Конструктивна, позитивна роль конфлікту може також полягати в зростанні самосвідомості учасників конфлікту, якщо той переслідує соціально значущу мету; у багатьох випадках конфлікт формує та затверджує визначені цінності, поєднує однодумців, відіграє роль запобіжного клапана для безпечного й навіть конструктивного виходу емоцій. Таким чином, до самого факту конфлікту не можна ставитися однозначно. Аналізуючи його, слід враховувати як соціальну природу конфлікту, так і його психологічні наслідки [22, 515-516].

     У соціальній психології в основному склалося уявлення про конфлікт, його структуру, динаміку, функції й типологію. Щодо структури конфлікту, то  Орбан-Лембрик Л.Е.  виокремлює такі його основні елементи:

• учасники конфлікту, які називаються опонентами (від лат. — той, що заперечує), суперниками, противниками і представляють не менше двох сторін;

• позиція сторін (внутрішня і зовнішня);

• конфліктна ситуація;

• інцидент, тобто дія, що спрямована на створення конфлікту;

• об'єкт конфлікту (реально наявна об'єктивна причина, через яку опоненти вступають у «боротьбу»);
• предмет конфлікту (та внутрішня причина, наприклад особиста неприязнь, яку має кожен опонент, що вступає в конфлікт);
• розвиток і розв'язання конфлікту [22, 517].

     Оскільки  в конфліктах беруть участь окремі особи, які передусім захищають не власні інтереси, а інтереси групи, то опоненти, що вступають у конфлікт, мають різну «вагу», «силу», яка й визначає можливість перемоги. Зазначену характеристику «сили» в теорії і практиці конфлікту називають рангом опонента. При цьому опонентом першого рангу стає людина, яка діє від свого імені й переслідує в конфлікті досягнення особистих цілей.

     Учасником другого рангу є «особистість», яка обстоює в конфлікті інтереси малої групи. Учасником третього рангу називають структуру (чи окрему особистість), яка складається із взаємопов'язаних груп (наприклад організація), що обороняє у цьому конфлікті спільну мету. Можна виокремити й четвертий ранг, при якому опонент має можливість говорити від імені соціальної системи, уособлювати собою культуру, моральність та ін. Також ведуть мову і про так званий нульовий ранг, котрий утілює особливості порушника певних соціальних норм. У ході розв'язання конфлікту свідомо чи несвідомо опоненти намагаються підвищити свій ранг і знизити ранг протилежної сторони аж до нульового.

     На  думку Степанова О.М., у  кожному  конфлікті можна виділити його окремі компоненти (сторони) — пізнавальний, емоційний, вольовий [28, 211].

• Пізнавальний компонент полягає в протиріччі сприймання тих чи інших подій, явищ, фактів його учасниками в існуючій ситуації, викривленні уявлень про індивідуальні особливості один одного та займану позицію, справжні причини напруженості, можливі варіанти вирішення проблеми. Конфлікт може також спричинитися акцентуванням уваги не на цілісному тлі події, а на окремих її фрагментах (частинах, деталях); загостренням пам'яті на негативних обставинах, пов'язаних з контактами конфліктуючих у минулому; низьку критичність мислення, нездатність зрозуміти позицію іншого чи визнати правильність відмінної від своєї точки зору, тенденційність та упередженість оцінок.
• Емоційний компонент конфлікту виявляється як взаємна антипатія чи особлива небезсторонність один до одного, взаємна подразливість та збудливість, агресивність та злобливість, неприйнятність емоційного стану іншої людини, емоційна тупість чи, навпаки, підвищена ранимість, а також як зневажливість, погорда, презирство, що підкреслено демонструється у спілкуванні.
• Вольовий компонент конфлікту виражається через взаємну демонстрацію (звичайно — словесну) суперечності позицій, непоступливість, негативізм, небажання зрозуміти один одного і розібратися в ситуації, що склалася, затяте нав'язування своєї точки зору.

     Зазначені компоненти конфлікту взаємодоповнюють один одного, щоразу виявляючись по-різному.

     Також важливими в конфлікті є мета, яка стоїть перед опонентами (протиборствуючими  сторонами), та питання: чи можливо вирішити цей конфлікт мирним шляхом та з  максимальною вигодою для обох сторін.

1.2 Характерні ознаки  та причини виникнення конфліктів

     Виокремлюючи  особливості та складові частини  конфліктної ситуації, доречно буде зазначити, що важливим моментом у знаходженні  взаєморозуміння є саме причина  конфлікту, його першопочаток та  стадії розвитку.

     Необхідно розрізняти причину і привід виникнення конфлікту, причому вони можуть бути як справді суттєвими, так і незначними й оцінюватись кожною із сторін по-різному. Причини не завжди «лежать на поверхні», вони інколи знаходяться в минулому і тому приховані, незрозумілі одній із конфліктуючих сторін.

     Конфлікт  може виникнути непередбачено (випадково, ситуативно) чи викликатися спеціально (провокуватися), загострюватися при виникненні сприятливої ситуації. Є ще один варіант виникнення конфлікту, який полягає в поступовому накопиченні у стосунках різних, поки що незначних суперечностей, виникненні ворожнечі та її загостренні, «розпалюванні» родичами, близькими — аж до цілковитої неможливості нормального співіснування.

     Основними ознаками конфлікту  як психологічного феномену, на думку Максименко С.Д., є:

1. наявність протиріччя (реального чи уявного, вигаданого), що оцінюється як непереборне і набуває відкритої, демонстративної форми. Таке протиріччя може виникнути власне як функція ситуації, так і бути результатом «зусиль» учасників, їхніх вчинків, поведінки, ставлення один до одного;
2. зміна характеру спілкування в напрямі конфронтації, негативної спрямованості мінімум однієї, а частіше — обох сторін. Відчуваючи взаємну неприязнь і небажання спілкуватись, учасники конфлікту вимушені це робити (через наявність відносин службової залежності чи підпорядкованості, для «збереження» сім'ї тощо), що стимулює ескалацію конфлікту;
3. активність сторін, прагнення до перемоги будь-що, поступове розширення арсеналу використовуваних засобів — осуд, залякування-шантаж, погрози, фізичний вплив та ін.;
4. підвищений емоційний фон, загострення негативних емоцій аж до їх повної безконтрольності [18, 72].

       Серед загальних причин виникнення  конфліктів, пов'язаних із психологічними  та соціально-психологічними особливостями учасників міжособистісної взаємодії, Орбан-Лембрик Л.Е. називає такі:

• ціннісні чинники (принципи, які проголошує людина або відкидає; особистісні системи переконань, вірувань тощо);
• особливості стосунків, пов'язаних з почуттям задоволення від взаємодії чи його відсутністю (враховуються їхні основа, сутність, баланс сили, значущість для себе й інших, тривалість, сумісність/несумісність сторін тощо);
• поведінкові чинники (ущемлення інтересів, підривання само 
  оцінки, егоїзм, безвідповідальність, несправедливість, скептицизм, зосередження уваги на дріб'язках, грубість, тиск);
• незнання тих чи інших характерологічних, психологічних властивостей іншої особи;
• неправильне тлумачення думок, вчинків (брак неформального 
  спілкування, внаслідок чого створюється поверхове уявлення 
  про співрозмовника; психологічна скутість, невміння або боязнь продемонструвати свої справжні якості; психологічна насиченість, коли одноманітність осіб, умов роботи, ритму праці викликає негативні емоції);
• недотримання загальноприйнятих моральних норм, переоцінка власних можливостей і недооцінка можливостей інших [22, 517-518].

     Причини конфліктів можна поділити на об'єктивні  та суб'єктивні, причому в обох випадках вони негативно впливають як на стосунки в офіційній та неофіційній сферах, так і на психологічний стан окремої особистості.

     На  думку Скотта Д. Г. об'єктивними причинами конфліктів у колективі можуть бути: недоліки в організації роботи, нераціональний розподіл обов'язків та нерівномірна завантаженість людей роботою, а також формальне об'єднання в робочі групи без врахування психологічної сумісності учасників. Стосовно конфліктів у сім'ї — це передусім матеріальні нестатки, побутова невлаштованість. Слід враховувати, що кожна об'єктивна причина набуває особистісного звучання, а наявні протиріччя призводять до загострення стосунків між людьми [27, 231].

     Власне  суб'єктивними причинами  є: негативний соціально-психологічний клімат, невідповідність офіційної та неофіційної структур колективу (протиборство між керівником (наприклад, старостою в класі) і неформальним лідером, ворожнеча між окремими неформальними групами), негативні риси характеру та деякі особливості особистості (егоїзм, недостатні самовладання та витримка, завищені самооцінка та рівень домагань, тривожність), наявність психологічних бар'єрів.

     Конфлікт  може викликатись відразу кількома причинами, одна з яких — основна, базова, а інші можуть не усвідомлюватись чи маскуватись (наприклад, особиста недисциплінованість пояснюється великим обсягом роботи, недоліками в роботі громадського транспорту). Під час конфлікту інколи виникають нові причини, які стають домінуючими або ж повністю заміняють первісні.

     Які б не були причини конфлікту, потрібно гуманно вирішувати його, досягти  взаєморозуміння протилежних сторін, та розв’язати цю ситуацію найбільш прийнятним способом.

1.3 Функції, стадії  та форми перебігу  конфлікту

     Функціональний  аспект конфлікту зумовлений потребою змін у людських стосунках. Щодо сутності цих стосунків конфлікт є протиборством, зіткненням протилежних тенденцій, оцінок, принципів, еталонів поведінки щодо предмета конфлікту. З боку цілей конфлікт відбиває прагнення затвердити принцип, вчинок, ідею, самоствердитися. З точки зору стану міжособистісних стосунків конфлікт є деструкцією цих стосунків на емоційному, пізнавальному та поведінковому рівнях. Якщо у визначенні конфлікту спиратися на його суб'єктів, то він може розглядатися як форма комунікації.

     Трофімов  Ю.Л. стверджує, що « … конфлікт як психічний стан є водночас захисною та емоційно забарвленою реакцією, реакцією на ситуації, що психологічно травмують людину, на перепони в досягненні певних цілей» [25, 236].

     Виходячи  з оцінки результатів конфлікту, його можна вважати дезінтегруючою силою людських стосунків, а його ліквідацію — інтегруючою. З інструментальної точки зору конфлікт виступає як засіб самоствердження, подолання негативних тенденцій. Процесуальний бік конфлікту є ситуацією пошуку виходу, засобів стабілізації стосунків.

     Розумінню природи конфліктів сприяє їх класифікація, що має спиратися на соціально-психологічні ознаки. Якщо розглядати конфлікт як протиборство, то треба виділити такі суперечності:

• суперечності пошуку (конфлікт нового та консервативного),
• суперечності групових інтересів,
• суперечності особистих інтересів,
• суперечності нереалізованих очікувань.

     Вивчаючи  конфлікти з різних точок зору, дослідники виділяють різні засади класифікації та висувають на їх основі різні типології. Тому не можуть здійснитися  спроби запропонувати єдину класифікацію конфліктів.

     Основною  ознакою для класифікації конфліктів є співвідношення між об'єктивним станом справ та тим станом, який реально склався у конфліктуючих сторін. Обозов М.М. [21] виділяє такі типи конфлікту:

1. «Реальний конфлікт» — це конфлікт, який об'єктивно існує і адекватно сприймається.
2. «Випадковий, або умовний, конфлікт» — залежить від обставин, що можуть змінюватися, але ці обставини не усвідомлюються конфліктуючими сторонами.
3. «Зміщений конфлікт» — реальний конфлікт, за яким приховується інший конфлікт, що є справжнім чинником конфліктної ситуації.
4. «Помилково дописаний конфлікт» — конфлікт, що помилково тлумачиться.
5. «Латентний конфлікт» — конфлікт, який має відбутися, але не виникає тому, що не усвідомлюється.
6. «Хибний конфлікт» — у цьому випадку реальних підстав для конфлікту не існує, об'єктивно його немає, але він виникає у свідомості конфліктуючих сторін через помилкове сприймання та розуміння ситуації [21, 234-239].

      Із функціональної точки зору класифікація конфліктів може будуватися за принципом доцільності-недоцільності. Згідно з цим принципом виділяють:  позитивні (конструктивні), негативні (деструктивні) конфлікти.