Психологічні аспекти міжособистісних стосунків учнів підліткового віку

Емоційна сфера характеризується більшою яскравістю, силою, стійкістю. Підлітки частіше відчувають сильні позитивні чи сильні негативні емоції і рідше знаходяться в нейтральному стані. Емоції мають тенденцію до «самопідкріплення» (неусвідомлюване бажання зберегти ту чи іншу емоцію, як позитивну, так і негативну), що свідчить про ригідність емоцій підлітка, їх інертність. У цей період підвищена потреба в емоційній насиченості, у прагненні до відчуттів (звідси − любов до голосної музики, ризиковані форми поведінки). Вияв емоцій бурхливий і безпосередній, підлітки часто не можуть стримувати радість, гнів [53, с. 21].

Особливість емоційного реагування − порівняно легке виникнення емоційної напруги. В цей період спостерігаються досить часті і тривалі афективні реакції. Особливістю афекту є повне поглинання ним, своєрідне звуження свідомості, коли емоції повністю блокують інтелектуальний план і відбувається їх розрядка у вигляді викиду. В підлітків у кризовий період часто зустрічається «афект неадекватності» − емоційна реакція більшої сили з незначного приводу, що пов'язано з протиріччям між низькою самооцінкою підлітка і високим рівнем домагань [69, с. 22].

Важливим моментом розвитку особистості в цей період є  те, що предметом діяльності підлітка стає він сам. Без повноцінного проживання підліткового періоду численні якості особистості, індивідуальні особливості виявляються нерозвинутими чи розвинутими недостатньо, які в подальшому майже не піддаються корекції [43, с. 127].

Таким чином, новоутвореннями  особистості підлітка є: почуття  дорослості; становлення нового рівня  самосвідомості («Я-концепція», рефлексія); стійкість емоцій і почуттів.

1.3. Характеристика міжособистісних стосунків учнів підліткового віку з різними соціальними групами

У підлітковому віці провідними видами діяльності є міжособистісне спілкування, міжособистісні стосунки з ровесниками та дорослими суспільно корисна праця і навчання, що позитивно позначається на розвитку психіки та особистості загалом.

В усіх роботах з проблем  психології підліткового віку визначається та роль, яку відіграють стосунки з дорослими, однолітками та іншими соціальними групами у формуванні особистості підлітка.

Складний процес розвитку і формування особистості у відносно стабільному середовищі ще більше ускладнюється через те, що соціальна сфера в дійсності не є стабільною і підліток, на своєму життєвому шляху, виявляє послідовність і паралельно є включеним в групи, далеко не ідентичні за своїми соціально-психологічними характеристиками (формальні і неформальні групи) і тому, будучи прийнятим в одну референтну групу, він виявляється не інтегрованим в іншій, в яку включається пізніше, або одночасно з першою. Підлітку знову треба утверджуватись в своїй основній позиції. Попри це, саме ці референтні для нього групи знаходять його у процесі розвитку, складаючи динамічну систему, до змін якої індивід може пристосовуватися тільки за умов активної участі у реалізації цих змін. Тому, поряд з внутрішнім динамічним розвитком особистості (в рамках відносно стабільної соціальної спільноти) слід враховувати об'єкт динамічного розвитку і специфіку особистості тих груп, до яких особистість належить [2, с. 78].

З переходом в середовищну  групу зв'язки підлітка з оточуючими людьми, як з дорослими, так і з дітьми, розширюються і ускладнюються. Підлітка неможливо втримати в рамках вузького сімейного колективу. Особливу роль в його житті починає відігравати група однолітків і взаємини, що складаються між ними. Група ставить до дитини досить високі вимоги і завоювати авторитет і повагу товаришів він зуміє лише тоді, якщо буде відповідати цим вимогам   [34, с. 40].

Середня школа, що є специфічним  інститутом соціології, який не може бути замінений ні сім'єю, а ні групою однолітків, стала такою лише завдяки тому набору соціальних можливостей, які вона дає підліткові. Водночас середня школа, послідовно віддаляється від сім'ї, навіює страх, її звинувачують у тому, що вона стає місцем наркотизації, політизації підлітка та ін. Дослідження в яких порівнюють великі та малі середні школи, свідчать, що розміри школи дійсно впливають на різні переміни. Однак "страшної" картини негуманної школи з некерованими школярами створювати все ж не дозволяють [24, с. 18].

Група однолітків відіграє центральну роль у процесі соціалізації в підлітковому віці, оскільки звільнення від батьківського впливу відбувається водночас з активним включенням в  життя ровесників. Вчена Л. І. Божович зазначає, що для підлітків привабливість тих чи інших занять та              інтереси визначаються передусім їхніми можливостями для спілкування з             однолітками [7, с. 135].

Існує багато літератури щодо спілкування підлітків, оскільки цей феномен здавна привертав увагу дослідників які, загалом, цікавились роллю групи однолітків у виникненні девіантної поведінки.

Починаючи з 1925 року багато американських дослідників прагнули визначити динаміку деліквентності у підліткових угрупуваннях. Так, вчений Тремер (1927) вважав ці угрупування природним місцем прояву підліткової агресивності, і на його думу, група підтримує авантюрне уявлення підлітків і тим самим відкриває можливість для виникнення соціальних негараздів           [9, с. 66]. Пізніше вчені Кожен (1955), Клоувард і Охлін (1960) ввели поняття класового конфлікту для визначення підліткового угрупування як місця криміналізації, соціальних верств молоді з малозабезпеченого населення, для яких закриті шляхи для успіху і які через це обирають шлях протиправної поведінки [52, с. 53].

Подібне розходження  між підлітковою групою і соціальним оточенням сприяє переходу до активних дій, відкриває можливість соціальної поведінки і надає групі агресивного імпульсу. Вчені Роберт і Ласкум вважали, що саме соціальне розрізнення суспільства сприяє виникненню групи, але від цього зв'язок групи і негативної поведінки тільки посилюється: саме дії суспільства роблять групу небезпечною, оскільки вони підтримують її в постійному стані колективної передделіквентності [69, с. 42].

Однак існує  мало вагомих емпіричних даних, які  підкріплюють ідею про те, що підліткові групи підтримують соціальну  поведінку своїх членів. Правда, що деліквентність властива багатьом з них і що правопорушники найчастіше спілкуються із злочинцями. Але також очевидно, що у правопорушників досить непрості відносини з однолітками на всіх рівнях. Помилково вважати, що група сама по собі породжує протиправну чи будь-яку іншу соціальну поведінку.

У підлітковому віці структура  групи однолітків визначається, загалом, включенням у гетеросексуальні відносини. Сукупність міжособистісних взаємин може бути зображена двома концентричними колами, одне з яких показує широку групу "приятелів", що нараховує від 15 до 30 чоловік, а інше – вибрану групу близьких друзів, як правило від 2 до 9 чоловік. Вчений Ламберт (1972) вважав, що це число випадково рівне середній кількості членів сім'ї та групі однолітків. Ці два кола взаємин виконують різні функції: перша група орієнтує соціальну активність – зустрічі, ігри, вечірки, в основному під час вихідних і канікул; друга – є більш простим місцем зустрічі, для обміну думками, почуттями [41, с. 37].

Згідно вченню Данфі (1963) велика група має сприяти переходу від одностатевих видів активності до гетеросексуальних соціальних відносин через контакт між малими групами друзів. Данфі провів велике дослідження підліткових груп в Австралії і його праці є класичним довідником із даного питання. Він виділив 5 стадій розвитку підліткових груп:

– перша стадія, в підлітковому віці, характеризується існуванням двох ізольованих одностатевих груп;

– друга стадія починається з перших спроб гетеросексуального контакту, мова йде про поверхові й частково антагоністичні взаємодії під захистом даної групи;

– на третій стадії, що наступає з 14 років, починаються перші гетеросексуальні міжособистісні контакти найбільш високо статусних у своїх групах хлопців і дівчат;

– четверта стадія, відзначається розпадом первинних груп і утворенням нових, на цей раз відкрито гетеросексуальних;

– п'ята стадія відповідає поступовій дезінтеграції спочатку широкого кола на користь малих груп, що складається з довго існуючих пар [61, с. 423].

Великий вплив на структуру  підліткової групи має соціальний і економічний стан її членів. Природньо  виникнувши групи однолітків, гомогенні в соціально-економічному плані. Але вчений Конджер (1977) встановив, що американські підлітки так само нетерпимі до тих, хто немає подібного з ними соціального і особливо етнічного походження. Вчений Коулман (1961) спостерігав, що у хлопців володіння спортивними здібностями або надзвичайними соціальними навичками може при нагоді допомогти подолати економічні чи етнічні бар'єри [42, с. 597].

Факт існування  підліткової субкультуры уже неодноразово відзначався рядом авторів. Вчена Мід (1971) вважала, що швидкі соціальні зміни створюючи розрив між поколіннями, сприяють зростанню ролі групи однолітків у процесі соціалізації підлітків. Вивчивши домінування в підлітковому середовищі системи цінностей моделі успіху, фактори популярності і лідерства, вчений Коулман прийшов до висновку, що підліткова субкультура, незалежно від культури дорослих, існує. Група однолітків визначає смаки, моду, мову і способи індивідуальних чи статевих взаємодій; батьки впливають на вибір соціально-економічних цінностей, звичок споживання, релігійної приналежності, політичних уподобань та ін. [54, с. 67].

На прикладі підліткового віку можна показати, що мікро цикли розвитку особистості протікають для одного й того ж школяра паралельно в різних референтних групах, які є конкурентними за своєю значимістю для нього. Успішна інтеграція в одній з них (наприклад, у шкільному драматичному гуртку) може супроводжуватись дезінтеграцією в компанії двору, в якій підліток до цього без труднощів пройшов фазу адаптації. Ідентифікаційні якості, які цінуються в одній групі, не сприймаються в іншій.

Протиріччя, викликані  міжгруповими позиціями підлітків, не менш важливі, ніж протиріччя які  виникли в середині мікро циклу  його розвитку.

Стійку позитивну інтеграцію забезпечує входження підлітка в групу вищого рівня розвитку або у випадку переходу в нову спільноту, або в результаті об'єднання тієї самої групи школярів навколо захоплення їх діяльності, цінності і цілі якої надалі сприятимуть їхнім міжособистісних відносин [29, с. 28].

Отже, з усього вищесказаного можна зробити висновок, що людина в процесі свого розвитку проходить складний шлях становлення особистості. І важливе значення має цей багатогранний процес саме в підлітковому віці, адже від того під який вплив потрапить підліток, в якому середовищі буде відбуватися його ствердження як особистості залежить його майбутнє. Група однолітків відіграє домінуючу роль в процесі соціологізації підлітка. Яких цінностей він набуде залежить від успішного проходження трьох фаз входження в групу: адаптації, індивідуалізації, інтеграції.

Важливу роль у розвитку особистості підлітка відіграють взаємини з товаришами та близькими друзями. Дружба підлітків грунтується на спільних інтересах та вподобаннях. Вони однаково проводять час, читають однакові книги, слухають однакову музику, надають перевагу подібному одягу та манері поведінки. Своїх друзів підлітки вважають найрозумнішими, найвеселішими, найкращими, а наслідуючи їх, творять себе, виховують у собі потрібні якості та ін. Однак, до дружніх стосунків підлітки ставлять особливі вимоги − взаємної відвертості і розуміння, рівності, чуйності, здатності співпереживати, вміти зберігати таємниці та ін.

Тому, не завжди в самому дружньому колективі далеко не всі його члени відчувають одне до одного особистісну симпатію та довіру. Поряд з розвитком товариських відносин підлітковий вік характеризується напруженим пошуком справжньої дружби та стійкої і емоційної прив'язаності [56, с. 45].

Потреба в alter ego, другому "Я", зазвичай, сама важлива потреба підліткового віку. "Перший початок, до якого схильний вихований підліток, –це не кохання, а дружба", – писав Ж. Ж. Руссо [66, с. 31].

Вчений І. С. Кон зазначає, що високі моральні та духовні цінності, дружба завжди були дефіцитними. Психологічні закономірності підліткової дружби – чи то ідеал чи реальні якості – відмічаються дивовижною стійкістю і проявляються (звичайно, в різних співвідношеннях) в самих різних соціальних і культурних середовищах. Інша справа, що дружба не буває однаковою, а має вікові, статеві та індивідуально-психологічні варіації [36, с. 12].

Власне "Я" здається підлітку одночасно і дуже значущим і умовним, ніби не реальним. Спілкування  з самим собою стимулює народження особистого щоденника. Підліток, який починає вести записи, переконується у значущості свого життя і свого переживання.

Інтимний щоденник –  це й спроба глянути на себе з  боку і одночасно авто комунікація, спілкування з самим собою. Уявний друг підлітків − щоденник, переважно схожий на свого автора: він допомагає йому у формуванні своєї нової ідентичності, згоди з самим собою, після чого втрачає свій індивідуальний інтимний характер. Навпаки, компаньйон, який з'являється в мріях, виглядає більш розмитим, втілюючи в собі ідеалізм уявлення мрійника [37, с. 15].

В. О. Сухомлинський писав, що у 13-14 річних підлітків основою дружби частіше стають духовні інтереси і потреби, ніж захоплення якимось видом діяльності. Які вікові рамки підліткової дружби? В принципі, люди частіше вибирають друзів свого віку, але поняття "ровесник" відносне. В 40–50 років різниця в 5–6 років зовсім не велика, а 2-3 роки зовсім не помітна. Інша справа в підлітків, коли кожний рік приносить суттєво нове. Підлітки тягнуться до старших, жадібно прислухаючись до їх слів і приглядаються до їхньої поведінки. Товаришування з дорослими для них дороге і бажане [68, с. 33].

Потреба в  емоційному контакті з старшими нерідко  набуває форми пристрасного захоплення, коли в дорослих бачать живе втілення ідеалу.

Але потреба в дружбі з ровесниками ще сильніша. Фактично серед друзів, як у хлопців так і у дівчат, переважно ровесники, або підлітки старші чи менші на 1–2 роки. Така дружба заснована на принципі схожості і рівності. Вибір більш старшого друга, навпаки, виражає потребу у прикладі, опіці, керуванні. Тут більше значення надається тому, що старший "може служити взірцем", "поділитись досвідом", заступитись, дати пораду та ін. [50, с. 47].