Ціноутворення питання

1. Ціна як економічна  категорія і як  інструмент господарського  механізму. Вартісна  основа ціни та  відхилення ціни  реалізації від  вартісної основи.

Ціна є складною економічною категорією, у якій перетинаються всі економічні відносини — від виробництва до розподільних відносин використання валового внутрішнього продукту (ВВП).  Ціна – грошовий вираз вартості товару. Водночас ціна є також інструментом обмінних відносин, за допомогою якого здійснюється обіг товарів на ринку, ціна у цьому випадку визначається як кількість грошей, заплачена покупцем продавцеві товару. Вартість — це втілені в товарі суспільно необхідні витрати праці, ті, що відповідають середнім (для певного періоду) умовам, якості й інтенсивності праці.

2. Функція ціни “оптимізація  розміщення виробництва”.

Суть  цієї функції полягає в здатності  цін впливати на міжгалузеві та міжтериторіальні потоки інвестиційного капіталу. Проявляється вона в тому, що за допомогою механізму  цін з метою одержання вищого прибутку здійснюється перетікання  капіталів з одного сектору економіки в інший і всередині самих секторів туди, де норма прибутку вища. Функція оптимізації розміщення виробництва сприяє також зміні форми капіталу. Так, якщо галузь торгівлі значно прибутковіша, ніж виробництво, то перетікання капіталу в торгівлю перетворює виробничу форму капіталу у форму торговельного капіталу. Перетікання капіталів здійснюється підприємствами стихійно під впливом законів конкуренції і попиту, тому що підприємство саме вирішує, в яку сферу економіки, в яку галузь йому вкладати свій капітал, щоб отримати якнайбільший прибуток. Оптимізація розміщення виробництва відбувається через конкурентність рівня ціни на продукцію цього виробництва. Якщо виробництво розміщене невдало з економічної точки зору (дорога сировина, невдала транспортна схема, відсутність робочої сили тощо), то собівартість продукції буде високою, а ціна, відповідно, неконкурентною на ринку. Найповніше розглянута функція проявляється в ринковій економіці з набуттям підприємствами права самостійно розпоряджатися отриманим прибутком. У плановій економіці при виборі об’єкта інвестування також враховувався економічний ефект інвестиційного проекту, але остаточне рішення досить часто виносилося виходячи з неекономічних інтересів держави.

3. Функція ціни “балансування попиту та пропозиції”.

Ця функція ціни є основою ринкового механізму і реалізує зв'язок між виробництвом і споживанням, пропозицією та попитом і при цьому служить гнучким інструментом для досягнення відповідності між ними. Зміною свого розміру ціна сигналізує про появу диспропорцій у сферах виробництва й обігу і вимагає вживання необхідних заходів для їх подолання. З появою диспропорцій у розвитку господарства, тобто невідповідності між пропозицією та попитом, рівновага між ними досягається або збільшенням/скороченням виробництва товарів, або шляхом зростання/зниження ціни, або і тим, й іншими методами одночасно. Ціна врівноважує попит і пропозицію, погоджуючи їх за допомогою реальної платіжної спроможності виробника і споживача. Ціна більш динамічна, ніж виробництво, тому зміною свого розміру вона врівноважує попит та пропозицію на ринку в тому випадку, коли пропозиція не може задовольнити попит зміною обсягу випуску продукції. Ціна, що збільшується, гасить зайвий платоспроможний попит і регулює споживання. Якщо попит на товар падає, то зниження ціни і зменшення прибутків виробника згортає виробництво, тобто вона також збалансовує ринок. На ринках вільної (необмеженої) конкуренції ціна рівноваги (ціна, за якою відбулося врівноваження попиту та пропозиції) встановлюється в результаті стихійної взаємодії сил пропозиції та попиту. На ринках з різним ступенем монополізації як з боку пропозиції, так і з боку попиту виробники й споживачі можуть безпосередньо впливати на формування та рух ціни, регулюючи обсяги своєї пропозиції або попиту. Так, виробник%монополіст у разі затоварення ринку може не знижувати ціну (як це було б в умовах вільної конкуренції), а піти на зменшення пропозиції, зберігши колишню ціну. У разі дефіциту то%

вару  він може не збільшувати ціну, а  наростити виробництво і цим збільшити масу прибутку.

4. Зміст облікової  функції ціни.

У плановій економіці  вона посідає провідне місце серед усіх функцій ціни і є основою всіх економічних розрахунків з обґрунтування ефективності виробництва. Облікова функція ціни, або функція обліку і вимірювання витрат суспільної праці, ґрунтується на відображенні ціною вартості товару у вигляді витрат і прибутку виробника чи торгового посередника. За допомогою облікової функції ціни показують, скільки коштує суспільству задоволення конкретної потреби в тій або іншій продукції. Ціна визначає, скільки витрачено праці та матеріальних ресурсів на виготовлення товару, а розмір прибутку в ціні вказує, з якою ефективністю використовується праця виробника. Як облікова функція (вимірювальна, порівняльна) ціна є носієм найважливішої економічної інформації і тим самим суттєво впливає на поведінку суб'єктів ринку: покупців і продавців. Оскільки ціна є носієм інформації, вона виступає найважливішим інструментом аналізу, прогнозування, планування всіх показників у грошовому виразі і їй належить провідне місце в системі господарського механізму управління підприємством у регіоні і національній економіці загалом. Облікова функція ціни шляхом вимірювання витрат і прибутку забезпечує в економіці еквівалентність обміну одного товару на інший завдяки їх порівнюваності в грошовому вираженні. На рівні народного господарства це еквівалентність обміну між галузями (промисловість і сільське господарство). Облікова функція ціни є найважливішим інструментом внутріфірмового планування, бо виробник товару, щоб витримати конкуренцію, постійно контролює свої витрати, зіставляє їх з витратами конкурентів і за рахунок зниження своїх витрат, а також поліпшення якості товару прагне обігнати конкурентів. Таким чином, облікова функція ціни є базою всіх економічних розрахунків і у виробника, і при плануванні на макрорівні. І чим точніше ціна відбиває витрати на виробництво, тим обґрунтованішим є планування всіх економічних відносин.

5. Розподільна функція  ціни.

Ґрунтується на можливості відхилення ціни від вартості під впливом безлічі ринкових факторів і проявляється в розподілі і перерозподілі національного (чистого) доходу між галузями економіки; різними формами власності; регіонами країни; фондом нагромадження і фондом споживання;

різними соціальними  групами населення. Інструментом реалізації цієї функції є перерозподіл чистого доходу, що включений у ціни, або ринковим механізмом, або за участю держави за допомогою податкової системи. Перерозподіл здійснюється на двох рівнях — підприємств і галузей.

1. На рівні  підприємств між виробником і  споживачем розподіляється економічний  ефект від виробництва високоефективної  продукції, який виражається в  підвищеній прибутковості продукції  за рахунок її вищої якості. Ціна на ефективну продукцію, встановлена виробником об’єктивно, є вищою за рахунок поліпшених споживчих властивостей, тобто за рахунок включення в ціну додаткового прибутку (ефекту), що його одержує споживач від використання більш якісної продукції (економічна вигода покупця). Бажаючи стимулювати продажі, виробник поступається частиною додаткового прибутку на користь споживачеві, тобто віддає частину прибутку покупцю у вигляді зменшення ціни порівняно з ціною, що реально відповідає якості товару. При цьому споживач продукції чітко усвідомлю: якщо йому не буде віддана частина ефекту від продукції, то її купувати економічно недоцільно.

2. Між двома  галузями, пов’язаними виробничим  споживанням, через ціни перерозподіляється  загальний розмір прибутку, що  його одержують разом ці галузі при продажу товару. Таке відбувається тоді, коли галузь%постачальник підвищує ціну на свою продукцію, а галузь%споживач не має можливості адекватно збільшити свою ціну і втрачає частину свого прибутку за рахунок збільшення витрат на виробництво. Найбільш наочно такий перерозподіл спостерігається у відносинах між сільським господарством і промисловістю. Ціни на сільськогосподарську продукцію обмежені платоспроможним попитом населення. Зростання цін на споживання галузі (машини, добрива, хімікати тощо) призводить до зменшення прибутковості продукції сільського господарства.

3. Перерозподіл  державою національного доходу  між галузями через бюджетну  систему. Сформувавши дохідну  частину бюджету податками підприємств  усіх галузей, держава спрямовує бюджетні кошти в окремі галузі у формі цільового фінансування. При цьому джерело перерозподілу може бути як знеособленим (загальний фонд бюджету), так і адресним (спеціальний фонд бюджету). Наприклад, держава, отримавши в бюджет гроші від податків у цінах товарів різних галузей, спрямовує їх на пряму підтримку вугільної галузі або на пільгове оподаткування фармацевтичної промисловості.

Як засіб перерозподілу  найчастіше використовуються регульовані  ціни, фінанси і кредитна система. Це досягається:

• встановленням державою високих або низьких цін, за допомогою включення в ціну або, навпаки, виключення з ціни податків (податок на додану вартість, акциз тощо);

• встановленням системи цін різних рівнів для різних споживачів (при державному втручанні в ціноутворення, ціновій дискримінації) на одну й ту саму продукцію, наприклад, для промислових споживачів і для населення (як в енергетиці), для підприємств різних форм власності (державного і приватного секторів).

6. Стимулююча функція  ціни.

Стимулювання  цінами економічних процесів виражається в заохочувальному або стримуючому впливі

ціни на виробництво  і споживання різних видів товарів. Тобто ціни можуть сприяти чи перешкоджати збільшенню або скороченню випуску і споживання тих чи інших товарів. Стимулювання відбувається або загальним рівнем ціни, або структурою ціни під дією ринкових факторів, або під впливом держави. Стимулювання або скорочення споживання відбувається під впливом самого лише розміру ціни через розмір отриманого прибутку. Механізм стимулювання цінами такий:

1. Стимулювання  рівнем ціни виробника. Підвищена  ціна, відповідно до закону пропозиції, розвиває виробництво прогресивних  товарів. Падіння ціни на застарілу  продукцію стимулює оновлення

асортименту.

2. Стимулювання  рівнем ціни споживача. Зниження ціни, відповідно до закону попиту, збільшує споживання і виробництво розвивається.

3. Стимулювання  структурою ціни. Держава, збільшуючи або зменшуючи податки і нарахування на оплату праці в ціні, змінює її рівень і стимулює або зменшує виробництво і споживання. Стимулювання або дестимулювання за допомогою ціни відбувається за такими напрямками:

• підвищена ціна нових видів продукції розвиває науково-технічний прогрес;

• прагнення підвищити прибутковість продукції стимулює економію витрат ресурсів;

• зв’язок ціни з корисністю продукції стимулює підвищення її якості;

• підвищений рівень прибутку в ціні, надбавки і знижки до основної ціни оптимізують структуру виробництва і споживання загалом. Раціоналізація структури виробничого споживання здійснюється завдяки формуванню відповідного рівня і співвідношень цін на взаємозамінні види продукції. Стимулювання позитивної структури особистого споживання населення здійснюється за рахунок диференціації ставок непрямих податків (ПДВ, акцизів, податку з продажів та ін.), а також за рахунок використання різних методів оцінки сировини при калькулюванні собівартості виробів, системи договірних цін тощо.

7. Поняття еластичності  попиту за ціною  та її використання  в управлінні цінами.

Попит — це така кількість товару, яку споживачі готові придбати в конкретному місці і за конкретною ціною товару. У співвідношенні «попит — ціна» залежною змінною є обсяг продажів, незалежною — ціна. Еластичність попиту залежно від зміни ціни використовується для характеристики ступеня реакції величини попиту досліджуваного товару на зміну ціни на цей товар. Розрізняють залежність еластичну, нееластичну, з одиничною еластичністю. При цьому отримують прийнятні для практичного використання якісні оцінки і кількісні величини еластичності.

8. Розрахунок коефіцієнтів еластичності та їх застосування в ціноутворенні.

Залежність попиту від ціни описується коефіцієнтами  еластичності попиту за ціною: коефіцієнтом прямої еластичності попиту за ціною; коефіцієнтом перехресної еластичності попиту за ціною; коефіцієнтом еластичності попиту за доходом. Коефіцієнт прямої еластичності попиту за ціною (ei) показує, на скільки відсотків зміниться обсяг попиту на товар (i) при зміні його ціни на 1%:

де P1 — базова ціна;

P2 — нова ціна;

Q1 — базовий обсяг продажів;

Q2 — новий обсяг продажів.

Дані про еластичність попиту необхідні під час прийняття  рішень про перегляд ціни товару, його спрямованість, ступінь зміни ціни, що дає змогу здійснювати обґрунтовану політику цін підприємства з позицій комерційної вигоди.

В управлінні цінами поряд з коефіцієнтом прямої еластичності застосовується коефіцієнт перехресної еластичності, що показує відносну зміну обсягу попиту на певний товар (i) при зміні ціни іншого товару (j).

де Pj1 — базова ціна j%го товару;

Pj2 — нова ціна j%го товару;

Qi1 — базовий обсяг продажів i*го товару;

Qi2 — новий обсяг продажів i%го товару.

Коефіцієнт перехресної  еластичності буває позитивним, негативним або нульовим. Коефіцієнт перехресної  еластичності застосовується для визначення взаємозамінності товарів і з’ясування наслідків для фірми від цінової поведінки конкурентів.

Якщо eij > 0, то товари взаємозамінні і підвищення цін на один товар збільшує попит на товар-замінник.