Ринок праці України: сучасний стан та тенденції розвитку

  Однак країни з ринковою економікою не застосовують окремо або активну або пасивну політику. Залежно від моделі ринку праці та економічного стану країни в державній політиці зайнятості присутні і активні і пасивні заходи з перевагою тих або інших. Оскільки найефективнішим соціальним захистом працездатних громадян є надання робочих місць усім бажаючим працювати, то перевагу в більшості країн з розвинутою ринковою економікою віддають активним заходам, спрямованим на розширення сфери докладання праці. На основі цього необхідно витримувати раціональні пропорції витрат на такі заходи. Витрати на активні заходи в розвинутих країнах складають від 20 до 40 %, а іноді і 50 % від загальних коштів, спрямованих на регулювання зайнятості.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2. Розділ 2. Сучасний стан ринку праці України.

2.1. Особливості становлення українського  ринку праці.

Умовами виникнення вiльного ринку, як i товарного  виробництва загалом, стали: суспiльний подiл працi, завдяки якому здiйснюється спецiалiзацiя виробникiв на виробництвi тих чи iнших конкретних товарiв; економiчна відокремленiсть виробникiв на основi приватної власностi на засоби виробництва, що в основному забезпечує еквiвалентнiсть товарного обмiну; самостiйнiсть виробника та свобода пiдприємництва; наявнiсть попиту на товар, що виробляється, з боку покупцiв.

Вiдповiдно  до марксистської теорiї, аналогiчними  є умови виникнення i ринку працi. Першою умовою є юридична свобода i здатнiсть власника робочої сили на свій розсуд розпоряджатись своїми здiбностями до працi. Однак цiєї умови недостатньо, тому що юридична свобода поки що не примушує власника продавати свою робочу силу. Тому другою умовою виникнення ринку праці є вiдсутнiсть у людини всього необхідного для ведення свого господарства як джерела одержання всiх потрiбних для життя засобiв iснування. За цiєї умови людина мусить економiчно продавати свою робочу силу. Але, як вiдомо, поява на ринку продавця товару ще не гарантує його продаж — для цього потрiбен ще й покупець. Тому третьою умовою виникнення ринку працi є поява на ньому покупця — пiдприємця, який економiчно змушений вийти на ринок працi, щоб купити запропоновану для продажу здатнiсть до працi потрiбних йому працiвникiв.

Загальновiдомо, що ефективне функцiонування ринку  праці в будь-якiй країнi можливе  в разі дотримання ряду умов, а саме:

1) повна самостiйнiсть і незалежнiсть продавця та покупця робочої сили в поєднаннi з їхньою економiчною вiдповiдальнiстю;

2) вiдносини суб’єктів на ринку працi — це вiдносини договорiв та угод мiж рiвноправними партнерами, яким притаманний високий ступінь потенційної мобільності;

3) функцiонування ринку працi тим ефективніше, чим активнiша конкуренцiя мiж власниками робочої сили за право зайняття робочого мiсця та роботодавцiв за залучення квалiфiкованої робочої сили;

4) має iснувати баланс мiж робочими мiсцями, сукупною пропозицiєю робочої сили та грошовою масою заробiтної плати;

5) найманi працiвники та роботодавцi для захисту своїх iнтересiв можуть об’єднуватись у спiлки. Проте в однiй спiлцi вони перебувати не можуть;

6) мають активно проявлятись ринкові мотивації поведінки економічних суб’єктів на ринку праці;

7) обов’язковим є встановлення загального ринкового середовища в економіці.

   Крiм того, для України специфiчними умовами ефективного функцiонування ринку праці є створення та розвиток ринку житла, недостатня розвиненість якого обмежує вiльну трудову мiграцiю населення по територiї України.( Ринок праці: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 1999. — 288 с., стр.  220-222)

Аналiзуючи  динамiку зайнятостi населення України, треба зауважити, що рiвень зайнятостi населення в Українi завжди був  одним із найвищих серед республiк  колишнього СРСР i перевищував 95 %. Iз загальної чисельностi населення України 52 млн чол. чисельнiсть трудових ресурсiв на початку 90-х рокiв становила 29,5 — 29,7 млн чол., з яких було зайнято 25,4 — 26 млн чол.       Останнiми роками рiвень зайнятостi населення в Українi постійно знижується. Особливiстю процесу вивiльнення працiвникiв є те, що значну частину вивiльнюваних становлять особи з вищою та середньою спецiальною освiтою, працевлаштування яких є проблематичним.

За офiцiйними  даними, зайнятiсть в Українi характеризується показниками, наведеними в табл. 2.1.1. Варто зазначити, що офiцiйнi данi не завжди об’єктивно вiдбивають реальну картину. Так, незайняте населення не завжди шукає роботу через державну службу зайнятостi. Нерідко люди шукають роботу самостiйно, через знайомих, за допомогою комерцiйних агентств по працевлаштуванню з орiєнтацiєю на заявленi пiдприємствами робочi мiсця. У сучасних умовах ефективнiсть самостiйного пошуку виявляється дещо вищою, нiж через державну службу зайнятостi. Так, в Українi в 1993 р. число зареєстрованих незайнятих громадян становило 557 512 чол., а працевлаштовано було 199 538, тобто 35,8 %. Самостiйно влаштувались на роботу 234 543 чол. Схожа картина спостерiгалась i в наступні роки.

Таблиця 2.1.1. Загальна чисельність населення, трудових ресурсів та зайнятих в україні в 1990 — 1997 рр.

Роки	Населення, млн чол.	Трудові ресурси, млн чол.	Чисельність   зайнятих, млн чол.	Рівень   зайнятості, %
1	2	3	4	5 = 4 : 3
1990	51,7	29,7	25,4	85,6
1991	51,9	29,8	25,0	83,8
1992	52,1	29,5	24,5	83,0
1993	52,2	29,7	23,9	80,5
1994	52,1	29,4	23,0	75,3
1995	51,7	30,1	23,7	78,7
1996	51,3	29,9	23,2	77,6
1997	50,9	29,8	22,6	75,8

 

  Варто зауважити, що в розвинених країнах рiвень безробiття 10 % не становить потенцiйної загрози, тому що амортизується системою державних пiльг і страхування. Соцiально допустимий рiвень безробiття в Українi не повинен перевищувати 1,0 — 1,5 млн чол. (Рынок труда и вопросы социальной защищенности населения Украины. — К.: СОПС Украины АН Украины, 1991. — Вып. 1, 2. — C. 45).

Український ринок праці має свої особливості. Йдеться про ті з них, що виявились  упродовж 90-х років ХХ ст. Акцентування уваги саме на цьому періоді зумовлене  тим, що раніше в Україні існувала інша економічна система. Передусім, необхідно  згадати про те, що у спадщину від командно-адміністративної системи  СРСР наша держава отримала неефективну  економіку у стані кризи, що розпочалася  задовго до здобуття незалежності. Наприклад, середньорічні темпи  приросту ВВП в Україні у 1961-1965 pp. становили 6,9%, у 1971-1975 - 5,6%, а у 1981-1985 - 3,3%. У 1986-1990 pp. цей показник навіть без  урахування зміни цін становив 1,9%. Загалом упродовж 1961-1990 pp. середньорічні  темпи приросту ВВП і національного  доходу знизилися утричі.

Україна ж після розпаду СРСР отримала економіку, у якій зайнятість у сфері  послуг була на 20-40% меншою, а у сільському господарстві у 3-6 разів та промисловості  у 1,5-2,0 рази вищою, ніж відповідні показники  у розвинутих країнах світу. Таке співвідношення між різними секторами  зайнятості було зумовлене пануванням марксистської доктрини, що передбачала  необхідність випереджувального розвитку засобів виробництва порівняно  з предметами.  
 У процесі формування національного ринку робочої сили треба виділити два етапи ( нинішній етап).

В часи незалежності в Україні почалося відновлення  ринку праці. До цього, як наголошують  Васильченко В. С., Василенко П. М. [ с. 287—288, Васильченко В. С., Василенко П. М. Ринок праці: теоретичні основи і державна практика: Посібник для працівників державної служби зайнятості. — Т. 1. — К., 2000. — 560 с.], система регулювання заробітної плати не відповідала ринковій економіці та була причиною розвитку прихованого безробіття через втрату заробітною платою своїх стимулюючої, розподільчої та соціальної функцій. [ с. 288 Базилевич В. Д., Баластрик Л. О. Макроекономіка. Навчальний посібник. — К.: Атака, 2002. — 368 с.].

Вченими науково-дослідного економічного інституту Міністерства економіки науково-дослідного інституту соціального захисту населення виділено такі етапи соціальної політики [ с. 18—21, Моніторинг соціальних процесів в Україні / За ред.: І. К. Бондар, Г. В. Ярошенко, В. І. Науменко, Н. А. Соколенко. — К.: Знання, 1999.], які за факторами періодизації можна, використати і для оцінки розвитку ринку праці України. Перший етап — до 1991 року — характеризується низькою ціною робочої сили та застосуванням моделі соціальної «зрівнялівки». «Специфічний товар — робоча сила — піддається жорсткій дискримінації» [с. 19 , Моніторинг соціальних процесів в Україні / За ред.: І. К. Бондар, Г. В. Ярошенко, В. І. Науменко, Н. А. Соколенко. — К.: Знання, 1999.]. Другий етап (1992—1994) характеризується спробою впровадження концепції цінової лібералізації, в результаті якої не тільки не вдалося побороти дискримінаційне ставленні до робочої сили, поглибились вартісні деформації в економіці. За оцінками експертів Світового банку 25% ВНП витрачалось на соціальні потреби. У 1992— 1993 рр. приблизно дві третини населення отримували допомогу від держави, що стало тягарем для державного бюджету, та не мотивувало до продуктивної праці.

На третьому етапі  розвитку ринку праці (1994—1996 рр.) було відновлено міжгалузеві співвідношення заробітної плати. Проводилось стримування необґрунтованого зростання заробітної плати, непов’язаного із відповідним підвищенням рівня виробництва. На четвертому етапі розвитку ринку праці, що почався в 1997 році основними завданнями, на думку вчених є: боротьба з бідністю та формування середнього класу, наближення національного законодавства до європейських стандартів, переорієнтація соціальної політики на сім’ю.

У перiод вiд  грудня 1992 р. по квiтень 1995 р. фактично повернулися  до старої системи контролю заробiтної плати. Обмеження фонду заробiтної плати стимулювалося введенням  податку на надлишковi витрати (300 %); було знову введено тарифну систему як основу для визначення рiзницi в оплатi рiзних видiв працi. Єдиною реальною рiзницею порiвняно зі старою системою контролю було введення в загальнодержавному масштабi мiнiмальної заробiтної плати в розмiрi, що визначався як вартiсть споживчого кошика iз 70 найважливiших продуктiв, причому з полiтичних мiркувань встановлювався вищий рiвень, що слугував нижньою межею заробiтної плати найбiльш низькооплачуваним працiвникам кожного пiдприємства. Однак вiдношення найнижчої зарплати до офiцiйного мiнiмуму час од часу коригувалося в бiк збiльшення (наприклад, з 1,2 до 2,0 у червнi 1993 р.), а зв’язок його найменшого припустимого розмiру з мiнiмальним споживчим кошиком було скасовано в сiчнi 1993 р.

Періодизація ж розвитку ринку праці України та її регіонів в роки її незалежності потребує конкретизації. Це є актуальним з точки зору визначення динаміки та особливостей сучасного  стану і тенденцій розвитку ринку  праці в контексті забезпечення об’єктивної основи для розробки подальших заходів регулювання ринку праці в системі забезпечення стратегічних соціально-економічних цілей та завдань нового етапу розвитку України.

Для визначення тенденцій  розвитку економічних процесів необхідним є дослідження його закономірностей, виявлення факторів та характеру їх впливу на результати розвитку. Особливість дослідження ринку праці полягає в його подвійній природі. По-перше, ринок праці є похідною від виробничого процесу. Обсяг попиту на ринку праці прямо залежить від рівня розвитку виробництва. По-друге, праця є безпосереднім фактором виробництва, а її носії — споживачами виробленої продукції, і обсяг пропозиції на ринку праці визначає різницю між фактичним та потенційним рівнем виробництва. Отже особливості розвитку ринку праці залежать, перш за все, від двох основних факторів: 1) рівня виробництва — ВВП країни та ВДВ регіону як основи формування попиту на ринку праці; 2) кількості працездатного населення країни і її регіонів та динаміки рівня його економічної активності.

Вплив даних факторів на формування та розвиток ринку праці  України та її регіонів не мав однозначної  спрямованості.

  Так, в стратегії економічного і соціального розвитку України на 2004—2015 роки виділяються такі чітко виражені етапи економічного розвитку країни, що визначаються темпами та напрямом щорічного приросту ВВП: 1991—1994 рр. — період стрімкого (прогресивного) нарощування темпів падіння ВВП; 1995— 1999 рр. — період поступового зменшення інтенсивності падіння ВВП і накопичення передумов виведення економіки із кризи; 2000—2003 рр. — високі темпи економічного зростання [с. 48, Стратегія економічного і соціального розвитку України (2004— 2015 роки) «Шляхом Європейської інтеграції» / Авт. кол.: А. С. Гальчинський, В. М. Геєць та ін.; Нац. ін-т стратег. дослідж., Ін-т екон. прогнозування НАН України, М-во економіки та з питань європ. Інтегр. України. — К.: ІВЦ Держкомстату України, 2004. — 416 с ]. Визначені етапи є основою періодизації ринку праці в сфері формування попиту на працю.