Шпаргалки "Міжнародна безпека"

25. Участь Європейського союзу у формуванні та трансформації систем міжнародної безпеки.

 Європейський союз (ЄС), створений на підвалинах Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС) з метою економічної та політичної інтеграції, піднесення економіки та життєвого рівня населення європейських країн. Та головною тенденцією розвитку ЄС в ХХІ ст. стала тісна інтеграція не тільки в економічній, соціальній, а й у політичній та оборонній сферах (новий вектор європейської інтеграції — спільна європейська політика безпеки та оборони). Ідея безпеки у Європі завжди сприймалася державами по-різному, найактивнішим прихильником розвитку самостійного оборонного потенціалу ЄС була і залишаються Франція і Німеччина, головним опонентом франко-німецької групи завжди була Велика Британія. Процес побудови європейської системи безпеки розпочався після підписання угоди між ЄС та НАТО щодо запровадження механізму взаємодії органів обох структур та використання можливостей альянсу (так звана угода Берлін плюс 2002 р.). Важливим досягненням у справі інтеграції у сфері озброєнь стало створення Європейського Агентства з питань оборони, схвалене на саміті ЄС у Брюсселі в 2004 році. Питання трансформації трансатлантичної архітектури безпеки в результаті розширення компетенції ЄС посідає особливе місце у взаєминах США і Євросоюзу. Аналізуючи перспективи європейської політики у галузі безпеки і оборони, можна говорити, що трансатлантичні зв’язки, принаймні, у коротко- і середньостроковій перспективах зберігатимуть свою ключову роль. Це пов’язано з тим, що зі свого боку, Європа усвідомлює той факт, що в епоху глобальних ризиків та асиметричних загроз забезпечення власної безпеки без участі США неможливе. Цікавим є те , що сили ЄС діють в тих же регіонах, що і сили Альянсу: в Афганістані, на Балканах, в Африці. Але вони були залучені вже на пост-конфліктному етапі, або для врегулювання криз низької інтенсивності. У Європейського Союзу немає можливостей врегульовувати кризи середнього і великого масштабів, вести глобальне протистояння проти міжнародного тероризму і самостійно контролювати важливі шляхи нелегального транспортування зброї, наркотичних засобів і нелегальних мігрантів.

Пріоритетним  напрямом подальшого розвитку ЄПБО визнається не кількісне нарощування показників, а якісна реалізація потенціалу в цій сфері, що у свою чергу висуває перед державами-членами ЄС такі завдання: покращення способів та засобів здобуття інформації на стратегічному, оперативному та тактичному рівнях; підвищення ефективності взаємодії національних компонентів ЗС за рахунок розробки і прийняття на озброєння уніфікованих систем озброєння та військової техніки; досягнення чисельності ЗС поставленим завданням, а також більш активне залучення резервістів до проведення операцій; зменшення витрат на утримання особового складу шляхом скорочення чисельності військ і зайвого озброєння та впровадження автоматизованих систем озброєння; повне використання європейського оборонно-промислового потенціалу та створення умов для подальшого розвитку оборонного виробництва через збільшення інвестицій в модернізацію оборонної, технологічної і промислової бази; забезпечення гнучкості реагування на кризові ситуації; використання досягнень науки у сферах ядерної енергії, нанотехнологій та біології, а також впровадження цивільних технологій у військову сферу.

Роль Організації з Безпеки та Співробітництва у Європі у становленні і розвитку міжнародної безпеки. Організація з безпеки і співробітництва у Європі (ОБСЄ), яка стала результатом трансформації та розвитку Наради з безпеки і співробітництва у Європі (НБСЄ). В січні 1995 року вона набула статусу міжнародної організації. У листопаді 1993 р. Форум прийняв чотири важливих документи: "Стабілізаційні заходи в умовах локалізованих кризових ситуацій"; «Керівні принципи здійснення передачі звичайних озброєнь»; «Планування оборони; Контакти і співпраця у військовій галузі». В руслі контролю над звичайними озброєннями, під час відкриття саміту НБСЄ в Парижі 19 листопада 1990 р., 22 країни НАТО та тодішньої Організації Варшавського договору підписали Договір про звичайні збройні сили в Європі, який обмежує цю категорію сил в Європі від Атлантичного океану до Уральських гір. Дейтонська мирна угода 1995 р. відкрила шлях до переговорів із заходів зміцнення довіри й безпеки між суб'єктами Боснії— Герцеговини, а також режиму контролю над озброєннями для сторін Дейтонської угоди. У Копенгагені в грудні 1997 р., яка ухвалила рішення про Основні напрямки розробки Документа-хартії ОБСЄ з питань європейської безпеки. На зустрічі в Копенгагені було вирішено, щоСпільна концепція розвитку співпраці між взаємопідсилюючими інституціями має закласти підвалини для такої роботи. На одинадцятій зустрічі Ради міністрів 1 - 2 грудня 2003 року була ратифікована Стратегія ОБСЄ з протидії загрозам безпеці та стабільності в XXI столітті. В Стратегії визначені загрози миру та стабільності в світі, а також напрями діяльності ОБСЄ для відображення цих загроз. Ця Стратегія задекларувала, що Рада Безпеки ООН несе першочергову відповідальність за підтримку миру та безпеки, та грає вирішальну роль в укріпленні безпеки та стабільності в світі.

26. Сучасна роль ОБСЄ у становленні, розвитку системи МБ

Організація з безпеки  і співробітництва в Європі, найбільша  у світі регіональна організація, що займається питаннями безпеки. Вона об'єднує 57 країн, розташованих у Північній Америці, Європі та Центральній Азії. Організація націлена на запобігання виникненню конфліктів у регіоні, врегулювання кризових ситуацій, ліквідацію наслідків конфліктів. «Нарада з безпеки і співробітництва в Європі» було скликана за ініціативою СРСР і соціалістичних держав Європи як постійно діючий міжнародний форум представників 33 європейських держав, а також США і Канади, для вироблення заходів зменшення військового протистояння і зміцнення безпеки в Європі. Основні засоби забезпечення безпеки і вирішення основних задач організації: «Перший кошик», або політико-військовий вимір:  контроль над розповсюдженням озброєнь; дипломатичні зусилля по запобіганню конфліктів; заходи з побудови довірчих відносин і безпеки; «Другий кошик», або економічне та екологічне вимірювання: економічна та екологічна безпека.«Третій кошик», або людський вимір: захист прав людини; розвиток демократичних інститутів; моніторинг виборів. Всі держави-учасники ОБСЄ володіють рівним статусом. Рішення приймаються на основі консенсусу. Рішення не носять юридично обов'язкового характеру, але мають велике політичне значення. Штат організації - близько 370 чоловік, зайнятих в керівних органах організації, а також близько 3500 співробітників, що працюють в польових місіях. Офіційні документи:  Заключний акт Наради з безпеки і співробітництва в Європі, 1975 рік;  Паризька хартія для нової Європи, 1990 рік; Договір про звичайні збройні сили в Європі, 1990 рік; Декларація з агресивному націоналізмові, 1993 рік; Хартія європейської безпеки, 1999 рік.

27. Засоби та інструменти міжнародного впливу на недопущення військових конфліктів.

Збройний конфлікт - зіткнення між збройними силами: держав; національно-визвольного руху і метрополії, повсталої сторони (або воюючої сторони), визнаної в цій якості, і збройними силами якого-небудь держави. Характеризується обмеженим театром військових дій і відносно невеликий протяжністю в часі. Всі сторони зб. кнф зобов'язані дотримуватися відповідні норми міжнародного права, зокрема закони і звичаї війни. Збройний конфлікт у вузькому значенні  - це один із різновидів збройного зіткнення, що полягає в короткочасному застосуванні достатньо обмеженої сили на відносно обмеженому просторі. Головна відмінність збройного конфлікта від військового полягає в тому, що  в ході військового конфлікту головним засобом його введення є регулярні збройні формування держав з обох боків конфлікту. Під час збройного конфлікту сторони обов’язково повинні застосовувати зброю, а під час військового може відбутися опосередковане використання зброї. Ці форми: - Введення військ на територію іншої держави без безпосередкового застосування зброї; - Приведення збройних сил в повну бойову готовність; - Створення поблизу кордону супротивність військових баз; - Проведення навчань або маневрів; - Надання допомоги. Конфлікт збройний істотно відрізняється й від військового інциденту. Збройний інцидент, до якого звичайно причетні невеликі групи людей, нерідко відбувається в результаті непорозуміння, випадкового зіткнення, у той час як збройний конфлікт у всіх випадках є наслідком агресивної політики принаймні однієї із утягнутих у конфлікт держав.Збройний конфлікт починається, як правило, раптово, без офіційного оголошення про воєнні акції, що вживаються та ведеться більш-менш короткочасно, невеликими військовими силами й засобами та з обмеженими політичними цілями. Розрізняти поняття військового конфлікту та війною потрібно в порівнянні. Військовий конфлікт. У війні й військовому конфлікті є багато спільного. У першу чергу подібність полягає в способі вирішення протиріч між державами за допомогою збройної сили.

28. Феномен міжнародного збройного втручання як центральної проблеми формування нової системи МБ.

Вважається, що «важко сформулювати законні критерії, за якими можна  відрізнити міжнародні війни від внутрішніх, і небажано мати виборчі правила права війни для двох типів конфлікту», яке «важко обґрунтувати» і яке «зводить нанівець гуманітарну мету права війни в більшості випадків, в яких зараз відбуваються війни ». «Різниця між міжнародними війнами і внутрішніми конфліктами фактично більше не є логічним або сумісним з духом гуманітарного права, такого, яким його знають сьогодні ...; більшість міжнародних конфліктів проходить під виглядом внутрішніх конфліктів, які в основному мають приховану форму або протікають не дуже інтенсивно. Однак, визнання цієї відмінності певним чином зводить нанівець гуманітарну мету права війни в більшості випадків відбуваються зараз воєн». Складність, з гуманітарної точки зору, полягає в тому, що, хоча інтернаціоналізовані збройні конфлікти мають свої особливості, що відрізняють їх від міжнародних та внутрішніх збройних конфліктів, абсолютно немає ніяких підстав для створення проміжної ланки між правом, застосованим у внутрішніх збройних конфліктах, і правом, регулюючим військові дії міжнародного характеру. У зв'язку з цим застосування міжнародного гуманітарного права до інтернаціоналізованим збройним конфліктам передбачає визначення подій як повністю міжнародних або повністю неміжнародних згідно з різними критеріями, що містяться у Женевських конвенціях, протоколах до них і в міжнародному звичаєвому праві. У продовження цього в Женевських конвенцій 1949 р. найбільше уваги приділялося регулювання не стільки внутрішніх, скільки міждержавних війн, при цьому велика частина істотних положень, що містяться у Женевських конвенціях 1949 р., застосовується «... у разі оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що виникає між двома або кількома Договірними Сторонами, навіть в тому випадку, якщо одна з них не визнає стан війни. Конвенція буде застосовуватись також у всіх випадках окупації всієї або частини території Високої Договірної Сторони, навіть якщо ця окупація не зустріне жодного збройного опору» (стаття 2, загальна для чотирьох Женевських конвенцій 1949 р.).

Охарактеризувавши загальні принципи і норми міжнародного права, що співвідносяться з збройним втручанням, можна підкреслити, що: - На сучасному  етапі в залежності від характеру  збройного конфлікту - міжнародного чи внутрішнього - застосовуються різні підходи міжнародного права, що регулюють застосування збройного втручання, які, в основному зумовлені різними обставинами, в яких протікає конфлікт. У даних умовах необхідні, на наш погляд, конкретні критерії, за якими можна відрізнити міжнародні конфлікти від внутрішніх і мати різні узаконені встановлення збройного втручання для двох типів конфлікту. - Головним критерієм і метою збройного втручання є «всебічний контроль» за конфліктом, але військова присутність не повинно зводитися до окупації. Гуманітарне право вимагає ясності у визначенні обставин, при яких військового втручання буде досить, щоб нейтралізувати і не перетворити внутрішній конфлікт в міжнародний. Право-ненормоване (нецільове) іноземне військове втручання не призведе до того, що гуманітарні норми будуть суворо дотримуватися. - Озброєного втручання не повинно обходити право війни і застосовується виключно в надзвичайних ситуаціях. - У міжнародного співтовариства має бути створений неупереджений орган, наділений повноваженнями авторитетно визначати статус збройних конфліктів і необхідність застосування збройного втручання. – Міжн.гуманітарному праву слід юридично виключити негативний вплив політ.порядків денних на гуманітарні принципи, застосовні при збройне втручання. - Кожна держава-учасниця міжн.договорів, що регулюють застосування військової сили зобов'язана сумлінно виконувати взяті на себе зобов'язання за цими угодами. В іншому випадку міжн.правом має бути передбачена відповідальність за його недотримання. - Характер застосування збройного втручання повинен здійснюватися в рамках певного правового механізму .

29. Комплекс реального і потенційного розповсюдження зброї масового знищення.

Зброя масового ураження — зброя, призначена для нанесення масових втрат або руйнувань на великій площі. Уражаючі чинники зброї масового ураження, як правило, продовжують наносити ураження протягом тривалого часу. Також ЗМУ деморалізує як війська, так і цивільне населення. Порівнянні наслідки можуть наступити і у разі застосування звичайної зброї або здійснення терористичних актів на екологічно небезпечних об'єктах, таких як АЕС, дамбах і гідровузлах, хімічних заводах тощо. На озброєнні сучасних держав перебувають три основні види зброї масового ураження: - хімічна зброя; - біологічна зброя; - ядерна. ЗМУ характеризується великою руйнівною спроможністю та великою територією ураження. Об'єктами можуть бути як самі люди, так і навколишнє середовище: родючі ґрунти, місцевість, рослини, тварини. Вражаючі фактори ЗМУ завжди діють як миттєво, так і впродовж деякого часу.

Вражаючі фактори ядерного вибуху — це повітряна ударна хвиля, сейсмічна хвиля, світлове випромінювання (може призвести до займання деяких легкозаймистих речовин, навіть на великих відстанях), проникаюча радіація, електромагнітний імпульс (миттєва дія), радіоактивне забруднення (діє протягом певного часу). Для хімічної зброї вражаючим фактором є дія отруйної речовини (ОР) певного виду (газоподібного, аерозольного, на поверхні предметів). Час дії ОР залежить від її виду та від метеорологічних умов. Для біологічної зброї вражаючий фактор — збудник хвороби (аерозоль, на поверхні предметів). Тривалість дії може змінюватись в залежності від збудника та зовнішніх умов від декількох годин до десятків років (природні спалахи сибірської виразки існують щонайменше десятиріччями). Зброя масового ураження гіпотетично може працювати і на інших принципах: інфразвукова зброя, радіологічна зброя, надрадіочастотна зброя, генетична зброя, геофізична зброя або тектонічна зброя, променева зброя Офіційно поява жодного прийняття на озброєння зразка подібної зброї не оголошено.

30. Глобальний характер загрози міжнародного тероризму.

Тероризм - явище багатогранне. У ньому поєднуються ідеологічні, релігійні, етнічні та інші чинники. Крім того, ґенеза даного явища свідчить про його постійну трансформацію: зміну  фори і методів діяльності, організаційної побудови та інше. Тероризм має багато спільного з іншими формами соціального протесту:агресією; збройною боротьбою; військовими конфліктами; диверсіями тощо Тероризм не є чітким і сталим явищем, а являє собою метод політичної боротьби, до якого вдаються різні соціальні прошарки населення. Політичний характер терористичної діяльності принципово відрізняється від кримінальної злочинності, хоч між ними є деяка схожість, а саме: кримінальні злочинці та терористи свідомо порушують закони; ряд використовуваних ними засобів збігається; самі терористи нерідко залучають до своїх операцій злочинців. Однак між політичним та кримінальним тероризмом усе ж більше відмінностей, ніж схожості.

Тероризм, як і будь-яке  інше соціальне явище, має багато форм прояву. За сферами дії тероризм може бути внутрідержавним та міжнародним. Внутрідержавний тероризм характерний лише для якої-небудь окремо взятої країни. Він пов’язаний як з діяльністю державних структур по придушенню опозиції шляхом насильства, так і з боротьбою опозиції проти існуючого режиму. Міжнародний тероризм - це такий, який розповсюджується на громадян і територію більш ніж однієї країни. Такі терористичні організації, як “Всесвітній ісламський фронт боротьби проти іудеїв і хрестоносців“, “Аль-Каїда”, “Аль-Джихад” та інші обплутали мережею своєї терористичної павутини весь світ.