Ціноутворення питання

Якщо eij < 0, то товари взаємодоповнюючі і підвищення цін на один товар, зменшуючи його споживання, знижує попит на пов’язаний з ним товар.

Якщо eij = 0, то товари незалежні і зміна ціни одного товару не впливає на ціну іншого.

Необхідно враховувати  також, що результати визначення перехресної еластичності залежать від особливостей товарів, що вивчаються, тому що споживчі переваги на різні товари різні і на зміну

цін окремих  товарів споживачі реагують пошуком різних замінників.

На величину попиту на будь%який товар впливає  не тільки зміна його ціни і цін інших товарів, а й зміни в доходах покупців, тобто існує еластичність попиту залежно від доходу споживача. Вона вимірюється коефіцієнтом еластичності попиту за доходом (eid), який характеризує відносну зміну попиту на товар (Q) при зміні доходу споживача (I). Його позначають еid і розраховують за формулою

де I1 — дохід покупця на початок періоду;

I2 — дохід покупця на кінець періоду.

Отримані дані щодо зміни обсягу попиту залежно  від прогнозних змін доходів споживачів повинні використовуватися при  розробці асортиментної стратегії  підприємства на ринку при визначенні структури випуску продукції в розрізі цінових товарних груп. З огляду на прагнення споживачів із збільшенням їхніх доходів одержувати якісніший, а отже, й дорожчий товар підприємство в ході складання виробничої програми орієнтується на певний рівень якості своєї продукції, що визначається як нормальна або низька.

Коефіцієнт еластичності попиту за доходом необхідний при  розробці цінової стратегії підприємства, що вибирається з урахуванням прогнозного стану кон’юнктури ринку, яка включає сукупну платоспроможність споживача. Крім того, коефіцієнт еластичності попиту за доходом використовується при розрахунку споживчого кошика, визначенні структури споживання осіб з різними доходами, розрахунку ступеня зміни споживання того або іншого товару при зміні рівня доходу та ін. Кількісне визначення коефіцієнтів еластичності попиту сприяє результативності цінових рішень. Для визначення функції попиту за товаром застосовуються статистичні методи і методи маркетингових досліджень (ринкові експерименти, експертні оцінки, опитування покупців анкетуванням тощо).

9. Сутність ринкового  механізму ціноутворення,  формування ціни ринкової рівноваги та її графічне зображення.

За допомогою  механізму ринкового ціноутворення  відбувається поєднання інтересів  споживачів і продавців (виробників) товарів та суспільства в цілому, забезпечується розв’язання суперечностей у їхніх взаємовідносинах.

10. Економічна вартість: сутність, структура.

Економічна  вартість товару — це вартість товару для покупця, визначена за ціною товару зі стандартною якістю для цього виду товарів, збільшена на підвищену якість або зменшена на погіршення якості порівняно з цим стандартом.

Вона поєднує  витрати на стандартну якість та економічний  ефект від додаткової якості.

Економічна вартість = ціна аналогу + вартість відмінних параметрів

11. Особливості ціноутворення  на ринку монопольної  конкуренції.

Основними обмеженнями  у ціновій політиці на ринку монопольної  конкуренції в кожному монополізованому сегменті є:

• платоспроможний попит покупців, який обмежує бажання виробника встановити монопольно високу ціну на товар, який виробляє тільки він;

• ціни товарів%замінників з інших сегментів ринку, якими можна замінити запропонований товар за вищою монопольною ціною;

• ризик втрати підприємством власного монопольного сегмента ринку через появу конкурентів, яких привабила висока ціна товару.

12. Фактори впливу  зовнішнього та  внутрішнього середовища  бізнесу на рівень  ціни.

До груп факторів внутрішнього середовища, які впливають на ціни, входить:  
- попит; - конкуренція; - посередники.

Попит:

- чутливість  до цін, яка є різною в  різних сегментах споживачів  і залежить від цінності товару  для споживача, споживчих характеристик,  престижності товару, уподобань;  
- поінформованості споживачів щодо наявності на ринку товарів-замінників, можливості зіставляти товари тощо.

Конкуренція  
Вибір цінової стратегії залежить від характеру конкурентної структури ринку. Виділяють чотири типи ринкових структур:  
- чиста (досконала) конкуренція; - олігополія; - монополістична конкуренція; -монополія.

Фактори витрат. 
Фірма, яка прийняла за основу політику ціноутворення, орієнтовану на витрати, буде встановлювати ціни, виходячи з витрат плюс процент прибутку.

Фактори попиту. 
Ціноутворення, орієнтоване на ринковий попит, передбачає оцінку інтенсивності попиту: більш високі ціни призначаються тоді і там, де спостерігається підвищений попит, а низькі ціни — тоді і там, де попит слабий, навіть якщо вартість одиниці товару в обох випадках однакова.

Також: зміни  у виробництві, продуктивність праці, зниження чи підвищення податків, економічна ситуація в країні, збільшення маси грошей в обігу, зміни в зарплаті, зміни виробничих витрат.

13. Фактори, що формують  рівень собівартості  продукції підприємства.

Собівартість  продукції є комплексним показником, в якому відображена велика кількість факторів, що впливають на рівень собівартості. Усі фактори можуть бути поділені на зовнішні, тобто ті, які знаходяться поза підприємством та внутрішнього порядку. 
До зовнішніх відносяться: 
" зміна цін на матеріали, напівфабрикати, інструмент, пальне, енергію, які підприємство отримує від сторонніх підприємств; 
" зміна встановлених розмірів мінімальної заробітної плати, а також різного роду обов'язкових внесків, відрахувань і нарахувань на заробітну плату (наприклад, соціальне страхування); 
" зміна тарифів на перевезення вантажів; 
" інші. 
Основними внутрішніми факторами є: 
" підвищення продуктивності праці; 
" зниження трудомісткості продукції; 
" зниження матеріаломісткості продукції; 
" ліквідація втрат від браку; 
" інші. 
На відхилення фактичної собівартості одиниці продукції від планової впливають зміни: 
" обсяг виробництва; 
" постійних витрат; 
" змінних витрат.

14. Вплив фактора  конкурентності ринку  на ціноутворення,  типи ринків за рівнем конкурентності.

Виокремлюють чотири основні типи ринкової структури:

• ринок чистої конкуренції;
• ринок монополістичної конкуренції;
• ринок олігополістичної конкуренції;
• ринок чистої монополії.

Ринок чистої конкуренції  складається з безлічі продавців  і покупців якого-небудь схожого товарного продукту. Жоден окремий покупець чи продавець не чинить великого впливу на рівень поточних ринкових цін. Продавець не в змозі запросити ціну вищу від ринкової, оскільки покупці можуть вільно придбати будь-яку необхідну їм кількість товару за середньою ринковою ціною. Не будуть продавці запитувати й ціну нижчу від ринкової, оскільки можуть продати все, що треба, за існуючою ринковою ціною.

Ринок монополістичної  конкуренції складається з безлічі  покупців і продавців, що укладають  угоди не за єдиною ринковою ціною, а в широкому діапазоні цін. Наявність діапазону цін визначається здатністю продавців запропонувати покупцям різні варіанти товарів. Реальні вироби можуть відрізнятися один від одного якістю, властивостями, зовнішнім оформленням, сервісом, що супроводжує товар, тобто тут має місце розходження в так званій «товарній пропозиції». Покупці усвідомлюють різницю в товарних пропозиціях і готові платити за товари по-різному. Щоб чимось відрізнитися, крім ціни, продавці прагнуть розробити різні пропозиції для різних споживчих сегментів і широко застосовують практику присвоєння товарам марочних назв, рекламу й методи особистого продажу.

Олігополістичний  ринок складається з невеликої  кількості продавців, дуже чутливих до політики ціноутворення й маркетингових стратегій конкурентів. Товари можуть бути схожими чи несхожими. Невелика кількість продавців є наслідком наявності серйозних бар’єрів для виходу конкурентів на ринок. Кожен продавець суттєво реагує на стратегію та дії конкурентів. В умовах олігополістичної конкуренції застосовується велика кількість цінових стратегій. Одна з них — координація дій під час установлення цін, що існує у двох формах: прийняття угоди про ціни й проведення «паралельної цінової політики». «Паралельна цінова політика» — це по суті та ж сама координація цін. Вона полягає в тому, що підприємства калькулюють витрати виробництва по уніфікованих статтях, після чого за допомогою обговореного методу визначають ціну. Загалом на цьому типі ринку під впливом ринкових чинників ціни всіх операторів ринку змінюються в тих самих пропорціях і напрямах.

В умовах чистої монополії на ринку діє один продавець. Це може бути державна монополія, приватна регульована монополія чи приватна нерегульована монополія. У кожному  окремому випадку ціноутворення складається по-різному. Державна монополія може за допомогою політики цін переслідувати досягнення найрізноманітніших цілей. Вона може встановити ціну нижче собівартості, якщо товар має важливе значення для покупців, що не в змозі отримати його за повну вартість. Ціна може бути призначена з розрахунком на покриття витрат чи на одержання доходів. У випадку регульованої монополії держава дозволяє компанії встановлювати розцінки, що забезпечують одержання «справедливої норми прибутку», що дасть організації можливість підтримувати виробництво, а за необхідності й розширювати його. І навпаки, у випадку нерегульованої монополії фірма сама вільна встановлювати будь-яку ціну, яку тільки-но витримає ринок.

15. Поняття базової  (планової) ціни та  її перетворення на ціну реалізації.

Планова ціна – ціна, що включає планові собівартість і прибуток, тобто відшкодовує планові витрати на виробництво і дає виробникові цільовий прибуток.

Собівартість, прибуток виробника, АЗ, ПДВ, націнки.

16. Поняття собівартості  продукції та її застосування в ціноутворенні.

Собівартість  продукції — це грошовий вираз поточних витрат виробника на виготовлення продукції, що включаються в ціну товару і які повертаються підприємству після продажу продукції.

Собівартість  розраховується як загальна величина витрат, віднесена на реалізовану продукцію, тобто це тільки частина витрат на виробництво, яка пов'язана з обсягом продажів певного календарного

періоду.

Залежно від  об'єкта управління вирізняють такі види собівартості:

собівартість  одиниці продукції, собівартість товарної продукції і собівартість реалізованої продукції.

Собівартість  одиниці продукції  — це сума витрат на виробництво одиниці продукції.

собівартість  товарного випуску  — сума витрат на виготовлений за певний плановий період обсяг продукції;

собівартість  реалізованої продукції  — сума витрат на проданий за певний період обсяг продукції.

Собівартість  планова. Визначає витрати підприємства на плановий період на основі усереднених норм витрат різних видів ресурсів.

Собівартість  нормативна одиниці продукції або обсягу випуску. Визначається на тих підприємствах, де застосовується нормативний метод обліку витрат і калькулювання собівартості продукції.

Собівартість  звітна(фактична) одиниці  продукції або  обсягу випуску. Визначається фактичними витратами на виробництво та реалізацію продукції і характеризує ступінь виконання плану за звітний період.

Собівартість  середня за групою продукції підприємства розраховується для цілей аналізу господарської діяльності, рентабельності товарного випуску, а також для планування обсягу реалізації

продукції і  прибутку підприємства.

17. Структура собівартості  за статтями калькуляції.

Технологічна  собівартість - Сировина і матеріали, Зворотні відходи (%), Покупні вироби, напівфабрикати і послуги виробничого характеру сторонніх організацій, Паливо та енергія на технологічні цілі, Заробітна плата виробничих робітників (основна і додаткова), Відрахування на соціальні потреби, Витрати на освоєння і підготовку виробництва.

Цехова  собівартість (витрати  на переробку) - Загальновиробничі витрати (амортизація основних засобів, утримання й експлуатація основних засобів, інструмент, інвентар, заробітна плата цехового персоналу і допоміжних робітників з відрахуваннями на соціальні потреби та інші витрати виробничого підрозділу)

Виробнича собівартість - Загальногосподарські витрати (заробітна плата адміністративних працівників і працівників функціональних підрозділів з відрахуваннями на соціальні потреби, амортизація адміністративних будівель, витрати на утримання адміністративних приміщень, податки, що включаються в собівартість продукції, відсотки за банківський кредит, інші загальногосподарські витрати), Втрати від браку (технологічні).