Психологічні аспекти міжособистісних стосунків учнів підліткового віку

Зовнішній вигляд − предмет дослідження, турботи, наслідування і пошуку індивідуальності. Підлітку необхідно в сфері розвитку його самосвідомості пристосуватися до свого тілесного, фізичного вигляду. Від заперечення себе тілесного через кризові переживання і подвиги фізичного самоудосконалення він повинний прийти до прийняття унікальності своєї тілесної оболонки і прийняти її як єдино можливу умову свого матеріального буття. Це складний шлях, який при всій турботі, любові і розумінні близьких підліток проходить сам [16, с. 178].

В різних культурах підлітки відчувають різні за змістом проблеми, пов'язані з тілесним розвитком. Ідентифікація з тілом відбувається відповідно до традиційних ставлень до нього в культурі, до якої належить підліток. Частини тіла можуть бути прийняті як «хороші» тією мірою, якою це дозволяється культурою. Тілесна свідомість відображає конфлікт історичного, культурного ставлення до тіла. У свідомості підлітка можуть бути «сфери, що турбують», що змушують його відчувати зніяковілість одночасно із потаємним інтересом до них. Відчуття розвитку себе тілесного фіксує увагу підлітка на тілі і займає сферу його думок і почуттів. Фізичне відчуття, поєднуючись із соціальними очікуваннями, формує складну гаму переживань підлітків. Водночас підліток починає відчувати наповненість свого тіла енергією, що надає йому особливе почуття, − відчуття того, що він має життєву силу, що він жива істота. В цей період життя виникає передчуття того, що щось повинно статися.

Відчуття енергетики свого тіла надає підлітку особливе відчуття життя, яке запам'ятовується людиною на всі наступні роки. В  цей період вони стають особливо гострими. Сторонні дотики викликають фізичну напругу, іноді огиду і різке відторгнення. Водночас дотики привабливих для підлітка істот стають особливо цінними і бажаними [57, с. 250].

Особливого значення для підлітка набуває його обличчя. Підлітки дивляться на себе в дзеркало значно частіше і пильніше, ніж це роблять діти. «Хто Я?», «Який Я?», «Наскільки я привабливий?» − запитання, що постійно постають. Підліток уважно розглядає своє обличчя, що змінилося: волосся, брови, чоло, ніс, очі, губи, підборіддя. Все підлягає ревізії, яку супроводжує тривога, невпевненість у собі і водночас надія на свою привабливість.

Ідентифікація зі своєю  новою зовнішністю − складний для підлітка процес. „Прийняти себе таким, як я є...", незважаючи на еталонних красунь і красенів, незважаючи на однолітків, що переважають за певними значущими ознаками [22, с. 81].

Крім проблеми привабливості  зовнішності багатьох підлітків, хвилює проблема наявності духовності у виразі обличчя. Поглиблена рефлексія на свою зовнішність і тривога з її приводу поряд з іншими віковими проблемами створюють у підлітків загальний напружений вираз, який супроводжує вік.

Для підлітків особливого значення набуває одяг. У них свій автономний від дорослих стиль. Одяг, зачіска і обличчя − ось предмети первошочергової турботи підлітка. Настільки ж важливо в підлітковому віці пройти правильний шлях у ставленні до свого імені. Саме підліток починає відстоювати своє право на визнання, утверджуючи себе через своє власне ім'я. Підлітки проходять складні соціальні ініціації стосовно свого імені. Відповідне звернення по імені є показником соціального визнання, яке простіше регулювати, ніж інше право. Права на визнання у підлітків спрямовані на реалізацію себе в сфері фізичного, розумового й особистісного розвитку. В цьому віці загострена потреба у визнанні «самості» (унікальності) при психологічній залежності від однолітків, тому підліток ефективно поєднує егопозицію «Не плутайте мене з іншими» і конформну позицію «Ми – група однолітків» − адже спілкування з однолітками виступає як потреба і значуща діяльність [55, с. 37].

Особливою формою підліткової  самосвідомості є почуття дорослості, яке визначається як новоутворення свідомості, через яке підліток порівнює себе з іншими, знаходить зразки для засвоєння, будує свої стосунки з людьми, перебудовує свою діяльність. Це стрижнева особливість особистості, яка виражає нову життєву позицію підлітка стосовно себе, людей, світу.

Вчена Т. В. Драгунова  виділяє такі види дорослості:

− наслідування зовнішніх ознак дорослості (куріння, вживання алкоголю, використання косметики, перебільшений інтерес до проблем статі, наслідування дорослим в одязі і зачісці, тобто поверхове уявлення про дорослість з акцентом на специфічне проведення вільного часу);

− прагнення підлітків-хлопчиків відповідати уявленню про «справжнього чоловіка», виховувати у себе силу волі, витримки, сміливості;

− соціальна дорослість (складається в ситуаціях співробітництва дорослого і підлітка як помічника, часто в сім'ях, де підліток через обставини змушений фактично зайняти місце дорослого, прагне оволодіти практичними вміннями, надати реальну допомогу і підтримку);

− інтелектуальна дорослість (пов'язана з розвитком стійких пізнавальних інтересів, з появою самоосвіти).

Почуття дорослості виявляється по-різному. Дорослі повинні допомогти підлітку в пошуку культурних засобів вираження почуття дорослості, спонукати підлітка до з'ясування його сильних і слабких сторін, допомогти досягти успіху. В цьому випадку підліток буде приділяти увагу реальним проявам дорослості (прийняття відповідальності, вміння відстоювати власну точку зору) [47, с. 63]

Крім цього, виокремлюють особливу форму підліткового егоцентризму: підлітку складно диференціювати предмет свого мислення і мислення інших людей, внаслідок інтенсивного аналізу і оцінки себе у нього виникає ілюзія, нібито інші люди безперервно оцінюють його поведінку, зовнішність, спосіб мислення, почуття. Типова вікова особливість − схильність перебільшувати і хворобливо реагувати на власні реальні чи уявні тілесні недоліки.

Один з компонентів  егоцентризму − феномен «уявної аудиторії» − переконаність підлітка в тому, що його постійно оточують глядачі. Другий компонент егоцентризму − особистий міф − віра в унікальність власних почуттів страждання, любові, ненависті, сорому, яка ґрунтується на зосередженості на власних переживаннях.

Подолання підліткового егоцентризму відбувається в міру розвитку близьких довірливих стосунків з  однолітками, які діляться власним емоційним досвідом [72, с. 92].

В цей період інтенсивно засвоюються стереотипи поведінки, пов 'язані з усвідомленням своєї статевої приналежності. Для дівчаток характерні такі риси, як емоційна сприйнятливість, реактивність, гнучке пристосування до конкретних обставин, конформність поведінки, схильність апелювати до суджень дорослих, до авторитетів сім'ї, прагнення опікуватися молодшими, високий інтерес до власної зовнішності, поєднання кокетства з сором'язливістю, акуратність, ретельність, терпимість у повсякденній діяльності, краща успішність з гуманітарних предметів [23, с. 19].

Хлопці цікавляться  переважно проблемами, пов'язаними  з абстрактними явищами, світоглядом, точними науками, менш конформні, розкутіші  в поведінці, гірше підкоряються загальноприйнятим вимогам, у несприятливих умовах у них легше виникає і важче коригується негативне ставлення до школи, значну роль у свідомості і поведінці набувають сексуальні інтереси   [15, с. 21].

Новоутворенням підліткового віку є розвиток рефлексії. Рефлексія − мисленнєвий процес, спрямований на аналіз, розуміння, усвідомлення себе: власних дій, поведінки, мови, досвіду, почуттів, здібностей, характеру, стосунків тощо.

Д. І. Фельдштейн виявив динаміку розвитку рефлексії. У 10−11 років предметом, рефлексивних очікувань підлітка виступають окремі вчинки. В 12−13 років головним стає аналіз рис власного характеру і особливостей взаємостосунків з людьми. В 14−15 років у структурі особистісної рефлексії істотно підвищується критичність підлітків щодо себе [60, с. 25].

Центральним новоутворенням підліткового віку є новий рівень самосвідомості − Я-концепція, − система уявлень людини про саму себе, яка включає усвідомлення своїх фізичних, інтелектуальних, характерологічних, соціальних та інших властивостей; самооцінку; суб'єктивне сприйняття зовнішніх чинників, що впливають на власну особистість [5, с. 17].

В 10−11 років майже третина підлітків дають собі повністю негативні характеристики; деякі підлітки, підкреслюючи свої численні недоліки, виділяють одну рису, яка їм подобається, тобто самооцінка має негативне емоційне тло. У 12−13 років поряд із загальним сприйняттям себе зберігається і ситуативно негативне ставлення підлітка до себе, яке залежить від оцінок оточуючих, насамперед, однолітків. У 14−15 років виникає «оперативна самооцінка», яка визначає самоставлення підлітка в даний момент, що ґрунтується на співставленні своїх особливостей з певними нормами, що виступають для нього як ідеальні форми його особистості.

Негативне ставлення  до власної особистості значною  мірою пов'язане з тим, що підліток дивиться на себе нібито ззовні, інтеріоризуючи уявлення і оцінки дорослих, в яких позитивні сторони особистості представлені абстрактно, а негативні − конкретні і різноманітні [27, с. 22].

Самооцінка підлітка носить суперечливий характер: з одного боку, підліток одночасно сприймає себе як дорослого і як маленьку дитину, з іншого − спостерігається поєднання конкретної ситуативної і загальної самооцінки, коли кожна позитивна і кожна негативна окрема самооцінка миттєво набуває глобального характеру.

В кінці підліткового віку відбувається зміна самооцінки: поступово самооцінка, запозичена у дорослих, змінюється самооцінкою, яка виникає як прагнення до самовияву, самоствердження, самореалізації, самовиховання   [28, с. 68].

Моральний розвиток характеризується наявністю протиріччя між некритичним засвоєнням групових моральних норм і прагненням обговорювати прості правила; певним максималізмом вимог; зрушенням оцінки окремого вчинку на особистість в цілому [38, с. 171].

Ж. Піаже виявив, що в  період між 12 і 13 роками моральний розвиток особистісті набуває нового сенсу, коли значущими стають цінності та ідеали, що виходять за рамки його конкретного життя (соціальна справедливість, свобода, дружба, любов, щирість − всі ці поняття для підлітків емоційно забарвлені, особистісно значущі) [71, с. 96].

В підлітковому віці виникають  і оформлюються моральні переконання, які стають специфічними мотивами поведінки і діяльності підлітка. В переконанні знаходить свій вияв ширший життєвий досвід школяра, проаналізований і узагальнений з точки зору моральних норм.

Вирішальне значення для морального розвитку підлітка має  інтимно-особисте спілкування з  однолітками: підліток оволодіває нормами  стосунків дорослих людей, у нього  складаються власні переконання, він починає оцінювати себе та іншу людину з нових дорослих позицій.

Формується моральний  світогляд, під впливом якого  провідне місце в системі спонукань починають займати моральні мотиви. Встановлення такої ієрархії веде до стабілізації якостей особистості, до формування моральної позиції [33, с. 15].

Прийнято вважати, що підлітки характеризуються, більше ніж  діти всіх інших шкільних віків, слабкістю волі. Вони недостатньо організовані, легко пасують перед труднощами, легко піддаються чужому впливу, часто поводяться всупереч засвоєним вимогам і правилам поведінки.

Специфіка соціальної ситуації розвитку підлітка є розбіжність, з одного боку, між вимогами життя і його інтересами, з іншого − між його можливостями і його власними вимогами до себе. Така розбіжність вимагає досить високого рівня розвитку волі, якого частіше за все підлітки ще не досягають.

У підлітків виникає  гостра боротьба мотивів (чи робити те, що потрібно, чи те, що хочеться), після чого відбувається створення наміру і, нарешті, його виконання. Однак, такого роду довільна поведінка є дуже складною, вона вимагає такої перебудови мотиваційної сфери, в результаті якої значущий мотив набуває більшої сили і перемагає всі інші мотиви, які впливають на людину [51, с. 39].

У підлітків дуже яскраво  виражене прагнення підбирати аргументи на користь емоційно більш привабливої поведінки за рахунок поведінки необхідної. Інакше кажучи, у підлітків сильні емоції частіше, ніж у дорослих, блокують розумне рішення. Крім того, підлітки ще погано вміють враховувати наслідки здійснених вчинків. Не тільки у молодших, але навіть у старших підлітків коло передбачуваних ними наслідків дуже обмежене.

Різноманітні труднощі переслідують підлітка також і при  створенні і виконанні наміру. Успішній регуляції своєї поведінки  тут заважає низка особливостей їхньої особистості. Пізніше, коли ситуативна емоція послаблюється, слабшає і намір підлітка виконати прийняте рішення.

Всі ці труднощі пояснюються  тим, що підлітки проявляють «слабкість волі», здавалося б, більшу, ніж молодші  школярі. Останні досягають довільності поведінки або в результаті афективного прагнення зберегти свою позицію школяра, або під впливом також дуже афективного прагнення заслужити схвалення дорослих [44, с. 127].

Підлітки, відчуваючи труднощі в довільності організації своєї поведінки, ставлять перед собою в якості спеціальної задачі виховання волі і вироблення у себе вольових якостей особистості. Однак, вони своєрідно розуміють цю задачу: вони бачать прояви волі переважно в героїчних вчинках, які породжуються якимись виключними обставинами. Інакше кажучи, вони не бачать і не помічають прояви волі в своєму повсякденному житті і діяльності. Тому, прагнучи виховати в собі «справжню волю», підлітки беруть за зразок героїчні вчинки, але вкрай рідко орієнтуються на зразки, втіленням яких є оточуючі їх люди. Цим самим пояснюється і те, що виховання волі в собі вони розуміють як вправи в певних ізольованих вчинках, що здійснюються в екстремальних умовах.

Особливості розвитку волі полягають у її неорганізованості, дії за найсильнішим мотивом. Водночас уміння володіти собою високо цінується підлітком, а відсутність необхідних вольових якостей викликає стурбованість. За словами Л. С. Виготського, не слабкість волі, а відсутність чи слабкість мети дезорганізовує поведінку підлітка: необхідні важливі життєві цілі, які виходять за межі негайних справ і розваг, особистісно значущі для підлітка [38, с. 153].