Шпаргалки "Міжнародна безпека"

18. Переваги та вади режиму колективної безпеки в умовах глобалізації.

Під колективною безпекою розуміється такий порядок міждержавного співробітництва, за якого будь який акт агресії проти будь-кого з учасників подібної системи вважається агресією проти усіх інших її учасників. Колективна безпека спрямована не тільки проти держав, що не беруть участі в ній, але і проти учасників, які порушують свої зобов`язання і здійснюють агресивні акти. Особливості системи колективної безпеки: універсальність, що передбачає вимоги необхідних дій з боку кожного члена системи; автоматизм здійснення санкцій у разі необхідності; відсутність протиріч щодо розуміння

агресії та необхідності реагувати на виклики.

Переваги колективної безпеки: 1. Колективна безпека підвищує вірогідність того, що агресор зіштовхнеться з коаліцією держав, що мають переважаючу силу. Порівняно з цим без колективної безпеки агресори могли б очікувати у найгіршому випадку, приблизно рівне протистояння. 2. Колективна безпека створює організації, що самі по собі сприятимуть створенню сприятливих для збереження миру умов шляхом надання інформації, корисної для скорочення занепокоєності стосовно експансіоністських намірів інших держав, а також появі міжнародних форумів з обміну ідеями та зміцнення спільних цінностей. 3. Колективна безпека сприяє регламентуванню дилеми безпеки. Держави потребують меншого наступального потенціалу в зв’язку з тим, що всі учасники колективної безпеки роблять свій наступальний внесок у перемогу над агресором. Транспарентність, що надається організаціями колективної безпеки, допомагає скорочувати непевність стосовно потенціалу окремих держав, тим самим зменшується невірне тлумачення намірів та відпадає необхідність у попереджувальних заходах з превентивного нарощування сили.

Вади к.б: 1. всі члени колективної безпеки мають розглядати агресію як головну загрозу, порівняно з якою всі інші загрози та цінності відходять на другий план. Але на практиці держави переслідують власні егоїстичні інтереси і не поспішають підпорядковувати їх колективним інтересам.2. у вирішальні моменти історії, перед обличчям реальної загрози всі учасники системи колективної безпеки мають об’єднатися для боротьби з агресором – реалії ж свідчать про їхню схильність підтримати ту чи іншу сторону конфлікту. Саме з цієї причини виникає третя проблема, коли країни дуже рідко доходять згоди щодо визначення справжнього «агресора», що є обов’язковою умовою при здійсненні колективних санкцій. Ні Ліга Націй, ні ООН не спромоглися розробити прийнятне визначення агресії згідно з міжнародним правом. Чи є «агресором» та нація, що зробила перший постріл, чи та, що концентрує війська на кордоні з першою? Чи є упереджувальний удар «агресією»? і т.д. Якщо в межах системи колективної безпеки держави об`єднуються проти потенційного агресора, то концепція безпеки на засадах співробітництва виходить з принципу загальної участі, за якого наявність формальних інституцій є необов`язковою, а

підтримка неформального  діалогу - більш доречною та ефективною.

19,20.Механізм гарантування нац.безпеки поза блок. країн.

Позаблоковість - це особливий міжнародно-правовий статус, що не потребує міжнародно-правового закріплення і може бути змінений в односторонньому порядку. Він передбачає неучасть у військових союзах, але не зобов’язує дотримуватися норм гуманітарного права під час конфліктів третіх країн. Позаблоковий статус не накладає обмежень на відрядження військових контингентів у склад миротворчих сил міжнародних організацій; не забороняє укладати оборонні угоди і союзи з окремими державами; не розповсюджується на економічну сферу.

Термін "національна безпека" вперше був вжитий в посланні американського президента Т. Рузвельта конгресу США в 1904 р. У цьому посланні йшлося про приєднання до США зони Панамського каналу, причому ця акція обґрунтовувалася інтересами "національної безпеки" США. Принциповою відмінністю концепції національної безпеки від державної безпеки є зміна системи пріоритетів на протилежну: головне - особистість, потім суспільство, потім - держава. Термін "суспільство" в даному контексті принципово включає в себе термін "громадянське суспільство" і термін "нація". Основні принципи забезпечення національної безпеки: законність, дотримання безпеки інтересів особи і держави; їх взаємна відповідальність за забезпечення безпеки; взаємозв'язки національної і міжнародної безпеки. Реалізація основних принципів забезпечення національної безпеки можлива за рахунок створення системи безпеки, основними функціями якої виступають виявлення і прогнозування внутрішніх і зовнішніх загроз життєво важливим інтересам об'єктів безпеки, здійснення комплексу оперативних і довготривалих заходів по їх попередженню і нейтралізації; створення і підтримання в готовності сил і засобів забезпечення безпеки; управління силами і засобами забезпечення безпеки у повсякденних умовах і при надзвичайних ситуаціях. Основні елементи міжнародної і національної безпеки: політична, економічна, воєнна, технологічна, екологічна, гуманітарна та інші сфери діяльності. 

Сучасне тлумачення позаблоковості зводиться до того, що участь в безпекових інституціях не суперечить позаблоковому статусу, доки не тягне за собою участі у колективних діях (колективної оборони). Тому приєднання до НАТО чи ЗЄС унеможливлює дотримання позаблоковості. Проте, співпраця позаблокової країни з ними поза межами зобов’язань про колективну оборону цілком можлива. Так, всі європейські нейтральні країни є учасницями Програми НАТО “Партнерство заради миру”, яка передбачає участь виключно у гуманітарних акціях, заходах з підтримки миру, надання допомоги у випадках катастроф, санітарні навчання.Участь позаблокових держав в ОБСЄ не накладає жодних обмежуючих застосування нейтралітету зобов’язань, оскільки Організація - це не військово-політичний блок, її структура і механізм функціонування не передбачають колективної оборони, рішення мають політичний характер і ухвалюються принципом консенсусу. Крім того, жодні примусові дії під егідою ОБСЄ неможливі без попередньої санкції Ради Безпеки ООН. На відміну від НАТО Європейський союз не належить до військово-політичних інституцій, його безпекова складова тільки розвивається. ЄС є економічним угрупуванням, тому членство в ньому є сумісним з позаблоковим статусом. На сьогодні консолідовані договори ЄС не містять жодних положень щодо взаємодопомоги у разі війни.

21. Вплив глобалізації на систему міжнародної безпеки.

Факти,що засвідчують існування  впливу глобалізації на МБ:

1. США - єдина у світі військова наддержава, геополітичним амбіціям якої складно протистояти. 2. Після закінчення “холодної війни” великі держави (окрім США), вирішуючи проблеми безпеки, перш за все, керуються регіональними інтересами. 3. Внаслідок глобалізації зросла конкуренція між великими державами і регіонами світу. 4. Збільшення кількості конфліктів і локальних війн, що є наслідком зникнення стримуючих механізмів після розпаду біполярної системи світу та міжнародним «співробітництвом». За холодної війни більшість локальних конфліктів не вирішувались, накопичуючи від’ємний потенціал, а коли зник нагляд з боку США та СРСР,конфлікти загрозливим чином оновилися. 5. Загроза національній безпеці перестає бути виключно військовою, а набуває різного характеру. Необхідним є створення глобального механізму координації і співробітництва між країнами. На перший план виходять глобальні проблеми (збройні конфлікти, масова бідність, деградація навколишнього середовища, потоки біженців, наркотики, злочинність тощо), вирішення яких потребує колективних зусиль. 6. В багатьох регіонах відбувається зсув у напряму спільної оборони або багато-сторонніх заходів безпеки. Сьогодні військова глобалізація, загрози та виклики глобального характеру спонукають до переосмислення ідеї національної безпеки та її практичної реалізації. Доктрина національної безпеки лишається одним з найважливіших принципів сучасної державності. 7. За рахунок глобалізації були створені такі міжнародні організації основним завданням яких стало збереження міжнародної безпеки(ООН, Рада безпеки ООН, ОБСЄ, НАТО, ОДКБ (в СНД), ШОС, Регіональний форум (в АСЕАН), Рух держав, що не приєдналися; Ліга арабських держав, Організація африканської єдності та інші регіональні організації.)

22. Сутність поняття «міжн.конфлікт», його класифікація.

Міжнародний конфлікт - безпосереднє чи опосередковане зіткнення інтересів двох чи більше сторін (держав, груп держав, народів, політичних течій) на основі наявних між ними протиріч об’єктивного чи суб’єктивного характеру. За своїм походженням протиріччя та породжені ними проблеми у відносинах між державами є: територіальними, національними, релігійними,  економічними, військово-стратегічними, науково-технічними тощо. Головна і остаточна (кінцева) форма протиріч - політична, оскільки протиріччя усвідомлюються і вирішуються державами з притаманною їм внутрішньою, зовнішньою і військовою політикою через механізм формування і здійснення цієї політики. Міжнародні конфлікти за силами учасників поділяються на: ♦ Симетричні - характеризується приблизно рівними силами втягнутих у конфлікт сторін. ♦ Асиметричні - конфлікти з різкою відмінністю потенціалів конфліктуючих сторін. Класифікація конфліктів за А.Раппопорт (форма протікання міжнародного конфлікту): у формі «бойових дій», у формі «гри», у формі «дебатів».

23. Фази розвитку міжнародного конфлікту.

Фази розвитку міжнародного конфлікту - довільні, абстрактні відрізки часу, в яких розвивається даний конфлікт, вони реальні, визначаються історичними і соціальними причинами. Ці причини знаходять прояв у конкретних ознаках, що належать до змін внутрішніх характеристик держав-учасниць конфлікту, загальним політичним і конкретним інтересам, цілям, засобам, зовнішнім союзам і зобов’язанням учасників конфлікту, втягуванню нових учасників із притаманними їм і застосовними у даному конфлікті засобами боротьби, союзам і зобов’язанням, міжнародним умовам, в яких конфлікт розвивається.

Фази: 1 - Оформлені на основі об’єктивних і суб’єктивних протиріч, економічних і політичних інтересів сторін , що стикаються на міжнародній арені, принципово політичне відношення і відповідні йму економічні, ідеологічні, військово – стратегічні, дипломатичні відносин з приводу даних протиріч, виражені в тій чи іншій мірі гострій конфліктній формі. 2 - Суб’єктивне визначення конфліктуючими сторонам своїх інтересів, цілей і форм боротьби для вирішення об’єктивних протиріч з урахуванням свого потенціалу і можливостей застосування мирних і не мирних засобів, використання зовнішніх союзів і забовязань; оцінка загальної внутрішньої і міжнародної ситуації. 3 - Використання сторонами широкого діапазону економічних, політичних, ідеологічних, психологічних, моральних, правових, дипломатичних і військових (але не у формі прямої збройної війни) засобів, втягнений у конфлікт в різній мірі інших держав - індивідуально, через блоки і договори, через ООН - з подальшим ускладненням системи політичних відносин і дій всіх прямих і опосередкованих учасників даного конфлікту. 4 - Нарощення боротьби до найбільш гострого політичного рівня – міжнародної політичної кризи, яка може охопити відносити безпосередніх учасників, держав регіону, інших регіонів, найбільших держав, ООН , а інколи весь світ, перерости у світову кризу, що вже несе загрозу до збройної боротьби. 5 - Міжнародний збройний конфлікт, що починається з обмеженого конфлікту і може розвиватися до більш високого рівня збройної боротьби із застосуванням сучасної зброї, втягненням союзників і найбільших світових держав, розширенням території.

24. Роль НАТО у формуванні сучасної системи МБ

В 1948 р. відбувся комуністичний  путч в Чехословаччині. Пряма загроза  нависла над суверенітетом Греції, Норвегії, Туреччини, в квітні 1948 року розпочалася блокада Берліну. Підписання в березні 1948 року Брюссельського договору стало першим кроком у повоєнній відбудові західноєвропейської безпеки. Це був також перший крок у процесі, що призвів до підписання в 1949 році Північноатлантичного договору та створення НАТО. Кульмінацією переговорів стало підписання Вашингтонського договору у квітні 1949 року, що започаткував спільну систему безпеки на основі партнерства 12 країн. Згідно з договором було створено Альянс з метою колективної оборони (регламентовано статтею 51 Статуту ООН, яка підтверджує невід’ємне право незалежних держав на індивідуальну або колективну оборону).

Концептуальні засади Альянсу. Стратегічна концепція  НАТО. Для досягнення своєї головної мети Альянс тривалий час виконував триєдину задачу в галузі безпеки. 1.Створення необхідного підґрунтя для стабільної безпеки в Європі на основі зміцнення демократичних інститутів і прагнення до розв’язання суперечок мирним шляхом, а також таких умов, за яких жодна країна не могла б вдатись до залякування або тиску, спрямованих проти будь-якої іншої держави шляхом загрози застосування або прямого застосування сили. 2.Відповідно до статті 4 Вашингтонського договору Альянс є трансатлантичним форумом для проведення спільних консультацій з будь-яких питань, що впливають на життєво важливі інтереси його членів, зокрема з приводу нових подій, які можуть становити загрозу їх безпеці. Він також сприяє координації їх зусиль у галузях, що становлять спільний інтерес для всіх членів Альянсу. 3. Стримування і оборона: Альянс забезпечує стримування та захист від будь-якої форми агресії, спрямованої проти будь-якої держави - члена НАТО відповідно до статей 5 і 6 Вашингтонського договору.

Основну мету НАТО досягає  шляхом забезпечення розвитку демократичних  інститутів і мирного врегулювання спорів; стримує й захищає від загрози агресії будь-яку державу-учасника; зберігає стабільність в Європі.

Значного імпульсу щодо діяльності Альянсу в нових умовах надав Празький саміт НАТО 2002 року. Результатами його роботи стало прийняття  воєнної концепції щодо протидії міжнародному тероризму, рішення щодо створення Сил реагування НАТО, був розроблений комплекс заходів з підвищення військових спроможностей країн-членів, забезпечення співробітництва спеціальних служб, захисту від зброї масового знищення, а також ліквідації наслідків катастроф техногенного і природного характеру. Основна роль НАТО – гарантувати безпеку й територіальну цілісність держав-учасників, яка залишається незмінною. У випадку виникнення кризових ситуацій, збройні сили НАТО можуть підкріплювати політичні дії в рамках широкого підходу до безпеки. Необхідно визначити два невід'ємних принципи, що, незважаючи на зміни, залишаються недоторканними - це зобов'язання щодо колективної оборони, яка є ключовою функцією, визначальною   для   Альянсу, а   також   збереження   трансатлантичного   зв'язку   як гарантії його ефективності та надійності. НАТО раз на 10 років змінює концепцію і розробляє нову стратегію. Причин потреби розробки нової Стратегічної Концепції є багато. Розробка нової стратегічної концепції альянсу була запущена в квітні 2009 року на саміті НАТО в Страсбурзі та Келі. розглядається ряд принципово нових загроз, включаючи можливі кризи, пов'язані з глобальним потеплінням, поставками енергоресурсів, кібератаками, морським піратством. Можна стверджувати, що головна увага під час розробки нової Стратегічної Концепції має зосередитись на наступних основних і під час спірних питаннях: загальна безпека в протистоянні сучасним загрозам, співробітництво з міжнародними міжждержаними та неурядовими організаціями,взаємодія НАТО з Європейським Союзом, забезпечення стабільного безпекового оточення, глобальне партнерство, підвищення ефективності, розширення НАТО. З питання загальної безпеки в протистоянні сучасним загрозам НАТО потребує більш глибокого погляду на колективну оборону і солідарність в новій безпековій обстановці. Незмінним залишиться положення про колективну оборону і колективні дії у випадку агресії або загрози агресії одній із країн-членів. В той же час, нова Концепція повинна передбачити виклики, з якими стикаються країни-члени (тероризм, кібер-атаки, глобальне потепління, енергетична залежність) і додаткові можливості, які необхідно розвивати, щоб захистити населення країн-членів від нових загроз в майбутньому.В майбутньому НАТО повинно впливати на створення стабільного безпекового оточення. В цьому ракурсі зростатиме     потреба      у     розширенні     можливостей     Альянсу     для      виконання     завдань     з врегулювання криз і підтримки миру та стабільності.