Ринок праці України: сучасний стан та тенденції розвитку

  Взаємодію попиту і пропозиції на ринку праці визначають за допомогою декількох моделей взаємодії продавців і покупців праці в залежності від ступеня конкуренції. Серед них: чисто конкурентний ринок праці, модель монопсонії (монополії одного покупця), моделі з врахуванням дії профспілок, модель двосторонньої монополії [с. 56 Савченко А. Г., Пухтаевич Г. О., Ттъонко О. М. Макроекономі- ка: Підручник. — К.: Либідь, 1999. — 288 с.].

Для чисто  конкурентного ринку праці характерно:

— наявність  великої кількості фірм, конкуруючих  між собою під час наймання конкретної праці;

— велика кількість  робітників однакової кваліфікації, які пропонують свій труд незалежно  один від одного;

— ні фірми  і ні робітники не контролюють  і не диктують ставки заробітної плати.

Для чисто  конкурентного ринку праці характерні особливості саморегулювання, розглянуті на рис. 1.2.

Рис.1.3 Модель чисто конкурентного ринку праці.( Кемпбелл Р. Макконнелл, Стенлі Л. Брю. Мікроекономіка. – Львів: «Просвіта», 1999, с. 379-397.)

На конкурентному  ринку праці рівноважна заробітна  плата (Wc) і кількість найманих робітників (Qc) визначається пропозицією праці (S) і попитом на працю (D). Так як ця ставка заробітної плати є ставкою  заробітної плати і для окремої  фірми, що наймає робітників на ринку  праці, то крива пропозиції праці  для цієї фірми, Wc=MRC, досконало еластична, як на графіку 9-1(а). Фірмі найвигідніше наймати робітників до точки MRP=MRC (точка  Б).

Для монопсонічного ринку праці характерні такі риси:

— робітники  зайняті певним видом праці, зосереджені  в основному на одній фірмі;

— даний  вид праці не має альтернатив, і тому робітник, що має, певну спеціальність  і кваліфікацію не може знайти інше місце роботи;

— заробітну  плату диктує фірма, але ставка заробітної плати напряму залежить від кількості  найманих працівників.

За умов монопсонічного ринку праці крива  граничних витрат буде вищою, ніж  крива 5, тому що граничні витрати монополіста  на наймання будуть вищими, ніж середні  ставки заробітної плати. Максимізація прибутку відбувається в точці перетину кривої попиту И із кривою граничних  витрат MRC (точка А). Кількість робітників, найманих в умовах максимізації прибутку монополістом, буде L_p, а ставки заробітної плати — W_m. Тобто, монополіст скорочує зайнятість, щоб знижати ставки заробітної плати нижче конкурентних.

Процес  установлення ставки заробітної плати  і рівня зайнятості показано на рис. 2.2.

Рис. 1.4. Модель монопсонічного ринку праці

Моделі  ринку праці за участю на ньому  профспілок. Профспілки покликані захищати інтереси робітників. Для цього вони впливають на збільшення попиту на працю і підвищення заробітної плати. Процеси, які відбуваються на цьому  ринку праці наведені на мал. 2.3.

Рис. 1.5. Модель ринку праці за участю профспілок: збільшення попиту на працю і підвищення заробітної плати

Якщо  попит на працю збільшиться з D до D₁, то ставки заробітної плати зростуть із W_p до W_n, а зайнятість збільшиться з L_p до L_n.

Попит на працю профспілки можуть збільшувати  таким чином: введенням протекціоністських митних тарифів, збільшенням попиту на продукцію, яка виробляється за допомогою  реклами "товарів із профспілковою  етикеткою", вимогами до уряду збільшити  фінансування виробництва підприємств, інтереси яких вони захищають та ін.

Профспілки  можуть впливати на зростання заробітної плати завдяки обмеженню пропозиції праці через обов'язковий вихід  на пенсію осіб пенсійного віку, скорочення робочого тижня та ін. (рис. 2.4).

Зменшення пропозиції праці з S до S₁ веде до зростання заробітної плати з W_p до W_n хоча зайнятість при цьому зменшується з L_p до L_n,

Рис. 1.6. Модель ринку праці за участю профспілок: обмеження пропозиції праці

Галузеві  профспілки об'єднують всіх робітників певної галузі через підписання галузевих  угод із встановленням мінімального рівня заробітної плати, страйки, позбавляючи  при цьому фірми пропозиції праці, і таким чином впливаючи на роботодавців при встановленні ставок заробітної плати (рис. 2.5).

Рис. 1.7. Модель ринку праці за участю профспілок: встановлення мінімального рівня заробітної плати галузі

Профспілки  контролюють пропозицію праці, нав'язують ставки заробітної плати W_n, які вище за W_p.

Модель двосторонньої монополії характерна для монопсонічного ринку, на якому діють сильні галузеві профспілки. Фірма-монополіст прагне встановити ставку заробітної плати на мінімальному рівні, а галузеві профспілки домагаються встановлення заробітної плати на рівні W_n. У результаті заробітна плата буде наближатися до рівноважної W_p. При цьому у адміністрації фірми зникне прагнення до зменшення зайнятості, вона встановлена на рівні L_p. Таким чином ставка заробітної плати і зайнятості наближаються до умов конкурентного ринку праці. Процеси, які відбуваються на цьому ринку наведені на рис. 2.6.

Рис. 1.7. Модель ринку праці двосторонньої монополії

Проведений  аналіз класичних моделей ринку  праці дозволяє зрозуміти механізм визначення ціни праці і зайнятості на ринку праці за різних умов конкуренції.

У кожній країні існує своя національна  модель ринку праці, на формування якої впливає система підготовки та перепідготовки, зростання кваліфікації робітників, система заповнення вакантних місць  та способи регулювання трудових відносин за участю профспілок.

  Поєднання і домінування тих чи інших факторів дозволяє виділити три основні моделі: японську модель ринку праці, модель США та шведську модель [ с. 10—23 Рофе А. И. Рынок труда: Учебник для вузов. — М.: МИК, 2003. — 272 с.].

Для японської моделі характерна система трудових відносин, яка грунтується на принципі "довічного наймання", за яким гарантується зайнятість постійного робітника на підприємстві до досягнення ним пенсійного віку (55—60 років). Заробітна плата робітників і розміри соціальних виплат залежать від віку, освіти і стану роботи. Робітники послідовно проходять підвищення кваліфікації за рахунок підприємств. Для підвищення професійного рівня робітники в плановому порядку переміщуються на нові робочі місця через кожні 8—10 років. Існує тенденція групового підвищення. Така політика сприяє вихованню у робітників фірми творчого відношення до виконання своїх обов'язків, підвищенню їх відповідальності за якість роботи, формує почуття колективізму, турботу за престиж фірми. У випадку скорочення виробництва, персонал не звільнюють, а скорочують робочий час, або переводять частину робітників на інші підприємства за їх згодою. Японська модель відповідає рисам внутрішньо-фірмового ринку праці, що характерний для Франції, Південної Кореї та ін.

Для ринку праці США характерною є децентралізація законодавства про зайнятість і допомогу по безробіттю. Ця модель заснована на таких ідеалах: індивідуалізмі, обмеженому впливу держави і конкуренції. У разі скорочення виробництва фірми звільнюють працівників або переводять на іншу роботу. Колективними договорами охоплено лише чверть усіх робітників, про звільнення їх повідомляють напередодні, а не завчасно. Фірми приділяють мало уваги професійній підготовці робітників, за винятком підготовки специфічних спеціалістів. Заробітна плата визначається на основі класифікації робіт і їх складності. Просування по службі відбувається швидко (3—5 років) і пов'язане не з розширенням професійно-кваліфікаційного профілю, а з переходом на нове місце роботи. Особливістю американського ринку праці є високий рівень контролю роботодавця за найманими робітниками, високою географічною і профспілковою мобільністю робітників і більш високому рівню безробіття ніж в Японії. Американська модель відповідає рисам зовнішнього ринку праці, що характерний для Великобританії та інших країн.

Особливості шведської моделі полягають у тому, що держава проводить активну політику зайнятості, яка направлена на попередження безробіття. Держава проводить обмежувальну фіскальну політику, яка спрямована на підтримку менш прибуткових підприємств і стримування прибутковості високодохідних фірм з метою зниження конкуренції між фірмами у підвищенні заробітної плати від 10 до 70%. Проводиться "політика послідовності" в заробітній платі, в результаті чого досягається рівність ставки заробітної плати за рівну працю незалежно від фінансового стану фірм. Крім того, держава підтримує слабоконкурентних робітників (молодь, інвалідів, жінок та ін.), для чого виплачує субсидії роботодавцям для створення робочих місць і виплаті заробітної плати та підтримує зайнятість у соціально значимих секторах економіки, але мало прибуткових. Активна політика зайнятості на ринку праці потребує значних витрат, що складають у Швеції 2% ВНП (у США — 0,8%).

1.3.Державне  регулювання ринку праці.

Державне  регулювання ринку праці —  система правових та організаційно-економічних  заходів держави щодо забезпечення ефективної зайнятості, нормальних умов праці та раціонального використання робочої сили. .[ с.166 Дідківська Л.І., Головко Л.С. Державне регулювання економіки. Підручник 2000г. - 209с.)

Теоретико-методологічні  підходи до визначення ролі держави  у вирішенні проблем зайнятості різняться в контексті історичного  розвитку суспільства та в залежності від тієї або іншої спрямованості  економічного аналізу.

Так, класична теорія зайнятості (Д. Рікардо, Дж.С. Міліь, А. Маршалл, А.С.Пігу) базується на невтручанні  держави в регулювання процесів зайнятості населення, вважаючи її нормою ринкової економіки. Згідно з цією теорією  важелі ринкового регулювання (зокрема  коливання ставки відсотка і еластичність співвідношення цін і заробітної плати) спроможні підтримувати повну  зайнятість, роблячи її неминучою. При цьому втручання держави може тільки завдати лиха ефективному функціонуванню економіки.

У рамках неокласичного підходу (Дж. Перрі, М. Фелдстайн, Р. Холл) зайнятість розглядається  як один з виробничих ресурсів, які  розподіляються через ринок. Ринок  праці, як і всі інші ринки, функціонує на базі умовної рівноваги, коли основним регулятором виступає ціна на робочу силу (заробітна плата). Вона (ціна) реалізується за потребами ринку, встановлюється автоматично, залежно від попиту та пропозиції, а безробіття, якщо і  можливе, то тільки добровільне.

Марксистський підхід  (К. Маркс, Ф. Енгельс, Г.А. Лопатін, Н.І. Зібер) розглядає ринок як ринок робочої сили, а безробіття – як „надлишкове робоче населення” як необхідний продукт нагромадження капіталу. При цьому безробіття виступає у вигляді невикорінного пороку капіталістичного суспільства, позбутися якого можна тільки шляхом зміни суспільного устрою.

Кейнсіанський підхід (Дж.М. Кейнс, Р. Гордон, Э. Хансен) сформувався у 30-х рр. ХХ ст., які  супроводжувалися у багатьох країнах  економічною кризою, масовим безробіттям  і соціальними конфліктами. Згідно з цим підходом, попит на робочу силу регулюється не коливаннями  ринкових цін на працю, а сукупним попитом, який визначається державною  політикою.

Заходи активної полiтики зайнятостi, якi використовувались у рiзних країнах  в рiзнi iсторичнi перiоди, наведено на мал. 3.2  
[48, с. 156    48. Экономика и рынок труда / Под ред. А. С. Головачева. — Минск: Вышейш. шк., 1994.].

Мал. 3.2. Активні  форми регулювання зайнятості  в розвинених країнах

1.  Спрямована на стимулювання сукупного попиту за рахунок коштiв бюджету (економiчне зростання, стабiльнiсть цiн, збалансованiсть платiжного балансу).

2. Втручання держави в економiчнi процеси розпадається на два напрями:

- органiзацiйнi заходи держави щодо  лiквiдацiї диспропорцiй в попитi  та

- пропозицiї робочої сили та  законодавчi й фiнансовi заходи держави. (В.М. Петюх, Ринок праці: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 1999. С. 137— 288 с.)

Кейнсіанські  ідеї регулювання рівня зайнятості та безробіття впродовж тривалого періоду  часу сприяли вирішенню гострих  економічних проблем (у першу  чергу, проблем зайнятості та безробіття) у західних країнах. Однак економічна криза 1979-1981 рр. показала неспроможність кейнсіанського підходу до державного регулювання. На зміну ідеям кейнсіанського підходу прийшли нові моделі державного регулювання.

Зокрема, подальшого розвитку дістали ідеї неокласичного  підходу до державного регулювання  в рамках монетаризму (М. Фрідмен, Ф. Кейген, Д.Майзельманд та ін.). Представниками цього напрямку введено поняття  природного безробіття. З метою врівноваження  ринку згідно з монетаризмом необхідно використовувати інститути кредитно-грошової політики та інші заходи, спрямовані на розвиток підприємництва. Таким чином, передбачається ліквідувати ряд прямих форм державного регулювання економічної діяльності, у тому числі регламентацію за цінами і заробітною платою, тобто реалізовувати політику дерегулювання.

Отже  існують різні погляди на роль держави в регулюванні зайнятості, що багато в чому визначається різними  підходами до розуміння причин безробіття, які формуються у контексті конкретно  історичних етапів розвитку суспільства  та економічних систем, табл. 1.3. 1

Таблиця 1.3.1

Порівняльна характеристика теоретичних підходів до вирішення проблеми зайнятості