Вивчення психологічних особливостей корекції акцентуації характеру школярів-підлітків

Характер тісно пов'язаний з  системою стосунків особистості  до світу, до навколишньої дійсності. Інколи говорять навіть, що характер – це і  є певна система стосунків  людини, лише стосунки ці стали досить стійкими. Все-таки між характером і  відношенням людини до чогось є важлива  відмінність. «Стосунки людини є, в  цілому, динамічнішими, рухливішими, а  риси характеру – більш незмінними, більш статичними.» [13].

У психології прийнято виділяти наступні групи стосунків людини: відношення до інших людей, відношення до самого себе, відношення до світу речей  і явищ, відношення до справи. Неважко  відмітити, що різні риси характеру  дійсно пов'язані з певними стосунками.Наприклад, захопленість, самостійність, зміна  характеру, працьовитість пов'язані  з відношенням до справи; егоцентризм, самозакоханість, невпевненість, соромливість відображають відношення до себе, доброзичливість, альтруїзм, чуйність або, навпаки, агресивність, черствість, нетерпимість виражають  відношення до інших людей. На цьому  прикладі можна наочно показати і  відмінності між теорією характеру  і психологічною теорією стосунків. З точки зору теорії характеру, чуйність, чутливість, наприклад, є стійкою  особовою особливістю певної людини, яка незмінно виявляється в конкретних життєвих ситуаціях. До негативних рис характеру належать відчуженість, замкнутість, заздрість, скупість, зневага до інших, хвалькуватість, гординя, схильність до безпідставного кепкування та глузування, причіпливість, схильність до пустопорожніх суперечок, заперечення істини, дрібязковість, мізантропія. Негативні риси характеру дуже шкодять позитивному спілкуванню людей, їхнім прагненням до спільної боротьби з несправедливістю, спілкуванню в праці [18].

З точки ж зору теорії стосунків, одна і та ж людина може проявляти  високу чуйність, чутливість по відношенню до одних людей, і одночасно демонструвати  зразки черствості, нечутливості по відношенню до інших людей. «Особливості рис  вдачі надзвичайно всілякі» [14].Для  цього є певні підстави, оскільки характер – «це не лише базис  особистості (так вважає багато хто, хоча це і дискусійно), але перш за все інтеграційна освіта.» [17].

Ставлячись до вчинків і поведінки  інших, людина формує власні риси характеру  за аналогією чи протиставленням. Ставлення  до самої себе - позитивне або  негативне - залежить від рівня розвитку самосвідомості, здатності оцінювати  себе. Такі риси характеру, як скромність, почуття власної гідності, вимогливість до себе, відповідальність за справу, схильність віддавати себе, свої сили колективу, державі, свідчать про високий рівень розвитку самосвідомості особистості.

Разом з  тим деяким людям властиві негативні  риси: нескромність, хвалькуватість, карєризм, гординя, самовпевненість тощо.

Типові  риси характеру за своєю інтенсивністю  виявляються по-різному, індивідуально. У деяких людей окремі риси їхнього  характеру виявляються настільки  яскраво та своєрідно, що це робить їх оригінальними. Загостреність таких  рис виявляється спонтанно, як тільки людина потрапляє в адекватні  цим рисам умови. Такі умови провокують прояв загостреної реакції особистості. Крайню інтенсивність певних рис  людини називають їх акцентуацією. Хоча акцентуація якихось рис  особистості своєю загостреністю  та своєрідністю прояву виходить за межі звичайного, їх не можна відносити  до патологічних. Проте надмірно складні  умови, які викликають акцентуацію  рис особистості, частота їх повторення можуть спричинити невротичні, істеричні  та інші патологічні реакції.

1.2Акцентуації  характеру.Причини виникнення акцентуації.

Поняття  „акцентуація”  вперше ввів німецький психіатр і  психолог К. Леонгард. Ним розроблена і описана класифікація акцентуацій характеру особистості. У працях К. Леонгарда використовується як поняття „акцентуйована особа”, так і „акцентуйовані риси характеру”. Акцентуація характеру, за К.Леонгардом, це щось проміжне між психопатією і нормою. На його думку, акцентуйовані особи - це не хворі люди, а здорові індивіди зі своєрідними індивідуальними особливостями, певною мірою схожими на власне психопатичні. Це твердження є вагомою підставою для припущення, що акцентуації характеру, які знаходяться на межі між нормою і патологією, стають каталізаторами агресії, особливо у підлітковому віці.

В книзі "Акцентуйовані  особистості" Leonhard (1976) неодноразово підкреслює, що особи, визначені ним як акцентуйовані, не являються патологічними і провести чітку межу між рисами формуючими акцентуйовану особу, й рисами "визначаючими варіації індивідуальності середньої, нормальної людини", не завжди легко [41].

А.Е. Личко (1977) вважає, що в  випадках, описаних Leonhard, правильно  говорити не про "акцентуації особистості", а про "акцентуації характеру", так як поняття "особа" крім характеру  включає в себе інтелект, здібності, світогляд і т. ін. [43-45].

Під акцентуаціями характеру  А.Е. Личко (1985) розуміє "крайні варіанти норми, при яких окремі риси характеру  надмірно посилені, внаслідок чого виявляється виборча уразливість  в відношенні визначеного роду психологічних  впливів при хорошій і навіть підвищеній стійкості до інших” [44].

Диференціація акцентуації  характеру в підлітковому віці часто  дуже утруднена, так як на фоні акцентуацій  можуть виникати такі порушення поведінки, які справляють враження психопатичних. На думку А.Е. Личко (1983) акцентуації  характеру відрізняються від  психопатії тим, що: 1)проявляються не завжди й не всюди, а лише в тих випадках, коли важкі життєві ситуації пред'являють  підвищені вимоги до „місця найменшого спротиву" в характері даної  особи; 2)не перешкоджають задовільній  соціальній адаптації особи чи порушення  адаптації носять тимчасовий, скороминучій характер; 3)в визначених життєвих ситуаціях  можуть навіть сприяти соціальній адаптації  особистості (шизоїдні підлітки краще  переносять самітність: гіпертивні - обставини, вимагаючи підвищеної активності й  швидкості реакції, істероїдні - добре  відчувають себе на сцені і т. ін.[45].

Спостереження Личко А.Е. (1983) побудили його виділити два ступеня  акцентуації характеру, з яких одна явна акцентуація, а друга - скрита акцентуація. Явна акцентуація відзначається  наявністю виражених рис окремого типу характеру. При скритій акцентуації  в звичайних умовах риси визначеного  тину характеру виражені слабо чи не видні зовсім, але можуть себе проявити несподівано під виливом  деяких негативних ситуацій, психічних  травм.

А.Е. Личко (1977) стосовно підліткового віку виділяє 11 типів акцентуацій  характеру: гіпертимний, циклоїдний, лабільний, астено-невротичний, сенситивний, психастенічний, шизоїдний, епілептоїдний, істероїдний, нестійкий, конформний. Крім того, автор виділяє ще підтипи й змішані типи, які на думку автора складають майже половину явних акцентуацій характеру.

На основі систематики  формування психопатій П.Б.Ганнушкіна, можна систематизувати чинники, що впливають на виникнення і розвиток акцентуації характеру у підлітків, а надалі, можливо, і на появу психопатій. Серед біологічних чинників, що приводять до акцентуації характеру, виділяють:

1. Дії пренатальних, натальных і ранніх постнатальних шкідливостей на мозок, що формується в ранньому онтогенезі. До таких шкідливостей можна віднести важкий токсикоз вагітності, родові травми, внутрішньоутробні і ранні мозкові 
інфекції, що важкі виснажують соматичні захворювання.

2. Несприятлива спадковість, яка включає певний тип ВНД, алкоголізм батьків, що зумовлює тип акцентуації характеру.

3. Органічні пошкодження головного мозку, тобто черепно-мозкові травми, мозкові інфекції і т.п.

4. «Пубертатна криза», обумовлена нерівномірністю розвитку серцево-судинної і кістково-м'язової системи, обтяжёна фізичним самопочуттям, підвищеною активністю ендокринної системи і «гормональною бурею».

До соціально-психологічних чинників слід віднести:

1. Порушення виховання підлітка в сім'ї.

Вплив сімейного середовища на формування особистості є найважливішим  внаслідок того, що сім'я служить  основним суспільним інститутом соціалізації особистості .

2. Шкільну дезадаптацію.

У підлітковому: віці падає  інтерес до навчання через зміну  провідного виду діяльності (згідно теорії вікової періодизації Д. Б. Ельконіна).

У психології робилися спроби виділення специфічних шкільних труднощів. З погляду одного з  дослідників цієї проблеми Д.Скотта «. характер дезадаптації дитини в школі можна визначити за формою дезадаптованої поведінки, а саме: по депресивному поляганню, по проявах тривожності і ворожості по відношенню до дорослих і однолітків, по ступеню емоційної напруги, по відхиленнях у фізичному, розумовому і сексуальному розвитку, а також по проявах асоціальності Під впливом несприятливих умовах середовища» [ 6]

3. Підліткова криза.У 12 -14 років в психологічному розвитку  наступає переломний момент- «підліткова  криза». Це пік «перехідного періоду від дитинства до дорослого» ₍Згідно Е. Еріксону, відбувається «криза ідентичності - розпад-дитячого «Я» і початок синтезу нового дррослого «Я» В цей період процесу пізнання самого себе надається глобальне значення. Саме цей процес, а не чинники навколишнього середовища, розглядаються як першоджерело всі труднощів всіх порушень у підлітків. У них розвиваєтьсясамосвідомість, прагнення до самоутвердження; їх не влаштовує відношення до себе як до дітей, що приводить до.афектних спалахів і конфліктів, які можуть бути як міжособовими, так і внутрішньообовими.

4. Психічна травма.  

Психосоціальну дезадаптацію можуть викликати окремі психічні полягання, спровоковані різними психотравмуючими обставинами (конфлікти з батьками, друзями, вчителями, неконтрольоване емоційне поляганіня, викликане закоханістю, переживанням сімейних розладів і т.п.).

1.3Психологічні  типи акцентуйованих характерів  у підлітків.

1. Гіпертимний тип акцентуації.

Гіпертимні особи завжди відносяться до життя оптимістично, без особливих утруднень переборюють  смуток. Завдяки сильній жазі діяльності вони досягають творчих успіхів. Жага діяльності стимулює в них ініціативу, постійно наштовхує на пошук нового. Відхилення від головної думки породжує багато несподіваних асоціацій ідей, що також сприяє активному творчому мисленню, В суспільстві гіпертимні особи являються яскравими співбесідниками, постійно знаходяться в центрі уваги, всіх розважають. Вони можуть розмовляти й розповідати без зупинки, тільки б їх слухали. З ними цікаво, вони багато шуткують і ніколи не затримуються на одній гемі. Безхмарна веселість, надмірна жвавість несуть у собі небезпеку, тому що такі люди шуткуючи проходять  повз подій, до яких слідувало б віднеслись серйозно. У них постійно спостерігаються  порушення етичних норм, тому що вони часто втрачають відчуття боргу, й здатність розкаяння.

При спілкуванні з дорослими  їм не вистачає відчуття дистанції, що призводить до конфліктів. Особливі проблеми для цих підлітків виникають  при виконанні завдання, вимагаючого  ретельності та значних зусиль. Вони погано переносять одноманітність, монотонність праці, ізоляцію від однолітків. Гіпертими  часто беруться за багато справ, але  не одну не доводять до кінця. Багатство  ідей в подібних випадках перетворюється в пусте прожектерство. По відношенню до лідерства в неформальних групах гіпертими, як правило, добиваються  успіху. їх вміння завжди бути першими, готовність в любий момент у випадку  нужди зчинити спротив, вступити в бійку, ризикнути, все це ціниться однолітками. В школі гіпертими  схильні до демонстративних глузувань  на заняттях. Вони завжди на висоті в  організації розваг і в любих  надзвичайних ситуаціях, де потребується швидкість, сміливість та кмітливість. В обставинах трудового підйому, "авралу", "штурму" створюється  сприятлива можливість для розкриття  позитивних сторін їх характеру.

Нестримний інтерес до навколишнього, робить гіпертимних  підлітків нерозбірливими в виборі знайомств. Контакт з випадковими  знайомими не представляє для  них проблем. Пориваючись туди де кипить "життя" вони іноді можуть опинитись в негативному соціальному  середовищі, попасти в асоціальну групу.

Гіпертимні підлітки схильні  до групових форм девіантної поведінки. Часто вони стають ініціаторами групових правопорушень, на які їх штовхають  не тільки жага розваг, але й бажання  заполучити кошти для усіх. Елемент  ризику також привабливий для  них. Ще більше значення має „престиж”  серед асоціальних однолітків. Заради престижу вони не спиняться ні перед  чим, навіть перед скоєнням злочину. Алкоголізація для гіпертимних  підлітків представляє серйозну небезпеку. Якщо представиться випадок - вони можуть зацікавитись й іншими наркотичними речовинами.

ЦИКЛОЇДНИЙ ТИП

Відмітною рисою є чітке  чергування періодів підйому і депресії. Фаза депресії звичайно триває 1-2 тижня, Частіше вона виявляється апатією  і дратівливістю. З ранку відчувається занепад сил, усе валиться з рук. Сутужніше стає учитися; людське суспільство обтяжує, гучні компанії дратують. Пригоди і ризик утрачають усяку привабливість. Жвавий юнак стає домосідом. Падає апетит, їжа не доставляє задоволення, з'являється сонливість. Дрібні невдачі і неприємності переживаються украй важко. На зауваження і докори може відповідати роздратуванням, навіть брутальністю і гнівом, але в глибині душі від них впадає в ще більшу зневіру. Серйозні невдачі і дорікання можуть викликати емоційні спроби самогубства.