Особенности проявления дислалии у детей дошкольного возраста при аномалиях строения органов артикуляционного аппарата

       Результати дослідження стану артикуляційної моторики (контрольна група) показали більш високі рівні. З завданнями на високому рівні впоралися 6 дітей, на середньому рівні - 12 дітей, на низькому - 2 дитини. 

       Діти з високим рівнем рухливості органів артикуляційного апарату показали такі результати: тонус губної мускулатури в нормі, губи рухливі, амплітуда рухів язика нормальна, але рухливість язика недостатня - обсяг артикуляційних рухів неповний із-за укороченої вуздечки язика (кінчик язика не піднімається до верхніх альвеол при звуці [Л]). Рухливість нижньої щелепи в нормі.

       Диференціація рухів в нормі, рухових замін не спостерігається, переключення плавне.

       Діти з середнім рівнем рухливості органів артикуляційного апарату показали наступні результати: тонус губної мускулатури в нормі, амплітуда рухів язика знижена, рухливість язика недостатня - обсяг артикуляційних рухів неповний. Спинка язика не утворює щілину й зімкнення між спинкою язика й альвеолами при звуках [С], [З], [Ш], [Ж]. Рухливість нижньої щелепи також недостатня.

       Диференціація рухів знижена, спостерігаються часткові рухові заміни, переключення штовхообразне.

       Діти з низьким рівнем рухливості органів артикуляційного апарату показали такі результати: тонус язичної мускулатури спастичний, губи малорухомі, рухливість язика строго обмежена, рухливість нижньої щелепи також строго обмежена.

       Диференціація рухів знижена, спостерігаються повні рухові заміни, переключення із зайвими рухами.

       Результати дослідження рухливості органів артикуляційного апарату експериментальної та контрольної груп можна представити у вигляді таблиці.

       Таблиця 3

         

        Як бачимо з таблиці 3 рівень рухливості органів артикуляційного апарату у двох груп різний. У дітей контрольної групи без порушень будови органів артикуляційного апарату більш високі показники, ніж у дітей експериментальної групи з порушеннями будови органів артикуляційного апарату різного характеру та ступеню проявів.

       На третьому етапі нашого дослідження було обстеження звуковимови. При дослідженні ми оцінювали вимову приголосних звуків, які найчастіше порушені за даними (шиплячі, свистячі, сонорні):

       1. В різних умовах: ізольовано, у складах (відкритих, обернених, зі збігом приголосних), у словах, у фразах, у тексті.

       2. В різних позиціях: на початку, у середині і в кінці  слова, а також у словах, у яких досліджуваний звук зустрічається зі збігом приголосних. Використовуються слова з різною складовою структурою.

       Дослідження звуковимови здійснювалося за такими критеріями: чітка артикуляція звуків, правильна вимова всіх звуків.

       Рівень сформованості звуковимовних навичок виявляється у відбитій, сполученій і самостійній мові дітей. Матеріали для обстеження звуковимови представлені у додатках (див. додаток Б, с.).

       У рамках діагностичного обстеження визначається характер порушення вимови приголосних звуків: відсутність, заміна на інші звуки, спотворення.

       Дослідження звуковимови у дітей (експериментальна група) за розробленими діагностичними завданнями дозволило нам вивчити характер цих порушень та представити у вигляді таблиці 4.

       Динаміка досягнення характеру порушень звуковимови у дітей з аномаліями прикусу

       Таблиця 4

       

       Як бачимо з таблиці 4 у 7-ми дітей (38,9%) спостерігається міжзубна вимова та міжзубний сигматизм груп свистячих і шиплячих звуків; у 5-ти (27,8%) - бічний сигматизм груп свистячих і шиплячих звуків; у 4-ох (22,2%) - шиплячий сигматизм групи свистячих звуків та свистячий сигматизм групи шиплячих звуків; у 2-ох (11,1%) - призубний сигматизм груп свистячих і шиплячих звуків.

       У 7-ми обстежених дітей при виконанні запропонованих завдань в мовленні кінчик язика займав положення між зубами, а також були порушені такі звуки, як [Т], [Т'], [Д], [Д'], [Н], [Н']. У п'яти дітей було виявлено, що у них кінчик язика впирається у верхні альвеоли, пропускаючи повітря з боків, як при звуці [Л]. У 4-ох дітей під час мовлення було виявлено, що кінчик язика відтягнутий від нижніх різців у глиб ротової порожнини, спинка різко вигнута в напрямку до твердого піднебіння, замість свисту чулося пом'якшені звуки. Також ці діти в мовлені шиплячі звуки замінювали свистячими та свистячі шиплячими. У двох дітей при вимові свистячих звуків кінчик язика впирався в краї верхніх і нижніх різців, створював перешкоду для проходження повітряного потоку через зубну щілину. Був відсутній для цих звуків свист і замість звуків [С] і [З] чулися звуки [Т] і [Д].

       Оцінка дослідження звуковимови (експериментальна та контрольна група) визначалася за такою шкалою: якщо порушено 1-2 звуків - це високий рівень; якщо 3-4 - середній рівень; якщо 5 і більше - низький рівень.

       У 3-ох дітей спостерігається високий рівень звуковимови, у 9-ти дітей - середній, у 6-ти дітей - низький рівень.

       Більша частина дітей мала такий характер порушення звуковимови, як спотворення звуків. Спостерігалися також заміни звуків. Заміни відбувалися внаслідок того, що у дітей порушене фонематичне сприйняття, тобто діти не диференціюють звуки, складні за артикуляцією звуки замінялися більш простими за артикуляційним укладом.

       У дітей з вираженими деформаціями будови органів артикуляції при збереженої іннервації периферичного апарату мови, нормальному розвитку фонематичного сприйняття і достатньої сформованості довільних артикуляційних рухів спостерігалися не грубі спотворення окремих звуків (звуки, що утворюються при підйомі язика до верхніх зубів).

       Дослідження звуковимови у дітей (контрольна група) за розробленими діагностичними завданнями дозволило нам вивчити характер цих порушень та представити у вигляді таблиці 5.

       Таблиця 5

         

       Як бачимо з таблиці 5 характер порушень звуковимови в контрольній групі такий самий, як і в експериментальній групі, але різний відсоток цих порушень у дітей.

       У дітей з міжзубним сигматизмом при вимові звуки утворювалися шляхом висунутого між зубами кінчика язика. Були порушені такі звуки: [Л], [Ш], [Ж], [С], [З].  

       Результати дослідження звуковимови показали, що у 50% дітей спостерігається шиплячий/свистячий сигматизм. Звуки [С], [З] замінялися [Ш], [Ж] та навпаки.

       15% дітей показали, що у них призубний сигматизм. Звуки утворювалися шляхом притискання кінчика язика до нижніх зубів. Замість звуків [С], [З] чувся відтінок [Т], [Д]; замість звуків [Ш], [Ж] - [С], [З].   

       10% дітей показали, що у них бічний сигматизм. Звуки утворювалися шляхом проходження струменя повітря між краями язика і кутніми зубами з одного боку. Замість звуків [С], [З] чулися [ХЛ], [ГЛ]; замість звуків [Ш], [Ж] - [СЛ], [ЗЛ]. Звук [Р] утворювався при вібрації бокових країв язика.    

       Результати обстеження 20 дітей без порушень будови органів артикуляційного апарату (контрольна група) показали такі результати: у 6-ти дітей спостерігається високий рівень звуковимови, у 11-ти дітей - середній, у 3-ох дітей - низький рівень.  

       Результати дослідження звуковимовних навичок експериментальної та контрольної груп можна представити у вигляді таблиці.

       Таблиця 6

       

        

       Як бачимо з таблиці 6 рівень звуковимовних навичок у двох груп різний. У дітей контрольної групи без порушень будови органів артикуляційного апарату більш високі показники, ніж у дітей експериментальної групи з порушеннями будови органів артикуляційного апарату різного характеру та ступеню проявів.

       На останньому етапі нашого дослідження було обстеження фонематичних процесів. Ми з'ясовували, як діти сприймають і розрізняють фонеми подібні за артикуляцією і близькі за звучанням.

       Дослідження фонематичних процесів включало такі аспекти:

       1. Вивчення стану фонематичного сприйняття.

       2. Виявлення здатності до фонематичного аналізу і синтезу.

       3. Вивчення рівня фонематичних уявлень.

       Дослідження фонематичних процесів здійснювалося за такими критеріями: сформованість сенсорного та перцептивного рівня сприйняття мовлення, фонематичних уявлень (називання слів із заданим звуком, добір малюнків із заданим звуком), фонематичного аналізу звукового складу слова (визначення місця, кількості звуків у слові).

       Ми пропонували дітям повторити опозиційні склади, виділити звук зі слова, визначити наявність звуку в слові в різних позиціях, дібрати картинки із заданим звуком, самостійно придумати слова на заданий звук.

       Матеріали для обстеження фонематичних процесів представлені у додатках (див. додаток В, с.).

       Дослідження фонематичних процесів у дітей (експериментальна група) за розробленими діагностичними завданнями дозволило нам вивчити рівень сформованості сенсорного, перцептивного  сприйняття мовлення, фонематичних уявлень, фонематичного аналізу звукового складу слова.

       Оцінка дослідження фонематичних процесів (експериментальна та контрольна група) визначалася за такою шкалою: високий рівень визначався дитині, яка отримувала від 7 балів до 10, середній рівень - від 4 балів до 6, низький рівень - від 0 балів до 3.

       Результати дослідження фонематичних процесів (експериментальна група) доводять, що з завданнями на високому рівні впоралися 4 дитини, на середньому рівні - 9 дітей, на низькому - 5 дітей. 

       Діти з високим рівнем сформованості фонематичних процесів показали такі результати: діти правильно повторювали опозиційні склади, правильно визначали місце звука у словах, складали слово зі звуків, добирали картинки із заданим звуком, знаходили зайві малюнки, але виникали певні труднощі з називанням слів з заданим звуком.