Психологічні аспекти міжособистісних стосунків учнів підліткового віку

ЗМІСТ

Вступ                                                                                                                       3

РОЗДІЛ І. МІЖОСОБИСТІСНІ СТОСУНКИ УЧНІВ ПІДЛІТКОВОГО ВІКУ

ЯК ПСИХОЛОГІЧНА ПРОБЛЕМА

1.1. Загальна характеристика ситуації  та особливостей розвитку підлітків      6

1.2. Формування особистості  в підлітковому віці                      21

1.3. Характеристика міжособистісних  стосунків учнів підліткового віку

з різними соціальними групами                      32

 

РОЗДІЛ ІІ. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ

АСПЕКТІВ МІЖОСОБИСТІСНИХ СТОСУНКІВ УЧНІВ                          ПІДЛІТКОВОГО ВІКУ

2.1. Методика та організація емпіричного дослідження                         50

2.2. Аналіз результатів дослідження                       52

ВИСНОВКИ                                   62

ДОДАТКИ                                                                        64

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ                        77

 

 

 

ВСТУП

Актуальність  теми дослідження визначається тим, що на сучасному етапі розвитку нашого суспільства, в умовах зміни ідеалів, авторитетів, зміни традиційних соціальних зв'язків, з особливою чіткістю виділились проблеми міжособистісних стосунків підростаючих людей і їх взаємовідносин з дорослими. Відомо, що саме в особистісних взаємостосунках діти засвоюють норми, цінності, установки світу дорослих (Л. І. Божович, М. Й. Боришевський, Л. С. Виготський, В. В. Давидов, Д. Б. Ельконін, О. М. Леонтьєв, M. I. Лісіна, С. Д. Максименко, Д. І. Фельдштейн та ін.).

Важливого значення набувають дані особистісні стосунки в підлітковому віці, коли в розвитку спостерігається об'єктивно зумовлена криза, пов'язана з реальною внутрішньою готовністю дитини до прийняття дорослих норм життєдіяльності, при невмінні дорослих визнати дорослість підлітка                        (Т. В. Драгунова, О. В. Киричук, І. С. Кон, М. Ю. Кондратьєв, Н. В. Кузьміна, М. Д. Левітов, Д. І. Фельдштейн та ін.).

Зустрічаючи нерозуміння  дорослих, підлітки активізують властиві їм контакти з ровесниками, реалізуючи потребу в розширенні соціальних зв'язків лише в цій сфері. При цьому виникає своєрідне протиріччя: з одного боку, актуалізація дорослості в свідомості дитини, з другого – розвиток особистісного спілкування лише з ровесником. На жаль, суть цього протиріччя вивчена недостатньо. При цьому не розкриті конкретні зміни в міжособистісних стосунках учнів підліткового віку. Не виявлено, що ж відбувається з соціальним дозріванням особистості підростаючої людини в умовах його фактичної відокремленості від дорослої спільності, яка не виявляє ініціативи в установленні рівноправних відносин з підлітками як з суб'єктом взаємостосунків. Саме це положення і визначає актуальність дослідження багатопланових особистісних стосунків учнів підліткового віку. Особливості їх взаємодії створюють можливості ствердження підлітком себе в оточуючому середовищі.

Актуальність  і недостатня розробленість даної  проблеми зумовили вибір теми випускної роботи: „Психологічні аспекти міжособистісних стосунків учнів підліткового віку".

Об'єкт дослідження: міжособистісні стосунки школярів.

Предмет дослідження: психологічні аспекти міжособистісних стосунків учнів підліткового віку з оточуючими.

Мета дослідження: полягає у теоретичному обґрунтуванні та експериментальній перевірці міжособистісних стосунків учнів підліткового віку з дорослими та однолітками.

           Завдання дослідження:

1. Здійснити теоретичний аналіз наукової літератури з проблеми міжособистісних стосунків учнів підліткового віку.
2. Проаналізувати психологічні аспекти процесу міжособистісних        стосунків підлітків з оточуючими.
3. Здійснити діагностику міжособистісних стосунків учнів підліткового віку з однолітками та дорослими.

Теоретико-методологічну  основу дослідження складають: системний підхід до вивчення психологічного розвитку і формування особистості                       (К. А. Абульханова-Славська, Б. Г. Ананьєв, Б. Ф. Ломов, С. Д. Максименко,     Н. В. Чепелєва та ін.); загальні положення теорії спілкування (О. О. Бодальов,         О. Ф. Бондаренко, Л. М. Зінченко, Я. Л. Коломийський, О. І. Синиця,                   Т. С. Яценко та ін.); концептуальні положення, щодо становлення особистості у підлітковому віці (М. Й. Боришевський, І. С. Кон, Г. С. Костюк, В. В. Рибалка, Д. І. Фельдштейн та ін).

У процесі розв'язання поставлених завдань було використано такі методи дослідження:

– теоретичний аналіз наукової психологічної літератури з досліджуваної проблеми;

– комплекс методів, що включає: анкетування, бесіди, опитування, спостереження, експеримент.

Дослідження проводилось  у 2012 − 2013 навчальних роках на базі Загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №4 м. Ківерці, в експерименті взяли участь 75 учнів.

Наукова новизна полягає в уточненні та поглибленні сутності феномену міжособистісних стосунків учнів підліткового віку, який включає потребу в спілкуванні з іншими, здатність до активної участі в конструктивному розв'язанні різних проблем, що стосуються формування особистості підлітка.

Теоретична  значущість роботи визначається тим, що психологію міжособистісних стосунків учнів підліткового віку розширено і доповнено науково-методичними засадами активізації спілкування підлітків з оточуючими.

Практична значущість: результати дослідження можуть бути використані при розв'язанні проблем міжособистісних стосунків учнів підліткового віку з ровесниками, батьками та вчителями, а також для профілактики виникнення та подолання міжособистісних конфліктів з оточуючим середовищем. Результати дослідження можуть бути використані у практичній роботі психологів, педагогів при проведенні консультацій з підлітками.

Структура роботи. Випускна робота складається з вступу, двох розділів, висновків, додатків, списку використаних джерел.

 

РОЗДІЛ І

МІЖОСОБИСТІСНІ СТОСУНКИ УЧНІВ ПІДЛІТКОВОГО

ВІКУ ЯК ПСИХОЛОГІЧНА ПРОБЛЕМА

 

1.1. Загальна характеристика  ситуації та особливостей розвитку

підлітків

 

Підлітковий вік є  першим перехідним періодом від дитинства до зрілості. Якісні зміни, що відбуваються в інтелектуальній та емоційній сферах особистості підлітка (інтенсивний, нерівномірний розвиток і ріст організму, особистісні новоутворення та ін.), породжують новий рівень його самосвідомості, потреби у самоствердженні, рівноправному і довірливому спілкуванні з ровесниками і дорослими. Інтенсивний статевий розвиток зумовлює виникнення статевого потягу і пов'язані з ним переживання й інтереси.

Усе це є підставою для виокремлення підлітків в особливу соціально  – психологічну, демографічну групу з характерними для неї настановами, цінностями, нормами і манерами поведінки, які утворюють специфічну субкультуру [67, с. 211].

Загальна характеристика учнів підліткового віку варіює в різних теоріях залежно від їх основної ідеї. Так, в психоаналізі домінують ідеї статевого дозрівання і пошуку ідентичності, в когнітивних теоріях – зростання розумових здібностей, в діяльнісному підході – змін поведінкової діяльності. Однак, всі ці і багато інших підходів об'єднує те, що в них існують загальні показники, які характеризують даний вік. Вони визначаються чисельними соматичними, психічними і соціальними змінами.

Психологія підліткового віку – одна з найстаріших розділів вікової психології (психологія розвитку) і Л. С. Виготський в кінці 1920-х років справедливо зазначав, що загальних теорій в ній набагато більше, ніж твердо встановлених фактів.

Відправною точкою теоретичних  роздумів психологів кінця XIX – першої чверті XX століття була романтична психологія юності, загальні контури якої були сформульовані ще Ж. Ж. Руссо [65]. Хоча одні автори розвивали, а інші спростовували її, вони не сумнівалися в стадійному характері розвитку людини і в тому, що юність займає в цьому процесі особливе, привілегійоване місце. Дебати точилися головним чином навколо того, які саме фактори – біологічні, соціальні чи біографічні визначають зміст і характер юності і чи обов'язково вона виявляється драматичною і кризовою [74, с. 27].

Біогенетичні теорії звертають основну увагу на детермінованість розвитку, з яких витікає або з  якими співвідносяться соціально-психологічні якості.

Родоначальник цього  напрямку – американський психолог Гренвіл – Стенлі Холл (1884–1924) – головним законом психології розвитку вважав біогенетичний "закон рекапітуляції", згідно з яким індивідуальний розвиток – онтогенез – повторює головні стадії філогенезу. Вік немовляти відтворює тваринну фазу розвитку. Дитинство відповідає епосі, коли основними законами стародавньої людини були мисливство і рибальство.

Г. − С. Холл звів до купи велику кількість фактичних матеріалів, що сприяло подальшому опрацюванню підліткової психології. Але його теорія відразу зазнала критики з боку психологів, які вказували на те, що зовнішня подібність дитячої гри з поведінкою тварин або стародавніх людей не означає психологічної спорідненості її поведінки. Поверхові аналоги, на яких заснований "закон рекапітуляції", заважали зрозуміти конкретні закономірності  психологічного розвитку [70, с. 38].

Інший варіант біогенетичної  концепції представлений німецькою  „конституційною психологією”. Ернест Кречмер  (1888–1964) і Ерін Єнш (1883–1940), розробляючи головним чином проблеми типологічної особливості, на основі деяких біологічних факторів (тип тілобудови і т. д.), припустили, що між фізичним типом людини і особливостями її розвитку повинен існувати якийсь зв'язок. Кречмер вважав, що всіх людей можна розташувати по осі, на одному полюсі якої стоїть циклоїдний (легко збуджуваний, безпосередній, надто нестійкий до настрою), а на другому – шизоїдний (замкнутий, неконтактний) типи. Послідовник Кречмера К. Конрад припустив, що ці характеристики можна застосувати і до вікових стадій: передпідростковий вік з його бурхливими сплесками являється переважно "циклоїдним", а юність з її потягом до самоаналізу – „шизоїдним” періодами [61, с. 412].

Представники біогенетичного напрямку звернули увагу вчених на вивчення взаємозалежності і фізичного  і психологічного розвитку, що має  важливе значення для психофізіології. Однак вони недооцінили роль соціальних чинників і переоцінили його одноманітність. Акцент на органічному характері процесу розвитку часто поєднують з якимись іншими положеннями.

Наприклад, американський  психолог Арнольд Гезел (1880–1961), як і     Г. – С. Холл, орієнтувався на біологічну модель розвитку, в якій чергуються цикли оновлення, інтеграції і рівноваги. „Ріст” і „розвиток” для Гезела синоніми, які означають процес прогресії, диференціації та інтеграції способів поведінки. Визначаючи факт культурних впливів, Гезелл підкреслює, що „культура моделює і каналізує, але не породжує етапи і тенденції розвитку”. Як не важливо навчати і залучати індивіда до культури, це ніколи не може перекреслити впливу дозрівання [66, с. 29].

Підлітковий вік, тобто перехід від дитинства до дорослості, продовжується, за Гезелем, від 11 до 21 року, з яких особливо важливі перші 5 років (від 11 до 16). На основі довгострокового (12–річного) вивчення 165 підлітків Гезел детально описав особливості біологічного дозрівання, інтересів і поведінки дітей кожного віку. Десять рівнів, за Гезелем – це золотий вік, коли дитина врівноважена, довірлива, має рівні стосунки з батьками, мало піклується про зовнішність [42, с. 569].

В 11 років починається перебудова організму, дитина стає імпульсивною, з'являється негативізм, часта зміна настрою, суперечки з ровесниками, бунт проти батьків та ін. В 12 років така "турбулентність" частково проходить, відношення до світу стає більш позитивним, зростає автономність підлітка від сім'ї і одночасно – вплив ровесників. Головні риси цього віку: розумність, терпимість і гумор. Підліток охоче проявляє ініціативу, починає турбуватись про зовнішність і цікавитись представниками протилежної статі.

Провідна особливість 13–річного – звернення в середину, підліток стає більш інтровертованим, він схильний до самоаналізу, самокритики і чутливий до критики в свій адрес; починає цікавитись психологією; стає критичним до батьків; стає більш вибірковим в дружбі; соматичні зрушення підсилюють і без того часті коливання настрою.

В 14 років інтровертованість  змінюється екстравертованістю, підліток експансивний, енергійний, любить спілкуватися, збільшується його впевненість у  собі, зростає також інтерес до інших людей і відмінностей між  ними, він зачарований словом "особливість", любить обговорювати і порівнювати себе з іншими, активно ідентифікується з героями кіно і літератури, впізнає в них власні риси [4, с. 44].

Сутність 15–річчя, пише Гезел, неможливо виразити в єдиній формулі, так як швидко ростуть індивідуальні можливості. Новоутворення цього віку – ріст духу незалежності, який робить стосунки підлітка в сім'ї та школі досить дружніми, жага свободи від зовнішнього контролю поєднується з ростом самоконтролю і початком свідомого самовиховання. Це підвищує вразливість підлітка і його сприйнятливість до шкідливих впливів [42, с. 570].

В 16 років знову наступає рівновага: бунтарство поступається місцем життєрадісності, значно збільшується внутрішній самоконтроль, емоційна врівноваженість, вміння спілкуватися, цілеспрямованість у майбутньому.

Біогенетичний підхід переростає у Гезела в еклектичний опис різних аспектів розваг, об'єднаних часто  хронологічно. Але календарний вік  сам по собі не може бути основою змістовної вікової періодизації, так як він змазує індивідуальні відмінності і соціальні умови виховання [42, с. 571].