Особенности проявления дислалии у детей дошкольного возраста при аномалиях строения органов артикуляционного аппарата

       При свистячому сигматизмі „шиплячі звуки заміняються свистячими (ш - з, ж - з, ч - ц, щ - с')" [10, с. 67].

       Такі вчені, як М. Александровська, М. Хватцев, О. Правдіна,              К. Беккер, М. Совак зазначають, що „в низці випадків діти правильно використовують звук ізольовано, в складах, а іноді в словах і у відображеному мовленні, а не в самостійному мовленні" [10, с. 60]. Ці дані свідчать про те, що вимовні вміння дітей співвідносяться зі ступенем складності виду мовленнєвої діяльності.

       О. Правдіна виділяє три рівні порушеної вимови: невміння правильно вимовляти звук або групу звуків; неправильна вимова їх у мовленні за правильної вимови ізольовано або в легких словах; недостатнє диференціювання (змішування) двох близьких за звучанням або за артикуляцією звуків за вміння правильно вимовляти обидва звуки. Виділені рівні відображують етапи засвоєння звука в процесі розвитку дитини, виявлені А. Гвоздєвим.

       Порушується вимова важких за артикуляцією звуків (язичні, свистячі і шиплячі). Порушення звуковимови в мовленні дитини проявляються у відсутності, замінах, спотвореннях (искажениях). Найчастіше при дислалії з аномаліями щелепно-зубної системи спостерігаються такі порушення звуковимови, як заміни та спотворення. Розглянемо більш детально ці порушення.

       Звук вимовляється спотворено, тобто замінюється звуком, відсутнім у фонетичній системі української мови (замість нормативного р вимовляється „горловий" або „бічний" р; замість нормативного с - міжзубний с) [10, с. 60]. 

       Звук замінюється звуком, простішим за артикуляцією. „Типовою є заміна звуків: 1) подібних за способом утворення, проте різних за місцем артикуляції (заміна проривних задньоязикових к і г проривними передньоязиковими: „диант" - диван); 2) подібних за місцем артикуляції, однак різних за способом утворення (заміна фрикативного передньоязикового передньоязиковим проривним т: „тумка" - сумка); 3) однакових за способом утворення, проте різних за участю органів артикуляції (заміна язикового ф губно-зубним: „фофона" - сосна); 4) однакових за місцем і способом утворення, але різних за участю голосу (заміна дзвінких звуків глухими: „папуся" - бабуся); 5) однакових за способом утворення і за активнодіючим органом, однак різних за призначенням твердості і м'якості (заміна м'яких твердими і твердих м'якими: „сяни" - сани)" [10, с. 61]. 

       Зазначимо, що проявами дислалії у дітей дошкільного віку при аномаліях будови органів артикуляційного апарату є не лише порушення звуковимови, а й порушення процесу фонематичного сприйняття.

       Порушення процесу фонематичного сприймання не можна пов'язувати тільки з недостатністю слухового розрізнення звуків мовлення за їхніми фізичним (акустичними) ознаками чи вадами слухового аналізу. Саме такі пояснення досить часто мають місце в логопедичній практиці).

       Порушеними може виявитися кожен з рівнів сприймання мовлення, а також різноманітні операції, що зумовлюють їхнє формування.

       При первинному порушенні сенсорного рівня сприймання, зумовлене дефектами слухового аналізу дитина не розрізняє сприйняті звуки за їхніми акустичних ознаками, а отже, не може повторити їх навіть на імітаційному рівні [20]. У результаті цього вторинно страждає і формування усіх надбудованих структур: фонематичного розрізнення, звукових образів слів, імпресивного мовлення.

       У результаті первинного порушення перцептивного (фонемного рівня сприймання) слуховим аналізатором не узагальнюються постійні (корисні, смислорозрізнювальні) ознаки фонеми, реалізованої у звуковому мовленні різноманітними алофонами. Тому процес поточної імітації (повторення ізольованих звуків) у цьому випадку є збереженим на відміну від вищезгаданого порушення. Проте фонемний склад слів для дітей із зазначеним первинним дефектом утрачає свою усталеність, і, природно, не засвоюється, внаслідок цього стає неможливим зв'язок сприйнятого слова зі значенням, тобто, як і в першому випадку, не формується імпресивне мовлення. 

       2.3. Патологічні механізми формування порушень звуковимови внаслідок вад анатомічної будови органів артикуляційного апарату

       Експериментальною базою нашого дослідження був Комунальний дошкільний навчальний заклад ясла-садок №1 міста Луганська.

       Експериментальне дослідження включало наступні етапи:

1. Дослідження порушень будови артикуляційного апарату.
2. Дослідження рухливості органів артикуляційного апарату.
3. Дослідження звуковимови.
4. Дослідження фонематичних процесів.

       В експерименті приймали участь 38 дітей віком 5 років. У 18 дітей було виявлено порушення будови органів артикуляційного апарату різного характеру та ступеню проявів (експериментальна група), а у 20 - порушень не виявлено (контрольна група). Обстеження проводилося з вересня по листопад 2010 року.

       Проведенню дослідження передувало ознайомлення з медичною документацією, а саме з індивідуальними медичними картками дітей.

       Огляд будови органів артикуляційного апарату здійснювався за такими параметрами: цілісність будови, відповідність розміру, формі органів артикуляційного апарату та відповідність віковим закономірностям.

       В процесі обстеження будови органів артикуляційного апарату у дітей дошкільного віку (експериментальна група) було виявлено різний ступінь проявів порушень будови органів артикуляційного апарату, а саме прикусів. Кожна дитина має різний тип порушень та ступень. Типи порушень прикусів представлені у таблиці 2.

       Таблиця 2

         

       У дітей з мезіальним відкритим прикусом виявлено, що у них відсутнє змикання бокових зубів у вертикальному напрямку.

       У дітей з дистальним прикусом із протрузією верхніх різців виявлено, що у фронтальному відділі верхні різці відхилені вперед та між верхніми і нижніми різцями у горизонтальній плоскості в передньо-задньому напрямку з'являється щілина.

       Діти, що мають нейтральний прикус із протрузією верхніх різців, виявлено, що верхні різці у фронтальному відділі відхилені вперед.

       У дітей з нейтральним двостороннім бічним відкритим прикусом спостерігається відсутність змикання бокових зубів з двох сторін.

       Діти, що мають перехресний однобічний прикус, виявлено, що зуби нижньої зубної дуги відносно верхньої зовні відхилені з одної сторони.

       Діти, що мають змішані прикуси, мають зовсім інший характер порушень, більш складний, ніж діти попередніх груп прикусів.

       У дітей з глибоким та нейтральним прикусом виявлено, що верхні різці значно перекривають нижні у вертикальному напрямку, при цьому змикання між різцями у них відсутнє та неправильне змикання передніх зубів.

       У дітей з прямим та мезіальним прикусом виявлено, що верхні різці не перекривають нижні та спостерігається крайове змикання фронтальних зубів.

       Якісний аналіз порушень прикусів показав різноманітний ступень проявів цих порушень. Таким чином, різноманітність порушень прикусів у дітей дошкільного віку стали основою нашого дослідження на І етапі.

       При обстеженні мовленнєвої функції у дітей, що мають порушення вимовної, фонетичної сторони мови і дефекти щелепно-зубної системи ми керувалися загальноприйнятою в логопедії методикою, а також враховували вікові особливості досліджуваних нами дітей.

       Для вивчення характеристики стану артикуляційної моторики на другому етапі ми досліджували рухові можливості окремих органів артикуляції, а також статичну і динамічну координацію мовних рухів, обсяг виконуваних рухів, здатність до їхнього переключення. Вивчення стану артикуляційної моторики ми проводили за чотирма тестами (особливості руху губ, нижньої щелепи, язика і м'якого піднебіння), які представлені у додатках нашого дослідження (див. додаток А, с).

       При виконанні артикуляційних рухів ми оцінювали наступні параметри:

1. здатність до утримання артикуляційної пози;
2. здатність до переключення;
3. рівномірність роботи м'язів;
4. обсяг руху;
5. тонус м'язів під час руху і при утриманні пози;
6. темп руху;
7. точність руху;
8. диференціація руху;
9. рухові заміни;
10. сінкінезії. 

       У процесі обстеження рухливості артикуляційного апарату ми пропонували дитині виконати різноманітні завдання за наслідуванням - „роби, як я" та за словесною інструкцією.

       У рамках діагностичного обстеження на кожну дитину ми заводили індивідуальну карту вивчення стану артикуляційної моторики.

       На основі отриманих результатів дається загальна характеристика тонусу губної мускулатури, тонусу язичної мускулатури, тонусу м'якого піднебіння (спастичність, гіпотонія, дистонія, норма), рухливості губ (малорухомі, недостатньо рухливі, рухливі), рухливості язика (строго обмежена; недостатня - обсяг артикуляційних рухів неповний, амплітуда рухів знижена; нормальна), рухливості м'якого піднебіння (строго обмежена, недостатня, норма), рухливості нижньої щелепи.

       Відзначається наявність асиметрії в губній мускулатурі; наявність зсуву нижньої щелепи в стані спокою, при закритому роті і зімкнутих щелепах, при широко відкритому роті і русі; наявність гіперкінезів, тремору, девіації (відхилення убік ) язика; наявність відхилення всього м'якого піднебіння або його язичка убік, відсутність або недостатнє змикання м'якого піднебіння з задньою стінкою глотки.

       Оцінюється також диференціація руху (норма, знижена, відсутність); рухові заміни (ні, частково, повна заміна або відсутність руху); переключення (плавне, штовхообразне, із зайвими рухами, відсутнє).

       Результати дослідження стану артикуляційної моторики (експериментальна група) доводять, що діти мають високий, середній та низький рівні. З завданнями на високому рівні впоралися 3 дитини, на середньому рівні - 10 дітей, на низькому - 5 дітей. 

       Діти з високим рівнем рухливості органів артикуляційного апарату показали такі результати: губи рухливі, амплітуда рухів язика нормальна, але рухливість язика та нижньої щелепи недостатня - відзначається неповний обсяг артикуляційних рухів при виконанні деяких завдань. Диференціація рухів в нормі, рухових замін не спостерігається, переключення плавне.

       Діти з середнім рівнем рухливості органів артикуляційного апарату показали наступні результати: губи недостатньо рухливі, амплітуда рухів язика знижена, обсяг артикуляційних рухів неповний, відзначається наявність зсуву нижньої щелепи при широко відкритому роті у русі, переключення рухів штовхообразне, диференціація рухів знижена, наявність відхилень язика убік. Тонус язичної мускулатури носить дистонічний характер.

       Діти з низьким рівнем рухливості органів артикуляційного апарату показали, що у них губи малорухомі, рухливість язика строго обмежена, амплітуда рухів язика знижена, рухливість нижньої щелепи строго обмежена, відзначається наявність зсуву нижньої щелепи не тільки при широко відкритому роті у русі, але й в стані спокою. Диференціація рухів відсутня, спостерігається повна заміна рухів, переключення відбувається із зайвими рухами. Також відзначається наявність гіперкінезів, тремора язика. Тонус язичної мускулатури носить спастичний характер.