Автор: Пользователь скрыл имя, 31 Августа 2012 в 16:49, шпаргалка
Ціна є складною економічною категорією, у якій перетинаються всі економічні відносини — від виробництва до розподільних відносин використання валового внутрішнього продукту (ВВП). Ціна – грошовий вираз вартості товару.
Повна собівартість (комерційна) - Комерційні витрати (позавиробничі) на реалізацію продукції.
18. Визначення та склад умовно-постійних витрат. Методи їх включення в ціну продукції.
Умовно постійні — це витрати, абсолютна величина яких зі збільшенням (зменшенням) випуску продукції істотно не змінюється. До умовно постійних належать витрати, пов’язані з обслуговуванням й управлінням виробничою діяльністю виробничих підрозділів, а також витрати на забезпечення господарських потреб виробництва.
1. Метод прямого розподілу на всю готову продукцію. Норматив непрямих витрат єдиний для цін кожного з видів продукції, які виробляє підприємство. Визначається на 1 грн. змінних витрат за будь-яким виробом. Базою розподілу є загальна сума змінних витрат на весь річний обсяг виробництва готової продукції. Норматив розраховується таким способом: загальна сума постійних витрат ділиться на загальну суму змінних витрат.
2. Метод послідовного розподілу за окремими підрозділами. Базою розподілу є сума змінних витрат кожного підрозділу.
19. Визначення умовно-постійних (накладних) витрат, їх склад та зв’язок з обсягом виробництва.
Накладні витрати не пов'язані безпосередньо з технологічним процесом виготовлення продукції, а утворюються під впливом менеджменту підприємства, тобто залежать від організації, управління та
обслуговування виробництва.
До умовно-змінних накладних виробничих витрат варто віднести плату за користування телефоном (основна плата плюс плата за міжміські розмови), за комунальні послуги.
20. Сутність визначення собівартості за прямими витратами.
Змінні (прямі) витрати — це витрати, що включаються в собівартість одиниці продукції прямим способом на основі точних нормативів витрат на кожен виріб і які змінюються пропорційно зміні
обсягу виробництва. До змінних витрат належать:
• прямі витрати на сировину і матеріали з витратами на їх доставку;
• прямі витрати на енергоносії і паливо на технологічні потреби;
• прямі витрати на заробітну плату основних робітників виробництва, транспортні витрати щодо готової продукції;
• змінні непрямі витрати, що виникають при обслуговуванні виробництва, але змінюються пропорційно обсягові випущеної продукції.
У собівартості одиниці продукції при незмінній технології виробництва прямі витрати в кількісному (матеріальному) вираженні завжди постійні. Грошове вираження змінних витрат на одиницю
продукції за цих умов змінюється тільки в зв'язку зі зміною цін на ресурси або ставок оплати праці.
У змінних витратах вирізняються витрати частково змінні, тобто такі, котрі збільшуються із збільшенням кількості випущеної продукції, але не прямо пропорційно, а меншою мірою.
21. Економічна сутність собівартості продукції. Собівартість валового випуску, собівартість одиниці продукції. Калькулювання собівартості за економічними елементами.
Собівартість продукції — це грошовий вираз поточних витрат виробника на виготовлення продукції, що включаються в ціну товару і які повертаються підприємству після продажу продукції.
Виробнича собівартість валового випуску продукції розраховується так: із загальної суми витрат вираховуються витрати на роботи та послуги, що не входять до складу виробничої собівартості продукції.
Собівартість одиниці продукції — це сума витрат на виробництво одиниці продукції.
Визначення собівартості за економічними елементами: Структура собівартості продукції на основі класифікації витрат за елементами витрат (рис. 3.4) є групуванням однорідних за економічним
змістом витрат незалежно від місця їх виникнення (у виробництві або в управлінні виробництвом), що дає змогу визначити загальну потребу підприємства у фінансуванні однорідних за складом ресурсів.
У складі собівартості
розглядаються всі витрати
планування використовується структура собівартості продукції за економічними елементами за окремими галузями.
22. Визначення мінімального розміру ціни на основі врахування змінних та умовно-постійних витрат.
Розподіл витрат на змінні і постійні застосовується тільки в ринковій економіці, коли обсяг виробництва рухливий і залежить від кон'юнктури ринку, тобто завантаження потужностей коливається залежно від ринкового попиту, що впливає на собівартість продукції. Економічною необхідністю виділення прямих і постійних витрат є зниження ризику втрати оборотного капіталу в умовах невизначеності ринкового середовища, для чого необхідно розділити витрати на такі, які необхідно обов'язково включити в структуру собівартості конкретного товару, і такі, які можуть бути відшкодовані цінами інших товарів.
23. Поняття цільового прибутку в ціноутворенні.
Цільовий (необхідний ) прибуток підприємства — це плановий на період (рік, квартал) розмір прибутку, що забезпечує підприємству конкурентоспроможність на ринку шляхом формування всіх необхідних для економічного зростання фондів.
24. Визначення цільового прибутку підприємства методом прямого розрахунку.
Метод прямого підрахунку витрат, які підприємство планує зробити за рахунок отриманого прибутку. Цільовий прибуток розраховується методом прямого розрахунку шляхом складання і підсумовування кошторисів витрат із прибутку (бюджетів) у плановому періоді і на перспективу.
У загальному вигляді цільовий прибуток, що включається в ціну, визначається за формулою:
Пц = ФРВ + ФСР + ФЗ + ФД + ФСТ + Пп,
25. Поняття цільового (необхідного) прибутку і визначення його розміру на основі планової дохідності капіталі.
Метод цільового доходу капіталу підприємства, який власники підприємства вважають за необхідне одержати в плановому році.
Цільовий прибуток розраховується за формулою
Пц = (Ра . А) : 100%
де Ра — цільова (необхідна) рентабельність активів підприємства, %;
А — розмір активів підприємства, грн.
26. Методи включення необхідного прибутку в ціну одиниці продукції.
Метод «повні витрати плюс нормативний прибуток на
одиницю продукції»
Метод полягає в додаванні до повних витрат суми прибутку, розрахованого за нормативом прибутку у відсотках до повної собівартості одиниці продукції (норматив рентабельності продукції).
Метод «повні витрати плюс бажаний дохід від обороту»
Метод полягає в додаванні до повної собівартості фіксованого відсотка прибутку в ціні. Цільовий прибуток планується як фіксована величина прибутку в сумі доходу від продажу товару, тобто в ціні.
Метод «повні витрати плюс цільовий дохід на капітал»
Метод полягає в додаванні до повних витрат цільового прибутку, що визначається як норматив цільового доходу (у %) на вкладені у виробництво інвестиції в основний і оборотний капітал. Тобто ціна складається з повних витрат плюс планова цільова прибутковість капіталу, яку визначає виробник як необхідну прибутковість вкладеного в бізнес капіталу.
Метод «повні витрати плюс средньогалузевий прибуток»
Метод полягає в додаванні до повної собівартості суми прибутку, розрахованого за средньогалузевою рентабельністю даного виду продукції. Показник средньогалузевої рентабельністю цього виду про дукції визначається за даними статистичної звітності.
Метод «система стандарт_кост»
Основою методу є калькулювання собівартості базової ціни на основі прогресивних нормативів (ідеальних стандартів) за кожною статтею витрат.
Метод «розрахунок ціни на основі аналізу беззбитковості і
забезпечення цільового прибутку»
Використовується методика розрахунку точки беззбитковості з використанням поділу собівартості на змінні та постійні витрати. Метод ґрунтується на тому, що прибутковість виробника починається з обсягу продажу, який перевищує мінімальний обсяг виробництва, що є більшим за точку беззбитковості. Для визначення оптимального обсягу виробництва до мінімального його обсягу додається обсяг випуску, що забезпечує одержання цільового прибутку.
27. Поняття маржинального прибутку в ціні.
Маржинальний прибуток — це різниця між виторгом підприємства (або його підрозділу) і прямими змінними витратами.
Z = (X — Y ) n ,
де Z — сума маржинального прибутку;
X — ціна планова або продажу;
Y — сума прямих змінних витрат;
n — кількість проданої продукції у фізичних одиницях.
28. Податки та збори у структурі ціни: види, явні і неявні методи включення у структуру ціни.
До складу ціни входять такі види податків: соціальні податки, місцеві податки і збори, податок на додану вартість, акциз і податок на прибуток.
Податки в структуру включаються двома способами:
• податки, що є самостійним елементом ціни;
• податки, що включаються в ціну як складові її елементів і в
структурі ціни їх прямо не видно.
Податки, що включаються в структуру ціни в явному вигляді як
самостійний елемент ціни:
• спеціальні податки в структурі собівартості — соціальні податки у формі нарахувань на фонд заробітної плати в державні позабюджетні фонди (Пенсійний, соціального страхування, фонд страхування від безробіття, фонд страхування від нещасних випадків) у структурі собівартості;
• непрямі податки — акциз і ПДВ, які пропорційні сумі покупки і сплачуються споживачем через ціну в момент купівлі товару.
Податки, що включаються в структуру ціни в неявному вигляді як складова різних елементів ціни:
• непрямі податки — мито та митні платежі, що включаються в собівартість продукції через вартість сировини і матеріалів (покупна ціна матеріалів плюс мито та митні платежі);
• місцеві податки, різні збори, що включаються до складу накладних витрат у собівартості продукції;
• податок на прибуток на стадії розробки ціни включається в планований прибуток у складі ціни та сплачується з фактично отриманого прибутку.
29. Вплив кількості торгових посередників на рівень ціни реалізації.
Чим більше оптових посередників, тим вища кінцева роздрібна ціна. Якщо головним оптовим посередником є велика фірма, то вона може впливати на середню ринкову ціну і встановлювати не постачальницько-збутову надбавку до відпускної ціни підприємства, а Постачальницько-збутову (оптову) знижку у відсотках до зафіксованої для роздрібного торговця роздрібної ціни.
30. Визначення розміру торгової надбавки оптової та роздрібної торгівлі.
Торговельна надбавка роздрібної торгівлі — це ціна на послугу роздрібного торговельного підприємства, що компенсує витрати обігу роздрібної ланки торгівлі та забезпечує їй одержання прибутку, необхідного для підтримки конкурентоспроможності.
Торговельна надбавка роздрібної торгівлі визначається продавцем самостійно, виходячи з кон'юнктури ринку. До неї включаються:
• витрати роздрібного продавця, у тому числі транспортні витрати на доставку товару від постачальника залежно від виду франко, яке передбачено у вільній відпускній ціні підприємства виробника або в ціні закупівлі продукції (товарів), а також умов постачання, зазначених у договорі на постачання;
•витрати на утримання або оренду приміщення підприємства торгівлі;
• заробітна плата працівників з нарахуваннями на соціальне страхування та в пенсійний фонд;
• інші витрати на закупівлю та реалізацію товарів роздрібною торговельною організацією;
• прибуток торговельного підприємства;
• податок на додану вартість.