Шпаргалки "Міжнародна безпека"

Важливо зазначити, що збереженням МБ займаються такі міжнародні організації: ООН, Рада безпеки ООН, ОБСЄ, НАТО, ОДКБ (в СНД), ШОС, Регіональний форум (в АСЕАН), Рух держав, що не приєдналися; Ліга арабських держав, Організація африканської єдності та інші регіональні організації.

11. Проблеми безпеки на Близькому та Середньому Сході.

Глобальні загрози безпеці Бл. та Сер. Сходу випливають з конфліктогенності регіону, що залишався постійно уразливим та був ареною конфліктів двох типів: - спричинених протиріччями між країнами регіону (арабо-ізраїльськими та арабо-іранськими протиріччями, ситуацією в Курдистані, проблемою Західної Сахари, розвитком ісламізму, конфліктів, спричинених розмежуванням країн регіону, суперечками щодо кордонів, розподілу водних ресурсів, контролю нафтових родовищ тощо); - спровокованих позарегіональними державами, які прямо чи опосердковано задіяні до подій в регіоні.

Загрози: зовнішні(військові втручання позарегіональних держав(США)); регіональні (арабо-ізраїльське протистояння, міжарабські конфлікти, ісламський тероризм, якісна та кількісна мілітаризація регіону);субрегіональні(джерелом є арабо-іранські протиріччя та існуючі незгоди між арабськими країнами Затоки); внутрішні(внутрішня політична та соціальна нестабільність, релігійні та етнічні конфлікти, суперечності, що існують в межах суспільства, між владою та народом або усередині самої влади).

12. Формування регіональної безпеки на євразійському пострадянському просторі.

Конфлікти: сепаратизм (прагнення деяких територій з різним національним і релігійним складом до відокремлення від держави, частиною якого вони офіційно є), Придністров'я і Гагаузія (конфлікти за незалежність від Молдови), Абхазія і Південна Осетія (конфлікти за незалежність від Грузії), Чечня (конфлікт за незалежність від Росії), Нагірний Карабах (конфлікт за незалежність від Азербайджану);  Громадянські війни: в Таджикістані (1992-1997); в Грузії між силами Звіада Гамсахурдіа і Едуарда Шеварднадзе (війна закінчилася після того, як російські війська підтримали уряд Шеварднадзе в обмін на вступ Грузії до СНД).  Кольорові революції: 2003 - «Революція троянд» у Грузії, 2004 - «Помаранчева революція» на Україні, 2005 - «Тюльпанова революція» в Киргизії.

Регіон. орг-ції  у забезп. безпеки: ЄврАзЕС-2000, Білорусь, Казахстан, Киргизстан, Росія, Таджикистан, Узбекистан (форм. заг. зовн. митних кордонів, єдина зовнішньоек. пол., тарифів, цін. Орг. створено для ефективного просування процесу форм. державами-учасниками Митного союзу Єдиного ек. простору, координації їхніх підходів до інтеграції у світову ек. і міжн. торг. систему).СНД-члени9+1+1;8.12.91(Забезпечення прав і свобод людини, взаємна правова допомога, співпраця в забезпеченні міжнародного миру і безпеки, досягнення загального і повного роззброєння, охорона здоров'я та навколишнього середовища, боротьба з організованою злочинністю, співпраця в галузі оборонної політики і охорони зовнішніх кордонів). ШОС 2001; КНР,Росія,Казахстан, Киргизія, Тадж-н,Узб-н. (безпека і стабільність в регіоні, протидія тероризму, сепаратизму й екстремізму, мирне вирішення розбіжностей, неспрямованість ШОС проти інших держав і міжн. орг., взаємна повага суверенітету,незалежності, рівноправ’я, терит. цілісність і непорушність кордонів). ОДКБ-Росія,Вірменія,Білорусь,Казах-н,Киргиз-н,Тадж-н.;1992(протист. регіон. викликам і загрозам військ-політ. і військо-стратег. хар-ру, боротьба з незаконним обігом наркотичних засобів і психотропних речовин. Операції – «Канал» (з боротьби з наркотрафіком), «Нелегал (з протидії незаконній міграції), «ПРОКСІ» (з боротьби з кіберзлочинністю)

13. Проблеми безпеки в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні.

Проблеми, які загрожують регіональній безпеці: проблеми зменшення регіональних і субрегіональних конфліктів, фактично неконтрольованого розповсюдження ядерної зброї, регіональна гонка озброєнь, демографічні (насамперед ріст чисельності населення двох найбільших країн – Китаю й Індії), міжцивілізаційні проблеми, питання екологічної і продовольчої безпеки, міжнародного тероризму,міжнародне піратство, наркотрафік. Політико-географічний простір АТР характеризується наявністю значного конфліктного потенціалу, який є залишковим з часів «холодної війни», зокрема це проблемний спектр у взаємовідносинах Росія – Японія, КНДР – РК, КНР – Тайвань, конфлікт навколо островів Спратлі, а також проблема розділених народів. Окрім цього незмінними залишаються структурні елементи системи присутності США у регіоні: військово-політичні союзи з Японією та Південною Кореєю, хоча й скорочений, але все ж таки достатньо дієвий комплекс військових баз. «Тайванська проблема»: неврегульованість питання возз’єднання двох розділених частин Китаю. З точки зору військово-політичного керівництва КНР, тайванський сепаратизм є суттєвою загрозою «внутрішній і зовнішній безпеці Китаю і психологічно нормальному стану нації». Позиція Пекіна зводиться до формули «одна держава - дві системи», яка передбачає, що після об'єднання Тайвань стане однією з провінцій КНР, зберігши ринкову модель економіки і автономну адміністративну систему, але передавши Пекіну керівництво своєї зовнішньої і оборонної політики. Тайванська сторона не вважає ці умови прийнятними. «Корейська проблема»: проблема об’єднання Пн. та Пд. Кореї. У Пхеньяні побоюються, що возз'єднання країни відбудеться за "німецьким варіантом": поглинання менш населеної і менш розвинутої Пн. Кореї більш населеною і більш розвиненою Пд. Кореєю (для запобігання цього Пхеньян має намір економіко-демографічній перевазі Сеула протиставити свою значну військову перевагу та атомну карту). Трагедія корейського народу не тільки в його розділеності на дві держави, але і в тому, що зовнішній світ з різних причин не виявляє особливого бажання сприяти возз'єднанню країни (Сполученим Штатам доведеться вивести з об'єднаної Кореї свої війська; Пекін побоюється перетворення єдиної Кореї в незговірливого сусіда, як сталося в аналогічній ситуації з В'єтнамом; Японія побоюється появи нового економічного гіганта - конкурента в світовій торгівлі, до того ж здатного перетворитися в ядерну Державу).

14. Особливості системи регіональної безпеки в Європі.

Загрози: 1)екологічні; 2)ядерна безпека; 3)поширення зброї масового знищення; 4)етнічні та релігійні конфлікти; 5)проблеми нових релігійних рухів; 6)неконтрольовані міграції; 7)організована злочинність; 8) безконтрольне поширення технології. Забезп.безпеки: організація з безпеки і співробітництва в Європі – ОБСЄ (гельсінський заключний акт (1975): суверенна рівність; незастосування сили та погрози її заст-ня; непорушність кордонів; територ. цілісність держав; мирне виріш-ня спорів; невтруч. у внутр. справи; повага прав людини та осн. свобод, забезпечення безпеки постачання природних ресурсів, підтримка міжнародного права, керованість міграційних процесів. ЄС і НАТО (з2001) : проводять спільну роботу щодо запобігання та вирішення криз та збройних конфліктів у Європі та за її межами: декларація з Європ. політики безпеки та оборони(ЄПБО-2002) - підтверджується гарантований доступ ЄС до наявних у НАТО механізмам планування для проведення операцій ЄС, рівноправність і дотримання принципу незалежності ЄС та НАТО у галузі прийняття рішень, повага інтересів країн-членів ЄС і НАТО і т.д. Рамкова угода «Берлін плюс»(2003) - ЄС забезпечується доступ до колективних сил і засобів НАТО під час проведення операцій під керівництвом ЄС, включаючи механізми управління та допомогу при оперативному плануванні. Стратегічні цілі ЄС (3) :боротьба з існуючими загрозами,забезпечення безпеки навколо ЄС, міжн. порядок на ефективній багатосторонній основі. ЄС покликаний надавати підтримку ООН в її боротьбі з загрозами міжнародному миру і безпеці. Прагення до нарощення дипломатич. потенціалу (ств. системи, яка дозволила б об'єднати ресурси держав-членів ЄС з ресурсами органів ЄС). Розширення спектру місій (здійснення спільних операцій з роззброєння ворогуючих сторін, надання підтримки третім країнам у боротьбі з тероризмом, реформування сектору безпеки). Поліпшення координації зовнішньополітичних акцій, внутрішньої політики та юстиції у боротьбі з тероризмом. Реалізація цілей повинна досягатися  в рамках багатостороннього співробітництва з міжн. орг-ями, шляхом партнерства з ключовими учасниками міжнародного процесу.

15. Геополітичні загрози сучасної міжн.системи безпеки.

Геополітичні  загрози - це явища, що дестабіл. геополіт. ситуацію у світі, якщо їм не протистояти і не регул. їх, можуть призвести до світ. хаосу: регіон. та локальні війни,порушення режиму ядерного нерозп-ня,сучасне в-во і торгівля зброєю, міжн. тероризм, суч. конфлікти, деградація навк. серед-ща, проблеми демографії та глобальної міграції. Фрагментація та регіоналізація: децентралізація системи міжн.безпеки    фрагментація світу на відносно самостійні комлекси регіон. безпеки; США - єдина військова наддержава, геополіт. амбіціям якої складно протистояти; після «холодної війни» держави керуються регіон. інтересами; зросла конкуренція між великими державами і регіонами світу; збільшення к-сті конфліктів і локальних війн через зникнення стримуючих механізмів після розпаду біполярної системи.

16. Операційні моделі міжнародної безпеки.

Міжнародна безпека є відображенням  геостратегічної структури світу. Основний каркас даної структури формують найбільш потужні в економічному та найсильніші в політичному відношенні держави, що дозволяє їм нав'язувати решті світу свої національні інтереси, перетворюючи їх в інтереси міжнародні. Існують два способи домогтися цього: або самому стати сильним, або приєднатися до сильних держав. У теорії міжнародної безпеки виділяють чотири основні операційні моделі, що конкурують між собою: - Однополярна (лідерство 1 країни), - "Концерт держав" («великих»), - Багатополярна модель (багато центрів сили), - Глобальна (універсальна) модель. Однополярна система безпеки виникла після розпаду Радянського Союзу, коли США залишилися єдиною наддержавою, на яку лягло тягар світового лідерства. США взяли на себе місію не допустити "вакууму сили" в міжнародних відносинах і забезпечити поширення демократії по всьому світу. передбачає посилення системи військово-політичних союзів.Так НАТО повинна забезпечувати стабільність в трансатлантичній підсистемі міжнародних відносин, гармонізувати відносини між США та європейськими державами в стратегічній галузі, забезпечувати американську військову присутність в Європі і гарантувати недопущення конфліктів на цьому континенті. Інші регіональні організації, наприклад, ЄС, Західно-Європейський Союз (ЗЄС) , ОБСЄ, можуть лише грати другорядну роль ств. європейської безпеки XXI століття. Критика однополярної моделі: Росія вважає, що США просто не мають необхідних ресурсів для виконання функцій світового лідера+ основний інструмент здійснення американського лідерства (військово-політичні альянси) погано пристосований для вирішення сучасних проблем, оскільки їх головним призначенням було запобігання тільки військових загроз. Союз кількох великих держав - "концерт держав", може взяти на себе відповідальність як за підтримання стабільності у світі, так і за запобігання і врегулювання локальних конфліктів. Гідність "концерту держав" полягає в його кращої керованості і, відповідно, більшої ефективності, тому що в рамках такої конструкції легше узгодити позиції і прийняти рішення, ніж в організаціях, які налічують десятки або навіть сотні членів.

Багатополярна модель враховує, що Росія, ЄС, Японія, Китай, Індія, АСЕАН, визнаючи міць США, все ж таки проводять свій курс у міжнародних справах, часто неспівпадаючий з американськими інтересами. Зростанню впливу цих центрів сили сприяє той факт, що змінюється сама природа сили в міжнародних відносинах. На передній план висуваються не військові, а економічні, науково-технічні,інформаційні та культурні складові цього феномена. А за цими показниками США не завжди є лідером. У військовій сфері ЄС також проявляє все більшу норовистість, прийнявши концепцію спільної зовнішньої політики і політики в галузі безпеки, перетворивши ЗЄС в свій військовий інструмент і почавши формування європейської армії. Китай, який здійснює широкомасштабну програму модернізації 

своїх збройних сил, за оцінками фахівців, перетвориться до 2020 р. в одну з провідних військових держав світу. Не слід забувати про Іран та Індії. Але багатополярний модель міжнародної безпеки має сенс тільки при виключенні бачення системи міжнародних відносин як поля вічної конкуренції між "центрами сили". В іншому випадку, багатополярність міжнародних політичних сил неминуче призведе до деструктивних конфліктів і постійним переділів сфер впливу. Глобальна модель - міжнародна безпека може бути по-справжньому забезпечена лише тільки на глобальному рівні, коли всі члени світової спільноти беруть участь в її створенні. Створення цієї моделі можливе, коли всі країни і народи будуть розділяти якийсь мінімум загальнолюдських цінностей і на якісно новий щабель підніметься провідна роль ООН.

Кожна операційна модель розподілу сил у міжнародних відносинах має два варіанти реалізації в залежності від характеру відносин між учасниками систем міжнародної безпеки: - Колективний,              - Загальний, кооперативний. Колективний варіант виникає тоді, коли існують групи держав, об'єднаних спільною метою захисту своєї національної безпеки, і системою військово-політичних заходів, спрямованих проти потенційного супротивника. Це може бути група держав, що мають подібне суспільно-політичний устрій, спільні цінності та історію, наприклад, НАТО, Європейський Союз, СНД і т.д. Коаліція може виникнути і унаслідок зовнішньої небезпеки, що загрожує безпеці групі абсолютно різнотипних держав, але зацікавлених у колективного захисту від спільного ворога.

Модель загальної безпеки  наголошує багатовимірний характер міжнародної безпеки, інституційну основу загальної безпеки складають  не військово-політичні альянси, як у варіанті колективної безпеки, а глобальна організації типу ООН.

17. Система колективної безпеки країн.

Кожна операційна модель розподілу сил у міжнародних відносинах має два варіанти реалізації в залежності від характеру відносин між учасниками систем міжнародної безпеки: - Колективний (спільна мета-НАТО,ЄС,СНД), - Загальний (багатовимірний характер безпеки-ООН), кооперативний.

Модель загальної безпеки наголошує багатовимірний характер міжнародної безпеки, інституційну основу загальної безпеки складають не військово-політичні альянси, як у варіанті колективної безпеки, а глобальна організації типу ООН. Колективний варіант виникає тоді, коли існують групи держав, об'єднаних спільною метою захисту своєї національної безпеки, і системою військово-політичних заходів, спрямованих проти потенційного супротивника. Це може бути група держав, що мають подібне суспільно-політичний устрій, спільні цінності та історію, наприклад, НАТО, Європейський Союз, СНД і т.д. Коаліція може виникнути і унаслідок зовнішньої небезпеки, що загрожує безпеці групі абсолютно різнотипних держав, але зацікавлених у колективного захисту від спільного ворога.

Історія міжнародних відносин показує, що найбільше число "мирних" ініціатив  зазвичай надходить від слабких  держав. Підтекст цієї активності полягає в прагненні шляхом мирної дипломатії на багатосторонній основі зв'язати взаємними зобов'язаннями всі суб'єкти певного стратегічного простору в якусь систему колективної безпеки. Ідея системи досить проста - втягти в неї державу, що потенційно загрожує ініціатору "колективної" безпеки, і тим самим нейтралізувати гегемоністські інтенції колективними зобов'язаннями. Ця система недовговічна. Точніше, вона живе рівно стільки, скільки необхідно державі - потенційному претендента на лідерство, щоб накопичити економічну масу для перетворення на центр сили, здатної зламати існуючий статус-кво.  Як тільки держава досягає рівня економічної могутності та військового потенціалу, адекватного мощі і потенціалу провідних держав світу, вона вимагає для себе нового статусу, що означає, по суті, переділ сфер світового впливу. Оскільки старі великі держави, як правило, опираються цьому, придбання сфер впливу здійснюється переважно за допомогою руйнування старої структури взаємин, включаючи і відповідну їй систему міжнародної безпеки. Тим не менше, сама ідея "мирних ініціатив" разом з колективною безпекою не позбавлена ​​сенсу для всіх держав незалежно від їх мощі на даний момент. Вона дозволяє слабким розчинитися в "колективі" і стати немовби рівними іншим, а сильним - здійснювати свою гегемонію з посиланням на "колектив", який не може не підтримати гегемона, оскільки останній фактично субсидує всю систему колективної безпеки. Середнім державам, який не претендує на гегемонію, система дає можливість нарощувати, не афішуючи своїх справжніх прагнень, економічний і військовий потенціал, щоб через якийсь час звільнитися від "колективу" і почати новий переділ сфер впливу. Вихід із цього колективу- інтернаціоналізація та глобалізація.