рівень ЄС або ОЕСР і підтверджує соціальну орієнтацію їх економічного розвитку.

Політика  економічного зростання в країнах  Північної Європи переплітається з  інноваційною, соціальною та екологічною  політикою, кожна з яких заснована  на активній ролі держави, є частиною його стратегії, що простежується в структурі витрат держбюджету. Це поєднання і визначає особливості їх соціально – економічної моделі.

Північноєвропейські країни займають перші місця серед  країн – учасниць ЄС і ОЕСР за часткою податків у ВВП. Вона склала в країнах Північної Європи в 2005р. 48% порівняно з 39% в ЄС (13 країн єврозони) [10]. Високий рівень податків є необхідною передумовою функціонування держави загального благоустрою. Його створення засноване на визнанні необхідності соціальної підтримки найбільш вразливих груп населення, які не можуть бути конкурентоздатними на ринку праці (інваліди, безробітні, неповнолітні та ін.). Крім по прибуткового податку, використовують податки на всі види прибутку або інших доходів (дивіденди і відсотки по вкладам), податки розповсюджуються на спадок, нерухомість або дарувань, транспортних засобів та ін. Найважливішим податком є прибутковий, податок на багатство і податки на вживання продуктів (непрямі податки, НДС). В деяких країнах регіону важливу роль у наповненні бюджету держави грають обов’язкові соціальні податки (а саме, у Фінляндії та Швеції).

Виходячи  з вищесказаного, найбільш важливим джерелом наповнення бюджету в усіх північних країнах є податки (від 41% в Ісландії до 51% в Швеції –  це рівень є високим в міжнародному зіставленні). Роль прибуткового податку максимальна в Норвегії та Данії, але мінімальна – в Ісландії. Податки на виробництво і імпорт важливіше в Ісландії і менш важливі – для Данії і Норвегії. В Швеції, наприклад, розмір неоподаткованого прибутковим податком прибутку (мінімальний прибуток) встановлений на такому високому рівні, що значна частина населення не сплачує прибуткові податки на користь центрального уряду, а лише комунальні (міські) податки (за ставкою 26-35% в залежності від розміру прибутку).

Державна  власність в економіці північноєвропейських країн виконує одночасно дві  функції. По – перше, вона дозволяє вирішувати конкретні соціально  – економічні завдання (наприклад, надавати якісні і відносно дешеві соціальні послуги). По – друге, вона допомагає впливати на сукупний попит і таким чином регулювати ринок і створювати анти циклічний вплив, завдяки чому в післявоєнний період часу цим країнам вдалося уникнути економічних криз.

Взаємний  зв’язок соціально орієнтованої держави і державного сектору економіки, частиною якого є підприємництва, які знаходяться в державній власності, обумовлений такими факторами. Державний сектор економіки, в тому числі підприємництва, які знаходяться в державній власності, здібний абсорбувати робітників і службовців, які витісняються з приватного сектору, що активно виникає на стадії переходу від індустріального до постіндустріального суспільства. Це діяло як стримуючий фактор збільшення безробіття в країнах Північної Європи протягом 1970-1980-х рр. У 1990-і рр. коли безробіття зростало в усіх країнах ЄС, на Півночі Європи вона продовжувала залишатися на більш низькому рівні, ніж в ЄС в середньому.

Державний сектор грає важливу роль в анти циклічному і кон’юнктурному регулюванні економіки, так як він підкорюється іншим законам, ніж приватний сектор і його розвиток не носить явно вираженого циклічного характеру, оскільки попит на продукцію, яка виробляється більшістю державних підприємств, є низько еластичною. Як приклад, попит на комунальні послуги, газо – водо – енергопостачання, соціальні послуги державних і муніципальних підприємств (догляд за малими дітьми, пенсіонерами, інвалідами тощо), транспортні послуги та ін. В цілях пожвавлення економічної ситуації держава збільшує інвестиції в державний сектор економіки у періоди стагнації і зменшує їх в періоди господарського підйому. Таким чином, чим більше державний сектор економіки, тим ефективніше кон’юнктурна політика і анти циклічне регулювання.

Підприємництва, які знаходяться в державній  власності, здібні збільшувати прибутки держбюджету. Оскільки не всі державні підприємництва організовані як акціонерні товариства, то вони можуть бути об’єднані з державним бюджетом в фінансовому відношенні, тоді їх прибутки і витрати розглядаються як його частина. Звісно, в цьому випадку інвестиції в такі підприємництва повинні бути переглянуті в частині витрат бюджету. Державні підприємництва сприяють розвитку конкуренції, в тому числі виникає специфічний вид конкуренції між приватним та державним сектором.

Державні  підприємництва виконують функції специфічного характеру, які обумовлені рядом міркувань, а саме:

• послуги, які вигідніше покласти на державний сектор, тому що їх якість підвищується, якщо вони організовані в масштабах всієї країни або її адміністративно – територіальних підрозділів. Як приклад: пошта, транспорт, енергетична інфраструктура, комунальні служби, а також соціальні послуги;
• послуги, які держава надає у пільгових умовах, виходячи зі своїх соціально – економічних завдань, наприклад, в цілях підтримки біль вразливих груп населення або в цілях забезпечення рівності можливостей (охорона здоров’я, освіта, соціальний захист).

Державний сектор економіки спроможний регулярно перерозподіляти частину  прибутків на користь малозабезпечених верств. Він може надавати соціальні послуги на пільгових умовах або в залежності від потреби, сприяючи таким чином скороченню бідності і соціальної невлаштованості. Державні підприємства, як правило, проводять стабільну політику розцінок на послуги, які вони надають, що робить їх більш доступними для бідних, або надає їх окремим категоріям споживачів за пільговим тарифом або навіть безкоштовно (медичні послуги, освіта). Наприклад, в Швеції частка бідних завдяки виплаті соціальної допомоги і компенсацій на початку 2000-х рр. скоротилася з 28% до 9% (тобто в 3 рази), в Данії – з 24% до 11% (тобто в 2 рази), в Фінляндії – з 21% до 11%, в той час як в ЄС в середньому: з 25% до 15%, тобто в 1.6 рази [11].

Державний сектор економіки сприяє підтримці  темпів економічного росту (так як державний попит здібний підтримувати сукупній попит в періоди погіршення економічної кон’юнктури), підвищенню конкурентоздатності вітчизняних товарів завдяки фінансуванню НІОКР, оказує анти циклічну дію. Перерозподіляючи прибутки на користь менш забезпечених громадян, держсектор сприяє забезпеченню рівності життєвих шансів для молоді, незалежно від рівня життя їх батьків.

Тому  спостерігається пряма залежність між розвитком державного сектора  економіки, наданого державними підприємствами і широтою соціальних функцій  держави. Якщо державний сектор починає скорочуватись, як це було на Півночі Європи в 1990-і рр., то це ускладнює виконання державою його соціальних функцій. В той же час, надто щедрі соціальні гарантії можуть призвести до збільшення дефіциту державного бюджету і можуть стати причиною валютних і фінансових ускладнень, призвести до напруженої ситуації державний бюджет. Тому необхідно досягнення певного балансу.