Ціноутворення питання

• обмеження монополізму виробників в інтересах споживачів, аби не допустити завищення цін як результат монополізму;

• недопущення інфляційного підвищення загального рівня цін у результаті виникнення стійкого дефіциту і різкого підвищення цін на сировину та паливо;

• забезпечення галузевого паритету цін, що сприяє створенню ефективної структури економіки, орієнтованої як на внутрішнього споживача, так і на стійку рівновагу платіжного балансу країни;

• створення стимулів для товаровиробників для нарощування доходів за рахунок збільшення виробництва, а не цін;

• здійснення соціальної політики захисту окремих верств населення ціновими пільгами, що означає реальне забезпечення гарантованого рівня споживання;

• стимулювання ціновими пільгами споживання соціально корисної продукції;

• протидія високими цінами споживанню соціально шкідливої продукції, яка загрожує здоров'ю людини.

39. Державне регулювання  цін методами податкової  та кредитної політики.

Оподатковування й податкові пільги. Оподатковування за впливом на ціни поділяється на фіскальне і стимулююче. Зі збільшенням податків ціни збільшуються, бо збільшення податків виробник перекладає на покупця, але за умови, що попит на товар не зменшиться. Якщо збільшити ціну неможливо, виробник втрачає частину прибутку і можливість розвиватися. При зниженні податків і за відсутності інфляції ціни або знижуються, або залишаються незмінними, тому що більш конкурентною на ринку є низька ціна при збереженні якості товару. Податковими пільгами держава стимулює виробництво продукції, у якій вона особливо зацікавлена.

Регулювання кредитних відносин. Розмір облікової ставки Національного банку впливає на середню ринкову ставку банківського відсотка і прибутковість позикових цінних паперів. Високі кредитні ставки через збільшення витрат на обслуговування кредиту, які включаються в собівартість продукції, викликають зростання цін. Низька ціна позикового капіталу знижує ціни як зменшенням собівартості продукції, так і збільшенням виробництва товарів за рахунок стимулювання інвестицій.

40. Вільні ринкові  ціни та законодавча  основа їх встановлення.

Положення про порядок формування і застосування вільних (ринкових) цін і тарифів  на продукцію, товари і послуги (міністерство економіки)

2.1. Вільні (ринкові)  оптові, закупівельні і відпускні  ціни (тарифи) (далі по тексту - "вільні  ціни") на продукцію, товари  і послуги встановлюються виготовлювачами  за погодженням на рівноправних  умовах з покупцями продукції,  товарів і послуг і застосовуються при розрахунках виготовлювачів з усіма покупцями (за винятком населення), у тому числі з посередниками (включаючи постачальницько-збутові, торгово-закупівельні підприємства і організації, товарні біржі та ін.).

2.2. Вільні ціни визначаються виходячи з кон'юнктури ринку (попиту і пропозиції, що склались), якості і споживчих властивостей продукції (послуг) і товарів на умовах франко-станція (порт, пристань) відправлення, а при поставках в межах одного міста - франко-склад підприємства постачальника. За домовленістю сторін можуть прийматись інші умови поставки товарів.

41. Прямі методи державного  регулювання цін.

Прямі методи державного регулювання ціноутворення передбачають безпосереднє втручання держави  у встановлення цін окремими виробниками.

Пряме регулювання  цін здійснюється такими методами:

Встановлення  фіксованого рівня  цін означає, що встановлюється конкретна ціна на товар або послугу. Залежно від механізму фіксації розрізняють:

• фіксовані державні прейскурантні ціни (тверді ціни) на найважливіші види товарів і послуг;

• “заморожування” ринкових вільних цін на певному рівні в умовах кризової ситуації на ринку окремих товарів;

• фіксування монопольних цін.

Регулювання вільних цін  означає, що визначається механізм обмеження розміру вільних ринкових цін. Вирізняють такі інструменти регулювання цін:

• встановлення граничного верхнього або нижнього рівня цін;

• встановлення граничних нормативів рентабельності виробництва окремих товарів;

• встановлення максимуму торгових надбавок і коефіцієнтів до фіксованих прейскурантних цін (обмежена збутова націнка);

• введення граничного значення елементів роздрібної ціни (обмеження торговельної надбавки);

• запровадження максимального разового підвищення цін на послуги виробничого характеру і на послуги для населення;

• регулювання монопольних цін у формі декларування цін;

• встановлення цін на продукцію державних підприємств.

Обмеження цінової самостійності  підприємств встановленням правил поведінки на ринку для підтримки конкурентного середовища.

Формами такого обмеження є:

• заборона на горизонтальне фіксування цін як змови виробників або продавців щодо розміру ціни;

• заборона цінової дискримінації у формі продажу товару в комплекті з обов'язковим додатковим товаром або зобов'язанням купити комплектуючі товари чи запасні частини тільки у певного

виробника (продавця);

• заборона нечесної цінової конкуренції у формі демпінгу, тобто продажу товару нижче за його собівартість;

• заборона на несумлінну цінову рекламу, яка недостовірно представляє або товар, або виробника.

42. Фіксовані ціни  і методи їх  встановлення.

Фіксовані ціни — ціни на окремі види товарів, які, відповідно до законодавства, є об’єктом державного регулювання цін. Рівень фіксованих цін на конкретні види товарів встановлюється центральними або місцевими органами державної влади відповідно до закріплених за ними законом повноважень щодо регулювання цін.

Встановлення  фіксованого рівня  цін означає, що встановлюється конкретна ціна на товар або послугу. Залежно від механізму фіксації розрізняють:

• фіксовані державні прейскурантні ціни (тверді ціни) на найважливіші види товарів і послуг;

• “заморожування” ринкових вільних цін на певному рівні в умовах кризової ситуації на ринку окремих товарів;

• фіксування монопольних цін.

43. Встановлення регульованих  цін у межах  державного регулювання.

Регульовані ціни — складаються під дією попиту та пропозиції на ринку, але одночасно перебувають під впливом державного регулювання цін. Регулювання здійснюється прямим втручанням держави в

розмір ціни або регламентацією окремих елементів  ціни.

44. Декларування цін  виробниками-монополістами як засіб державного регулювання цін. Антимонопольне законодавство України.

Декларування  цін — це дозвіл на підвищення вільних відпускних цін підприємств-монополістів. Декларування підвищення вільних цін здійснюється підприємствами після погодження ними нового

рівня з основними  підприємствами-споживачами. При цьому підприємства подають органам, що регулюють ціни, декларацію про підвищення вільної оптової ціни за формою.

До декларації додаються:

• пояснювальна записка, в якій обґрунтовуються причини підвищення ціни (подорожчання сировини, збільшення тарифів на електроенергію, комунальні послуги тощо);

• відомості про заплановану ціну з розшифруванням матеріальних і трудових витрат;

• протоколи погодження нових цін з головними споживачами продукції;

• відомості про обсяги виробництва;

• дані про запланований і досягнутий розмір прибутку. Підвищення цін без декларування кваліфікується як порушення державної дисципліни цін і до порушників застосовуються штраф%

ні санкції  згідно з чинним законодавством.

Антимонопольне  законодавство. Боротьба з монополізацією ринків окремих товарів і послуг підвищує в цілому конкуренцію в економіці, що є природною перешкодою підвищенню цін.

45. Сутність демпінгових  цін. Антидемпінгове  законодавство України.

Демпінгові ціни - це штучно заниженні ціни продажу товарів, які застосовується як засіб для витіснення конкурентів з ринку і збільшення об’єму власного продажу.

Антиде́мпінгове законода́вство — національні та міжнародні правові норми і положення, спрямовані проти товарного демпінгу, тобто продажу товарів на зовнішніх ринках за цінами, нижчими від внутрішніх.

46. Організація та  напрями державного  контролю за цінами.

Державний контроль за цінами має такі завдання:

• контроль за дотриманням державної дисципліни цін окремими суб'єктами господарювання з метою виявлення порушень прав споживачів та порушень податкового законодавства;

• контроль за рівнем і динамікою всієї системи цін у країні на основі інформації органів державної статистики та інших органів виконавчої влади з метою виявлення дієвості державної політики цін.

Контроль  за дотриманням державної  дисципліни цін здійснюється органами, які уповноважені на це урядом України: державними органами управління України та їх структурними підрозділами, до яких

належать відділи цін при облдержадміністраціях, Державною комісією з контролю за цінами, Державною податковою адміністрацією та ін.

Державний контроль за цінами охоплює всю систему  цін, але цілі та методи контролю за вільними та регульованими цінами розрізняються відповідно до прав держави на втручання в ринкове ціноутворення.

Державний контроль за фіксованими та регульованими  цінами полягає в контролі за правильністю їх застосування і відповідності  антимонопольному законодавству. У  сфері дії вільних цін контролюється правомірність їх застосування та дотримання вимог антимонопольного законодавства.

При виявленні  порушень у дотриманні державної  дисципліни цін до порушників застосовуються санкції відповідно до Інструкції «Про порядок застосування економічних та фінансових санкцій органами

державного контролю за цінами» [21]. Дія цієї Інструкції поширюється на всі підприємства, організації й установи України  незалежно від форм власності, підпорядкованості  та методів організації праці й виробництва.

47. Сутність активної цінової політики підприємства.

Ціноутворення, орієнтоване на попит, його ще називають  «ціннісним» типом ціноутворення, використовується переважно активною ціновою політикою підприємства, що характеризується встановленням ціни виходячи зі споживчих властивостей товару та попиту, що створюється самим підприємством методами маркетингу. Активна цінова політика орієнтується на:

• формування попиту на товар методами маркетингу;

• встановлення ціни виходячи з виявленого попиту на товар;

• використання у ціноутворенні маржинального прибутку.

Таким чином, вибір  методу ціноутворення, зумовлений ціновою політикою підприємства, є одним із завдань управління ціною товару. Маркетинговий підхід до ціноутворення сформував загальну схему розрахунку ціни за будь-якого типу ціноутворення. Ця схема містить шість послідовних етапів формування ринкової ціни.

Вибір цілей цінової  політики і цінової  стратегії. Приступаючи до розрахунку ціни, підприємство повинно насамперед визначити, яку мету воно має, випускаючи конкретний товар. Якщо чітко визначено цілі і позиціонування товару на ринку, то ціна буде більш обґрунтованою і вигіднішою для підприємства. На цьому етапі на основі обраної цінової мети підприємство визначається з ціновою стратегією щодо товару.

Визначення  попиту на товар є необхідним етапом встановлення ціни. Його не можна усунути або відкласти, бо неможливо розрахувати ефективну ціну, не вивчивши попит на цей товар. Однак варто