Особенности проявления дислалии у детей дошкольного возраста при аномалиях строения органов артикуляционного аппарата

       Ротова порожнина і глотка беруть участь у вимові всіх звуків.

       Зауважимо, що „у розвитку зубів можна виділити три основних періоди або стадії: 1) закладка й утворення зубних зачатків; 2) диференціація; 3) формування тканин зубів" [8].

       На формування зубних дуг і альвеолярних відростків впливає розташування й особливості закладки зубних зачатків [5, с. 3]. Для профілактики і раннього лікування аномалій артикуляційного апарату велику роль відіграють знання особливостей молочного, змінного і постійного прикусів.

       Одним із пунктів нашого дослідження буде „Аномалії органів артикуляційного апарата". Тому необхідно мати уявлення про прикус, що відповідає нормі.

       Отже, „прикус - взаємовідношення зубних рядів верхньої і нижньої щелеп при їх змиканні" [7,  с. 32]. Норма прикусу - це поняття про правильне положення зубів, про форму зубних рядів і співвідношення щелеп, про види прикусу і періоди його розвитку до повного формування постійного прикусу.

       У спеціальній літературі норму прикусу розглядають як ортогнатичний, який має наступні характеристики, а саме:

       „1) верхня зубна дуга має форму напівеліпса, нижня - параболи;

       2) кожен зуб має два антагоніста;

       3) передньо-щічний бугор І верхнього моляра лежить у поперечній борозні - фіссурє - між щічними буграми І нижнього моляра;

       4) інші зуби встановлюються у фіссурно-бугровім контакті;

       5) у вертикальному (або верхньо-нижньому) напрямку верхні різці стуляються з нижніми різцями і перекривають їх на 1/3 коронки" [7, с. 32-33]. 

       Дослідники розкривають п'ять етапів формування прикусу, а саме:

       „1) беззуба порожнина рота немовляти (до 6 міс.);

       2)  тимчасовий прикус (6 міс. - 3 роки);

       3) ранній змінний (6-9 років);

       4) пізній змінний (9-12 років);

       5) постійний (після 12 років)" [2].

       Тимчасовий прикус у 6 місяців характеризується тим, що „прорізуються два нижніх центральних різці; нижня щелепа переміщається вперед, гребінь її альвеолярного відростка розташовується на рівні верхнього; язик знаходиться за зубами" [2].

        Тимчасовий прикус у 9 місяців характеризується прорізуванням верхніх центральних різців, які перекривають нижні більш ніж на половину висоти коронки. Функція сосання загасає, формується функція жування; починається формування функції мови.

        Тимчасовий прикус у 12 місяців: „прорізуються бічні різці на верхній і нижній щелепах; у бічних ділянках відбувається стовщення дисневих валиків, у зв'язку з підготовкою до прорізування молярів" [2]. Активізується жування, формується соматичний тип ковтання. Закінчується ріст нижньої щелепи в ширину в передньому відділі. Місце прикріплення вуздечки верхньої губи змістилося на декілька мм до підстави альвеолярного відростка.

        Тимчасовий прикус у 18 місяців характеризується тим, що після прорізування перших тимчасових молярів відбувається перше фізіологічне підвищення прикусу - верхні різці перекривають нижні не більше ніж на 1/3 висоти коронки. Подих вільне носове, жування активне, ковтання соматичне, язик в спокої і при розмові розташовується за передніми зубами.

        Тимчасовий прикус у 24 місяця (2 роки): прорізуються всі тимчасові зуби на обох щелепах.

       Сформований тимчасовий прикус у 3 роки: „зубні ряди обох щелеп у формі півкола мають по 10 зубів кожний; при зімкнутих зубах верхні трохи перекривають нижні у всіх відділах" [2]. Дистальні поверхні других молярів при змиканні утворюють мезіальну сходинку (сприятливий тип), дистальну сходинку або розташовуються в одній площині (несприятливі типи). У кожному зубному ряді зуби розташовуються з діастемою і множинними тремами, із тремами приматів (сприятливі типи), без трем (несприятливий). Подих вільний носовий, жування активне, ковтання соматичне, язик в спокої і при розмові розташовується за передніми зубами.

       Прикус формується з 6 місяців до 3-3,5 років і характеризується кількістю прорізування, розмірами зубів, формою зубних рядів і видом змикання.

       Не менш значимими є знання про особливості фізіологічного змикання зубних рядів у молочному прикусі. Нижче наведені ці особливості.

       „1. Дистальні (задні) поверхні зубів розташовуються в одній вертикальній площині.

       2. Верхні передні зуби перекривають нижні і щільно з ними контактують.

       3. Фронтальні зуби розташовуються без трем (інтервалів)" [8].

       Особливу увагу варто звернути на другий пункт, у якому говориться, що верхні передні зуби щільно контактують з нижніми. Цю особливість молочного прикусу не потрібно вважати патологією.

       Період формування молочного прикусу збігається з переходом дитини від сосання до жування, від вимови окремих звуків до розвитку і розуміння мови, переходом від положення лежачи і сидячи до ходьби [5, с. 3].

       При нормальному розвитку органів артикуляційного апарату зуби прорізуються одночасно на обох сторонах - спочатку на нижній щелепі, а потім на верхній.

       Перші молочні зуби прорізуються в 6-7 місяців постнатального розвитку. При нормальному розвитку органів артикуляційного апарату зуби прорізуються одночасно на обох сторонах - спочатку нижні, потім - однойменні верхні зуби. Позначення молочних зубів: І - центральні; ІІ - бічні; ІІІ - ікла; ІV - моляри перші; V - моляри другі.

       Прорізування зубів відбувається поступово й у визначеній послідовності.  К кінцю 1-го року життя дитини в роті - 8 різців. З проміжками в 2-3 місяця прорізуються перші молочні моляри, через 4-5 місяців після них прорізуються ікла і близько 2 років - другі молочні моляри.

        Цей процес закінчується до 2,5-3 рокам, але формування коренів зубів продовжується. Молочних зубів всього 20.

       Молочні зуби менше розмірами, мають менше горбків і розбіжних коренів, між якими лежать зачатки постійних зубів. Число коренів у молочних і постійних зубів однаково [12 ].

       Представимо вашій увазі терміни прорізування молочних зубів по      І. Г. Лукомському [5, с. 4].

       Таблиця 1

         

       Період підготовки до зміни молочних зубів на постійні продовжується від 4 до 6 років. У цей час спостерігається активний ріст щелепних кіст.

       Дослідники виокремлюють такі „ознаки росту щелепних кіст, а саме:

       1) фізіологічні треми  і діастеми (щілини між центральними різцями) свідчать про невідповідність між розмірами зубів і альвеолярних відростків щелеп;

       2)  краї, що ріжуть, і жувальні поверхні зубів стираються, що сприяє висуванню нижньої щелепи;

       3) корені молочних зубів розсмоктуються в позадімолярній області і передньому відділі активно ростуть щелепні кісти, закінчується формування вісочно-нижньощелепних суглобів;

       4) нижня щелепа в результаті активного росту зміщається вперед, превалює функція жування, формується пряма ковзна оклюзія (змикання у фронтальній ділянці зубних рядів), дистальні поверхні других молочних молярів утворюють мезіальну ступінь" [8].

       При змиканні зубів (прикус) верхні різці виступають над відповідними зубами нижньої щелепи і частково прикривають їх. Це відбувається от того, що верхня зубна дуга трохи більше нижньої і, крім того, верхні зуби спрямовані убік  губ, а нижні - убік  язика. Внаслідок цієї обставини язичні горбки верхніх корінних зубів містяться в борозні між язичними і щічними горбками нижніх; між верхніми і нижніми зубами немає повної відповідності: кожен зуб стикається не з одним, а з двома зубами іншого ряду. „Дотичні зуби називаються антагоністами (головний і побічний), причому медіальний нижній різець і верхній третій великої корінної мають лише по одному антагоністі" [16]. Внаслідок такого зчленування (артикуляції) зубів при випаданні одного зуба порушується діяльність антагоніста і його сусідів, що брали участь в артикуляції з відсутнім зубом. Це необхідно мати на увазі після видалення хворого зуба.

       Для формування правильної вимови звуків необхідним є будова органів артикуляційного апарату без патологій; достатній розвиток рухів органів артикуляційного апарату: язика, губ, м'якого піднебіння, нижньої щелепи; сформованість мовного, або фонематичного, слуху, тобто  здатності сприймати на слух і точно диференціювати всі звуки мови (фонеми).

       Процес звуковимови здійснюється енергетичним (дихальним), генераторним, резонаторним відділами мовного апарату при регуляції з боку центральної нервової системи [7, с. 18].

       Для того щоб цей процес був повноцінним, необхідні максимально точні артикуляційні рухи. Це можливо за умови нормального функціонування органів дихального і голосообразовательного відділів, відсутності порушень будови і рухливості органів артикуляційного відділу, а також при збереженій їх іннервації.

       Формування вимовної сторони здійснюється при тісній взаємодії процесів розвитку артикуляторної бази мови (язикової системи засобів вимови фонетичних одиниць) і перцептивної бази мови (язикової системи засобів сприйняття фонетичних одиниць) [7, с. 19].

       Знання закономірностей нормального розвитку дитячої мови дає  можливість вчасно помітити відхилення в її формуванні і вчасно прийняти ряд необхідних профілактичних заходів або направити дитину до фахівців.

       На основі слухового сприйняття мови навколишніх дитина при нормальному розвитку вчиться артикулюванню [4]. Відповідно до теорії сприймання у мовленні виділяють сенсорний, перцептивний і смисловий рівні.

    На сенсорному рівні сприймання мовлення слуховий аналізатор здійснює аналіз сприйнятих мовних сигналів (слів) [20].  Дослідження Л. Чистович, Л. Бондарко, Л. Загорулько, В. Кожевников показують, що  внаслідок цього стає можливим розрізнення звуків мовлення за їхніми фізичними, акустичними ознаками і повторення цих звуків на імітаційному рівні.

       Проте цей слуховий аналіз не може забезпечити формування звукових образів слів і їхнє упізнавання: внаслідок різноманітного положення однієї й тієї ж фонеми у складі, слові, різноманітного звукового оточення, індивідуальних особливостей її відтворення різними людьми, одна й та сама фонема набуває різноманітних варіантів звучання. Тому дитина не може орієнтуватися в цьому різноманітному і мінливому світі звуків, а отже, і запам'ятовувати і впізнавати звуковий склад слів.

       Дослідження Є. Соботович, І. Соботович показали, що „у процесі нарощування лінгвістичного досвіду слуховий аналізатор здійснює узагальнення різноманітних варіантів звучання однієї й тієї ж фонеми" [20]. Результатом цієї діяльності є формування константності слухового сприймання, тобто сприймання ознак фонеми, що є незмінними для всіх варіантів її звучання, і розрізнення фонем за цими ознаками. Це і є фонематичне розрізнення (перцептивний рівень сприйняття). Ця якісна зміна процесу сприйняття відразу обмежує і стабілізує звуковий склад мовлення, що і приводить до формування фонематичних образів слів і їхнього наступного упізнавання в мовленні дорослих.