Як  видно із таблиці на підприємстві існують випадки виробничого  травматизму, але вони трапляються  досить рідко і мають відносно невелику важкість. Це пояснюється тим що працівники дотримуються техніки безпеки. Також помітна тенденція до зменшення випадків захворювань, в основному це хвороби не пов’язані з професійною діяльністю.

    Фінансування  охорони праці здійснюється підприємством. Робітник не несе ніяких витрат на охорону праці. На підприємствах, в галузях і на державному рівні утворюються фонди охорони праці у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

    Кошти фонду охорони праці підприємства формуються за рахунок:

• частини прибутку від підприємницької діяльності, яка визначається колективним договором і залежить від фактичного рівня безпеки і умов праці;
• відрахувань коштів підприємства в розмірі 1 відсотка обсягу реалізації продукції (робіт, послуг), які відносяться на собівартість продукції згідно з затвердженою "Інструкцією" (від загальної суми 60% направляють до фонду підприємства, 10% - до фонду області, 30% - до галузевого фонду охорони праці);
• 50% коштів, одержаних від застосування органами державного нагляду за охороною праці штрафних санкцій до підприємства за порушення нормативних актів про охорону праці (кошти від сплати штрафів за нещасні випадки та професійні захворювання у фонд підприємства не перераховуються).

    Кошти фонду охорони праці підприємства використовуються тільки на виконання  комплексних заходів, що забезпечують досягнення встановлених нормативів з охорони праці, а також на подальше підвищення рівня охорони праці на виробництві не можуть використовуватися на підтримання основних фондів у належному технічному стані, на навчання кадрів, придбання спецодягу, молока, надання різних компенсацій, благоустрій та озеленення території та інші заходи, безпосередньо не пов’язані з покращанням умов праці. Комплексні заходи погоджуються з місцевими органами Державного комітету з нагляду за охороною праці.

    Таблиця 4.2.

    Стан  фінансування заходів з охорони  праці на ЗАТ «Ліктрави»

    З даної таблиці видно, що фінансування на охорону праці в ЗАТ «Ліктрави» зросли в 2007 році в порівнянні з 2005 роком  за рахунок підвищення цін на засоби індивідуального захисту, витрат на медичний огляд і на оздоровлення персоналу. На підприємстві необхідно збільшити витрати на охорону праці; проводити інструктажі з працівниками, які виконують роботи в небезпечних і шкідливих умовах; підвищувати рівень кваліфікації спеціалістів по охороні праці. З вищенаведених даних також можна зробити висновок, що на підприємстві забезпечують працівникам соціальні гарантії в галузі охорони праці на нормальному рівні, а також здійснюють комплексні заходи щодо досягнення встановлених нормативів безпеки гігієни праці у виробничому середовищі, запобігання випадкам виробничого травматизму, професійних захворювань і аварій.

    4.3. Висновки та пропозиції

    Таким чином, на ЗАТ «Ліктрави» робота по охороні праці ведеться систематично та безперервно. Створено відділ охорони праці, який займається розробкою та впровадженням комплексних планів покращення умов охорони праці та санітарно-оздоровчих заходів. Це дозволяє знизити рівень виробничого травматизму до мінімуму.

    Керівники мають зберігати цінних кваліфікованих працівників, створювати їм здорові  умови праці, що сприятиме підвищенню продуктивності праці.

    Доцільно  запропонувати наступні заходи покращення стану охорони праці на підприємстві:

• збільшити фінансування охорони праці (в розмірі 1,5 відсотка від обсягу виробництва);
• провести атестацію найбільш травмонебезпечних робочих місць на підприємстві;
• оновлювати інструкції з техніки безпеки відповідно до нових вимог, що затверджені у новому законодавстві;
• оновлювати спецодяг і взуття, засоби індивідуального захисту, дезинфікуючі засоби для підвищення матеріально-технічного забезпечення з охороні праці;
• провести навчання і перевірку знань по техніці безпеки і охорони праці працівників, що працюють в шкідливих умовах праці;
• встановлення нових, більш ефективних технічних засобів охорони праці (огороджень, блокувань, запобіжних засобів, сигналізації,  засобів контролю);
• реконструкція системи природного та штучного освітлення з метою досягнення нормативних вимог щодо освітленості робочих місць;
• розробка, виготовлення і монтаж нових чи реконструкція діючих вентиляційних систем та пристроїв;
• заходи щодо розширення, реконструкції санаторно-побутових приміщень, їх додаткове обладнання;
• забезпечення всіх приміщень вогнегасниками;
• ввести такий механізм управління охороною праці, коли роботодавцям буде економічно не вигідно мати шкідливі і небезпечні умови виробництва (встановлення диференційованих страхових тарифів залежно від стану охорони праці на підприємствах);
• забезпечити надійне фінансування витрат, пов’язаних  з виплатою компенсацій працівникам при втраті працездатності, а також пенсій по інвалідності і у випадку смерті годувальника;
• організувати надійну систему медичної, професійної та соціальної реабілітації потерпілих на виробництві;
• значно підвищити рівень усієї профілактичної роботи щодо запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням.

    Шуми  в джерелах їх утворення сліз зменшувати шляхом заміни ударних процесів безударними  та іншими організаційно-технічними заходами, для чого потрібно:

• слідкувати за спрацьованістю обладнання, особливо підшипників, шестерень та інших з’єднаних деталей, заміняти підшипники качання підшипниками ковзання;
• перевіряти стан кріплення окремих вузлів один з одним і всього обладнання до фундаменту, підлоги та інших будівельних конструкцій;
• влаштовувати екрани, звукоізолюючі кожухи, огородження або звукоізолюючі покриття, а також звукоізольовані кабіни спостереження або дистанційного управління;

    Основними організаційно-технічними, санітарно-гігієнічними, лікувально-профілактичними та загальнооздоровчими заходами, що зменшують несприятливий вплив вібрації на працюючих, повинні бути:

• застосування заходів по заміні парку вібронебезпечних машин та обладнання, що експлуатується, та удосконалення існуючих технологічних процесів і організація їх таким чином, щоб вібрація на робочих місцях, робочих площадках, на підлозі робочого приміщення були вилучені або знижені до гранично допустимих величин;
• під час організації технологічних процесів слід передбачати зміну операцій, які виконують вібруючим обладнанням, на процеси, вільні від вібрації, що передаються через руки та організм працюючих;
• при неможливості повністю вилучити застосування вібруючих інструментів і механізмів слід трудові операції, що супроводжуються контактом рук працюючих з вібруючими поверхнями, чергувати з роботами, вільними від вібрації або з регламентованими перервами  та активним відпочинком;
• відповідно до вимог ДНАОП 0.03-8.07-97, до роботи з машинами, що генерують вібрацію, опускаються особи не молодші 18 років, які пройшли попередній медичний огляд, мають відповідну кваліфікацію та пройшли навчання по правилах безпечного ведення робіт;
• на підприємстві повинні бути спеціальні дільниці з планово-попереджувального ремонту вібруючих машин з обов’язковим після ремонтним контролем параметрів генеруючих вібрацій;
• для профілактики вібраційної патології підготовку працівників вібронебезпечних професій слід проводити по програмах, які передбачають оволодіння двома спеціальностями рівноцінної кваліфікації, що дозволить в подальшому під час виявлення віброзахворювання, забезпечити переведення на іншу роботу;
• робота з вібруючим обладнанням повинна проводитись в опалюваних приміщеннях з температурою не менше ніж 18°С при відносній вологості його від 40 до 60% та швидкість руху не більше ніж 0,2 м/с;
• під час роботи в холодний період року в неопалюваних приміщеннях або на відкритому повітрі, для періодичного обігрівання працюючих повинні передбачатися опалювані приміщення з температурою повітря від 22 до 24°С при швидкості його руху не більше ніж 0,2 м/с і відповідної вологості від 40 до 60%, а на робочих місцях рекомендується передбачати місцеве обігрівання працюючих;
• проведення будь-яких робіт, які супроводжуються шумом, підчас обідньої перерви в цехах, де застосовується віброінструмент, не дозволяється;
• всі працюючі з машинами, що генерують вібрацію, повинні проходити періодичний медичний огляд відповідно до вимог ДНАОП 0.03-4.02-94;
• працюючі повинні бути забезпечені антивібраційними рукавицями відповідно до вимог ДНАОП 0.00-4.26-96;
• зменшення вібрацій, що передаються на руки працюючих, слід забезпечувати по шляху їх розповсюдження засобами віброізоляції та вібропоглинання, зокрема застосуванням пружинних і гумових амортизаторів, прокладок, облицювання рукояток вібропоглинальними матеріалами, застосуванням динамічних віброгасників, демпфуючих затискачів тощо;

    Таким чином на ЗАТ «Ліктрави» робота по охороні праці ведеться систематично та безперервно, існує відділ, який з аналізу коефіцієнтів роботи служби охорони працює в досить ефективно, керівництво підприємства щодо питань охорони праці та техніки безпеки проводить досить вміло та грамотно.

    ВИСНОВОК

    Важко переоцінити те значення, яке мають ціни в умовах ринкової економіки. Саме ціни зумовлюють структуру виробництва, здійснюють вирішальний вплив на розподіл товарної маси, рівень життя населення. Для самостійних виробників, працюючих на ринок, незалежно від форм власності питання  про ціни – це питання життя чи смерті. Саме правильно встановлена ціна вирішує, чи буде існувати  підприємство  на даному ринку, чи програє у конкурентній боротьбі.

    Метою ціноутворення є максимізація прибутку підприємства (як у короткостроковому, так і в довгостроковому періоді), проникнення на ринок даного товару, закріплення своїх позицій, досягнення стійкої конкурентної переваги, але її досягнення передбачає вибір відповідної стратегії та методів ціноутворення. Незалежно  від методів ціна повинна визначатись з певного проміжку, нижньою межею якого є собівартість продукції, тобто сума постійних та змінних витрат виробництва, та верхньою межею якого є попит на ринку, тобто бажання споживачів придбати товар чи послугу, підкріплене їх платоспроможністю. 

    В даній дипломній роботі проведено  детальний аналіз цінової політики ЗАТ «Ліктрави» та вказано на головні  шляхи підвищення ефективності ціноутворення  та цінової стратегії.

    Дослідивши, на прикладі ЗАТ «Ліктрави», питання  ціноутворення можна зробити слідуючи висновки :

• ціна була і залишається найважливішим критерієм прийняття споживчих рішень;
• цінова політика підприємства є недостатньо кваліфікованої;
• будь-яка ціна позначиться на рівні попиту на товар;
• підприємство прагне максимізувати поточний прибуток проводять оцінку попиту і витрат стосовно до різних рівнів цін і вибирають таку ціну, що забезпечить максимальне надходження і готівки і максимальне відшкодування витрат;
• ціноутворення представляє дуже складний процес, воно піддано впливу безлічі факторів;
• для вартісної оцінки результатів угоди і витрат використовуються різні види цін, пов’язаних з особливостями реалізації

    Перевагами  ЗАТ «Ліктрави» є великий асортимент продукції порівняно з конкурентами, нижча собівартість продукції. Недоліком  діяльності ЗАТ "Ліктрави"; є відсутність стратегічного планування; низька активність у пошуку нових ринкових можливостей; збут продукції дрібним оптом, що передбачає наявність великої кількості автомашин та великих витрат на їх обслуговування; мала увага відділом маркетингу приділяється рекламі, маркетинговим дослідженням, тобто підвищенню попиту на продукцію.

    Для даного підприємства пропонуємо обрати шлях оптимального збільшення збуту. Вважається, що збільшення обсягу збуту призведе до зниження витрат на одиницю продукції і до збільшення прибутку. Виходячи з можливостей ринку встановити ціну як  більш можливо нижче, що іменується «цінова політика наступу на ринок». Підприємство знижує ціни на свою продукцію до максимально можливого рівня, підвищуючи долю свого ринку, досягає зниження витрат на одиницю товару. Таким чином підприємство одночасно зможе отримати вищий прибуток та підвищити  конкурентоспроможність своєї продукції.

СПИСОК ВИКОРИСТАГОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. . Закон  України "Про ціни та ціноутворення"  від 3.12.1990 р_? №507-ХІІ (зі змінами та доповненнями).
2. Постанова КМУ „Про ціноутворення в умовах реформування України” № 722 від 21.10.1994.
3. Ангелин Д. Цена вопроса – вопрос цены: менеджеры украинских компаний о современых методах ценообразования // бізнес. – 2005. - №8. – С. 71-75.
4. Балабанова Л. В., Сардак О. В. Цінова політика торговельного підприємства в умовах маркетингової орієнтації. — Донецьк : ДонДУЕТ ім. М.Туган-Барановського, 2003. — 149с В.С. Безкоровайна Дослідження підходів до формування цінової стратегії підприємства // Актуальні проблеми економіки -  2003. –.№3. - С.49-52.
5. Білявцев М.І., Петренко І.В. Маркетингова цінова політика: Навч. Посіб. − К.: Центр навчальної літератури. 2005. − 332.
6. Бімек Ю.Д. Ціноутворення в умовах формування ринкових відносин в АПК. — К.: Урожай, 2002. – 168с.
7. Білобловський С. В. Ціноутворення як складовий елемент системи управління підприємством // Економіка, фінанси, право: Інформаційно-аналітичний . – К., 2003. - № 9. – с. 13-17.
8. Верхоглядова Н.І., Ільіна С.Б. Іваннікова Н.А., Слабко Я.Я., Лисенко Ю.В. Основи ціноутворення: навчальний посібник. — К.: Кордон, 2007р. — 252с.
9. Гаркавенко С.С. Маркетинг: Підручник для вузів. – К.:Лібра,1998р.,
10. Герасименко В.В. Ценовая политика фирмы.- М.: Финстатпром,1995. - 192 с
11. Дейлі Дж. Ефективное ценообразование – основа конкурентного преимущества: Пер. С анг. – М.: Издательский дом «Вільямс».- 304с.
12. Длігач А.О. Маркетингова цінова політика: світовий досвід, вітчизняна практика: навчальний посібник. − К.: ВД «Професіонал». 2006. − 304.
13. Дугіна С.І. Маркетингова цінова політика. – К.: КНЕУ, 2002.
14. Економічний аналіз: Навч. посібник / М.А. Болюх, В.З. Бурчевський, М.І. Горбаток; За ред. акад. ПАНУ, проф. М.Г. Чумаченка. — К.: КНЕУ, 2001. - 540с.
15. И. А. Желтякова и др. Цены и ценообразование. Краткий курс: Учеб. пособие - СПб., 1999.
16. И. А. Желтякова и др. Цены и ценообразование. Тесты и задачи: Учеб. пособие - СПб., 1999
17. Коріеєв В.Л. Цінова політика підприємства: Монографія. − К.: КНЕУ, 2001
18. Кардаш В.Я. Маркетингова товарна політика: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 1997.-166 с.
19. И. В. Липсиц и др . Коммерческое ценообразование: Учебник. - М., 1998.
20. Кардаш В.Я. Товарна інноваційна політика: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 1999. - 123 с.
21. Кардаш В.Я. Маркетингова товарна політика.-К.: КНЕУ, 2000.-124с.
22. Ковалев А.И., Войтенко В.В. Маркетинговий анализ. - М.: Центр зкономики и маркетинга, 1996. - 176 с.Котлер Ф. Основи маркетинга. Пер. с англ. – М.: “Бізнес-книга”, ”ИМА-Крос. Плюс” ,1995р.
23. В.Л. Корінєв  Уточнення ціни з урахуванням умов реальної ринкової ситуації // Актуальні проблеми економіки -  2004. –.№5  С.74-86.
24. В.Л. Корінєв  Аналіз ціноутворюючих чинників // Актуальні проблеми економіки -  2004. –.№10. - С. 101-107.
25. В.Л. Корінєв  Оцінка ефективності тактичних цінових дій // Актуальні проблеми економіки -  2004. –.№6. - С.107-116
26. В.Л. Корінєв Цінова політика підприємства: Монографія. – К.: КНЕУ, 2001. – 257 с
27. Кучеренко В. Д., Ткаченко Н. Б. Маркетингова товарна політика: Підручник / Київський національний торговельно-економічний ун-т. — К. : КНТЕУ, 2005. — 186с.
28. Ілляшенко С. М. Маркетингова товарна політика: Підручник для студ. вищ. навч. закл.. — Суми : Університетська книга, 2005. — 232с.
29. Литвиненко Я.В. Сучасна політика ціноутворення: Навч. посіб. — К.: МАУП, 2001. — 152 с.
30. Маркетинг: принципи і функції: Навч. посібник для вищих навч. закладів. - 2-е вид., перероб. і доп. / За ред О.М.Азарян. - К.: НМЦВО Міністерства освіти і науки України, НВФ "Студцентр", 2001. - 320 с.
31. Марцин В. С. Ціна як важіль економічного впливу на розвиток економіки // Фінанси України. – 2001 - № 4. – с. 9 – 12.
32. А.А. Мельник Формирование стратегического механизма трансфертного ценообразовании // Актуальні проблеми економіки -  2006. –.№5. - С.72-76.
33. Мороз Л.А., Чухрай Н.Т. Маркетинг: Підручник / За ред. Л.А. Мороз. - 2-е вид. - Львів: Національний університет "Львівська політехніка", "Інтелект - Захід", 2002. - 224 с.
34. Павленко А.Ф., Войчак А.В. Маркетинг: Підручник. – К.: КНЕУ, 2003. – 377 с.
35. Примак Т. О. Економіка підприємства: Навчальний посібник. – К.: Вікар, 2001. – 178 с.
36. Полторак В.А. Маркетингові дослідження: Навчальний посібник. - 2-е вид., перероб. і доп; - К: ЦНЛ, 2003. - 387 с.
37. Прохорова Т. П., Гронь О. В. Маркетингова цінова політика: Навч. посібник / Харківський національний економічний ун-т. — Х. : ХНЕУ, 2006. — 164с.
38. Економіка підприємства: Підручник / за заг. ред. С. Ф. Покропивного. – Вид. 2-ге, перероб. та доп. – К.: КНЕУ, 2001. – 528 с.
39. А.В. Сєріков Ціноутворення на промислову продукцію з врахуванням її споживчої вартості // Актуальні проблеми економіки -  2006. –.№4. - С.97-103.
40. Статистичний щорічник України за 2006 рік — держкомстат України. (За ред. д. е. н. О.Г. Осауленка) — К.: Консультант, 2006. — 663 с.
41. Тарасович В.М. Ценовая политика предприятия. – СПб.: Питер, 2001.
42. Тормоса Ю. Г. Ціни та цінова політика: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисципліни / Київський національний економічний ун-т — К. : КНЕУ, 2003. — 91с.
43. Ткаченко Н. М. Бухгалтерський фінансовий облік на підприємствах України: Підручник для студентів економічних спеціальностей вищ. навч. зал. – 6-те вид. – К.: А.С.К., 2002. – 784 с.
44. Уткин Э. А. Цены. Ценообразование. Ценовая политика. М.: Тандем, 2004. – 224 с
45. Чорна Л.О. Ціни і ціноутворення в ринковій економіці. Навч. посіб. — Вінниця, державне видавництво «Вінниця», 1999 – 164с.
46. Чечель О. В. Необхідність державного регулювання ціноутворення на продукцію сільського господарства. - Економіка АПК. - 2001р. -№6, с.91-96.
47. Шуляк П. Н. Ценообразование: Учебно-практическое пособие. - 11-е изд., перераб. и доп. Т.: Дашков, 2007. – 190 с.
48. Шканова О. М. Маркетингова товарна політика: Навч. посіб. / Міжрегіональна академія управління персоналом. — К. : МАУП, 2003. — 159с.
49. Економіка підприємства: Навч. посіб. / А.В. Шегда, Т.М. Литвиненко, М.П.Нахаба та ін.; За ред. А.В. Шегди. - 2-ге вид., стер. - К.: Знання-Прес, 2002. – 355 с.
50. Холодний Г. О. Маркетингова товарна політика: Навч. посібник / Харківський національний економічний ун-т. — Х. : Видавництво ХНЕУ, 2006. — 324с.