Психологічні аспекти міжособистісних стосунків учнів підліткового віку

Разом з тим досить важливим є емоційний тон сімейних взаємовідносин і переважаючий в сім'ї тип контролю і дисципліни.

Емоційний тон відносин між батьками і дітьми психологи представляють у вигляді шкали, на одному полюсі якої стоять максимально близькі, теплі, дружні стосунки (батьківська любов), а на другому – далекі, холодні і ворожі. В першому випадку основними засобами виховання являється увага і заохочення, в другому – жорстокість і покарання. Багато досліджень вказують на переваги першого підходу. Дитина, яка обділена сильних і надійних доказів батьківської любові, має менше шансів на високу самоповагу, теплі і дружні стосунки з іншими людьми і стійкий, позитивний образ "Я". Вивчаючи підлітків і дорослих, які страждають психофізіологічними і психосоматичними порушеннями, невротичними розладами, трудністю в спілкуванні, розумовій діяльності чи навчанні, можна побачити, що всі ці явища значно частіше спостерігаються в тих, кому в дитинстві не вистачало батьківської уваги і тепла. Недоброзичливість чи неувага з боку батьків викликає несвідому взаємну ворожнечу у дітей. Ця ворожнеча може проявлятися як явно, по відношенню до самих батьків, так і приховано. Несвідома, немотивована жорстокість, яка проявляється у деяких підлітків по відношенню до інших людей, які не зробили їм нічого поганого, часто є наслідком переживань дитини. Якщо ж ця агресія направлена в середину, вона дає низьку самоповагу, самооцінку, почуття провини, тривоги та ін. [29, с. 33].

Емоційний тон сімейного  виховання існує не сам по собі, а в зв'язку з типом контролю і дисципліни, спрямованих на формування відповідних рис характеру. Різні спостереження батьківського контролю також можна представити у вигляді шкали, на одному полісі якої виступає активність, самостійність, ініціативність дитини, а на другому – пасивність, залежність, сліпа покора.

За цими типами відносин стоїть не лише розподіл влади, а й  різні направлення внутрішньо сімейної комунікації: в одному випадку комунікацію направляють виключно від батьків до дитини, в іншому – від дитини до батьків. Відповідно, способи прийняття рішення в більшості сімей варіюють в залежності від предмету: в одних питаннях підлітки мають майже повну самостійність, в інших (наприклад в фінансах) – право вирішувати залишається за батьками. Крім цього, батьки не завжди практикують один і той самий стиль дисципліни: батько, як правило, сприймається підлітками і дійсно буває більш жорстоким і авторитарним, ніж мати, так що загальний сімейний стиль в деякій мірі компромісний [72, с. 53].

Батько і мати можуть взаємодоповнювати, а можуть підривати вплив одне одного.

Найкращі взаємовідносини  в підлітків з батьками створюються  тоді, коли батьки притримуються демократичного стилю виховання. Цей стиль найбільш сприяє вихованню самостійності, активності, ініціативності і відповідальності. Поведінка дитини спрямована в цьому випадку послідовно і разом з цим гнучко і раціонально – батьки завжди пояснюють мотиви своїх вимог і охоче їх обговорюють з підлітками:

– владу використовують лише по мірі необхідності;

– в дитині цінується як слухняність, так і незалежність;

– батьки встановлюють правила і твердо дотримуються їх в житті, але не вважають себе безгріховними;

– вони прислухаються до думки дитини,  але не виходять лише з її бажань.

Крайні типи відносин, все одно чи це авторитарність чи ліберальна всетерпимість, дають погані результати. Авторитарний стиль викликає у дитини відчуження від батьків, почуття своєї непотрібності і небажаності в  сім'ї. Батьківські вимоги, якщо вони видаються безпідставними, викликають або протест і агресію, або звичайну апатію і пасивність. Схильність до всетерпимості викликає у підлітка відчуття, що батькам немає до нього жодного діла. Крім того, пасивні, незацікавлені батьки не можуть бути предметом для наслідування та ідентифікації, а інші впливи – школа, ровесники, засоби масової інформації – часто не можуть закрити цю прогалину, залишити дитину без відповідального керівництва в складному і мінливому світі. Послаблення батьківського начала, як і його гіпертрофія, сприяють формуванню особистості зі слабким "Я" [44, с. 27].

Перехідний вік –  період емансипації дитини від батьків. Цей процес є складним і багатогранним. Емансипація може бути емоційна, яка  показує, наскільки важливим для дитини є емоційний контакт з батьками у порівнянні з прихильністю до інших людей (дружбою, коханням, поведінкою), яка проявляється в тому, наскільки жорстко батьки регулюють поведінку сина чи доньки, або нормативною, яка показує, чи орієнтується підліток на ті ж емансипації, що і його батьки, чи на якісь інші. Кожний із цих аспектів емансипації має власну логіку.

В основному емоційна прихильність дитини до батьків початково  залежить від них, причому мати у  цьому відношенні дітям ближча ніж  батько. По мірі росту самостійності, особливо у перехідному віці, ця залежність починає дитину обтяжувати. Дуже погано, коли їй не вистачає батьківської любові. Але достовірні психологічні дані вказують на те, що надлишок емоційного тепла також шкідливий як для хлопчиків, так і для дівчат. Він ускладнює формування у них внутрішньої автономії і породжує стійку потребу в опіці, залежність як рису характеру. Занадто тепле батьківське гніздо не стимулює пташеня, що вже підросло і готове до вильоту в дорослий світ       [13, c. 197].

Люблячі матері, нездатні мислити про дитину окремо від  себе і часто нерозуміють цього. Але підліток не може подорослішати, не розірвавши "пуповину" емоційної залежності від батьків і не включивши свої відносини з ними в нову, більш складну систему емоційної прихильності, центром якої являються не батьки, а він сам. Надлишок материнської ласки і стан "маминого сина" починає його дратувати не лише тому, що викликає насмішку ровесників, але й тому, що пробуджує в ньому самому початок залежності, з яким підліток бореться. Відчуваючи охолодження, багато батьків думають, що діти їх розлюбили. Але після того, як критичний період проходить, емоційний контакт з батьками, якщо вони його самі не зіпсували, зазвичай відновлюється, уже на більш високому рівні.

Ріст самостійності  обмежує і функції батьківської влади. До старших класів поведінкова автономія, як правило, вже досить велика: учні самостійно розплановують свій час, вибирають друзів, дозвілля і т.д. В сім'ях з більш авторитетним складом, ця автономізація викликає гострі конфлікти [20, с. 33].

Добиваючись розширення прав, підлітки часто ставлять до батьків завищенні вимоги, в тому числі і матеріальні.

Ступінь ідентифікації  з батьками в ранній юності менша, ніж в дитинстві. Тобто, батьки залишають для дітей важливий еталон поведінки, але батьківський приклад вже не сприймається так абсолютно. У підлітків є і інші авторитети. Чим старша дитина, тим вірогідніше, що ідеали вона черпає не лише з найближчого оточення, а й з більш ширшого кола людей (політичні діячі, персонажі фільмів і музичних телешоу). Зате всі недоліки в поведінці близьких і старших сприймаються гостро і болісно. Особливо це стосується розходження слова і діла. Понад усе підлітки хотіли б бачити в своїх батьках друзів, порадників, наставників [67, с. 216].

При всій їх тязі до самостійності, хлопці і дівчата  гостро потребують життєвого досвіду і допомоги старших. Багато хвилюючих тем вони взагалі не можуть обговорювати з ровесниками, бо заважає самолюбство. Сім'я залишається тим місцем, де підліток почуває себе найбільш спокійно і впевнено.

Однак взаємовідносини  з батьками часто супроводжуються конфліктами, негативними формами поведінки, зокрема проявами грубості, впертості та ін. Причина цього коріниться в психології дорослих, батьків, які не бажають помічати змін у внутрішньому світі підлітка. Зрозуміти іншу людину можна лише за умови поваги до неї, прийняття її як автономної реальності. Найпоширеніша скарга хлопців і дівчат на батьків: “Вони мене не слухають!” Поспіх і небажання вислухати те, що відбувається в складному підлітковому світі, постаратися подивитись на проблему очима сина чи доньки, впевненість в безгріховності свого життєвого досвіду – ось що в першу чергу створює бар’єр між батьками і дітьми [79, с. 47].

Відносини дітей і  батьків асиметричні, нерівноправні. Багато батьків, що звикли розпоряджатися дітьми, болісно переживають послаблення своєї влади. Крім цього, діють культурні табу.

 Підлітки хочуть, щоб  дорослий їм був особливим  другом, − другом-приятелем, другом-наставником, а тому його завдання − допомогти дитині пізнати себе, оцінити свої здібності і можливості, знайти своє місце в світі дорослих. Підлітки багато чого довіряють дорослим, якщо відчувають прихильність з їхнього боку. Наявність дорослого друга є найважливішою умовою нормального розвитку, гармонійного становлення особистості.

Дорослий, який за будь-яких обставин готовий бути поряд із підлітком, сприймати його таким, яким він є, вчасно приходити йому на допомогу, турбуватися про гармонійний розвиток його особистості, виховання моральних якостей, спільно з ним аналізувати вчинки і стосунки людей, критично ставитися до себе і своїх дій, виконує неоціненну роль у процесі адаптації підлітка до нової соціальної ролі, в його самопізнанні і пізнанні світу, в соціальному й особистісному самоутвердженні та самовираженні.

Отже, міжособистісні стосунки та спілкування у підлітковому віці є провідною діяльністю, без яких неможливий нормальний розвиток. Тільки в контакті з дорослими та однолітками підліток бачить себе з боку, порівнює свої можливості, випробовує різні соціальні ролі, формує і удосконалює себе.

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІ

ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ АСПЕКТІВ МІЖОСОБИСТІСНИХ СТОСУНКІВ УЧНІВ ПІДЛІТКОВОГО ВІКУ

2.1. Методика та організація емпіричного дослідження

Дослідження міжособистісних стосунків учнів підліткового віку проводилось протягом 2012-2013 навчальних років на базі Загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 4 м. Ківерці в експерименті взяли участь 75 підлітків, а саме учні 8-х класів (8–А – 26 учнів;  8–Б – 24 учні) і 9-го класу (9–А – 25 учнів).

Емпіричне дослідження проводилось у три етапи. Нами були використані такі методи:

– бесіди з учнями, батьками, вчителями;

– спостереження;

– усне опитування, як допоміжний метод для виявлення найбільш значущих сфер життя підлітків;

– анкетування, зокрема використовувались наступні анкети:

1. анкета „Міжособистісні стосунки підлітків з оточуючими”, яка була спрямована на виявлення найбільш значущої особи для підлітка (серед ровесників, вчителів та батьків) у конкретній сфері життя, такій як “Дружба-кохання”, “Трудова діяльність”, “Дозвілля” та “Здоров’я-гігієна” (див. Додаток А);
2. анкета “Визначення стосунків підлітка з батьками”, за допомогою якої ми визначали ступінь задоволеності чи незадоволеності підлітка стосунками зі своїми батьками (див. Додаток Б);
3. опитувальник „Визначення причин конфліктності у стосунках „Вчитель-учень” – спрямований на виявлення причин конфліктності у міжособистісних стосунках вчителів та учнів (див. Додаток В);
4. методика В. Бойка “Діагностика «перешкод» у встановленні емоційних контактів” (див. Додаток Д).

Анкети містять запропоновані варіанти відповідей, а опитувальник – пропонує розгорнуті запитання.

Контент – аналіз творів учнів  з такої тематики:

1. “Що спонукає тебе спілкуватися з кращим другом (подругою)?”.

2. “Що тобі не подобається у твоїх ровесниках?”.

3. “Що тобі подобається у представників протилежної статі твого віку?”.

За допомогою першого міні-твору  можна виявити ті якості у підлітків, які сприяють їх спілкуванню. Другий твір дає можливість з’ясувати негативні  якості, які не подобаються підлітку у ровесниках. Третій міні-твір – спрямований на виявлення симпатій у протилежної статі.

Підводячи підсумки контент-аналізу ми отримуємо можливість з’ясувати, які показники вихованості та морального розвитку є найбільш значущими для підлітків.

Методика В. Бойка “Діагностика „перешкод” у встановленні емоційних контактів” спрямована на виявлення „перешкод”, які заважають підліткам зближуватись з оточуючими людьми та встановлювати емоційні контакти.

Для того, щоб респонденти не стомлювались, а результати були більш надійними, наше дослідження було розділене на 3 етапи:

1. Усне опитування під час бесіди і написання міні творів для визначення стосунків між ровесниками.
2. Проведення анкет ”Міжособистісні стосунки підлітків з оточуючими” і „Визначення стосунків підлітка з батьками”.
3. Застосування опитувальника „Визначення причин конфліктності у стосунках „Вчитель-учень” та проведення методики В. Бойка “Діагностика „перешкод” у встановленні емоційних контактів”.

 

2.2. Аналіз результатів дослідження

На першому етапі нашого дослідження  основними завданнями були:

1. З’ясувати найбільш значущі сфери життя підлітків.
2. Виявити специфіку міжособистісних стосунків підлітків з ровесниками.

При проведенні цього завдання нас  цікавили наступні особливості: з’ясування моральних якостей, які сприяють спілкуванню з ровесниками; виявлення негативних якостей, що псують стосунки підлітка з ровесниками; прояв інтересу та симпатії до представників протилежної статі.

Для вирішення поставлених завдань (на цьому етапі дослідження) використовувались  наступні методи: усне опитування і контент-аналіз творів учнів.

Для вирішення першого завдання дослідження ми провели бесіду на тему: “З чого складається наше життя?”. Ключовим питанням бесіди було: “Які сфери життя є найбільш важливими для тебе?”. За результатами цієї бесіди ми пізніше застосували анкету для визначення міжособистісних стосунків підлітків з оточуючими (див. Додаток А).