Особенности проявления дислалии у детей дошкольного возраста при аномалиях строения органов артикуляционного аппарата

Міністерство освіти і науки України

Луганський національний університет імені Тараса Шевченка 
 

Кафедра дефектології та психологічної корекції 
 
 
 
 
 

Курсова робота

з логопедії

на тему:

„Особливості проявів дислалії у дітей дошкільного віку при аномаліях будови органів артикуляційного апарату" 
 
 

                                       Виконала:

                                       студентка V курсу

                                       спеціальності „Дошкільне виховання

                                       та дефектологія"

                                       Інститута педагогіки та психології

                                       Мірошниченко Олена Сергіївна

                                       Перевірила:

                                       Лазарєва Ірина Анатоліївна 
 
 
 
 
 
 
 
 

Луганськ - 2010 р.

       ЗМІСТ

       ВСТУП.........................................................................................................3

       РОЗДІЛ I. АНАТОМО-ФІЗІОЛОГІЧНІ МЕХАНІЗМИ ФОРМУВАННЯ ЗВУКОВИМОВНИХ НАВИЧОК В НОРМІ ТА ПРИ ДИСЛАЛІЇ..............................................................................................................6

       1.1. Анатомія, фізіологія артикуляційного апарату та засвоєння фонетичних навичок в онтогенезі..........................................................................6

       1.2. Сучасні уявлення про дислалію у дітей дошкільного віку............22

       РОЗДІЛ II. ПОРУШЕННЯ БУДОВИ ОРГАНІВ АРТИКУЛЯЦІЙНОГО АПАРАТУ..................................................................25

       2.1.  Аномалії будови органів артикуляційного апарату.......................25

       2.2. Порушення звуковимови при аномаліях будови органів артикуляційного апарату......................................................................................32

       2.3. Патологічні механізми формування порушень звуковимови внаслідок вад анатомічної будови органів артикуляційного апарату..............36

       ВИСНОВКИ...............................................................................................49

       ДОДАТКИ………………………………………………………………..50

       СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.................................................54 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       ВСТУП

       Мовленнєва компетентність дітей дошкільного віку є однією із провідних складових цілісної особистості дитини, основною умовою майбутнього успішного шкільного навчання, особливо дітей, які починають систематично відвідувати освітні заклади із шестирічного віку. Дитина 5-6 років має загалом опанувати рідну мову, засвоїти її літературні норми, культуру усного мовлення і спілкування.

       Загальномовленнєва підготовка дітей передбачає формування первинних вимовних умінь і навичок, адекватне користування мовленням у конкретних ситуаціях, застосування мовних і позамовних засобів виразності для висловлювання власних думок, бажань та прохань. 

       Успіх, соціальна реалізація й адаптація людини в сучасному суспільстві прямо зв'язані з його умінням спілкуватися. Важливий і психологічний аспект зовнішнього благополуччя і привабливості людини (відсутність яких-небудь зовнішніх деформацій, лицьових патологій).

       Правильне протікання процесу мовленнєвого розвитку дитини може бути порушене, що зумовлює окремі його недоліки.

       Досить виражені порушення прикусу, зміна форми і розташування зубів, укорочення вуздечки верхньої губи не тільки впливають на зміну пропорційності і привертають до прояву деформації особи людини, але й ускладнюють артикуляцію звуків, що погіршує виразність мови.

       Неправильна будова артикуляційного апарату є однієї з найпоширеніших  причин недоліків звуковимови. Аномалії і деформації щелепно-зубної системи перешкоджають нормальній артикуляції звуків, сприяють закріпленню звичок неправильної артикуляції й утрудняють їхню логопедичну корекцію.

       Проблему яку ми досліджуємо є актуальною в роботі з дітьми з мовними порушеннями для сучасної логопедії. За даними медичних джерел і на думку стоматологів-ортодонтів, існує тенденція до значного збільшення кількості дітей із щелепно-зубними аномаліями і дефектами ротової порожнини. Збільшується кількість дітей з мовними порушеннями, що мають анатомічні дефекти периферичних органів мови.

       Аномалії будови органів артикуляційного апарату є причиною порушень звуковимови, що призводять до дислалії, ринолалії. Ринолалію інколи розглядають як вид органічної дислалії, але розлади звуковимови у поєднанні з порушеннями тембру голосу (наявний носовий відтінок), зумовлені анатомо-фізіологічними дефектами артикуляційного апарату, вимагають розглядати ринолалію як окремого виду.  

       Проблему дефектів мовного апарату досліджували такі фахівці як    М. Е. Хватцев, О. В. Правдіна, А. М. Смірнова, Е. Ф. Рау, В. А. Синець,         Р. Е. Лєвіна, С. С. Ляпідєвський, И. Франк і інші.

       Деформації будови щелепно-зубної системи обумовлюють обмеження рухливості активних органів щелепно-лицьової області, що беруть участь у процесах жування, міміки й артикуляції, що негативно впливає на кількість і якість кінестетичних відчуттів, що надходять від м'язів цих органів у рухові центри кори.

       Дослідження В. П. Окушко, Л. В. Ільіной-Маркосян вказують на те, що органічні розлади нервово-м'язового апарату щелепно-лицьової області негативно позначаються на формуванні щелепно-зубної системи й обумовлюють розвиток аномалій прикусу, порушення росту щелеп і деформації зубних рядів.

       Враховуючи широку розповсюдженість порушень звуковимови у дітей дошкільного віку та актуальність проблеми пошуку шляхів для її подолання, обумовили вибір теми дослідження: „Особливості проявів дислалії у дітей дошкільного віку при аномаліях органів артикуляційного апарату".

       Мета дослідження - виявити особливості проявів дислалії у дітей дошкільного віку при аномаліях будови органів артикуляційного апарату.

       Об'єкт дослідження - процес засвоєння звуковимовних навичок у дітей дошкільного віку з дислалією.

       Предмет дослідження - порушення звуковимови при вадах будови органів артикуляційного апарату у дітей дошкільного віку з дислалією.

       Завдання дослідження:

       1. Здійснити аналіз науково-методичної літератури медичних, психологічних, педагогічних джерел.

       2. Теоретично обґрунтувати та практично розробити діагностичні завдання з метою вивчення рівня та характеру звуковимовних порушень у дітей дошкільного віку з дислалією.

       3. Проаналізувати та уточнити патологічні механізми формування порушень звуковимови внаслідок вад анатомічної будови органів артикуляційного апарату. 

       Методи дослідження:

       Структура роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, який налічує 22 найменування, і 3 додатків. Повний обсяг − 59 сторінок, з них основний текст дослідження - 53 сторінки. Робота містить 7 таблиць. Додатки викладено на 4 сторінках.   
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       РОЗДІЛ I. АНАТОМО-ФІЗІОЛОГІЧНІ МЕХАНІЗМИ ФОРМУВАННЯ ЗВУКОВИМОВНИХ НАВИЧОК В НОРМІ ТА ПРИ ДИСЛАЛІЇ

       1.1. Анатомія, фізіологія артикуляційного апарату та засвоєння фонетичних навичок в онтогенезі

       Основними органами артикуляції є язик, губи, щелепа (верхня і нижня), тверде і м'яке піднебіння, альвеоли. З них язик, губи, м'яке піднебіння і нижня щелепа рухливі, інші - нерухливі.

       Органи мовленнєвої артикуляції - це органи, що забезпечують рух ротової порожнини.

       Артикуляційний уклад - це положення, яке органи приймають при русі.

       Артикуляційний апарат - це анатомо-фізіологічна система органів, що включає гортань, голосові складки, язик, м'яке і тверде піднебіння, зуби верхньої і нижньої щелепи, губи, носоглотку і резонаторні порожнини, що беруть участь у породженні звуків мови і голосу. Нижче наведені визначення органів артикуляційного апарату.

       Піднебіння - це горизонтальна перегородка, що роз'єднує порожнину рота із порожниною носа і носової частини глотки [15, с. 217].

       Тверде піднебіння - це кісткова стінка, що відокремлює порожнину рота від носової порожнини, є одночасно дахом порожнини рота і дном носової порожнини [15, с. 328].

       М'яке піднебіння - це задня рухлива частина піднебіння [15, с. 217].

       Гортань - це спеціалізована ділянка дихальної трубки, пристосована для утворення звуків [19, с. 45].

       Губи - це  м'язове утворення, що обмежує ротову щілину [19, с. 53].

       Язик - це м'язовий орган, що уявляє собою виріст дна ротової порожнини, бере участь у жуванні - механічній обробці їжі і її просуванні, артикуляції, містить смакові рецептори [19, с. 265].

       Зуби - це видозмінені і сильно спеціалізовані сосочки слизуватої оболонки, що складаються з дуже твердої тканини; розташовуються в альвеолах верхньої і нижньої щелеп [19, с. 68].

       Верхня щелепа - це парна кість, займає центральне положення в лицьовому черепі [19, с. 38].

       Нижня щелепа - це непарна кість, найбільш велика серед кіст лицьового черепа, має форму підкови [19, с. 184].

       Головним органом артикуляції є язик. При зімкнутих щелепах він заповнює майже всю ротову порожнину. Передня частина язика рухлива, задня фіксована - корінь язика. У рухливій частині язика розрізняють кінчик, передній край (лезо), бічні краї і спинку. „Складно переплетена система м'язів язика, розмаїтість крапок їхнього прикріплення забезпечують можливість у великих межах змінювати форму, положення і ступінь напруги язика" [22, с. 18]. Це має дуже велике значення, тому що язик бере участь в утворенні всіх голосних і майже всіх приголосних звуків (крім губних).

       Важлива роль в утворенні звуків мови належить нижньої щелепи, губам, зубам, твердому і м'якому піднебінню, альвеолам. Артикуляція полягає в тому, що перераховані органи утворюють щілини, або смички, що виникають при наближенні або дотику язика до піднебіння, альвеол, зубів, а також при стиску губ або притисненні їх до зубів.

       Голосність і виразність мовних звуків створюються завдяки резонаторам. Резонатори розташовані у всій надставній трубі. Рот і глотка мають одну порожнину. Це створює можливість проголошення різноманітних звуків.

       Надставна труба може мінятися за обсягом і за формою. Зміни форми й обсягу надставної труби мають велике значення для утворення звуків мови. Ці зміни форми й обсягу надставної труби і створюють явище резонансу. У результаті резонансу одні обертони мовних звуків підсилюються, інші - заглушаються. Виникає специфічний мовний тембр звуків.

       Специфічний мовний звук  утворюється не тільки в гортані, але й у резонаторах (глотковому, ротовому, носовому).

       Надставна труба при утворенні звуків мови виконує функцію резонатора і шумового вібратора (функцію звукового вібратора виконують голосові складки, що знаходяться в гортані).

       Шумовим вібратором є щілини між губами, між язиком і зубами, між язиком і твердим піднебінням, між язиком й альвеолами, між губами і зубами, а також прориваємі струменем повітря смички між цими органами.

       За допомогою шумового вібратора утворюються глухі приголосні    [22, с. 19]. При одночасному включенні тонового вібратора (коливанні голосових складок) утворюються дзвінкі і сонорні приголосні.