Шпаргалки "Міжнародна безпека"

44. Сучасний  інструментарій забезпечення ек.безпеки країн.

Передбачаючи інструменти  і механізми гарантування економічної  безпеки, слід ураховувати загрози  економічній безпеці, а також  брати до уваги коротко- або довгостроковий характер дії цих загроз і можливості запобігання їм у даному періоді. З цієї точки зору першорядне значення має зміцнення державної влади, підвищення довіри до її інститутів, а також раціоналізація механізмів вироблення рішень нормування економічної політики. Без додержання цих вимог спроби підтримки виробничого і ресурсного потенціалу та подолання структурних деформацій, що своєю чергою потребує залучення значних фінансових і матеріальних ресурсів, наштовхуватимуться щонайменше на неефективне використання державних коштів. Заходи, спрямовані на гарантування економічної безпеки, мають реалізовуватися в напрямку здійснення чіткої структурної й соціальної політики, посилення активності держави в інвестиційній, фінансовій, кредитно-грошовій, зовнішньоекономічній сферах і продовження інституціональних перетворень. Економічна безпека досягається завдяки єдиній державній політиці, узгодженій, збалансованій, скоординованій системі заходів, адекватних внутрішнім і зовнішнім загрозам. Без цього неможливо вийти з кризи, стабілізувати економічну ситуацію в Україні, створити ефективні механізми соціального захисту населення.

Механізм гарантування економічної безпеки — система  організаційно-економічних і правових заходів для запобігання економічним  і соціальним загрозам, підвищення рівня економічної безпеки. Він містить такі елементи: об'єктивний і всебічний моніторинг економіки і суспільства для виявлення і прогнозування внутрішніх і зовнішніх загроз економічній безпеці; вироблення межових, гранично припустимих значень соціально-економічних показників, недотримання яких спричинить нестабільність і соціальні конфлікти; діяльність держави щодо виявлення й попередження внутр і зовн загроз безпеці економіки, реалізації наявних можливостей.

45 Місце людського  капіталу у формуванні нац.ек.безпеки.

Соц.-ек. розвиток на сучасному етапі х-ується зростанням ролі і значення та перетворенням людського капіталу в домінуючу продуктивну силу. Водночас набуття економікою глобального статусу, пошук резервів підвищення конкуренції за фінансові ринки, сектори послуг та споживчі ринки перетворює людський капітал в ключовий елемент держ.політики та інструмент набуття переваг на міжн. арені.

Людський капітал на рівні держави чи національної економіки  виступає ключовим чинником конкурентоспроможності в системі розподілу інвестиційних потоків світової економіки. На сучасному етапі економічного розвитку відстежується існування двох підсистем людського капіталу держави: знаннєво-освітнього, тобто господарського потенціалу та споживчого, що відповідає обсягам споживання, тобто масштабам національної економіки. До чинників формування конкурентоспроможності країни відносяться: - демографічний потенціал – чисельність населення, споживачів, зростання яких формує резерви збільшення виробництва, і як наслідок, національної економіки; - доходи населення, збільшення яких поряд ефектами попереднього чинника, зміщує структуру споживання в сторону товарів тривалого використання, забезпечує формування високотехнологічних галузей орієнтованих на інноваційний розвиток, нагромадження ресурсів інвестування в освіту, охорону здоров'я, наукові дослідження тощо; - структура економіки, в якій переважання галузей орієнтованих на товари кінцевого споживання та незначна частка мілітаризованих секторів забезпечує високий мультиплікативний ефект від приросту споживання; - відсутність надмірної концентрації держ.регулювання галузей та секторів економіки, перегулювання системи управління макроекономічними процесами, усунення бар'єрів міжн.торгівлі; - низький рівень економічної та політичної корупції, що забезпечує уникнення вищості окремих осіб, національних, соціальних та політичних груп над іншим населенням. В межах приведених чинників два перших визначають формування людського потенціалу держави, а три останні – його перетворення в людський капітал.

46. Характер впливу дезінтеграційних процесів на міжнародні конфлікти.

Зазвичай дезінтеграційні процеси  в світі стають причиною багатьох міжнародних конфліктів. Вплив дезінтеграційних процесів має прояв міжнародного та руйнівного (як в середині країни, так і за участю кількох держав)характеру, так як ці процеси виникають на підставі зміни національного або міжнародного вектору регіону, народу, частини народу, групи людей, також нерідко й на підставі етнічної самоідентифікації групи людей в складі певної держави. Велика кількість міжнародних конфліктів виникає саме тоді, коли певні території виявляють бажання отримати незалежність. Зазвичай міжнародні конфлікти, які спричинені цим бажанням мають військовий характер та стають довготривалими. Наведемо певні приклади. Після розпаду СРСР між Грузією та Півд. Осетією загострилися стосунки, коли осетини намагалися об’єднатися з частиною свого народу в Півн. Осетії, яка розташована на території Росії. Бажання бути незалежною від Грузії В серпні 2008 року між Грузією, з одної сторони, та Півд. Ос., Абхазією, а також Росією з іншої сторони виник збройний конфлікт. Маючи намір відновити конституційний лад на території невизнаної республіки Грузія розпочала активні бойові дії та здійснила напад на столицю Півд. Ос., після чого вжила заходів до її захоплення. Того ж дня Росія втрутилась у конфлікт на стороні південноосетинських сепаратистів та ввела війська і піддала бомбардуванню грузинські міста, порти та військові об'єкти.  Після окупації частини Грузії російськими військами та етнічних чисток грузинських сіл навколо Південної Осетії за участі міжнародних посередників було досягнуто припинення вогню. Після п’ятиденної війни президентами Абхазії, Півд. Осетії, Грузії та Росії був підписаний план мирного врегулювання конфлікту. За підтримки і збройного втручання Росії регіон було повністю виведено з-під контролю Грузії, після чого його незалежність визнали сама Росія і ще 4 держави. А сама ж Грузія розірвала дипломатичні відносини з Росією. Ще одним яскравим прикладом, який засвідчує негативний вплив дезінтеграційних процесів на міжн. Конфл. - проголошення Республікою Косово своєї незалежності від Сербії у 2008 році. На даний момент її незалежність визнало 98 держав. Зразу після проголошення незалежності Косово в сербії почали відбуватися масові протести та проходити демонстрації. Протягом декількох днів з моменту проголошення незалеж. Косово признали ряд країн серед яких були США, Франція, Британія, Італія, Німеччина та ін. У відповідь на це Сербія відкликала своїх послів із цих країн. Також відбувалися потасовки на сербсько-косовському кордоні, а в столиці Сербії проводилися маніфести та активісти здійснювали періодичні напади на посольство США. Від рук демонстрантів постраждали також посольства Турції, Хорватії, Великобританії та Бельгії.

47. Сучасна роль ООН у збереженні миру і реалізації миротворчих операцій.

Згідно статуту, ООН має на меті підтримувати міжн. мир та безпеку і з цією метою вживати ефективних колективних заходів для запобігання та усунення загрози миру й придушення актів агресії, або інших порушень миру, і проводити мирними засобами, відповідно до принципів справедливості та міжн. права, залагоджування або розв’язання міжн. конфліктів або ситуацій, що можуть призвести до порушення миру.

Операції з підтримки миру здійснюються Департаментом з підтримки миру з ціллю збереження умов для встановлення міцного миру в країні, яка переживає конфлікт. Діял. з підтримки миру є одним з найбільш ефективних інструментів, наявних у розпорядженні ООН для надання допомоги приймаючим країнам, що переживають складний період виходу з конфліктної ситуації. Миротворча діял. володіє рядом унікальних переваг, включаючи легітимність і принцип розподілу відповідальності, а також потенціал щодо розгортання та забезпечення функціонування військових і поліцейських контингентів з різних країн світу і об'єднанню їх зусиль із зусиллями цивільних миротворців в цілях здійснення комплексних мандатів. Розгортання операцій ООН з підтрим. миру здійсн. на основі мандата Ради Безпеки ООН. Хоча кожна операція ООН з підтрим. миру має свою специфіку, завдання, покладені на миротворців РБ, в принципі схожі між собою. В залежності від мандата операції з підтрим. миру можуть вирішувати наступні завдання: - розгортання сил для запобігання конф. або його перетікання через кордони; - стабілізація конфліктної ситуації після припинення вогню; ств. умов для досягнення угоди про встановл. міцного миру між сторонами; - забезпечення здійснення всеосяжних мирних угод; надання сприяння країнам чи територіям в подоланні перехідного періоду і створенні стабільного уряду на основі демократичних принципів, ефектив. управ. та ек. розвитку. З урахуванням характеру проблем миротворці ООН часто залучаються до участі в заходах, які по суті належать до категорії миробудівництва, в тому числі до сприяння вирішенню завдань у наступних областях: - роззброєння, демобілізація та реінтеграція колишніх комбатантів; - розмінування;- реформування сектору безпеки та здійснення інших заходів, пов'язаних із забезпеченням правопорядку; - захист і заохочення прав людини; - допомога в проведенні виборів; - підтримка заходів щодо відновлення та зміцнення державної влади; - сприяння соціально-економічному відновленню та розвитку. У своїй діял. по підтриманню миру ООН керується трьома основними принципами: - згода сторін; - неупередженість; - незастосування сили за винятком випадків самооборони і захисту мандата. Сьогодні багатопрофільні операції з підтримання миру проводяться не тільки в інтересах забезпечення миру і безпеки, але і в цілях сприяння політичному процесу, захисту цивільних осіб, роззброєння, демобілізації і реінтеграції колишніх комбатантів, а також надання допомоги в організації виборів, захист і заохочення прав людини та відновленні законності. ООН виступає всесвітнім форумом на якому країни можуть піднімати та обговорювати найважчі запитання, включаючи проблеми війни та миру. При особистому спілкуванні глав урядів між ними встановлюється діалог. Це дозволяє виробляти шляхи мирного врегулювання спорів. Якщо багато країн виступають одностайно, це робить загальний тиск на всіх.

Миротворча діял. ООН являє собою унікальний приклад глобального партнерства. Вона об'єднує Ген. Ас., Раду Безпеки, Секретаріат, країни, що надають військові і поліцейські контингенти, а також уряди країн в їх спільних зусиллях з підтримання міжнародного миру та безпеки. Його значимість обумовлена ​​легітимністю Статуту ООН та участю широкого кола країн, що надають військові і поліцейські контингенти і забезпечують цінні ресурси. Під миротворчістю розуміється застосування багатонаціональних сил під командуванням ООН для обмеження і врегулювання конфліктів між країнами. Миротворчі операції виконують роль нейтральної третьої сторони для встановлення і збереження режиму припинення вогню і створення буферної зони між воюючими сторонами. Крім того, вони надають допомогу в проведенні виборів та в знешкодженні смертоносних наземних мін. Існують два види миротворчих операцій: місії спостерігачів і операції з участю миротворчих сил. Спостерігачі беззбройні, а військовослужбовці миротворчих сил ООН озброєні легкою зброєю, яку вони можуть застосовувати виключно в цілях самооборони. Миротворців ООН легко впізнати за емблемою ООН і блакитними беретами, які вони носять, перебуваючи на службі. Блакитні каски, які стали символом миротворців ООН, надягають під час будь-яких операцій, коли існує небезпека. Миротворці носять свою національну форму.

Станом на 31 грудня 2012 року маємо  наступну статистику: - операції з підтримки  миру з 1948 р. – 67; поточні операції з  підтримки миру – 14; поточні операції і політичні місії, які управляються і підтримуються Деп. Операцій з підтрим. Миру. – 15.

48. Види миротворчих операцій ООН.

Міжнародні  миротворчі операції  — це міжнародні дії та інші заходи, які здійснюються за рішеннями Ради Безпеки ООН відповідно до Статуту ООН, ОБСЄ, інших регіональних організацій, які несуть відповідальність у сфері підтримання міжнародного миру і безпеки згідно з положеннями глави восьмої Статуту ООН, а так само дії і заходи багато-національних сил, що створюються за рішенням Ради Безпеки ООН. Міжнародні миротворчі операції поділяються на: - операції зі встановлення (сприяння) миру; - операції з підтримання миру; - операції з примушення до миру; - операції з відбудови миру; - пошуково-рятувальні; - гуманітарні; електоральні операції. Операції зі встановлення (сприяння) миру проводяться за обов’язкової згоди сторін конфлікту з метою вирішення конфліктів, мирного урегулювання або превентивного розгортання військ, встановлення контролю за умовами перемир’я та виконання угоди про припинення вогню, забезпечення дотримання прав людини, надання гуманітарної допомоги населенню. Операції з підтримання миру проводяться зазвичай, після досягнення домовленостей між сторонами конфлікту з метою недопущення відновлення конфлікту та надання допомоги у розвитку процесу мирного врегулювання, роз’єднання збройних формувань, задіяних у конфлікті, припинення та запобігання ескалації воєнних дій, відновлення законності та правопорядку, забезпечення нормального функціонування державних і громадських установ та організацій. Операції з примушення до миру проводяться за відсутності згоди сторін конфлікту введенням міжнародних санкцій та застосуванням військової сили з метою припинення збройного конфлікту і примушення ворогуючих сторін до встановлення перемир’я. Операції з відбудови миру проводяться у постконфліктний період з метою відновлення життєдіяльності важливих елементів інфраструктури та цивільних інститутів країни, демілітаризації району конфлікту встановленням контролю надозброєнням та військовою технікою сторін, що перебували у конфлікті, забезпеченням проведення інституційних реформ. Пошуково-рятувальні операції проводяться з метою пошуку і порятунку населення, що потерпає від стихійного лиха та природних катаклізмів використанням літальних апаратів, надводних кораблів і підводних човнів, наземних транспортних засобів, спеціальних команд та обладнання на суші й на морі. Гуманітарні операції проводяться з метою надання допомоги та захисту жертв конфлікту або стихійного лиха, полегшення тягот населення, особливо в умовах, коли місцева влада не бажає або неспроможна налагодити нормальну життєдіяльність населення. Електоральні операції проводяться з метою створення умов та надання допомоги в проведенні демократичних виборів до органів влади. Вони можуть бути як самостійними операціями, так і складовою масштабніших операцій з постконфліктного врегулювання.

49. Ключові причини міжнародних гуманітарних операцій.

Гуманітарна операція - сукупність узгоджених і взаємопов’язаних за метою, місцем і часом безоплатних колективних та (або) індивідуальних дій міжнародних організацій, державних та громадських організацій різних країн, конфесійних та інших структур, приватних осіб та інших учасників дій, спрямованих на ліквідацію надзвичайних ситуацій, першочергове життєзабезпечення населення, потерпілого в надзвичайних ситуаціях, або його евакуацію з небезпечної зони, надання населенню медичної, соціальної та інших видів допомоги. В міжнародній практиці проведення гум. оп. виділяється шість основних напрямків дій, ступінь важливості і пріоритет яких варіюється по ієрархії і масштабам. В цілому ці напрямки вважаються базовими: пошук і порятунок, надання притулку, забезпечення харчуванням, постачання питної води, медичне та соціальне забезпечення; захист населення від залякування. Ключовими причинами міжнародних гуманітарних операцій є: 1. Забезпечення національної та регіональної стабільності; 2. Нейтралізація причин та умов, які сприяють виникненню політичного, етнічного та релігійного екстремізму та його можливих наслідків у вигляді збройних конфліктів. 3. Усунення внутрішніх конфліктів задля уникнення їх переходу на міжнародний, глобальний рівень.

50. Міжнародний тероризм як форма асиметричної війни.

Асиметрична війна – вид війни, який характеризується істотною різницею у військовій силі або можливостях використання стратегій і тактик сторонами-учасниками. Аби компенсувати дисбаланс традиційних засобів ведення бою, більш слабка сторона асиметричної війни звертається до нетрадиційних засобів: партизанська війна, пасивний (ненасильницький) опір, терористичні акти, психологічна війна, підтримка антиурядових угрупувань і рухів. Терористичний акт можна кваліфікувати як злочин міжнародного характеру у випадках, коли: - терорист і особи, що потерпають від терористичного акту, є громадянами однієї держави або ж різних держав, але злочин здійснений за межами цих держав; - терористичний акт спрямований проти осіб, що користуються міжнародним захистом; - підготовка до терористичного акту проводиться на території однієї держави, а здійснюється на території іншої; - здійснивши терористичний акт в одній державі, терорист переховується в іншій, і постає питання про його видачу. В  міжнародному аспекті поняття тероризм це – тероризм, який здійснюється піл керівництвом зарубіжних осіб, організацій чи держав. Отже, міжнародний тероризм – це здійснювані у світовому чи регіональному масштабі      терористичними організаціями, угрупованнями, у тому числі за підтримки державних органів окремих держав,  з метою досягнення певних цілей суспільно небезпечні насильницькі діяння, пов'язані з викраденням, захопленням,  вбивством ні в чому не винних людей чи загрозою їх життю і здоров'ю, зруйнуванням чи загрозою зруйнування   важливих народногосподарських об'єктів, систем життєзабезпечення, комунікацій, застосуванням чи загрозою  застосування ядерної, хімічної, біологічної та іншої зброї масового ураження. Основними цілями міжнародного тероризму є дезорганізація державного управління; нанесення економічних і політичних збитків; дестабілізація, яка повинна побудити уряд до змінення політики. Міжнародний тероризм є формою асиметричної війни саме оскільки сила його суб’єкти є нерівною, це спосіб боротьби за власні цілі слабких проти сильних у військовому відношенні. Нові форми транснац. тероризму націлені на асиметрію, за допомогою якої гравці, що надто поступаються технологічно й організаційно своєму переважаючому супротивникові, стають здатними наносити йому важкі втрати. За новітніх форм тероризму не приділяють особливої уваги армії і поліції, а прагнуть до зіткнення там,  де супротивник слабкіший чи відносно легко уразливий.  Новітні форми тероризму ґрунтуються на тому, що в них асиметрія не розглядається як тимчасовий стан, а  зіткнення з військовим апаратом  держави-опонента не ставиться за мету, необхідно уникати його.