Шпаргалки "Міжнародна безпека"

Головним суб’єктом  міжнародного тероризму є терористичні групи та організації. Основними рисами міжнародного тероризму є глобалізація, професіоналізація та опір на екстремістську ідеологію. Також відмічається використання терористів-самогубців, погроза використання неконвенціональної (ядерної, хімічної чи біологічної) зброї і раціональний підхід. Для досягнення свої цілей терористичні організації широко використовуються мережу Інтернет, радіо та телебачення. За своїми цілями тероризм поділяється на: - націоналістичний -  переслідує  сепаратистські або національно-визвольні цілі; - релігійний – переслідує ціль підірвати світську владу і утвердити владу релігійну; - ідеологічно заданий, соціальний – переслідує ціль корінної чи часткової зміни економічної чи політичної системи країни, привернути увагу суспільства до певної гострої проблеми. Міжнародний тероризм являє собою небезпеку у зв’язку з тим, що загрожує міжнародному правопорядку і міждержавним відносинам. Будь-яка акція міжнародного тероризму зачіпає інтереси декількох держав та для запобіганню або попередженню таких акцій необхідне широке міждержавне співробітництво.

51. Х-ка участі НАТО та ЄС у боротьбі з міжн.тероризмом.

Боротьба проти тероризму  є одним із головних пріоритетів  НАТО. На Ризькому саміті 2006 року НАТО оголосила, що тероризм разом із розповсюдженням  зброї масового знищення вірогідно  буде найбільшою загрозою для Альянсу  протягом наступних 10 – 15 років.  Тероризм – це всесвітнє зло, яке не визнає кордонів, національностей чи релігій. Саме тому міжнародне співтовариство повинне розв’язувати це завдання колективно. НАТО бере участь у міжнародній боротьбі проти тероризму в численних сферах і за допомогою різних засобів. Багатоликий характер тероризму вимагає від НАТО різних ініціатив – політичних, оперативних, концептуальних, військових, технологічних, наукових і економічних – для того, щоб розв’язати цю проблему. Внаслідок цього багато сфер діяльності НАТО пов’язані з боротьбою проти тероризму.  На сучасному етапі керівники європейських держав розглядають протидію тероризму як одне з найважливіших загально-державних політичних завдань. Основними напрямами діяльності в цій сфері є удосконалення правової бази, вивчення і використання зарубіжного досвіду протидії тероризму тощо. Планується прийняти на основі розрізнених правових актів держав-членів ЄС єдиний закон ЄС про боротьбу з тероризмом, обов’язковий до виконання кожною державою-членом . На рівні ЄС, до речі, вже існують і діють такі нормативні інструменти у сфері протидії тероризму, як єдиний ордер на арешт, уніфікація покарань за пов’язані з тероризмом злочини, блокування рахунків, які належать терористичним угрупованням тощо.  В рамках Ради Європи прийняті такі правові акти, як Європейська конвенція про боротьбу з тероризмом (Страсбург, 1977 р., ратифікована Законом України від 17 січня 2002 р.), Конвенція Ради Європи про запобігання тероризму (Варшава, 2005 р., ратифікована Законом України від 31 липня  2006 р. , Загальна позиція ЄС „Про боротьбу з тероризмом”, прийнята 27 грудня 2001 р., Директива про права людини та про боротьбу з тероризмом, прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 11 липня 2002 р., Вільнюська Декларація про регіональне співробітництво та консолідацію демократичної стабільності Великої Європи, прийнята Комітетом міністрів на Х сесії у Вільнюсі 3 травня 2002 р., рекомендація 1550 про боротьбу з тероризмом та про права людини, прийнята Парламентською асамблеєю Ради Європи 2002 р., Конвенція Ради Європи про відмивання, виявлення, вилучення, конфіскацію доходів від злочинної діяльності і фінансування тероризму 2005 р. та інші. З  15 травня 2003 р. був відкритий для підписання Додатковий протокол до Європ.конвенції про боротьбу з тероризмом 1977 р.

52. Участь України в боротьбі з міжнародним тероризмом.

 Правову основу  боротьби з тероризмом в Україні  становлять Конституція України,  Кримінальний кодекс України  закон «Про боротьбу з тероризмом»  та інші закони України, Європейська конвенція про боротьбу з тероризмом, 1977 р.), Міжнародна конвенція про боротьбу з бомбовим тероризмом, 1997 р., Міжнародна конвенція про боротьбу з фінансуванням тероризму, 1999 р., інші міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, укази і розпорядження Президента України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, а також інші нормативно-правові акти, що приймаються на виконання законів України. Боротьба з тероризмом ґрунтується на принципах: - законності та неухильного додержання прав і свобод людини і громадянина; - невідворотності покарання за участь у терористичній діяльності; - поєднання гласних і негласних методів боротьби з тероризмом; - нерозголошення відомостей про технічні прийоми і тактику проведення антитерористичних операцій, а також про склад їх учасників; - співробітництва у сфері боротьби з тероризмом з іноземними державами, їх правоохоронними органами і спеціальними службами, а також з міжнародними організаціями, які здійснюють боротьбу з тероризмом. Міністерство внутрішніх справ України здійснює боротьбу з тероризмом шляхом запобігання, виявлення та припинення злочинів, вчинених з терористичною метою, розслідування яких віднесене законодавством України до компетенції органів внутрішніх справ; надає Антитерористичному центру при Службі безпеки України необхідні сили і засоби; забезпечує їх ефективне використання під час проведення антитерористичних операцій. Рішення щодо проведення антитерористичної операції приймається залежно від ступеня суспільної небезпеки терористичного акту керівником Антитерористичного центру при Службі безпеки України за письмовим дозволом Голови Служби безпеки України або керівником координаційної групи відповідного регіонального органу Служби безпеки України за письмовим дозволом керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України, погодженим з Головою Служби безпеки України. Про рішення щодо проведення антитерористичної операції негайно інформується Президент України.

Україна відповідно до укладених нею міжнародних договорів співробітничає в галузі боротьби з тероризмом з іноземними державами, їх правоохоронними органами і спеціальними службами, а також з міжнародними організаціями, які здійснюють боротьбу з міжнародним тероризмом. Керуючись інтересами забезпечення безпеки особи, суспільства  і держави,  Україна переслідує на своїй території осіб,  причетних  до  терористичної  діяльності,  у  тому  числі  у  випадках,  коли  терористичні   акти   або   злочини   терористичної  спрямованості планувалися або були вчинені поза  межами  України,  але завдають шкоди Україні,  та  в інших випадках,  передбачених міжнародними  договорами України,  згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

53. Сутність поняття «міжнародна інформаційна безпека» та ключові моделі її забезпечення.

Інформаційний простір - це система спільного використання країнами своїх інформаційних ресурсів за узгодженими сферами діяльності. А також це сукупність інформаційних технологій транснаціональних структур, що впливають на формування світоглядних процесів у суспільстві. Інформаційний простір визначається конституційними нормами окремих держав, міжнародними угодами та  технічним забезпеченням процесу інформації. Він складається із  національних, регіональних та  територіальних інформаційних  просторів

Міжнародна інформаційна безпека визначається як стан захищенності інформаційного середовища суспільства, який  забезпечує його формування,  використання й розвиток в інтересах громадян, організацій, держави. Центральним поняттям у міжнародній інформаційній безпеці є категорія «інформаційна зброя», це комплекс технічних заходів, методів і технологій, спрямованих на  встановлення контролю над інформаційними структурами потенційного противника та  втручання у роботу його  інформаційних систем.

Ключові моделі забезпечення інформаційної безпеки:  Модель А  – створення абсолютної  системи захисту країни- інформаційного лідера проти будь-якого виду наступальної  інформаційної зброї, що змушує інші  країни шукати альянсу з нею. Модель В  – створення значної переваги держави-потенційного  ініціатора інформаційної війни в наступальних видах озброєнь, у знешкодженні систем захисту держави-противника засобами  інформаційного впливу. Модель С  – наявність кількох країн- інфолідерів та потенційного  протиборства між ними, а також  забезпечення в перспективі  домінування однієї держави у сфері  міжнародної інформаційної безпеки. Модель D  – всі конфліктуючі  сторони використовують  транспарентність інформації для формування ситуативних альянсів з  метою використання можливостей  інфоінфраструктури на окремих  територіях. Модель Е  – протиборство світової  спільноти та міжнародної організованої злочинності, здатної контролювати політичні, економічні  та суспільні процеси.

54. Ідентифікація загроз міжнародній інформаційній безпеці та сфери їх прояву.

До основних загроз міжнародній  інформаційній безпеці відносять: 1) розробка і використання засобів несанкціонованого втручання в роботу ІКТ; 2) неправомірне використання та нанесення збитку інформаційним ресурсам іншої держави; 3) цілеспрямована інформаційна дія на критичні інфраструктури і населення іншої держави; 4) дії, направлені на домінування в інформаційному просторі, заохочення тероризму та ведення інформаційних війн; 5) можливість розробки та поширення інформаційної зброї, 6) загроза інформаційних війн і інформаційного тероризму, здатних викликати інформаційні конфлікти зі значними руйнівними наслідками; 7) неможливість держав здійснювати контроль над потоками інформації і над засобами масової інформації.

У політичній сфері інформаційна безпека стосується структур підготовки та прийняття політичних рішень, структур управління місцевої та регіональної влади, структур виборчих систем,  інформаційно-телекомунікаційних  урядових систем спеціального  призначення. В економічній сфері критичними є: системи загальноекономічного аналізу та прогнозування економічного розвитку, структури координації управлінських дій в економічній сфері, системи управління в стратегічних системах  (енергетика, комунікації, інформаційні  мережі). Суспільна сфера виступає найбільш вразливою для інформаційних впливів, оскільки: включає системи формування громадської думки, інформаційні структури політичних партій, громадських рухів, національно-культурних та релігійних інституцій, структури забезпечення основних прав і свобод людини, плюралізму і незалежності виявлення поглядів, вільного обміну ідеями та інформацією. Інформаційні загрози в науково-тех. сфері:  вивезення інформації унікального науково-технологічного характеру на біологічних носіях до міжнародних  систем спостереження, аналізу та прогнозування тенденцій науково- технологічного розвитку. Критичними для інформаційної безпеки у сфері науки та технологій є структури накопичення науково- технічної інформації, інституції та структури фундаментальних і прикладних досліджень, об’єкти інтелектуальної власності, ноу-хау. У військовій сфері вразливими в умовах інформаційного протиборства вважаються: інформаційні ресурси збройних сил, ВПК, системи управління військами,  системи контролю і постійного  спостереження, канали надходження  інформації стратегічного, оперативного та розвідувального  характеру.

55. Підходи розвинутих країн та країн, що розвиваються, до проблем міжнародної інформаційної безпеки.

 На сьогодні звертає  на себе увагу суттєві відмінності у підходах розвинутих країн та країн, що розвиваються,  до вирішення  проблеми міжнародної інформаційної  безпеки. Проблема міжнародної інформаційної безпеки з позиції розвинутих країн передбачає: - її визнання  як гіпотетичного силового протистояння; - перенесення розгляду концепції міжнародної інформаційної безпеки на регіональний або тематичний рівень; - виділення з комплексної проблеми міжнародної інформаційної безпеки таких складових, як кримінальні та терористичні міжнародні інформаційні загрози і створення міжнародного механізму контролю подібних інформаційних злочинів. Проблема міжнародної інформаційної безпеки з позиції незахідних країн передбачає: - пропозиції щодо встановлення міжнародно-правової норми про заборону застосування засобів впливу на інформаційні ресурси та інформаційний потенціал міжнародного, регіонального та національного призначення; - створення спеціального Міжнародного суду з інформаційної злочинності; - спільні розробки технології глобального захисту від інформаційної агресії.

56. Ключові напрями дій світової спільноти із забезпечення міжнародної інформаційної безпеки.

Особливу позицію з  проблеми міжнародної інформаційної  безпеки займає Росія, представники якої активно лобіюють в ООН та інших міжнародних організаціях ініціативи щодо протидії потенційним загрозам нових інформаційних технологій, підкреслюючи новий фактор дисбалансу сил і домінування в глобальній інфосфері однієї країни (США) або альянсу країн (ЄС).

Суть пропозиції Російської Федерації: створення міжнародного механізму забезпечення міжнародної  інформаційної безпеки, який був  би закріплений поетапно в багатосторонній  декларації, масштабній концепції міжнародної  інформаційної безпеки, міжнародному договорі або конвенції комплексного характеру з врахуванням структури інформаційних загроз (військових, кримінальних, терористичних, цивільних).

Для реалізації пропозицій Росія запропонувала: - розробити  основні принципи побудови глобальної системи міжнародної інформаційної безпеки;  - прийняти в рамках ООН багатосторонні декларації, конвенції з міжнародної інформаційної безпеки на основі розроблених принципів;  - узгодити принципи протидії міжнародному інформаційному тероризму та злочинності;  - гармонізувати національні законодавства з відповідними міжнародними нормами та ін.;

Ключові міжнародні Договори та Декларації у сфері забезпечення міжнародної інформаційної безпеки: - Резолюція ГА ООН (A/RES/53/70) «Досягнення у сфері інформатизації та телекомунікацій в контексті міжнародної безпеки» (1998 р.), - Резолюція A/RES/56/19 (2001 р.), в якій було схвалено ідею щодо створення спеціальної Групи урядових експертів держав-членів ООН (ГУЕ) для проведення усестороннього дослідження проблеми МІБ.  Резолюція (A/RES/57/53) (2002 р.), яка задекларувала неприпустимість використання інформаційно-телекомунікаційних технологій і засобів в цілях негативного впливу на інфраструктуру держав.

57. Особливості європейської регіональної системи захисту інтелектуальної власності.

На сьогодні, світовий досвід свідчить про те, що ефективна  система охорони прав інтелектуальної  власності є невід’ємним компонентом  економічної політики будь-якої країни.Cлід  відзначити, що на сьогодні у світовій практиці чітко виокремились три  рівні системи гарантування виключних прав власників охоронних документів на використання об’єктів ІВ, а саме: національний, регіональний та глобальний.

Найвищого рівня ефективності досягнули на сьогодні регіональні  системи захисту інтелектуальної  власності, які реалізуються на основі укладених регіональних угод, відповідно до яких країни-підписанти мають можливість здійснювати патентування і отримати охорону на відповідний інтелектуальний продукт на території будь-якої з них. І уособленням найбільш розвинутої регіональної моделі охорони прав інтелектуальної власності є на сьогодні патентна система Європейського Союзу. Досягнення країнами-членами ЄС високого рівня гармонізації національних законодавств у сфері охорони прав інтелектуальної власності обумовлено як дотриманням положень угоди ТРІПС, так і ухваленням низки міжнародних договорів з охорони ІВ, з-поміж яких особливе місце посідають Паризька конвенція про охорону промислової власності, Мюнхенська конвенція про видачу європейських патентів, Бернська конвенція про охорону літературних та художніх творів, Римська конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення та ін.