3. Розв'язання конфлікту з урахуванням його функцій. Учасників конфлікту треба переконати в тому, що стосунки між ними можна владнати шляхом обміну думками, уточнення позицій тощо.
4. Розв'язання конфлікту з урахуванням емоційно-пізнавального стану учасників полягає в тому, щоб показати негативний вплив емоційного напруження на учасників конфлікту. Знижується рівень критичності мислення, що призво дить до необґрунтованих дій, емоційний стан негативно впливає на взаємодію, зумовлює неадекватне взаєморозуміння. Під впливом емоцій конфліктна ситуація сприймається як така, що загрожує позиції людини в групі, а це спонукає до крайніх дій з метою збереження свого статусу. Конфлікт починає поширюватися, він поглинає дедалі більше членів організації, деформує усталені стосунки [4, 255].
5.  Розв'язання конфлікту з урахуванням властивостей його учасників. Конфлікти нерідко виникають унаслідок невмілих дій керівника, неадекватного стилю його діяльності, психологічної некомпетентності. Причинами конфліктних ситуацій можуть слугувати специфічні риси характеру, особистісні властивості членів групи.
6. Розв'язання конфлікту з урахуванням його можливих наслідків. Знання про можливі варіанти та наслідки завершення конфліктів допомагають вибрати найкращі засоби впливу на конфліктуючі сторони.

     За  ствердженням Ворожейкіна І.Є., Захарова Д.К., наслідки конфліктів бувають залежно від їхнього змісту такі:

1. повна ліквідація конфронтації через взаємне примирення;
2. зникнення конфронтації, коли один з учасників перемагає, а інший визнає себе переможеним або коли обидві сторони програють чи задовольняють свої домагання;
3. послаблення конфлікту взаємними поступками;
4. трансформація конфлікту, перехід його в змінений або принципово новий конфлікт;
5. поступове згасання конфлікту [6, 23].

     7. Розв'язання конфлікту з урахуванням етики стосунків конфліктуючих сторін. Будь-який конфлікт має розв'язуватися відповідно до етичних норм.   Конфлікт спирається на обмін думками і пов'язаний з низкою етичних умов. Це взаємне прагнення слухати, адекватно сприймати інформацію. Важливу роль тут відіграють рефлексія та емпатія. Етика доказів змушує спиратися не тільки на логіку думки, а й на поважне ставлення до опонента. Етика критики спрямовує її не на особистість опонента, а на аналіз справи. Етика згоди має на меті досягнення ефективного результату, підкріплення взаємних симпатій.

     Як бачимо, існують різні шляхи подолання конфліктів, та всі вони мають на меті відновлення взаєморозуміння між опонентами та досягнення максимально вигідного для обох сторін результату.

     Вказуючи можливі шляхи вирішення конфліктів, вважаємо за доцільне звернути увагу на стилі поведінки протиборствуючи сторін в конфліктній ситуації. 

     Ю.Л. Трофімов стверджує, що динаміка конфлікту значною мірою визначається тим, яка стратегія поведінки в конфліктній ситуації раніше сформувалась у його учасників. Ця стратегія визначається двома параметрами: 1) наступальність, 2) кооперативність [25, 239]. Перший — це наполегливість у реалізації власних інтересів, другий — здатність враховувати інтереси іншого. Сполучення цих параметрів дає такі тактики поведінки:

1. співробітництво (висока наступальність і висока кооперативність) — дії спрямовані на пошук рішення, що задовольняє обидві сторони, спільне обговорення розбіжностей;
2. протиборство (висока наступальність і слабка кооперативність) — прагнення наполягти на своєму шляхом відкритої боротьби, застосування примусу та інших засобів тиску;
3. поступливість (слабка наступальність і висока кооперативність) — орієнтованість на повне задоволення вимог партнера;
4. уникнення (слабка наступальність і слабка кооперативність) — прагнення вийти з ситуації, не поступаючись, але й не наполягаючи на своєму, утримуючись від суперечок, від викладення своєї позиції, уникаючи відповідальності за прийняте рішення;
5. компроміс (середні значення наступальності і кооперативності) — прагнення врегулювати розбіжності, поступаючись у чомусь в обмін на поступки іншої сторони, прийняття «середніх» рішень, що задовольняють обидві сторони повною мірою [25, 239].

     Правильною  може бути кожна зі стратегій, усе  залежить від ситуації розвитку конфлікту. На жаль, люди мають тенденцію користуватися однією стратегією, вважаючи протиборство єдиним засобом розв'язання конфлікту. Важливо зрозуміти, що кожний з названих стилів ефективний тільки за певних умов. Треба вміти адекватно використовувати кожен із них і робити свідомий вибір, враховуючи конкретні обставини. Найкращий підхід визначається конкретною ситуацією.

     Отже, ми повинні розуміти, що вирішення конфліктної ситуації має бути спокійним, гуманним, етичним, та максимально відповідати очікуванням обох протиборствуючих  сторін.

2.2 Методологічна основа  дослідження

     Щоб визначити, чи є конкретна людина конфліктною, який саме стиль поведінки вона буде застосовувати в конфліктній ситуації, як завжди вирішує суперечки та непорозуміння, психологи застосовують різноманітні методики, до яких, зокрема, відносяться: «Соціометрія, або з ким би Ви хотіли співпрацювати разом, а з ким – ні», «Чи конфліктна Ви людина», «Чи можете Ви знайти вхід з конфліктної ситуації» (Опитувальник Томаса), Методика оцінки рівня конфліктності тощо.

     Для проведення опитування ми обрали наступні методики: «Ваша думка про себе самого або Чи конфліктна Ви людина» (Додаток 1), «Чи можете Ви знайти вхід з конфліктної ситуації» (Додаток 2), Методика оцінки рівня конфліктності (Додаток 3). Розглянемо особливості методик.

     Методика «Ваша думка про себе самого або Чи конфліктна Ви людина» має на меті вивчення уявлення особистості про себе. Може бути також використана для визначення «ідеального Я» індивіда або його уявлень про те, яким його бачать інші. Дані параметри можуть бути досліджені на підставі аналізу шести тенденцій поведінки людини в групі: залежність, незалежність, комунікабельність, нетовариськість, прийняття боротьби і відхилення від боротьби.

       Текст методики складається з  60 тверджень і може бути пред'явлений  опитуваним у вигляді списку  або на окремих картках. Випробуваному  пропонується ознайомитися з  твердженнями  і відповісти «так», якщо воно відповідає його уявленню про себе, або «ні», якщо воно суперечить його уявленню

     Відповіді опитуваного, відповідно до ключа, розподіляються по шести тенденціях. Підраховується частота прояву кожної з тенденцій. Причому кількість відповідей «так» по одній з тенденцій додається до відповідей «ні» по полярній тенденції в сполученій парі. Наприклад, кількість позитивних відповідей по шкалі «залежність» складається з кількістю негативних відповідей по шкалі «незалежність».

     Тенденція до залежності розуміється як внутрішнє намагання індивіда до прийняття групових норм, стандартів і морально-етичних цінностей. Тенденція до товариськості свідчить про контактність, прагнення утворювати емоційні зв'язки як у своїй групі, так і за її межами. Тенденція до «прийняття боротьби» розглядається як активне прагнення особистості брати участь у груповому житті, як прагнення до досягнення більш високого статусу в системі міжособистісних відносин. Протилежна тенденція – відхилення від боротьби свідчить про прагнення піти від взаємодії, зберегти нейтралітет у групових суперечках і конфліктах, схильність до компромісних рішень. Кожна з цих тенденцій, видимо, має внутрішню і зовнішню характеристику, тобто  може бути внутрішньо властивому індивідові, а може бути зовнішньою, своєрідною «маскою», що ховає щире обличчя людини. Якщо отримане число, про яке говорилося вище, наближається до 20, то можна говорити про щиру перевагу тієї або іншої стійкої тенденції, властивому індивідові.

     У випадку, якщо кількість відповідей «так» однієї тенденції виявляється рівним кількості позитивних відповідей протилежної тенденції (наприклад, залежність – незалежність), те таке положення може говорити про наявність внутрішнього конфлікту особистості, що перебуває під владою однаково виражених протилежних тенденцій. Три-чотири відповіді «сумніваюся» по окремих тенденціях розглядаються як ознака нерішучості, ухильності, астенічності, однак в інших випадках це може свідчити про відому вибірковість у поводженні, про тактичну гнучкість, стенічність. Ці якості можна веріфікувати, аналізуючи їх у сукупності з іншими особистісними особливостями.

     Опитувальник  Томаса «Чи можете Ви знайти вихід із конфліктної ситуації» має на меті дослідження стилю виходу із конфлікту.

     З метою вирішення виникаючих конфліктів, керування конфліктною ситуацією необхідно визначити, які форми поведінки характерні для індивідуумів. Також варто дослідити, які з форм поведінки особистості є найбільше продуктивними, які деструктивними, яким чином можна стимулювати продуктивну поведінку.

     На  підставі типології конфліктної  поведінки К. Томаса виокремлено  два стилі поведінки – це кооперація, пов'язана з увагою людини до інтересів  інших людей, і напористість, для  якої характерний акцент на захисті  власних інтересів. Відповідно до цих основних вимірів К.Томас  виділяє наступні способи регулювання конфліктів:

• змагання (суперництво), найменш ефективний, але найчастіше  використовуваний спосіб поведінки в конфліктах, виражається в прагненні досягти задоволення своїх інтересів на шкоду іншому;
• пристосування, що означає, на противагу суперництву, приношення в жертву власних інтересів заради іншого;
• компроміс як угода між учасниками конфлікту, досягнута шляхом взаємних поступок;
• відхилення (відхід), для якого характерна як відсутність прагнення до кооперації, так і відсутність тенденції до досягнення власних цілей;
• співробітництво, коли учасники ситуації приходять до альтернативи, що цілком задовольняє інтереси обох сторін.

     К. Томас вважає, що, уникнувши конфлікту, жодна із сторін не досягне успіху у випадках конкуренції, пристосування і компромісу або один з учасників виявляється у виграші, а інша програє або обоє програють, тому що йдуть на компромісні поступки. І тільки в ситуації співробітництва обидві сторони виявляються у виграші.

     Опитувальник складається з 60 суджень, згрупованих у 30 пар. Щоб визначити, до якого типу схиляється опитуваний, йому пропонується вибрати те висловлювання в кожній парі, що є найбільш типовим для характеристики його поведінки.

     Методика  оцінки рівня конфліктності передбачає дослідження рівня конфліктності особистості у повсякденному житті.

     Методика  складається із 8 ситуацій, до кожної із яких пропонується по три варіанти відповіді. Опитуваний повинен вказати  на ту, яка найбільш точно підходить  до його звичайних дій. Обробка відповідей відбувається у баловій системі і визначається трьома рівнями конфліктності – низьким, середнім та високим.

     Таким  чином, ми вважаємо, що обрані методики нададуть змогу продіагностувати особистість  та зробити висновок про її конфліктність та поведінку під час вирішення конфліктів. 

2.3 Аналіз проведеного  дослідження

     Для проведення дослідження поведінки  студентів у конфлікті та з’ясуванні їх гендерних особливостей ми взяли  вибірку із 40 студентів, серед яких 20 студентів 1-го курсу і 20 студентів 2-го курсу. Відповідно до того, що нас цікавить гендерний аспект дослідження, ми сформували вибірку опитуваних з 10 хлопців та 10 дівчат кожного курсу (1-го і 2-го).

     Таким  чином, у нас виявилося чотири групи опитаних: група хлопців 1-го курсу, група дівчат 1-го курсу, група хлопців 2-го курсу, група дівчат 2-го курсу. Кожна вказана група складається із 10 чоловік.

     Опишемо результати, отримані в ході опитування студентів за трьома вищевказаними  методиками.

     Так, за методикою «Ваша думка про себе самого або Чи конфліктна Ви людина» ми отримали наступні результати (табл. 2.1):

     Таблиця 2.1

     Результати  опитування студентів  за методикою «Ваша  думка про себе самого або Чи конфліктна Ви людина»