Шпаргалки "Міжнародна безпека"

Суттєвою подією було створення так званої Розподільної патентної служби Інтернету (DIPS), функціями  якої стало інформування представників малого і середнього бізнесу та індивідуальних винахідників про можливості і процедури патентування. У справі розбудови регіональної інформаційної системи ЄС важко переоцінити діяльність Європейського патентного відомства, яке здійснює активну підтримку так званої Європейської мережі центрів патентної інформації (центри PATLIB).

Однак найпотужнішого імпульсу розвитку регіональної патентної системи  Євросоюзу надало ухвалення Парламентом  і Радою Європи Директиви «Про захист прав інтелектуальної власності» у 2004 р., мета якої — уніфікація та стандартизація національних законодавчих систем країн-членів у частині патентного захисту та забезпечення високого й однорідного захисту їх внутрішніх ринків. З огляду на це дана Директива зобов’язала всі країни члени внести зміни у своє патентне законодавство з метою її виконання.

Резюмуючи вищенаведене, слід констатувати, що конкурентні  переваги регіональної системи охорони  інтелектуальної власності в  Євросоюзі досягнуті, насамперед, завдяки уніфікації національних патентних систем країн-учасниць, результатом чого стало те, що нині в даному інтеграційному угрупованні діють не тільки єдині стандарти охорони авторських прав, а й спільні реєстраційна, інформаційна та інституційна системи. Це забезпечує високий рівень захисту інтелектуальної власності в ЄС та цілевпорядкування даного регіонального ринку інтелектуальних продуктів.

58. Характеристика американської та японської систем захисту інтелектуальної власності.

Патентна система Сполучених Штатів сильно відрізняється від Японської за певними процедурами подачі та обслуговування заявки та патенту. В даний час за деякими винятками типу фармацевтичних препаратів і медичних приладів патент США має термін дії, що починається з дати видачі патенту і закінчується через 20 років з моменту його видання, тобто термін дії патенту не починається, поки заявка перебуває на розгляді; він починається лише тоді, коли фактично видається патент. З часу першої подачі заявки може пройти кілька років, перш ніж буде видано патент. Більшість інших патентних систем встановлюють терміни дії патентів, що продовжуються протягом фіксованого терміну з дати першої подачі заявки. У Японії та багатьох інших країнах термін дії патенту становить 20 років з моменту першої подачі патентної заявки.

Асашай є унікальними у своєму підході до надання патентних прав. У США патентні права надаються «першому винахідникові», а не «першому заявникові», як це прийнято в Японії. Відповідно в Сполучених Штатах діє унікальна система «зіткнення заявок», використовувана для того, щоб визначати, яка сторона була першим винахідником. США надають пільговий період тривалістю один рік з моменту публічного розкриття винаходу до часу обов'язкової подачі патентної заявки. Іншими словами, заявник може отримати патент тільки в тому випадку, якщо заявка на патент подається не пізніше одного року з дати публічного розкриття об'єкта винаходу. В Японії та інших країнах патентна заявка повинна бути подана раніше якого б то не було публічного розкриття. Таким чином, свобода використання та публікації винаходів, якою користуються винахідники, сильно обмежена. США вимагають, щоб в рамках заявки був розкритий кращий спосіб реалізації винаходу. Японська патентна служба  не має такої вимоги, так що винахідник має можливість приховати найкращий спосіб використання або виготовлення запатентованого продукту або процесу. Однак ця практика суперечить головній мети патентної системи, оскільки заважає розкриттю технологічних нововведень. У США патентні заявки не публікуються і не індексуються до того, як по них будуть видані патенти. Таким чином, треті сторони не можуть перешкодити видачі патенту і навіть не знають про те, що подана заявка. Японія  публікує патентні заявки та має процедури, що дозволяють третім сторонам заперечувати проти видачі патенту. Подібну процедуру також має Європейське патентне відомство. Нарешті, США вимагають щоб через 3,5, 7,5 і 11,5 року після первісної видачі патенту сплачувалися мита за його підтримку, тоді як Японія вимагає щорічної сплати таких мит.

59. Масштаби і характеристика сучасного інформаційного розриву країн світового співтовариства.

Інформаційний розрив( digital divide) : Новий вид соціальної диференціації, що витікає з різних можливостей використання новітніх технологій для доступу до інформації. Термін, характерний прибічникам концепцій, що пов'язують долі інформаційних структур, засобів і процесів їх нерівномірного розповсюдження серед громадян з питаннями громадянських прав і матеріального добробуту.

Масштаби розриву: У 2004 році, менш ніж 3 з кожних 100 африканці використовували Інтернет, у порівнянні з середнім показником 1 з кожних 2 жителів країн G8 (Канада, Франція, Німеччина, Італія, Японія, Росія, Великобританія і США). У країнах G8 проживає лише 15% населення світу - але майже 50% від загального числа користувачів Інтернету. Вважається, що топ-20 країн з точки зору інтернет-трафіку є домом для приблизно 80% всіх інтернет-користувачів по всьому світу. Увесь африканський континент – який є домом для більш ніж 50 країн світу - має меншу кількість Інтернет-користувачів, ніж одна тільки Франція. Критичною є інфраструктура, яка визначає швидкість доступу на сайти, і різниця є разючою. Крихітна Данія має більш ніж в два рази більшу кількість Інтернет трафіку, за всю Латинську Америку та країни Карибського басейну, разом узяті.

Цифровий розрив в Африці: В 2004 на Африку припадало близько 13% світового населення але лише 3,7% фіксованих телефонних ліній та користувачів мобільного зв'язку; В Африці також присутній свій інформаційний розрив. Так наприклад в Єгипті у 17 разів більше користувачів ніж в Нігерії, а в країнах континентальної Африки покриття взагалі становить 1%.  Приблизно 800 000 населених пунктів повністю відірвані від будь яких сучасних джерел інформації ( близько половина Африки) Кількість користувачів інтернетом становить 22 млн. жителів.

Інформаційний розрив в Північній та Південній  Америці: Фактом є те що в Канаді та США в два рази більше користувачів мобільного зв'язку та в шість разів більше Інтернет трафіку аніж в Латиноамериканських країнах;

 в США майже в  два рази більше користувачів  Інтернету аніж у інших 42 країнах  цього регіону разом;

Азіатсько-тихоокеанський регіон. Один з найбільш мультикультурних регіонів у світі, налічує: 41 економіку, 30% світової території, використовується близько 3500 мов, 57% світового населення ( 3,6 млрд.). Регіон де інформаційний розрив є найбільш яскраво вираженим. Адже Інтернет покриття варіюється від 1% в таких країнах, як Бангладеш, Камбоджа, Лаос до  65 % в такий країнах як Австралія. Покриття мобільного зв'язку також варіюється від 1% ( Бутан, Непал, Папуа Нова Гвінея) до 90% Гонконг та Сінгапур; Китай, Індія та Південна Корея є лідерами за кількістю розширення мережі за рік у даному регіоні.

Цілі програми ЮНЕСКО “Інформація для всіх”( на подолання  інф розриву): - сприяти міжнародному аналізу і дискусіям з етичних, правових і соціальних задач і проблем інформаційного суспільства; - розвивати і розширювати доступ до інформації, що є суспільним надбанням, шляхом організації інформації, її переведення в цифровий формат та збереження;  - надавати підтримку підготовці кадрів, безперервній освіті і навчанню на протязі всього життя в областях комунікації, інформації та інформатики; - надавати підтримку місцевому змісту інформації і сприяти доступу до знань корінних народів через розповсюдження базової грамотності і грамотності в галузі ІКТ; - сприяти використанню міжнародних стандартів і передової практики в галузях комунікації, інформації і інформатики в областях компетенції ЮНЕСКО; - сприяти розвитку мереж інформації та знань на місцевому, національному, регіональному та міжнародному рівнях.

60. Інформаційні війни та технології їх реалізації.

Інформаційна  війна – цілеспрямовані дії, вжиті для досягнення інформаційної переваги шляхом завдання шкоди інформації, інформаційним процесам та інформаційних систем противника при одночасному захисті власної інформації, інформаційних процесів та інформаційних систем. Головне завдання інформаційних війн полягає в маніпулюванні масами. Мета такої маніпуляції найчастіше полягає у: - внесенні у суспільну та індивідуальну свідомість ворожих, шкідливих ідей та поглядів; - дезорієнтації та дезінформації мас;- послабленні певних переконань, устоїв; - залякуванні свого народу образом ворога; - залякуванні супротивника своєю могутністю; - забезпечення ринку збуту для своєї економіки. МОДЕЛЬ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ВІЙНИ 1) Ситуація, справжня чи штучна, що чітко інтерпретується як негатив; 2) Окремий факт стає закономірністю; 3) Акцент на негативних наслідках (потерпілих чи збитках) Основні риси інформаційної війни: 1. В інформаційній війні не задіюються психоактивні речовини, прямий шантаж і залякування (це характерно для тероризму), підкуп, фізичний вплив і т. п. Хоча зазначені дії можуть застосовуватися паралельно з інформаційною війною, вони не є обов'язковим елементом. 2. Об'єктом є як масова свідомість, так і індивідуальне. Індивідуального впливу «удостоюються» особи, від вирішення яких залежить прийняття рішень по цікавлять протиборчу сторону питань (президент, прем'єр-міністр, глава МЗС, дип. представники, глави військових формувань і т. П.).  3. Інформаційний вплив може здійснюватися як на тлі інформаційного шуму, так і в умовах інформаційного вакууму. 4. Нав'язування чужих цілей - це те, що робить інформаційну війну війною і відрізняє її від звичайної реклами. 5. Засобами ведення інформаційної війни є будь-які засоби передачі інформації - від ЗМІ до пошти і пліток. 6. Інформаційний вплив містить спотворення фактів або нав'язує підверженим йому емоційне сприйняття, вигідне діючій стороні.Часто ІВ ведеться в комплексі з кібер- та психологічною війнами з метою ширшого охоплення цілей, із залученням радіоелектронної боротьби та мережевих технологій. Найбільша небезпека цього виду зброї - знеособлений характер його застосування, що дозволяє вести наступальні дії анонімно, навіть без оголошення війни.

61. Діяльність ООН у сфері забезпечення міжн.інф. безпеки.

Згідно з резолюцією A/RES/57/53 від 2002 р. визначено наступні напрямки діяльності ООН в даній сфері: - узгодження понятійного апарату у сфері МІБ; - розгляд чинників, що впливають на стан МІБ у контексті загроз терористичного, кримінального та військового характеру; - визначення заходів запобігання використанню інформаційних технологій та засобів в терористичних і інших злочинних цілях; - розгляд можливих шляхів міжнародної взаємодії правоохоронних органів по запобіганню і припиненню правопорушень в інформаційному просторі; - забезпечення уніфікованої класифікації правопорушень у сфері інформаційної безпеки, а також визначення відповідальності, яка виникає у зв’язку зі здійсненням дій, що класифікуються як злочинні; - оцінка можливості надання міжнародної допомоги країнам, що стали жертвами інформаційних атак. Окрім вище наведеної інформації варто також зазначити наступні документи за даним питанням: -  Резолюція ГА ООН (A/RES/53/70) «Досягнення у сфері інформатизації та телекомунікацій в контексті міжнародної безпеки» (1998 р.),  - Резолюція A/RES/56/19 (2001 р.), в якій було схвалено ідею щодо створення спеціальної Групи урядових експертів держав-членів ООН (ГУЕ) для проведення усестороннього дослідження проблеми МІБ.

62. Сучасна інформаційна політика України: міжнародна стратегія та національна специфіка.

Державна інформаційна політика - це сукупність основних напрямів і способів діяльності держави по одержанню, використанню, поширенню та зберіганню інформації.

Головними напрямами  і способами державної інформаційної  політики є:  - забезпечення доступу  громадян до інформації;  - створення національних систем і мереж інформації;  - зміцнення матеріально-технічних, фінансових, організаційних, правових і наукових основ інформаційної діяльності;  - забезпечення ефективного використання інформації;  - сприяння постійному оновленню, збагаченню та зберіганню національних інформаційних ресурсів; - створення загальної системи охорони інформації; - сприяння міжнародному співробітництву в галузі інформації і гарантування інформаційного суверенітету України.

Державну інформаційну політику розробляють і здійснюють органи державної влади загальної компетенції, а також відповідні органи спеціальної компетенції.  Діяльність в галузі інформації регламентує низка законів. До таких Законів можна віднести: “Про інформацію” (1992р.), “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” (1992р.), “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності”(1992р.), “Про телебачення та радіомовлення”(1993р.), “Про державну таємницю”(1994р.), “Про інформаційні агентства”(1995р.), “Про національну раду України з питань телебачення і радіомовлення”(1997р.), “Про національну програму інформатизації”(1998р.) та інші.

Всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних  їм для реалізації ними своїх прав, свобод  і законних інтересів, здійснення завдань і функцій. Реалізація права на інформацію громадянами, юридичними особами і державою не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян,  права та  інтереси  юридичних осіб. Кожному  громадянину забезпечується  вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законами України.

64. Підсистеми фінансової безпеки та їх взаємозв’язок.

Фінансова безпека країни - це система, яка складається з  наступних підсистем : - бюджетна безпека - це стан забезпечення платоспроможності держави з урахуванням балансу доходів і видатків державного й місцевих бюджетів та ефективності використання бюджетних коштів;  - валютна безпека - це такий стан курсоутворення, який створює оптимальні умови для поступального розвитку вітчизняного експорту, безперешкодного припливу в країну іноземних інвестицій, інтеграції України до світової економічної системи, а також максимально захищає від потрясінь на міжнародних валютних ринках; - грошово-кредитна безпека - це такий стан грошово-кредитної системи, який характеризується стабільністю грошової одиниці, доступністю кредитних ресурсів та таким рівнем інфляції, що забезпечує економічне зростання та підвищення реальних доходів населення; - боргова безпека - це такий рівень внутрішньої та зовнішньої заборгованості з урахуванням вартості її обслуговування й ефективності використання внутрішніх і зовнішніх запозичень та оптимального співвідношення між ними, достатній для вирішення нагальних соціально-економічних потреб, що не загрожує втратою суверенітету і руйнуванням вітчизняної фінансової системи; - безпека страхового ринку - це такий рівень забезпеченості страхових компаній фінансовими ресурсами, який дав би їм змогу в разі потреби відшкодувати обумовлені в договорах страхування збитки їх клієнтів і забезпечити ефективне функціонування; - безпека фондового ринку - це оптимальний обсяг капіталізації ринку (з огляду на представлені на ньому цінні папери, їх структуру та рівень ліквідності), здатний забезпечити стійкий фінансовий стан емітентів, власників, покупців, організаторів торгівлі, торгівців, інститутів спільного інвестування, посередників (брокерів), консультантів, реєстраторів, депозитаріїв, зберігачів та держави в цілому.

63. Ключові підходи до визначення сутності фінансової безпеки та характеристика факторів, які її визначають.