Психологічні аспекти міжособистісних стосунків учнів підліткового віку

Четверта фаза – шкільний вік (від 6, 7 до 11 років) – початок  підприємництва і ефективності, здатність досягнути поставленої мети. Найважливішими цінностями стають ефективність і компетентність. В негативному варіанті у дитини з'являється початкова неповноцінність, яка насамперед виникає з усвідомлення своєї некомпетентності, неуспішності у вирішенні якихось конкретних завдань, найчастіше пов'язаних з навчанням, а потім розповсюджується на особистість в цілому. В цьому віці закладається відношення до праці.

П'ята фаза – юність (11–12 років) – характеризується появою початку своєї неповторності, індивідуальності, несхожістю на інших, в негативному варіанті виникає дифузне, розмите "Я", рольова і особистісна невизначеність. Типова риса цієї фази розвитку – "рольовий мораторій" (від лат. Moratoriu –відстрочка): діапазон виконуваних ролей розширюється, але юнак не засвоює ці ролі конкретно і серйозно, а ніби пробує, приміряє їх на себе. Е. Еріксон детально аналізує механізми форм, нове почуття часу, психосексуальні інтереси, а також варіанти розвитку юності та ін.

Шоста фаза – молодість (20–40 років) – характеризується появою потреби і здатності до інтимної психологічної близькості з іншими людьми, включаючи сексуальну близькість. Її альтернатива – початок ізоляції і самотності.

Найважливіше набуття  сьомої фази – дорослості (40-60 років) – творча діяльність у поєднанні з початковою продуктивністю. Вони проявляються не лише в праці. А й в турботах про інших, включаючи потомство, в потребі передати свій досвід і т. д. В негативному варіанті з'являється початок стагнації (застою).

Восьма фаза – зрілий вік, або старість ( від 60 років) – характеризується появою початкової задоволеності, повноти життя, виконаного обов'язку, а в негативному випадку – відчай і розчарування. Найкраща якість цього віку –мудрість і неупередженість, тобто здатність дивитися на свої і чужі справи з відповідної висоти [78, с. 62].

Альтернативні теорії підліткового віку аналізують різні сторони розвитку – фізіологічне дозрівання, розумовий  розвиток, формування самосвідомості, зміни в структурі спілкування, мотиваційні процеси і т. д. Але частково всі вони взаємодоповнюючі. Біда починається лише тоді, коли одна точка зору вважається єдино правильною, яка включає всі інші. Власне, це відбулось в радянській психології.

У 20–30-ті ХХ ст. психологічна наука не приділяла значної уваги підлітковому віку, причому психологічні питання розглядалися на широкому соціальному фоні, з врахуванням багатьох соціально-економічних факторів і варіантів росту. Детально вивчалися і описувалися закономірності статевого дозрівання, розумові інтереси, форми соціальної активності і зміст внутрішнього світу підлітків і юнаків. Радянські вчені прекрасно знали і широко використовували зарубіжну психологічну літературу, важливі роботи іноземних вчених без особливої затримки перекладали на російську мову              [13, с. 176].

Великий вплив мали праці Л. С. Виготського "Психологія підлітка" та ін., які виходили окремими випусками в 1929–1931 роках і які зібрали в собі огляд радянської і зарубіжної літератури про перехідний вік, аналіз фізіології і психології статевого дозрівання, типових вікових конфліктів, еволюції інтересів, мислення, вищих психічних функцій, уяви і творчості, динаміки і структури особистості підлітка.

Згідно його теоретичного розвитку вищих психологічних  функцій, будь-яка функція в культурному розвитку дитини з'являється на сцену двічі, у двох планах, спочатку – соціальному, потім – психологічному, спочатку між людьми, як категорія інтерпсихічна, потім всередині дитини, як категорія інтрапсихічна [17. с. 65].

На відміну від механістичних концепцій, які розглядають розвиток дитини як результат дії "зовнішнього", соціального оточення, Л. С. Виготський підкреслював, що середовище потрібно розглядати не як "обстановку розвитку", яка зовні визначає розвиток дитини, а як дію оточення, яка сама змінюється кількісно і якісно, в результаті того, через яку раніше виникли психологічні якості, включаючи вікові особливості дитини, вони переломлюються [19, с. 21].

Становлення людини як індивіда і особистості, за Л. С. Виготським, передбачає діалектичну взаємодію двох відносно автономних, але нерозривно пов'язаних одне з одним етапів розвитку - натурального і соціального [18, с. 6].

Вчений Л. С. Виготський зазначав: "Потрібно визнати, що до початку кожного вікового періоду складається досить специфічне, єдине і неповторне відношення між дитиною і оточенням, передусім соціальним. Це відношення ми й називаємо соціальною ситуацією розвитку в даному віці. Соціальна ситуація розвитку представляє собою вихідний момент для всіх динамічних змін, які відбуваються в розвитку даного періоду. Вона визначає цілком і повністю ті форми і той шлях, йдучи по якому дитина набуває нових якостей особистості, черпаючи їх з соціології дійсності, як з основного джерела розвитку, той шлях, по якому соціальне стає індивідуальним" [19, с. 23].

Тут виникають два  головні питання психологічного розвитку:

1. Яка конкретна соціальна ситуація розвитку до початку даного віку?
2. Які психологічні новоутворення виникли в дитини до кінця даного    віку?

Головне новоутворення  перехідного віку, за Л. С. Виготським, – те, що тепер "в драму розвитку вступає нова дійова особа, новий якісно своєрідний фактор – особистість самого підлітка. У зв'язку з виникненням самосвідомості для підлітка стає можливим більш глибоке і ширше розуміння інших людей. Соціальний розвиток, який приводить до освіченості, набуває в самосвідомості опору для свого подальшого розвитку" [19, с. 51].

Ідеї Л. С. Виготського мали великий вплив як на загальну так і на вікову психологію (Л. І. Божович, В. В. Давидов, О. М. Леонтьев, А. В. Петровський, Д. Б. Ельконін та ін.). Але реалізувати практично ці знання багатьом вченим не вдалось. Вже до середини 1930-х років теоретичний рівень вітчизняної психології розвитку починає швидко знижуватись. В умовах сталінських репресій вивчати соціальні умови розвитку і формування особистості стало неможливим. Зникли соціологія і соціальна психологія. В дослідженнях вікової психології також перестали помічати істотні зміни. Стали заборонені проблеми статевого дозрівання і юнацької сексуальності. Самосвідомість стала найчастіше оцінюватись як прояв буржуазного індивідуалізму. В повоєнні роки психологи почали залучати іноземну літературу тільки для її критики, а багато зовсім перестали за нею слідкувати, повіривши, що за межами власного "двору" нічого вартого уваги не може бути. Перероблена в служницю педагогіки, психологія підмінила вивчення різнобічного підліткового життя апологетичним описом процесу насильницького підгону дитини до вимог бюрократичної шкільної системи.

Д. Б. Ельконін в статті, схваленій В. В. Давидовим та іншими психологами, називає період від 11 до 17 років "підлітковість" (цей термін є штучним) поділяючи його на дві фази. Ведучою діяльністю 11-15 річних (середній шкільний вік) Ельконін вважав спілкування в системі суспільно-корисної діяльності, включаючи такі її колективно-виконувані форми, як суспільно-організована, спортивна, художня, трудова. Всередині цієї діяльності підлітки набувають здатність будувати спілкування в залежності від різноманітності завдань і вимог життя, здатністю орієнтуватися в особливих якостях і особливостях інших людей, здатністю свідомо підстроюватись під норми, заведені в колективі.

У 15–17 річних (старший шкільний вік) ведучою стає навчально-професійна діяльність, завдяки якій у старшокласників формуються відповідно пізнавальні і професійні інтереси, елементи дослідження вмінь, здатність будувати життєві плани і виробляти моральні ідеали, самосвідомість [77, с. 22].

Ця періодизація відверто нормативна і виражає насамперед інформативну точку зору школи, описуючи те, чим повинні займатись старшокласники. Власне світ особистості, її свобода, позашкільна діяльність, ініціатива (а не тільки вміння "відповідати нормам"), дружба, кохання, випадають з неї як щось не суттєве, другорядне.

Автор найкращої повоєнної  книги з вікової психології Л. І. Божович розставляє акценти по-іншому. В її описі підліткового віку головна увага акцентувалася на розвитку мотиваційної сфери особистості: визначення свого життя в світі формування світосприйняття і його вплив на пізнавальну діяльність, самосвідомість і моральну свідомість. Вирішальне значення надається динаміці "внутрішньої позиції" особистості, яка формується. "Внутрішня позиція складається з того, що дитина на основі попереднього досвіду, своїх можливостей, своїх раніше виниклих потреб і прагнення відноситися до того об'єктивного становища, яке вона займає в житті на даний час і яке місце вона хоче займати. Власне ця внутрішня позиція обумовлює визначену структуру її відношення до дійсності, до оточення і до самої себе.

Через цю внутрішню позицію і переломлюється в кожний даний момент взаємодія, яка йде від оточуючого середовища” [7, с. 127].

На базі цієї теоретичної установки виконано немало характерних експериментальних досліджень. Але “особливість старшокласників” в них досить часто зводиться до ролі учня, його позанавчальна діяльність розглядається зовнішнім чином з точки зору її впливу на шкільну успішність, дисципліну і т. д.

Вихід за ці інформаційні рамки почався в останні роки у зв’язку з новими ідеями, які  з’явилися в філософії і соціології, а також в загальній і соціальній психології (роботи Б. Г. Ананьєва, який показав нерівномірність психологічного розвитку, К. А. Альбуханової-Славської, Н. А. Логінової та інших про життєвий шлях, Є. І. Головахи і А. А. Кроніка про психологічний час особистості і т. д.). Під впливом цих ідей у віковій психології, поряд з традиційними “шкільними” темами, які стосуються відносин в школі і  проблем навчання, відродились такі проблеми як формування часової перспективи, особливість самосвідомості та саморозвитку, психологічні аспекти статевого дозрівання та ін.

Отже, враховуючи різні теорії, можна  стверджувати, що особливості проявів і перебігу підліткового періоду залежать від конкретних соціальних обставин життя і розвитку підлітка, його соціальної позиції у світі дорослих. Вирішальна роль у його психічному розвитку належить передусім системі соціальних відносин ( відносин із навколишнім світом). Біологічний чинник впливає на підлітка опосередковано – через соціальні стосунки з оточенням.

1.2. Формування  особистості в підлітковому віці

Підлітковий вік –  це один з найважливіших етапів життя  людини. В ньому багато джерел і  починань всього подальшого становлення  особистості. Цей вік нестабільний, ранимий, важкий і виявляється, що він  більш ніж інші періоди життя, залежить від реальностей довкілля.

Підлітковий вік називають  перехідним і тому, що у цей період відбувається перехід від дитинства  до юності, від незрілості до зрілості. Ця особливість проявляється в фізичному, розумовому, соціальному та духовному розвитку і формуванні особистості [63, с. 72].

В підлітковому віці відбуваються суттєві зміни мотивації: на перший план виходять мотиви, пов'язані з формуванням світогляду, з планами майбутнього життя. Структура мотивів характеризується наявністю певної системи супідрядних мотиваційних тенденцій на основі провідних суспільно значущих і мотивів, що стали цінними для особистості. На думку Л. І. Божович, в мотиваційній сфері знаходиться головне новоутворення перехідного віку     [7, с. 130].

Л. С. Виготський вважав проблему інтересів ключовою для підліткового періоду. Він виокремив дві фази підліткового віку, пов'язуючи їх зі змінами у сфері інтересів:

− в негативній фазі відбувається згортання, відмирання попередньої системи інтересів, з'являються сексуальні потяги, звідси - зниження працездатності, погіршення успішності, грубість, підвищена дратівливість підлітка, незадоволення самим собою, занепокоєння;

− позитивна фаза характеризується зародженням нових ширших і глибших інтересів, розвивається інтерес до психологічних переживань інших людей, до власних переживань, зверненння підлітка в майбутнє реалізується у формі мрії [19, с. 53].

Молодший підлітковий  вік характеризується розширенням пізнавальних інтересів, вершиною допитливості є вік 11−12 років. Однак, прояви допитливості поверхові. Причиною відсутності інтересів є відсутність яскравих інтересів у оточуючих підлітка дорослих, надмірна активність дорослих в розвитку цього процесу [12, с. 186].

Домінуючими потребами підліткового віку, на думку Д. Б. Ельконіна є: потреба в спілкуванні з однолітками, потреба в самоствердженні, потреба бути і вважатися дорослим [77, с. 25].

Потреба бути і вважатися  дорослим задовольняється в спілкуванні з дорослим: підлітку важлива не стільки сама по собі можливість самостійно розпоряджатися собою, скільки визнання оточуючими дорослими цієї можливості і принципової рівності з точки зору прав [26, с. 111].

Початок підліткового періоду  характеризується якісним зрушенням  у розвитку самосвідомості: в підлітка починає формуватися позиція дорослої людини, поява якої означає, що він суб'єктивно вже вступив у нові стосунки з оточуючим світом дорослих, зі світом їх цінностей. Підліток активно засвоює ці цінності, вони складають новий зміст його свідомості, існують як цілі і мотиви поведінки та діяльності, як вимоги до себе та інших, як критерії оцінок і самооцінки. Він прагне осмислити свої домагання на визнання; оцінити себе як майбутнього юнака чи дівчину; визначити для себе своє минуле, значення особистого сьогодення, заглянути в своє майбутнє; визначитися в соціальному просторі − осмислити свої права і обов'язки. Підліток зацікавлено рефлексує на себе та інших, співвідносячи властиві йому особливості з проявом однолітків і дорослих.

Самосвідомість підлітка вже включає в себе всі компоненти самосвідомості дорослої особистості. Підліток сенситивний до свого духовного розвитку, тому він починає інтенсивно просуватися в розвитку всіх ланок самосвідомості. Підлітка починає хвилювати він сам у своєму фізичному і духовному втіленні. «Яким я можу постати перед іншими?» − актуальне запитання для нього. У зв'язку з цим його хвилює тіло, обличчя, ім’я [39, с. 15].