Ринок праці України: сучасний стан та тенденції розвитку

В певній мірі зберегти трудовий потенціал країни дозволяє тіньова зайнятість, яка  в умовах трансформаційної економіки  є абсолютно очевидним фактом, а її наявність зумовлена слабкістю  соціально-економічних інститутів. Зростанню тіньової зайнятості сприяють скорочення виробництва в основних видах економічної діяльності; низька частка фонду оплати праці (ФОП) у  ВВП; збереження високого рівня бідності працюючого населення; високий рівень оподаткування легального бізнесу; низький рівень дотримання встановлених законів і, як наслідок, втрата довіри населення до правоохоронної та судової  систем держави [ с. 16 Харазішвілі Ю., Дмитренко Н. Методичний підхід до оцінки тіньової зайнятості в Україні / Ю. Харазішвілі, Н. Дмитренко // Економіка України. – 2010. - № 12. – С. 16-28.].

Зайнятість  у тіньовій економіці сприяє розвитку нових підприємницьких здібностей кожної людини; кращому адаптуванню  власної здатності до праці відповідно сучасним ринковим умовам; можливості задовольнити свої потреби. Все це зумовлює високу ефективність механізму формування зайнятості в умовах тіньової економіки, що в свою чергу, дозволяє зберігати  трудовий потенціал країни. Є і  негативні сторони тіньової зайнятості, але в умовах кризи її наявність  дає частині населення гарантії виживання чи вирішення власних  проблем. Як свідчать розрахунки, у 2000-2008 рр. тіньова зайнятість в Україні перебувала у межах 17-35 %, тіньовий відплив капіталу становив 82 млрд. доларів. На 2010 р. рейтинг тіньової зайнятості порівняно з офіційною зайнятістю розподіляється таким чином: сільське господарство – 40,33 %, промисловість – 33,42 %, будівництво – 27,26%, транспорт і зв'язок – 24%, послуги – 21,33 % [ с. 26 Харазішвілі Ю., Дмитренко Н. Методичний підхід до оцінки тіньової зайнятості в Україні / Ю. Харазішвілі, Н. Дмитренко // Економіка України. – 2010. - № 12. – С. 16-28.].

Всесвітній  Економічний Форум, досліджуючи  конкурентоспроможність країн відзначає, що ринок праці України має  певні резерви щодо підвищення конкурентоспроможності робочої сили, особливо серед країн, що переходять з першої стадії розвитку (залежності економіки від факторів) до другої стадії (залежності від ефективності): за показником якості початкової освіти Україна займає 49-те місце серед  світових країн, за доступом до вищої  освіти – 17-те, за якістю математичної і природничо-наукової освіти – 44-те, за якістю всієї освітньої системи  – 47-ме, за практикою наймання і звільнення персоналу – 17-те, за відношенням  продуктивності праці до заробітної плати – 26-те, за здатністю до інновацій  – 40-ве місце [с. 126 Горник В.Г. Оцінка ролі та місця України у міжнародних економічних відносинах / В.Г. Горник // Економіка та держава. – 2011. – № 3. – С. 125-127. ]. Позитивних позицій набирається лише 18 проти 92 позицій недоліків.

Спираючись  на вище зазначені резерви, Україна  повинна працювати на майбутнє, опікуючись якістю робочої сили, забезпеченням  та закріпленням прогресивних зрушень  у регіональній та галузевій структурі  зайнятості, забезпечуючи належні умови  для гідної результативної праці. Саме цим держава повинна забезпечити  практичну реалізацію людського  потенціалу нації.

Український ринок праці склався під впливом  як інерції планово-централізованої  системи організації праці та трансформаційної кризи, так і позитивних соціально-економічних перетворень. Стан ринку праці визначається і становищем національної економіки в цілому, і методами макроекономічного регулювання, і ефективністю соціальної політики, особливо у сфері загальної та професійної освіти. Процес формування ринку праці значно відстає від загального поступу економічних перетворень, особливо в період відносної стабілізації, і це ще більшим негативом проявляється на системі зайнятості, на зростанні безробіття.

Ситуація  у сфері регулювання ринку  праці та управління трудовими ресурсами  характеризується такими суперечностями: залежністю економічної сфери від  політичної кон’юнктури, де економічна політика відзначається непослідовністю, відсутністю стратегічної програми розвитку, а населення, відповідно, перестає підтримувати таку державну політику; недостатністю інвестування виробничої сфери, що призводить до старіння виробництва; невирішеністю демографічної  ситуації та територіальної диспропорційності; вивільненням робітників із сфери матеріального  виробництва; низькою заробітною платою, особливо в бюджетному секторі; низькою  якістю професіоналізму робочої  сили і тому – зменшенням продуктивності праці. Подолання суперечностей  є основним завданням сьогодення, де пріоритетом повинно бути: удосконалення  трудового законодавства та законодавства  про зайнятість населення відповідно до міжнародних норм; удосконалення  системи моніторингу та прогнозування  на ринку праці; збалансування професійної  освіти та попиту на робочу силу; стимулювання економічної активності українського населення та підвищення якості професіоналізму; розмежування повноважень державних, регіональних та місцевих органів влади  у галузі регулювання ринку праці. Отже, при врахуванні вищеперерахованих  пріоритетів, є надія на оптимізацію  ситуації на ринку праці, на забезпечення зростання виробництва та добробуту  українського населення.

       Одним з головних факторів, який  може значною мірою «погасити»  негативні тенденції глобалізації  в структурі зайнятості населення і зробити значно гнучкішим національний ринок праці, є підвищення якості та конкурентоспроможності робочої сили.

  Від якості робочої сили, безумовно, залежить її конкурентоспроможність. Але ці категорії, будучи пов’язані між собою, не є тотожними. Конкурентоспроможність робочої сили — проблема в економіці надзвичайно впливова та, разом з тим, мало досліджена і в економічній літературі фактично не розглядається. Конкурентоспроможність робочої сили — це сукупність якісних і вартісних характеристик специфічного товару «робоча сила», яка забезпечує задоволення конкретних потреб роботодавців, у тому числі державних підприємств у працівниках певної кваліфікації (професії). В аспекті якості вона характеризує певні ознаки, зумовлені сукупністю споживчої придатності робочої сили та її здатності до ефективної праці (фах, стаж, вікові дані тощо). В аспекті кількісних характеристик конкурентоспроможність працівника може визначатися продуктивністю та ефективністю праці, витратами робочого часу на виконання певних операцій, якістю виробленої продукції, витратами сировини, палива тощо. Конкурентоспроможність робочої сили є індикатором управління працею [с. 438, 441 Богиня Д. П. Конкурентоспроможність робочої сили: її сутність та розвиток у ринковій економіці. Соціальні пріоритети ринку праці в умовах структурної модернізації економіки // Міжнар. наук.-практична конф. — К.: Мінпраці України, РВПС України НАН України, Укр. ін-т соц. досліджень, 2000. — Т.2. — 597 с.].

  Проблеми якості робочої сили в Україні, якій потрібно мати конкурентоспроможну і соціально спрямовану національну економіку, повинні займати ключове місце як у поточних рішеннях, так і в програмах, розрахованих на довгострокову перспективу, на всіх рівнях владних структур. Впровадження новітніх технологій та розвиток наукоємких виробництв без наявності високоосвіченої і висококваліфікованої робочої сили, а також постійного всебічного поліпшення її якісних характеристик буде неможливе.

  Підтримання на належному рівні якості робочої сили, а тим більше її постійний розвиток потребують значних витрат. Але навряд чи це є головним фактором, тому що проблема стоїть так: збереження якості існуючої робочої сили і подальше прискорене поліпшення її з урахуванням здійснених і майбутніх структурних змін в економіці — необхідна і невідкладна умова економічної незалежності України, активного виходу нашої держави на світовий ринок товарів і послуг достойним конкурентом. Це стає одним з головних пріоритетів державної соціально-економічної політики. Інтеграція у світову економіку рівноправним партнером з існуючим трудовим потенціалом є надто проблематичною. Жодне серйозне завдання щодо подальшого зростання економіки, впровадження високоефективних заходів зміни і поліпшення її структури без надійного та своєчасного забезпечення висококваліфікованими, фізично й психічно здоровими робітниками і спеціалістами не може бути виконано.

  Україна завжди мала якісну робочу силу з високою загальною і професійною освітою та задовільними фізичними, фізіологічними і психофізіологічними характеристиками. Однак в останні роки робоча сила нашої країни втрачає ті складові, які забезпечують її високу якість. Системна криза вкрай негативно відбилася на всіх аспектах життєдіяльності суспільства, але чи не найбільш відчутної шкоди вона завдала робочій силі через певну обмеженість у підвищенні кваліфікації, незбалансованість у харчуванні та недостатнє медичне обслуговування.

Втрата навичок  і практичного досвіду тривалий час незайнятими своєю справою  працівниками (безробітними, зайнятими  нерегламентованою і нелегальною  діяльністю та ін.) неадекватно компенсується, як ми це бачили, системою підвищення кваліфікації, підготовки та перепідготовки кадрів. Програми навчання нерідко застарілі, матеріально-технічна база училищ не завжди відповідає потребам підготовки висококваліфікованих робітників для сучасних технологій. Багато підприємств і організацій  припинили або значно скоротили  внутрішньовиробничу підготовку кадрів або через брак коштів, або через  недооцінку перспектив мати висококваліфікований персонал.

  Підприємства та організації України не мають законодавчих зобов’язань щодо підготовки, перепідготовки і навчання кадрів. Саме тому для нас відіграє велику роль позитивний досвід у цьому розвинутих країн, наприклад, Німеччини і Франції, де здійснюються заходи підготовки кадрів за участю і під проводом держави. Ці заходи економічно стимулюються урядом.

  Аналіз діяльності вітчизняних підприємств стосовно підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів свідчить про недооцінку ними значення високої якості робочої сили як чинника економічного прогресу і чинника соціального захисту працівника через підвищення його конкурентоспроможності. [с. 294 Грішнова О. А. Навчання і підвищення кваліфікації персоналу на вітчизняних підприємствах: тенденції, проблеми та шляхи їх вирішення. Соціальні пріоритети ринку праці в умовах структурної модернізації економіки // Міжнар. наук.-практична конф. — К.: Мінпраці України, РВПС України НАН України, Укр. ін-т соц. досліджень, 2000. — Т.1. — 562 с.].

  Для вирішення цих проблем як першочерговий напрям державної політики необхідне  впровадження системи заходів щодо сприяння підприємствам у забезпеченні високої якості робочої сили. Адже сама кадрова політика на підприємстві може і повинна стати в найближчій перспективі пріоритетним чинником зростання ефективності всіх форм національної системи розвитку людських ресурсів.

  Довготривалий негативний вплив на відтворення та якість робочої сили мають низькі середньодушові доходи більшості населення. Основою грошового доходу, як відомо, має бути заробітна плата як ціна робочої сили. Однак значно нижча питома вага в доходах українців заробітної плати іншими розвинутими країнами не єдина причина того, що спостерігаються суттєві недоліки в галузевій диференціації заробітної плати. Промисловість, будівництво і особливо сільське господарство — майже вся реальна економіка та її фундамент — наука поступаються у заробітній платі галузям, які по суті є інфраструктурою реальної економіки. Випередивши в оплаті праці гірників, металургів, науку, на перше місце вийшли банківські службовці.

  Таке становище робить непрестижною працю в традиційних для України галузях, особливо для молоді, і спричиняє значні втрати в економіці. Наприклад, металургія стала галуззю непрестижною, тоді як саме від продажу металургійної продукції держава має найбільші інвалютні надходження до бюджету.

  Низька заробітна плата і сумнівна її диференціація — один із суттєвих чинників, який негативно впливає на якість робочої сили. Змінити таке становище можливо, посиливши регулюючу роль держави в цих процесах через законотворчу діяльність і суворе дотримання законів суб’єктами господарської діяльності.

  До якісних характеристик робочої сили належить і працездатність особи. Працездатність — це максимальна ефективність діяльності людини при такому рівні функціональної мобілізації, який не викликає перенапруження організму. В свою чергу, функціональний стан — це інтегральний комплекс фізіологічних функцій і якостей людини, що забезпечують ефективне виконання професійної роботи при певному рівні фізіологічних затрат організму [с. 120, Крушельницька Я. В. Фізіологія і психологія праці. — К.: КНЕУ, 2000. — 232 с.]. Цей показник залежить не тільки від об’єктивних характеристик осіб, таких як вік, стать, фізичні і фізіологічні дані, а й від суб’єктивних чинників: раціонального харчування залежно від професії (спеціальності), умов праці, достатнього медичного обслуговування. Все це залежить від рівня заробітної плати і доходів у цілому.

3.2.Напрями  та шляхи удосконалення державної  політики зайнятості в Україні.

Трансформаційні процеси в економічній системі, складний кризовий період в Україні  сприяли загостренню низки проблем, зокрема проблеми зайнятості, напруги  на ринку праці, недосконалості регулювання  попиту і пропозиції робочої сили з боку держави й механізмів соціального  захисту звільнених працівників. Таким чином, проблема зайнятості та соціальної захищеності населення на сьогодні є вельми актуальною і болючою як для суспільства, так і для держави загалом.