Ринок праці України: сучасний стан та тенденції розвитку

  Державна політика України у сфері зайнятості не відповідає умовам нестабільної економічної ситуації. Різке скорочення обсягів виробництва, зменшення кількості робочих місць, зростання рівня цін призводять до збільшення чисельності безробітних, зменшення реальних доходів громадян, зубожіння населення. У кризових умовах необхідно звернути увагу на оптимізацію зайнятості, розвиток малого та середнього бізнесу, забезпечення рівних можливостей на ринку праці. Держава повинна активно реалізовувати програми політики покращення зайнятості.( Н.М. Глевацька, В.А. Михайлович «Зайнятість населення України в умовах нестабільної економічної ситуації: основні проблеми і напрями їх вирішення » Наукові праці КНТУ. Економічні науки, 2010, вип. 17)

Значним інтересом в контексті загальної  історії права є порядок і  умови визнання громадян безробітними. Юридичним фактом визнання громадянина  безробітним є звернення незайнятого  громадянина в службу зайнятості з усіма належно оформленими  документами. Порядок реєстрації визначається постановою Кабінету Міністрів України  “Про порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які  шукають роботу, і безробітних, виплати  допомоги по безробіттю, а також  умови надання матеріальної допомоги в період професійної підготовки в тому числі перепідготовки”  від 27.04.1998 р., № 578 [Постанова Кабінету Міністрів України “Про порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних, виплати допомоги по безробіттю а також умови подання матеріальної допомоги в період професійної підготовки в тому перепідготовки” від 27.04.1998 р., № 578 (зі змінами і доповненнями) // Урядовій кур’єр. -07.05.1998.]. Одним із необхідних документів є довідка про середній заробіток за останні два місяці з останнього місця роботи. У зв’язку з цим вважаємо, що необхідно затвердити єдину форму довідки про середній заробіток для визначення розміру допомоги по безробіттю і стипендії на період професійної підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації для всіх служб зайнятості України, яка обов’язково повинна містити реквізити підприємств, установ, організацій незалежно від форм.

  Однією з актуальних в Україні є проблема нелегальної зайнятості населення, держава зазнає значних збитків у зв’язку з великими масштабами таких правопорушень. Було би справедливим знімати з обліку і стягувати отриману допомогу по безробіттю в повному обсязі з дати визнання громадян безробітними, або вважати, що втратили право на пере бування на обліку в службі зайнятості в термін 3 роки особи, які надали до служби зайнятості неправдиві відомості про стаж роботи і заробіток, а також перебували на обліку в службі зайнятості в період своєї роботи.

З метою  збереження соціальної стабільності в  умовах безробіття необхідно розширити  альтернативні форми зайнятості – неповний робочий день або тиждень, надомна праця і т.д. [c.17 . Дегтярь  Л. Новые подходы к политике занятости // Проблемы теории и практики управления. -1994. -№ 3. -С.17.]. Це, безумовно, допомогло  би розв’язати проблему працевлаштування для осіб перед пенсійного віку і  пенсіонерів, які вимушені працювати  з матеріальних причин

[c.26 Ананьев  А. Новые процессы в занятости  населения // Экономист. -1995. -№ 1.].

Підтримка зайнятості населення є найважливішим  завданням соціально-економічної  політики держави. Тому доповнення до Закону України “Про зайнятість”  або поява нового закону, є вирішальним  завданням такої важливої соціальної проблеми суспільства,як зайнятість і  безробіття, - це не примха, а продиктована часом крайня необхідність. Вусі часи безробіття було пов’язане з економічними і соціальними катаклізмами, нестабільністю політичних режимів, аполітичністю, деградацією  особи та іншими негативами. Зростання  числа безробітних стає передумовою  революцій і контрреволюцій, чого завжди повинен побоюватися уряд.

В умовах нестабільності в Україні вкрай  необхідно переглянути політику зайнятості, взявши за основу законодавство  і правозастосовчу практику Західних країн.

В умовах такого масштабного безробіття виникає  необхідність як розроблення державних  програм щодо захисту працездатного  населення, так і пошук самими працівниками та працедавцями шляхів зниження рівня безробіття. Так Верховною  Радою України був прийнятий  Закон "Про внесення змін в деякі  закони України відносно зменшення  впливу світової економічної кризи  на сферу зайнятості населення"[Про зайнятість населення [Електронний ресурс] : Закон України // http://zakon.rada.gov.ua/cgibin/laws/main]. Відповідно до цього закону в умовах виникнення страхового ризику Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття може здійснювати заходи, направлені на попередження настання страхових випадків, у межах засобів, передбачених бюджетом Фонду. До цих заходів належать:

– фінансування витрат роботодавця на оплату праці  працівників, які з метою запобігання  вивільненню тимчасово переводяться за їх згодою на іншу роботу (до 6 місяців  протягом року);

– фінансування витрат працедавця на професійну перепідготовку чи підвищення кваліфікації працівників, відносно яких є загроза вивільнення  через реорганізацію чи перепрофілювання підприємства, тимчасову зупинку  виробництва, за умови збереження за працівниками робочого місця;

– інші профілактичні  заходи, визначені правлінням Фонду.

Порядок здійснення профілактичних заходів, направлених  на попередження настання страхових  випадків, затверджується правлінням Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування, при узгодженні з центральним органом виконавчої влади в сфері праці та соціальної політики. Стосовно осіб, які отримують  допомогу з часткового безробіття, профілактичні заходи не використовуються.

На основі проведеного дослідження ми зробити  такі висновки:

– зайнятість населення є найважливішою характеристикою  ринку праці;

– питання  ефективної зайнятості населення є  особливо актуальним в умовах нестабільної економіки;

– до основних причини безробіття в Україні  можна віднести: міграцію робочої  сили, спад економіки і відповідне скорочення сукупного попиту на робочу силу;

– важкі  умови праці; нерегулярну чи взагалі  відсутню виплату заробітної плати.

Необхідним  є: якісно змінити діючий соціально-економічний  курс, переглянути пріоритети соціально-економічної  політики, щоб основою зробити  людину з її інтересами. Тільки така політика може стати основою для  консолідації суспільства, для виходу з кризової ситуації з якомога  меншими втратами. Вирішення короткотривалих  проблем повинно враховувати  можливості досягнення стратегічних цілей.( http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2007-1/07dmopir.pdf)

В умовах кризи та посткризової ситуації головна  ціль державної політики повинна  полягати в забезпеченні гарантованого  прожиткового мінімуму.

Основні напрями політики боротьби з безробіттям:

• оптимізація зайнятості,
• розвиток підприємництва,
• сприяння посиленню здатності працівників до адаптації,
• забезпечення рівних можливостей на ринку праці.

Держава повинна активно висувати та реалізовувати  програми політики покращення зайнятості. Зокрема, здійснювати якісну професійну підготовку, надавати дотації підприємцям, які беруть на себе зобов'язання підтримувати обумовлений рівень зайнятості, надавати консультаційну допомогу безробітним, створити сприятливі умови для бажаючих.

  Стратегією економічного і соціального розвитку України на 2004—2015 рр. «Шляхом європейської інтеграції», що підготовлена відповідно до розпоряджень Президента України №372/2001- рп від 21.12.2001 р. та №385/2002-рп від 8.11.2002 р. такими базовими інституціями, як Національний інститут стратегічних досліджень, Інститут економічного прогнозування НАН України та Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України [Стратегія економічного і соціального розвитку України (2004— 2015 роки) «Шляхом Європейської інтеграції» / Авт. кол.: А. С. Гальчинський, В. М. Геєць та ін.; Нац. ін-т стратег. дослідж., Ін-т екон. прогнозування НАН України, М-во економіки та з питань європ. Інтегр. України. — К.: ІВЦ Держкомстату України, 2004. — 416 с.], визначаються цілі та механізми реалізації політики зайнятості.

На етапі  економічного зростання набуває  особливої значущості здійснення регулюючих заходів, спрямованих на ліквідацію прихованого безробіття, проведення політики забезпечення повної продуктивної зайнятості. Зусилля органів державної влади і, насамперед Уряду, мають концентруватися на запровадженні дієвих стимулів створення нових робочих місць, забезпеченні гарантій зайнятості у процесі приватизації та реструктуризації підприємств, на підтримці підприємництва і самозайнятості населення, розширенні практики громадських робіт, підвищенні гнучкості ринку прані.

У сфері продуктивної зайнятості завдання полягає у прискоренні адаптації населення до ринкових вимог із врахуванням європейських та євразійських інтеграційних процесів розвитку інфраструктури ринку праці, підготовки кадрів. На перший план висуваються завдання удосконалення структури зайнятості та оптимізації структури робочих місць, удосконалення цільових програм з точки зору їх впливу на умови зайнятості у галузях і регіонах.

Мета державної  політики щодо неформального сектору  та натурального господарства полягає  у поступовому переведенні зайнятого  там населення до більш високого рівня організації шляхом сприяння повній, продуктивній, вільно обраній  зайнятості й покращання соціального захисту вразливих верств населення.

Мікробізнес є дуже нестійким та уразливим  видом підприємництва, тому потребує додаткових заходів сприяння на місцевому рівні.

Особливої уваги  потребує вирішення проблем зайнятості сільського населення.  Державна політика зайнятості в сільській місцевості передбачає такі основні напрями: стимулювання розвитку фермерських господарств та інших підприємств, які займатимуться сільським господарством на професійній основі та з використанням сучасних індустріальних технологій;

• диверсифікація зайнятості сільського населення, розвиток переробної промисловості та інших галузей агропромислового комплексу, соціальної сфери;
• законодавче врегулювання статусу і діяльності особистих селянських господарств, в основу визначення яких має закладатися не лише розмір, а й переважний напрям використання землі; права членів домогосподарств на державний соціальний захист і допомогу, у т. ч. допомогу по безробіттю, мають визначатися з урахуванням демографічного складу сім’ї (чисельність працездатних осіб, дітей, людей похилого віку) та об’єктивних можливостей здачі земельної ділянки в оренду (наявність підприємств, готових взяти землю в оренду, розмір орендної плати).

Пріоритетами  державної політики зайнятості на період до 2015 року є сприяння: зайнятості населення  шляхом збереження ефективних та створення  нових робочих місць на підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності; самостійній зайнятості населення, розвитку підприємництва; підготовці робочої сили, професійний склад і кваліфікаційний рівень якої відповідає потребам економіки та ринку праці; підвищенню якості робочої сили, розвитку системи професійного навчання кадрів протягом періоду трудової діяльності з урахуванням потреб ринку праці; посиленню мотивації до легальної продуктивної зайнятості; зайнятості громадян, що потребують соціального захисту і не спроможні на рівних умовах конкурувати на ринку праці; професійній підготовці та зайнятості осіб з обмеженими фізичними і розумовими можливостями; поверненню зареєстрованих безробітних до продуктивної зайнятості; детінізації відносин у сфері зайнятості населення; легалізації зовнішньої трудової міграції громадян України та посиленню їх соціального захисту.

Розв’язання зазначених проблем здійснюється шляхом підтримки регіонів з критичною ситуацією на ринку праці, сприяння зайнятості населення у містах з монофункціональною структурою виробництва, шахтарських регіонах, у селах в умовах реорганізації агропромислового комплексу, а також військовослужбовців, що вивільняються у процесі реформування Збройних Сил.

Обов’язковою  умовою реалізації завдань державної  політики зайнятості є забезпечення взаємозв’язку політики зайнятості та державної економічної політики, поліпшення взаємодії сторін соціального  діалогу та посилення відповідальності органів виконавчої влади за проведення державної політики зайнятості.

Державна  політика у сфері формування професійно-освітнього потенціалу населення спрямовується на створення сприятливих правових, економічних, соціальних та організаційних засад для отримання молоддю професійних знань відповідно до потреб і можливостей особистості у здобутті освіти та ситуації на ринку праці і сприяння професійному розвиткові зайнятого населення.

Державною політикою  у сфері формування професійно-освітнього потенціалу населення є:

1. переорієнтація ринку освітніх послуг на потреби роботодавців, зокрема: обґрунтування державного замовлення на підготовку кадрів, запровадження системи тендерів на його розміщення; надання державної підтримки у підготовці спеціалістів за професіями, щодо яких утворився дефіцит на ринку праці; надання кредитів для здобуття вищої та професійно-технічної освіти із застосуванням механізму їх здешевлення; удосконалення порядку ліцензування освітніх послуг з метою оперативного реагування навчальних закладів і підприємств на потреби ринку праці; розроблення і впровадження ефективного механізму взаємодії навчальних закладів та роботодавців;
2. підвищення якості робочої сили, зокрема: здійснення неперервного навчання працівників протягом періоду трудової діяльності; здійснення державних інвестицій у розвиток освіти та підготовку кадрів різного освітньо-кваліфікаційного рівня; здійснення професійного навчання працівників, зайнятих у галузях економіки, відповідно до потреб виробництва за рахунок коштів роботодавців; здійснення професійного навчання зареєстрованих безробітних з метою забезпечення подальшої їх зайнятості; сприяння самоосвіті і професійному навчанню осіб за власні кошти для забезпечення розвитку особистості та просування по роботі (службі); запровадження незалежної кваліфікаційної атестації;
3. інтеграція професійної освіти в європейський простір, зокрема: реалізація в Україні положень Болонської декларації; перегляд переліку напрямів та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах; розроблення переліку кваліфікацій за відповідним освітньо-кваліфікаційним рівнем; удосконалення державних стандартів освіти; оптимізація мережі вищих навчальних закладів та системи їх підпорядкування; удосконалення Класифікатора професій ДК 003:2005,кваліфікаційних характеристик професій працівників.(http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Evu/2011_17_1/Shimchenko.pdf).