Шпаргалки "Міжнародна безпека"

З огляду на ставлення суб’єктів терористичної діяльності до державної влади, тероризм підрозділяють на державний та недержавний. Державний терор є відкрите насильство з боку правлячої еліти, яка спирається на силу державних інститутів. Недержавний тероризм - насильство й залякування, що використовують угруповання, які не беруть безпосередньої участі в діяльності державних органів. З огляду на ідентичність суб’єктів терористичної діяльності, тероризм може бути етнічним та релігійним. Суб’єкти етнічного тероризму являють собою групи, чий статус визначено етнічною належністю. Дана різновидність тероризму є намаганням зміни форми державного правління, створення самостійної держави або досягнення часткових змін у становищі етнічних утворень. Релігійний тероризм представляють терористичні організації, які належать до однієї конфесії (християнської, мусульманської, індуїстської і т.д.). Однією з причин виникнення конфліктів на релігійній основі є фундаменталізм, притаманний представникам усіх релігій. З огляду на соціально-політичну спрямованість, вирізняють лівий і правий тероризм. Лівий (революційний) тероризм орієнтується на різноманітні ліві соціально-політичні доктрини (марксизм, ленінізм, троцькізм, маоїзм і т.д.). Найбільш відомі організації - “Фракція Червоної армії” (Німеччина), “Червоні бригади” (Італія). Правий (контрреволюційний) тероризм орієнтується на традиційні для нації політичні доктрини та цінності. Часто активізується в період найбільшої загрози з боку лівих сил. За засобами впливу на об’єкт тероризм поділяють на демонстративний та інструментальний.

Демонстративний тероризм - має на меті привернути увагу до тієї чи іншої проблеми (будівництво  АЕС, охорона навколишнього середовища). Суб’єкти інструментального тероризму намагаються досягти реальних змін владних відносин під тиском фізичного впливу (вбивство, захоплення об’єктів, вибухи та ін.). За засобами, які використовують під час терористичних актів, виділяють тероризм із застосуванням засобів ураження (зброя, вибухівка) та тероризм із застосуванням зброї масового знищення (біологічний, хімічний, ядерний тощо). За середовищем здійснення тероризм буває наземним, повітряним, морським, космічним.

Терористичними актами можуть бути: диверсія; замах на вбивство; викрадення;

пограбування (експропріація); захоплення будівель; збройні напади; кібертероризм (напади на комп’ютерні  мережі); хайджекінг (захоплення транспортного  засобу - літак, залізничний потяг, автомобіль).

Останнім часом проблема тероризму все більше і більше набуває глобального характеру. У зв’язку з цим зросло міжнародне співробітництво в боротьбі з тероризмом. Було прийнято цілий ряд документів, які регламентували діяльність у цій сфері, а саме: Конвенція про злочини і деякі інші акти, які скоюють на борту повітряних суден (1963); Конвенція про боротьбу з незаконним захопленням повітряних суден (1970); Конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки цивільної авіації (1971); Конвенція про запобігання та покарання злочинів проти осіб, що користуються міжнародним захистом (1973); Міжнародна конвенція про боротьбу з захопленням заручників (1979); Конвенція про фізичний захист ядерного матеріалу (1980); Конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки морського судноплавства (1988); Протокол про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки стаціонарних платформ, розміщених на континентальному шельфі (1988); Конвенція про боротьбу з бомбовим тероризмом (1997); Конвенція про боротьбу з фінансуванням тероризму (1999) та інші.

Термін «зброя масового знищення» (ЗМЗ) стосується широкого кола загроз, в тому числі хімічної, біологічної, радіологічної і ядерної (РХБЯ) зброї  і матеріалів, та засобів їх доставки. Технічний розвиток і наукові відкриття відкрили двері для ще більш руйнівної і доступнішої зброї.

 

 

 

 

 

 

31. Внутрішні збройні конфлікти та миротворча діяльність.

Внутрішні збройні  конфлікти. Збройний конфлікт між повстанцями та центральним урядом є, як правило, внутрішнім конфліктом. Збройні конфлікти неміжнародного характеру — це всі збройні конфлікти, які не підпадають під дію Додаткового протоколу І, що відбуваються на території будь-якої держави між її збройними силами чи іншими організованими збройними групами, які, знаходячись під відповідальним командуванням, здійснюють такий контроль над частиною її території, який дозволяє їм здійснювати безперервні й узгоджені військові дії та застосовувати положення Протоколу ІІ. Збройні конфлікти неміжнародного характеру мають такі ознаки: застосування зброї й участь у конфлікті збройних сил, у тому числі поліцейських підрозділів; колективний характер виступів (дії, що спричиняють обстановку внутрішнього напруження, внутрішні безладдя не можуть вважатися такими конфліктами); певний ступінь організованості повстанців і наявність органів, відповідальних за їхні дії; тривалість і безперервність конфлікту (окремі спорадичні виступи слабоорганізованих груп не можуть розглядатися як збройні конфлікти неміжнародного характеру); здійснення повстанцями контролю над частиною території.

До збройних конфліктів неміжнародного характеру слід віднести всі громадянські війни та внутрішні конфлікти, що виникають зі спроб державних переворотів тощо. Вони відрізняються від міжнародних конфліктів передусім тим, що в останніх обидві сторони, що воюють, є суб’єктами міжнародного права, у той час як у громадянській війні стороною, що воює, визнається лише центральний уряд.

Миротворча  діяльність. Миротворча діяльність полягає у використанні легко озброєних багатосторонніх сил для роз’єднання ворогуючих сторін. Миротворча діяльність відрізняється від здійснення колективної безпеки обмеженим мандатом, орієнтацією на збереження нейтралітету і необхідністю згоди сторін, на чиїх територіях розміщені миротворчі сили. Миротворча діяльність в Україні. Україна надає важливого значення діяльності з підтримання міжнародного миру та безпеки, розглядаючи участь у ній як важливий чинник своєї зовнішньої політики. Така позиція, насамперед, ґрунтується на "Основних напрямах зовнішньої політики України", де одним із пріоритетів визначена участь нашої держави у миротворчій діяльності, спрямованій на відвернення і врегулювання міжнародних конфліктів. Миротворча діяльність у рамках СНД. На тлі інтеграційних процесів у СНД одним із пріоритетів у її діяльності стає запобігання, локалізація і розв'язання конфліктів на територіях держав-учасниць СНД. Миротворчі зусилля держав Співдружності чітко позначені вже в Алма-атинській декларації від 21 грудня 1991 p.

 

32. Сутність поняття «національна економічна безпека».

Група вчених-фахівців,  визначаючи категорію національної економічної безпеки держави, за основу беруть передумови для економічної незалежності. У зарубіжній та вітчизняній літературі існує багато підходів до тлумачення поняття національної економічної безпеки  допомогою таких характеристик:  – стійкість та стабільність,  протидія внутрішнім та зовнішнім загрозам,  під якими розуміємо міцність і надійність зв’язків між усіма елементами економічної системи, стабільність економічного розвитку держави,  стійкість до стримування та знешкодження дестабілізуючих загроз-факторів; – економічна незалежність, що характеризує насамперед можливість для будь-якого суб’єкта економічної безпеки самостійно приймати й реалізовувати стратегічні економічні та політичні рішення для розвитку, можливість використовувати національні конкурентні переваги для забезпечення стабільності та розвитку;  – самовідтворення та саморозвиток. Ця характеристика передбачає створення необхідних умов для ведення ефективної економічної політики та розширеного самовідтворення, забезпечення конкурентоспроможності національної економіки на світовій арені; – національні інтереси.  Ця характеристика визначає спроможність національної економіки захищати національні економічні інтереси. Узагальнюючи все вищесказане можна дати визначення поняттю , національна економічна безпека це сукупність вимог і факторів, що забезпечують незалежність національної економіки, її стабільність і стійкість, здатність до постійного оновлення і самовдосконалення.

 

33. Сутність і характеристика класифікації загроз економічній безпеці суб’єктів господарювання.

Перш за все потрібно дати визначення  що є загрозою економічної  безпеки,  слід вважати явні чи потенційні дії, що ускладнюють або унеможливлюють реалізацію національних економічних  інтересів і створюють небезпеку  для соціально-економічної та політичної систем, національних цінностей, життєзабезпечення нації та окремої особи. Загрози, можуть бути прямими або непрямими, зовнішніми або внутрішніми.

Основними загрозами  економічної безпеки є : зменшення темпів приросту ВВП, підвищення рівня інфляції, скорочення золотовалютних резервів країни; зменшення експорту вітчизняних товарів внаслідок зменшення попиту та цін світових товарних ринків на вітчизняні товари; відтік капіталу з країни через несприятливу ситуацію на міжнародних фінансових ринках;зростання рівня безробіття серед населення працездатного віку; зменшення обсягів прямих іноземних інвестицій в економіку;зростання державного боргу . виділяють наступні критерії класифікації загроз ек. безпеки:  за характером загроз, за джерелами загроз; за середовищем загроз;  за досяжності загрози;  за шкалою загрози; за критерієм спрямування загроз;  за ступенем сформованості загрози;   за наслідками загроз; за рівнем суб’єктивних оцінок загроз;   за характером суспільних відносин.

 

34. Особливості взаємозв’язку та взаємодії рівнів національної економічної безпеки.

Національну економічну безпеку необхідно розглядати як взаємозалежну систему всіх її рівнів. Існують такі рівні економічної  безпеки : -ЕБ( ек. безпека)  індивідууму (трудові ресурси );  –ЕБ СГД (субєкт госп діял) (засоби виробниц); - ЕБ держави (економіко-правове середовище). Всі рівні ЕБ є неподільними , всі рівні є взаємопов’язаними між собою. Найважливішим фактором ек. безпеки на рівні СГД є дієвість відносин між підприє з приводу забезпечення фін ресурсами,сировиною,матеріалами і комплектуючими, виробничими та іншими послугами ,а також збуту готової продукції. Реалізація продукції на експорт ,так само як й інші прояви відкритості економіки, може частково зменшити взаємозалежність економічної безпеки суб’єктів різних рівнів, але одночасно вводить зовнішній чинник економічної безпеки суб’єкта господарювання, що практично не піддається регулюванню. На національному рівні. Головна суперечність інтересів економічної безпеки різних рівнів полягає у змісті відтворювальних процесів, Основоположний зміст відтворення на рівні індивідуума полягає у споживанні, - на рівні СГД - це забезпечення процесу виробництва, - на рівні держави - перерозподіл ресурсів

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

35. Критерії та індикатори національної економ.безпеки.

Важливою складовою частиною досліджень економічної безпеки є визначення системи її індикаторів  (критеріїв і показників),  які повинні регулювати та визначати процес проведення економічних перетворень Критерій та індикатори національної економічної безпеки — це оцінка стану економіки з погляду найважливіших процесів, що відображають сутність економічної безпеки. З огляду на це, критеріальна оцінка безпеки містить у собі оцінки: • ресурсного потенціалу та можливостей його розвитку; • рівня ефективності використання ресурсів, капіталу і праці та його відповідності рівневі в розвинутих країнах, а також рівневі, за якого загрози внутрішнього і зовнішнього характеру зводяться до мінімуму; конкурентоздатності економіки; • цілісності території та економічного простору; • суверенітету, незалежності й можливості протистояння зовнішнім загрозам; • соціальної стабільності й умов запобігання і вирішення соціальних конфліктів. Набір індикаторів являє собою взаємопов’язану систему показників, кожний з яких характеризує певний аспект економічної сфери.  Дані індикатори повинні враховуватися при формуванні стратегії економічного розвитку. Всі коефіцієнти економічної безпеки є результатом взаємовпливу показників-стимуляторів та показників-дестимуляторів.  Саме від особливостей взаємодії цих складових елементів під час проведення розрахунків залежить формування рівня економічної безпеки. Під показниками-стимуляторами необхідно розуміти ті показники,  які здійснюють стимулюючий  (позитивний) вплив на коефіцієнт економічної безпеки. Показники-дестимулятори,  на відміну від попередніх величин,  сприяють зниженню рівня економічної безпеки.  В цьому проявляється їх занижуючий  (дестимулюючий)  вплив на коефіцієнт економічної безпеки.  При швидких темпах зростання ці показники сприяють формуванню низьких коефіцієнтів безпеки. Ознака порогового значення індикатора - момент втрати відповідним економічним процесом функцій, що відводяться йому у відтворювальній системі. Інтегральний індекс економічної безпеки держави визначається ієрархічно: на нижньому рівні – індекси окремих сфер економіки, на верхньому – узагальнений індекс. Так само ієрархічно можуть визначатись індекси окремих сфер, зокрема це стосується фінансової безпеки, складовими якої є бюджетна, валютна, боргова тощо. Крім цього,  показники нац. економічної безпеки можуть бути представлені наступними трьома групами: – показники економічного  розвитку за поточний й середньо-строковий періоди; – довгострокові фактори ризику й граничні значенні економічної дестабілізації; – показники потенціалу компенсації й витрат по запобіганню збитку.

 

36. Характеристика індикаторів і критеріїв оцінки макроекономічної безпеки України.

Оцінка макроекономічної безпеки України є складовою  частиною розрахунку рівня економічної  безпеки України. За методикою розрахунку рівня економічної безпеки України, затвердженою Міністерством економіки  України у 2000р., макроекономічна безпека визначається як - стан економіки, при якому досягається збалансованість макроекономічних відтворювальних пропорцій. Критеріями макроекономічної безпеки виділяють - реальні статистичні показники, за якими здійснюється оцінка стану економіки країни з точки зору забезпечення її сталого розвитку; а індикаторами макроекономічної безпеки визначають - реальні статистичні показники розвитку економіки країни, які найбільш повно характеризують явища і тенденції в економічній сфері;

Для розрахунку макроекономічної безпеки України необхідним є знаходження індикаторів макроекономічної безпеки, чим займаються безпосередньо органи статистики, комітети міністерства економіки, фінансів, Національний інститут стратегічних досліджень, який встановив навіть порогові значення відповідних індикаторів для економіки України. Отже, індикаторами макроекономічної безпеки України є: 1)Рівень "тінізації" економіки, % до ВВП(не більше 30); 2)Відношення обсягу ВВП до середнього значення у країнах ЄС, % (не менше 75); 3)Відношення обсягу ВВП на одну особу до середнього значення у країнах ЄС, % (не менше 50); 4)Відношення обсягу ВВП на одну особу до середньосвітового значення, % (не менше 100); 5)Валове нагромадження основного капіталу, % до ВВП (не менше 25); 6)Зміна запасів матеріальних оборотних коштів, % до ВВП (-1,5 - +1,5); 7)Відношення сальдо платіжного балансу України до ВВП, % (-1 - +1); 8) Відношення темпу росту продуктивності праці до темпу росту заробітної плати, разів(не менше 1); 9)Частка наявних доходів нефінансових корпорацій у валових наявних доходах, % (не менше 14 – 15); 10)Частка сектору загальнодержавного управління в наявних доходах, % (не більше 20); Таким чином, набір індикаторів макроекономічної безпеки являють собою взаємопов’язану систему показників, кожний з яких характеризує певний аспект економічної сфери, а інтегральний індикатор є індикатором ефективності економічної політики України. Значення цього індикатора повинно враховуватися при формуванні стратегії економічного розвитку, засад проведення структурних перетворень у госп.сфері для досягнення ек.зростання України.

37. Загальна характеристика підсистем ек.безпеки України

Економічна безпека  є провідною складовою національної безпеки. Вона відображає причинно-наслідковий  зв'язок між економічною могутністю країни, її воєнно-економічним потенціалом та національною безпекою. Економічна безпека України — це стан рівноваги і соціально-орієнтованого розвитку національної економічної системи, що досягається реалізацією сукупності форм та методів економічної політики. Забезпеченням економічної безпеки національної економіки має перейматися комплексна система, яка має досить велику кількість напрямів. Підсистемами економічної безпеки України є: Макроекономічна безпека — це стан економіки, за якого досягається збалансованість макроекон. відтворювальних пропорцій. Фінансова безпека — це такий стан бюджетної, грош-кредитн., банківської, валютної с-ми та фін. ринків, який характер. збалансованістю, стійкістю до внутр. і зовн. негат. загроз, здатністю забезпеч. ефективне функц. нац. екон. с-ми та екон. зростання. Зовнішньоекономічна безпека — це такий стан відповідності зовн-екон. д-сті нац. екон. інтересам, що забезпечує мінімізацію збитків держави від дії негативних зовн. екон. чинників та створення сприятливих умов розвитку економіки завдяки її активній участі у світовому розподілі праці. Інвестиційна безпека — це такий рівень нац. та іноз. інвестицій (за умови оптимального їх співвідношення), який здатен забезпечити довгострокову позитивну екон. динаміку. Науково-технологічна безпека — це такий стан наук.-технолог. та виробн.. потенціалу нац.. економіки, який дає змогу забезп. належне її функт., достатнє для досягнення та підтримки конкурентоздатності вітчизняної продукції, а також гарантування держ. незалежності за рахунок власних інтелект. і технолог. ресурсів. Енергетична безпека — це такий стан економіки, який забезп. захищеність нац.. інтересів у енергет. сфері від наявних і потенційних загроз внутріш. та зовн. характеру, дає змогу задовольняти реальні потреби в пал-енерг. ресурсах для забезп. життєдіяльності населення та надійного функціон. нац.. економіки в режимах звичайного, надзвич. та воєнного стану. Соціальна безпека — це такий стан розвитку нац.. економіки, за якого держава здатна забезп. якісний рівень життя населення незалежно від впливу внутр.. та зовн. загроз. Демографічна безпека — це такий стан захищеності нац.. економіки, суспільства та ринку праці від демограф. загроз, за якого забезп. розвиток У. з урахуванням сукупності збалансованих демограф. інтересів держави, суспільства й особистості відповідно до конституційних прав громадян У. Продовольча безпека — це такий рівень продовольчого забезп. населення, який гарантує соц-екон. та політ. стабільність в суспільстві, стійкий та якісний розвиток нації, сім'ї, особи, а також сталий екон. розвиток держави. Виробнича безпека — це такий рівень розвитку промисл. комплексу країни, що здатний забезп. зростання економіки та її розширене відтворення.