Ринок праці України: сучасний стан та тенденції розвитку

По-друге, окрім загальних відмінностей простежуються  і певні розбіжності конкретних особливостей праці чоловіків і  жінок. Насамперед це стосується доходу, адже чоловіки мають суттєво вищий  дохід. Це означає,

що чоловіки володіють більшими ресурсами, які  можуть бути конвертовані у більш  вигідні позиції в суспільстві. (Марценюк Т. Ґендерна дискримінація на ринку праці в Україні: соціологічний аналіз / Тамара Марценюк // Праця і закон. – 2008. – № 02 (98). – С. 16-19.)

Серед інших  важливих умов праці відмітимо, що чоловіки, здебільшого, працюють більше, ніж жінки. Важко однозначно пояснювати, чому так відбувається. Можливо, жінки  змушені багато що робити по домогосподарству. Або чоловіки працюють на таких роботах, які вимагаються більшої кількості  годин. Однак,  жінки на рівні з  чоловіками мають можливість проявляти  самостійність у прийнятті рішень на робочому місці.

Ґендерні стереотипи, що існують  у суспільстві, дуже часто стають на заваді і чоловікам, і жінкам у  їхній професійній діяльності та в особистому житті. Вони суттєво  впливають на прагнення та самооцінку жінок і чоловіків, зумовлюють упереджену оцінку їхніх дій та здібностей.

Одним із основних засобів подолання  ґендерних стереотипів суспільства  повинна стати ґендерна освіта, яка  сприятиме формуванню знань і  розуміння ґендерних проблем  сучасного суспільства та визначення основних напрямків утвердження  справжнього партнерства між  жінками і чоловіками. Запровадження  у вищих навчальних закладах спецкурсів з ґендерної проблематики сприятиме  перебудові свідомості молоді у напрямі  засвоєння егалітарних принципів  взаємовідносин статей, звільненню світогляду від патріархальних уявлень щодо ролі та місця жінок і чоловіків  в суспільстві, а це, в свою чергу, вплине на можливість ефективнішого  використання трудового потенціалу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 3. Тенденції та перспективи  ринку праці України.

3.1. Проблеми ринку трудових ресурсів України.

На початок  ХХІ століття провідні капіталістичні країни запропонували нові проекти  соціально-економічного розвитку, пов’язані  з скороченням безробіття, звуженням  прірви між багатими і бідними, зростаючим соціальним захистом, стабільною зайнятістю та економічним зростанням. В Європі місце Лісабонської стратегії-2000 у  березні 2010 року посіла стратегічна  програма «Європа-2020». Після виходу із сучасної фінансово-економічної  кризи передбачається підвищення зайнятості населення Європи віком від 20 до 64 років лише від 69% до 75% до 2020 року і  зниження числа європейців, які живуть за межею бідності, із 80 млн. до 60 млн. осіб [с. 29 Арсеєнко А. Демістифікація «нової економіки» і проблема безробіття у США Євросоюзі за умов глобальної кризи / Анатолій Арсеєнко // Соціологія: теорія, методи, маркетинг, 2010. – № 2. – С. 28-48. ]. Європа та інші високо розвинуті країни пішли шляхом перегляду власних моделей розвитку, здійснюючи пошук нових формул вирішення соціально-економічних проблем, так як і в США (за різними методологіями обрахунку від 10%, офіційного безробіття, до 17-22 %, за методологіями сучасних науковців та наукової методології 1980 р.), і в Європі (до середини серпня 2009 року безробіття становило 9,1%, тобто 21,9 млн. чоловік) рівень безробіття помітно збільшився [с. 40, 44 Арсеєнко А. Демістифікація «нової економіки» і проблема безробіття у США Євросоюзі за умов глобальної кризи / Анатолій Арсеєнко // Соціологія: теорія, методи, маркетинг, 2010. – № 2. – С. 28-48.].

Процес  зростання безробіття завжди супроводжується  зростанням протестних настроїв, пошуком  країнами «золотого мільярда» шляхів вирішення власних проблем за рахунок тих народів світу, що приречені на обслуговування інтересів сильних світу цього, зокрема й за рахунок українського народу, який володіє одним із найбільш дорогоцінних ресурсів виживання – родючими ґрунтами. Оскільки основним уроком історії ХХ століття стало – вирішення кризових проблем за рахунок втягування народів світу в нову світову війну, то гарантії віднайдення іншого шляху виходу з кризи такого масштабу, як сучасна фінансово-економічна криза та ще й з врахуванням такого глобального дефіциту ресурсів, немає. Тому, вважаючи, що народам світу може загрожувати великомасштабна війна, необхідним постає: якнайшвидше віднайти і запропонувати нові моделі економічного розвитку, які б сприяли недопущенню військових конфліктів, новій інтенсивній зайнятості, а для цього особливу увагу необхідно звернути на процес функціонування як світового, так і регіональних та національних ринків праці.

 Економічне зростання, над забезпеченням якого працює український уряд, створює передумови для збільшення зайнятості, доходів населення, підвищення продуктивності його праці. Вихід з фінансово-економічної кризи, що в певній мірі характеризує сучасну українську економіку, відбувається повільно та нерівномірно для окремих виробничих галузей і підприємств, що неминуче призводить до диспропорції національного ринку праці, до різновекторності розвитку окремих його сегментів. Крім того, невдала сучасна політика української влади по формуванню та функціонуванню ринку праці, призвела до втрати робочих місць, до низьких вимог щодо якості робочої сили, до зростання кількості робочих місць з небезпечними умовами праці. Існуюча робоча сила не відповідає сучасним вимогам роботодавців ні по професійно-освітній, ні по трудовій, дисциплінарній чи мобільній підготовці. Наслідком незбалансованості пропонованої робочої сили із попитом на неї стає безробіття.

На ситуацію на ринку праці впливає: загальна соціально-економічна ситуація в країні і регіоні, якісний показник людського  капіталу, становище у сфері надання  соціальних послуг, національно-культурні  особливості, соціопсихологічні чинники  та ін. В докризовий період (2004-2008 рр.) 22,3 млн. осіб у віці від 15 до 70 років  становили основну робочу силу країни, з них 20,5 млн. – особи працездатного віку. До листопада 2008 р. також спостерігалося: скорочення безробіття, зростання чисельності працюючих в приватному секторі економіки, зберігалися негативні тенденції щодо чисельності працюючих на державних підприємствах з одночасним зниженням середньорічних темпів їх вивільнення [ с. 192, Україна в 2005-2009 рр.: стратегічні оцінки суспільно-політичного та соціально-економічного розвитку: Монографія / За заг. ред. Ю.Г. Рубана. – К. : НІСД, 2009. – 655 с.].

В 2009-2010 р.р. ситуація змінилася: відбулося  значне скорочення «офісних працівників», лише банківських службовців скоротили 70-80 %; у будівельній сфері звільнили  близько 170000 осіб; своєрідна проблема виникла в медичній сфері в  зв’язку з так званою епідемією  «свинячого грипу», коли попит на дану професію в 2009 році зріс, а в 2010 році, при спробі провести певні реформи  в медицині, запит на медичних працівників  різко зменшився в містах, в  селах – при величезній потребі  в таких спеціалістах, при обіцянці молодим спеціалістам п’яти тисяч  гривен виплати по першому місцю  роботи, медичних працівників все  рівно не вистачає. Потреба у програмістах більше стосується іноземних компаній, де працює велика кількість українських  спеціалістів; середня зарплата в  них у 2009 р. склала 8,5 тис. грн., тому освітні  заклади повинні максимум уваги  приділити підготовці спеціалістів-програмістів [. Державна служба зайнятості України. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http www dcz qov ua control uk publish article artid 178294&cat_id=4713800].

Сфері працевлаштування не рекомендується спрямовувати погляди  безробітних, що перекваліфіковуються, на юридичні, бухгалтерські, фінансові, туристичні галузі, так як спеціалістів даних галузей є понад необхідність. Потреба в рекламістах, РК-технологах та працівниках ЗМІ знову стане  на порядок денний напередодні виборчої компанії 2012 року. Сьогодні потреба  є в рекламістах для бізнесу, в маркетологах, торгових представниках, інженерах-технологах, ветеринарах, викладачах, програмістах-тренерах, працівниках  ресторанного бізнесу і сфери  харчування, працівниках сфери послуг, фахівцях в галузі страхування [. Державна служба зайнятості України. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http www dcz qov ua control uk publish article artid 178294&cat_id=4713800].

Причинами сучасного становища ринку праці  є не лише світова фінансова криза, а й не вирішені внутрішньо-державні проблеми:

1.Недостовірність  та приховування інформації про  істинний стан ринку праці,  про його перспективні можливості  і про можливо-використовувані  механізми реформування ринку  праці в перспективі..

2.Відсутність  відповідного рівня зайнятості  виробничій динаміці. В докризовий  період до зайнятого населення,  за новою методологією Держкомстату, з 2005 р. стали відносити службовців  Збройних сил України, самозайнятих.

3.Низька  продуктивність праці, що призводить  до низького рівня оплати праці.  В Україні продуктивність української  робочої сили на 40% нижча ніж  у країнах Центральної та Східної  Європи. Нинішні проблеми заробітної  плати постійно перебувають у  полі зору уряду. Намагаючись  вирішити дану проблему, особливо  щодо малозабезпечених верст  населення, уряд підвищує мінімальну  заробітну плату, збільшує тарифні  ставки та посадові оклади  низькооплачуваним категоріям персоналу.  Автоматично підвищення зарплат  відбувається в інших працівників,  що призводить до ряду негативних  наслідків: в бюджетній сфері  – зменшуються премії, знімаються  доплати, працівників відправляють  у неоплачувані відпустки, переводять  на скорочений робочий тиждень,  проводять скорочення; приватний  сектор – зменшуючи прибутки  менше відраховують до бюджету,  затримують виплату зарплат. Зростають  ціни та інфляція Також серед  ряду причин зниження реальної  зарплати в українському суспільстві  те, що кожний 13-й працюючий в  Україні досяг пенсійного віку, їх продуктивність праці є  низькою. 

4.Ще  однією проблемою України є  нерівномірний розподіл трудових  ресурсів по території держави  – основна концентрація характерна  для східних регіонів (понад третина  від працюючого населення країни); найбільший міграційний приріст характерний для м. Києва; найбільший відплив робочої сили відбувається із Чернівецької, Івано-Франківської, Черкаської та Київської областей; надлишок робочої сили характерний для Дніпропетровської, Донецької та Харківської областей; тривале безробіття охопило Житомирську, Івано-Франківську, Рівненську, Тернопільську області [4. Державний комітет статистики України. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ukrstat.gov.ua/control/ukв/localhles/display/operativ/operativ 2010].

5.Українські  вчені визначають найважливішою  проблемою ринку праці – деформацію  в галузевій структурі та професійно-кваліфікаційному  складі. Причиною низького рівня  кваліфікації можна назвати матеріальну  мотивацію, обмежену можливість  трудовлаштування, відсутність гарантії  стабільності виробничої діяльності  за фахом, невідповідність структури  професійної освіти перспективним  потребам ринку праці за кваліфікаційним  рівнем та професійною структурою. Відповідно виникає кадровий  дефіцит для тих виробництв, які  дозволили собі застосування  техніко-технологічних новацій.  На ІІ Міжнародній конференції  «Корпоративна соціальна відповідальність: Цивілізована економіка, цивілізоване  суспільство»; Київ, 18 квітня 2008 р. відзначалося, що у 2008 р. кадровий дефіцит  є одною з основних перешкод  для розвитку економіки [5. Персонал дорогой и сердитый: Мат. ІІ Міжнар. конф. «Корпоративна соціальна відповідальність: Цивілізована економіка, цивілізоване суспільство»; Київ, 18 квітня 2008 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.csr – conference.org.ua/parts/news/Personal_dorogoi_i_serditiy.html ].

Безумовною  проблемою ринку праці, наслідки якої виходять далеко за його межі, є  низький середній рівень заробітків і відповідно низька питома вага витрат на робочу силу у собівартості виробництва  та оплати праці найманих працівників  у ВВП, надмірна міжгалузева і  низька міжпосадова диференціація  заробітної плати, передусім у бюджетній  сфері.

Законодавча та виконавча влади мають якнайшвидше  створити передумови розв'язання зазначених проблем, сприяти якнайповнішому використанню трудового потенціалу суспільства. Актуальність цього питання посилюється в зв'язку із неминучим скороченням у найближчій перспективі чисельності населення працездатного віку та його старінням.

Прогнози  розвитку ринку праці мають стати  невід'ємною складовою всіх стратегічних документів, програм розвитку всіх без винятку галузей економіки  та регіонів і територіальних одиниць.

Необхідно розв'язати існуючі суперечності між Законом про зайнятість, Кодексом законів про працю, результатами реформи аграрного сектору тощо.

На сьогодні  існує дефіцит на представників  професій, для підготовки яких відсутня спеціальна базова освіта. Не забезпечується належна підготовка і спеціалістів непрестижної малокваліфікованої фізичної праці. Крім того, під кадровим дефіцитом  пропонується розуміти не лише відсутність  кадрів певних спеціальностей, а й  при їх наявності, відповідно до фаху, – незабезпеченість якісними практичними  навичками та вміннями. Причинами  недостатньої кількості кваліфікованих кадрів є: недостатнє державне фінансування системи підготовки і перепідготовки кваліфікованих кадрів, освіти загалом; невисокий рівень оплати праці в  економіці країни, що дестимулює процеси  удосконалення фаховості працівників. В 2007 р. було прийнято Указ Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України  від 19.09.2007 № 895 «Про заходи щодо подолання  демографічної кризи та розвитку трудоресурсного потенціалу України» про необхідність розробки концепції  розвитку професійно-технічної освіти відповідно до європейських стандартів освіти та потреб ринку праці. Але  такий документ до даного часу не затверджений, а отже суттєвих зрушень в найближчій перспективі щодо забезпечення українського ринку праці якісними професійними кадрами очікувати не приходиться.

Український ринок праці потребує глибокого  реформування з тим, щоб максимально  забезпечити можливість власної  реалізації наукової еліти, що забезпечить  відповідний інноваційний розвиток і підвищення рівня конкурентоспроможності вітчизняної продукції чи послуг. Потрібно заохочувати повернення мігрантів на батьківщину і сприяти їм у використанні результатів трудової міграції в інтересах розвитку домогосподарств мігрантів, місцевих громад, регіону та країни в цілому. Оскільки Україна є активним учасником світових економічних процесів, що супроводжуються підвищенням прозорості державних кордонів і розмиванням державних економічних інтересів інтересами компаній, часто транснаціональних, необхідним постає: забезпечити захист прав українських громадян, працюючих за кордоном; посилити роль держави і її органів влади у організації міграційних процесів в інтересах і окремих громадян, і суспільства в цілому, а особливо для мінімізації впливу на міграційні процеси організованих кримінальних угрупувань, заснованих на корупційних зв’язках, так як це є загрозою соціальній безпеці українського суспільства.