За  даними А.А. Бодалєва, підставою для  включення тієї або іншої людини в коло спілкування в чоловіків  є можливість одержання від цих осіб різного роду допомоги, а також участь їх у задоволенні повсякденних побутових потреб. З віком причини формування кола безпосереднього спілкування змінюються. Якщо в дітей перевага віддається по емоційно-стетевій ознаці, то в дорослих головним фактором у виборі партерів спілкування є прагматизм [3, 155].

     Серед  дівчаток, що дружать, відносини більш  довірливі, ніж серед хлопчиків. У дівчаток близькі дружні відносини  з протилежною статтю зав'язуються раніше, ніж у хлопчиків. Ця ж тенденція зберігається й у дорослих. Згідно з даними Єремеєвої В.Д. і Хризман Т.П., жінки мають більш тісні дружні взаємини, ніж чоловіки, вони більш схильні до саморозкриття і ведуть більш інтимні розмови. І чоловіка, і жінки описують свої дружні відносини з жінками як більш близькі, що приносять радість і взаємну турботу [10, 106].

     За  даними Фрідан Б., відносини між чоловіками характеризуються знаною конфліктністю  і змагальністю. Конфліктні відносини  між собою хлопчики з'ясовують за допомогою сили, відкидаючи більш слабкого. Конфліктні ситуації між дівчатками вирішуються на емоційному рівні, у суперечках, бойкотуванні. Вони частіше «наговорюють» одна на одну. Серед дівчаток поширені ніжні прізвиська, тоді як хлопчики за основу кличок беруть фізичні особливості або прізвища [29, 71].

     Жінки гірше справляються з емоційними  проблемами і виникаючими труднощами, сильніше переживають сімейні й  особисті конфлікти.

     Жінки, відчуваючи пригніченість, прагнуть думати про можливі причини свого  стану. Ця реакція «ретельно обміркувати» приводить до нав'язливого фокусування на проблемі і збільшує вразливість жінки стосовно стрес-фактору. Чоловіка, навпаки, намагаються відгородитися від депресивних емоцій, концентруючи на чомусь іншому, наприклад здійснюючи фізичну активність, щоб таким способом розрядити виниклу негативну напругу.

     Ільїн Є.П. теж виявив, що чоловіки і жінки  по-різному вирішують конфліктні ситуації, що виникають у сімейному  і домашньому колі. Жінки виявляють  більше терпимості і прагнення до компромісного примирення інтересів. Чоловіки в цій ситуації частіше прибігають до «міцних» висловлювань і лайок, а жінки швидше готові заплакати [11, 179].

     Калабіхіна  І., вивчаючи стратегії поведінки  при психологічному захисті, виявила, що в жінок відмінності між  трьома видами стратегії (утікання, агресія і миролюбство) мінімальні, у той час як у чоловіків спостерігається або втеча (прагнення піти від конфлікту), або агресія. Миролюбство в них виражено значно менше, ніж у жінок [13, 45].

     За  даними Єремеєвої В.Д., що порівнювала  стратегії поведінки  хлопчиків і дівчаток 1-5-х класів у важких і неприємних для них ситуаціях, хлопчики в 2 рази частіше, ніж дівчатка, звертаються до стратегії «борю, б'юся» і в 1,5 рази частіше – до стратегії «дражню кого-небудь». Таким чином, і ці дані підтверджують, що хлопчики частіше схильні прибігати до стратегії, пов'язаної з проявом агресії. Дівчатка вірогідно частіше хлопчиків використовують стратегії «обіймаю, притискаю, гладжу», «плачу, сумую». Це вказує на їхню велику потребу в тісній прихильності, в емоційній розрядці через сльози і жалість до себе й інших, на труднощі саморозкриття [10, 109].

     Дещо  інші дані отримані Коростилевою  Л.А.: при подоланні конфліктів у чоловіків  більше виражені, ніж у жінок, суперництво  й особливо виражені компроміси, а в жінок – пристосування і співробітництво. Стратегія втечі, по її даним, була виражена в чоловіків і жінок однаково [16, 136].

     Під час сварки, як відзначає Ільїн  Є.П., жінки частіше згадують старі  гріхи і помилки, допущені чоловіком  у минулому. Чоловіки ж більше дотримуються проблеми, через яку виникла сварка [11, 180].

     Жінки при вирішенні конфліктів більше орієнтуються на чужу думку, що пояснюється  їх значною конформністю. Звідси при  вирішенні конфлікту за участю жінок  велика роль посередника. Тому, пише Калабіхіна І., жінки частіше звертаються по допомогу до інших людей, психологів, лікарів, психотерапевтів, намагаючись зняти психічну напругу шляхом розмови. При цьому чоловіки вибирають посередника за його діловими і статусними параметрами, а жінки надають значення і його зовнішності [13, 49].

     Коростилева Л.А. відзначає, що жінки у важку  хвилину більше потребують не тільки допомоги реальної значимої людини, але  й «уявлюваної» (у тому числі і  Бога), щоб обпертися на її силу і  міць і вступити з нею в різні форми вербальної і невербальної взаємодії. Наприклад, дівчатка часто використовують такі прийоми, як «говорю сама із собою», «молюся». Це пояснює велику релігійність жінок, а також чоловіків з вираженим фемінінним особистісним профілем [16, 139].

     Статеві відмінності у виробничих конфліктах, за даними Ільїна Є.П., виражаються в наступному. Чоловіки більше схильні до конфліктів, пов'язаних безпосередньо з трудовою діяльністю. Для жінок характерна тенденція до більшої частоти конфліктів у зв'язку з їхніми особистими потребами. Чоловіки значимо частіше використовують такі стратегії, як аналіз ситуації і систематизація робочого часу [11, 182].

     Вивчення  типів і спрямованості фрустрації в групах чоловіків і жінок   Ільїним Є.П. показало, що в частоті  прояву типів реакцій особливих відмінностей немає, а по спрямованості реакцій у чоловіків трохи частіше зустрічається варіант зовнішнього обвинувачення, а в жінок – варіант безобвинувальної реакції. У соціально-фруструючій ситуації жінкам більш властива спрямованість реакції, що пов'язана із самозвинуваченням [11, 183].

     У конфлікті також відрізняються  і види психологічного захисту, які  обирають жінки і чоловіки. За даними Фрідан Б. [29] маються достовірні відмінності  між юнаками і дівчинами по виразності деяких видів психологічного захисту.

     У дівчат більше виражений захисний механізм по типу компенсації, реактивного утворення, регресії і проекції, у юнаків –  витиснення і заперечення. Оскільки реактивне утворення має на увазі  підміну негативного імпульсу або  почуття на соціально схвалюване, то можна думати, що дівчата  частіше приховують від самих себе мотив власної поведінки. У юнаків цей вид захисту має найменше значення, у той час як у дівчат на останнім місці як  спосіб захисту стоїть витиснення.

     Дослідження Калабіхіної І. засвідчило, що жінки частіше, ніж чоловіки, надають перевагу таким захисним механізмам, як проекція, регресія, реактивне утворення, а чоловіки частіше, ніж жінки, обирають витиснення й інтелектуалізацію [13, 53].

     Таким чином, ми бачимо, що поведінка жінок та чоловіків значно відрізняється у вирішенні конфлікту – вони по-різному сприймають цілі спілкування, для них різна цінність самого конфлікту і вони відрізняються у стратегії вирішення гострих ситуацій.

Розділ ІІ Особливості  стратегій поведінки  студентів у вирішенні конфлікту

2.1 Стратегії та шляхи  вирішення конфлікту

     Етап  розв'язання міжособистісного конфлікту  є найскладнішим завданням для  його учасників, яке потребує прояву творчості. Саме міжособистісний рівень передусім вимагає вникнути в  психологічну сутність суперечностей між сторонами, що конфліктують, не віддаючи переваги тому чи іншому опонентові.

     Виходячи  з цього пропонується чимало практичних рекомендацій і щодо попередження конфлікту, і стосовно його профілактики чи послаблення. При цьому вибір способів і методів подолання конфліктів залежить як від об'єктивної ситуації, психічного стану опонентів, так і від спрямованості конфлікту, тобто чи сприятиме він глибшому розумінню проблеми, а отже й розвитку елементів кооперативної взаємодії всередині конфлікту, чи, навпаки, призведе до розхитування й неузгодженості взаємодії [22, 520].

     Слід  відзначити, що конфлікти можуть розв'язуватись  як у результаті прийняття та реалізації системи заходів цілеспрямованого впливу на обидві протиборствуючі сторони, так і шляхом самоплинного перебігу, коли учасники чи треті особи не вживають для регулювання процесу ніяких зусиль.

       «Мимовільне затухання» конфлікту  може статись через виникнення нової напруженої ситуації, внаслідок чого попередні переживання мовби відсуваються на другий план. Окремим випадком трансформації конфлікту є «механічне» розведення сторін у просторі. Але позиція «ще трохи, і все вирішиться само собою» — непродуктивна, бо втрати (об'єктивні та суб'єктивні) від конфлікту надто великі, а інколи й непоправні.

     Максименко  С.Д. [18] вказує, що при вирішенні конфліктів найбільш ефективними є такі засоби:

     1) попередження розвитку і накопичення відмінностей у оцінках, поглядах, цілях членів колективу — доцільне на ранніх стадіях розвитку конфлікту, коли протиборство виявляється ще не відкрито, а в непрямій, потайній формі (наприклад, «Чому я повинен працювати за інших?», «Нащо нам ці додаткові проблеми?» та ін.);

     2) досягнення взаєморозуміння — передбачає в основному вплив на розум учасників, коли протиборство вже є очевидним, а кожна сторона прагне навести аргументи на свій захист, вибірково трактуючи ті чи інші факти. Учасників слід спонукати до «стратегії переговорів»: розкласти конфлікт на складові, що дозволить знайти елементи збігу оцінок чи перспективної мети. Спочатку згода досягається лише у найбільш загальних чи навіть зовсім часткових моментах, що не є принциповими та болючими для учасників конфлікту, а потім поширюється на інші питання;

     3) переведення конфлікту з емоційного на інтелектуальний рівень — виявляється у забороні нетактовних нападок, образ, погроз із метою подолання надмірного збудження сторін та регулювання їх взаємовідносин. Це має здійснюватися спокійним голосом, без упередженості: підкреслюється незначність приводу, через який виник конфлікт, та необхідність його вирішення, робиться спроба переключити увагу учасників на інші аспекти діяльності, не пов'язані з предметом загострення стосунків між ними;

     4) трансформація мотивів конфронтації (протиборства) у мотиви пошуку згоди — здійснюється за допомогою роз'яснення небажаних наслідків конфлікту для його учасників та оточення (родичів, близьких, колективу тощо), аморальності боротьби заради задоволення власних егоїстичних інтересів. Зміна позиції та пошук згоди не є проявом слабкості чи  поразки, це природний шлях врегулювання взаємовідносин  [18, 73].

     Конкретними засобами вирішення конфлікту Андрєєва Г.М. називає:

1. вирішення проблеми, що стала причиною його виникнення;
2. компроміс, що базується на взаємних розумних поступках;
3. поступове згладжування протиріч;
4. відсторонення конфліктуючих від безпосереднього спілкування на певний час, повне припинення стосунків між ними [1, 126-127].

     Практичні питання розв'язання конфліктних  ситуацій у досить детально розглядають В. Бойко та О. Ковальов [4]. Серед шляхів розв'язання таких ситуацій вони виділяють:

     а) попередження конфлікту;

     б) управління конфліктом;

     в) прийняття оптимальних рішень у конфліктних ситуаціях;

     г) розв'язання конфлікту.

     Успішне розв'язання конфліктних ситуацій можливе з допомогою розробки тактик, що враховують усі аспекти конфлікту як соціально-психологічного явища. З них вибирається та, яка відповідає певній конкретній ситуації. В. Бойко та О. Ковальов [4] виділяють такі тактики:

1. Розв'язання конфлікту на основі його сутності та змісту. Насамперед треба реально встановити не тільки безпосередній привід конфліктного зіткнення, а й його причину, що часто не усвідомлюється учасниками конфлікту.

     Далі  треба визначити зону поширення  конфлікту (та проблеми,  які  він  зачіпає), виявити реальні мотиви, що зумовили його виникнення. Розв'язання конфлікту можливе тільки при  з'ясуванні реальних причин. Це завдання ускладнюється, якщо його виконує представник однієї з конфліктних сторін. Ділові конфлікти частіше мають конструктивний та мобільний характер, вони зникають за умови вирішення проблеми, що породжує протилежні позиції. Але особистісні та міжособистісні конфлікти значно стійкіші [4, 254].

2. Розв'язання конфлікту з урахуванням його цілей. Нерідко протиставлення цілей зумовлене не їхнім реальним змістом, а недостатнім порозумінням, домінуванням емоційних станів, зниженням пізнавального компонента, різними позиціями, які відстоюють конфліктуючі сторони.

     Насправді цілі можуть бути спільними, у цьому  разі необхідно виявити 
та усвідомити розбіжності в розумінні цілей. У будь-якому випадку треба відмежувати цілі, що пов'язані з міжособистісною взаємодією (особисті домагання, стилі поведінки), від цілей соціальної взаємодії (вирішення виробничих завдань, виконання функціональних обов'язків, визначення 
стратегій управління організацією). В першому випадку ми ставимося до людини як до особистості, в другому — як до виконавця певних соціальних функцій. А це визначає стратегію розв'язання конфлікту.