Шпаргалка по "Філософія"

Для позначення метатеоретичного рівня наукового пізнання пропонується введення в методологію пізнання порівняно нового поняття — "архетип наукового мислення" в яке входять як складові елементи поняття запропоновані раніше Куном І Лакатосом ("стиль мислення" та "картина світу", парадигма)

ГЙд поняттям "архетип теоретичного мислення" розуміють сукупність принципів, які  задають певний спосіб теоретичної діяльності для пояснення явищ, визначають вибір засобів цієї діяльності, відбір та прийняття й кінцевих результатів, а також задають певне бачення світу, спосіб його відображення в науковому пізнанні, що в єдності визначає І певний тип теоретичного мислення, І сукупність допустимих заходів теоретичної діяльності

За змістом  принципи архетипного знання поділ  на дві групи

І Принципи, що лежать в  основі наукової картини світу, а також принципи будь-якої конкретної науки

2 Гносеологічні та  методологічні принципи, в яких безпосередньо не відображається реальність, а фіксуються особливості самої пізнавальної діяльності

Провідною рисою І  тенденцією сучасного етапу розвитку наукового пізнання є його гуманізація Мається на увазі не лише гуманістична переорієнтація використання наукових досягнень, а насамперед перебудова методологічних основ науки, стилю мислення, архетипу наукового пізнання Одним з головних завдань гуманізації наукового пізнання є формування нового гуманістичного стилю мислення Серед найважливіших Ідей, що визначають методологічні основи гуманістичної орієнтації сучасного наукового пізнання виділяють два основоположення по-перше, Ідею культури як міри розвитку людини по-друге, Ідею єдиної науки про людину Гуманістичний стиль мислення передбачає відродження на новому витку діалектичної спіралі розвитку класичної Ідеї єдності Істини Добра та Краси як основи та квінтесенції духовної культури в цілому І наукового пізнання як й складової частини зокрема 

2 "Філософія життя" (3. Фреид, А. Бергсон)

В кін 19 поч 20 ст в Європі популярною стає "філософія життя", - Ф Нщше, 3 Оренда, А Бергсона та Ін Представників течи хвилює людина, світ людського життя, а сама людина розглядається ними насамперед як земна біологічна Істота — з волею, Інстинктами, підсвідомим

Філософія життя —  це своєрідний протест проти класичного Ідеалізму який, не переймався проблемою Існування конкретної людини з й стражданнями І пориваннями Гаслом є "людина понад усе"

Центральним поняттям філософи Нщше є "життя", проявами якого виступають "становлення" І "воля" Життя — постійне становлення, боротьба, процес, а не предмет І субстанція Поняття волі у Нщше багатозначне І метафоричне Це І рушійна сила будь-яких процесів у неорганічному світі, боротьба за виживання до розширення власного я до самоствердження, це — воля до влади

Людину Нщше розглядає як біологічну недовершену, хвору Істоту, оскільки в ній тваринні Інстинкти значною мірою підмінені розумом Тіло людини, на його думку, є значно більшим розумом, ніж сам розум Життя І воля, що лежить в його основі, є вищими цінностями, а все Інше — лише засоби, підрядні цінності Висуває теорію надлюдини, що все може, за нею майбутнє В образі надлюдини філософ намагався стати по той бік добра І зла

Зігмунд Фрейд - засновник психоаналізу, за вчинками людей І явищами культури бачить несвідоме, насамперед сексуальні потяги Людину мислитель трактує переважно як біологічну Істоту з притаманними їй потягами до задоволення І агресії, а культуру як чинник, що блокує ці біологічні поривання людини Заслугою Фрейда є те, що він зробив несвідоме центром свого аналізу І намагався розкрити механізми взаємодії несвідомого І свідомого

Фрейд розпочав нову епоху в розумінні людини, яка виходить з динамічної напруги між біологічними І соцюкультурними чинниками в людині

Основною  категорією філософи Анрі Бергсона є життя, яке він розуміє як "творчу еволюцію", як "життєвий порив" Все суще перебуває, на думку Бергсона, в безперервній зміні, пориванні, творчості; яка на кожному з етапів включає дві протилежні сторони — пасивну, що тягне вниз, І активну, що, відштовхуючись від цієї, прагне піднестись вверх

В пізнанні людини він розрізняє інтелект і інтуїцію. Інтелект зводить життя до сукупності речей Інертних І незмінних Мета — оволодіння світом Сутність життя, на думку Бергсона, не схоплюється Інтелектом Життя, на його думку, здатна охопити лише інтуїція, яка на відміну від Інтелекту є незаштересованим споглядачем світу

Відрізняє закрите І  відкрите суспільство Перше подібне до мурашника, консервативне, прагне нівелювати Індивіди Друге — прогресивне, різноіндивщуальне 

3 Липинський В." Листи до братів-хліборобів"

У творі описується, як автор 'Листів' бореться з тупістю панів І Інтелігенції Без власної української держави не може бути Української нації ( а без неї не може бути Української землі) Закликає панів до національної єдності народу

Він говорить, що Москва І Варшава не допоможе, тому тільки боротьба дасть свою влада на своїй землі Він звертається до Інтелігенції та панів, що народ стане вільним тоді коли він свою голову вирве Із Московської Варшавської неволі Потрібно відкинути ту правлячу верству, що повертається лицем до Москви І Варшави Народ І Демократія - це не синоніми Народ був є І завжди буде, але народ сам не править А ті хто править повинен мати честь, совість, вірність, розум Нація для нас - це всі жителі даної землі, держави, а не "пролетаріат", віра Потрібно обійняти всі маси, мови, племена в одну українську націю

Засуджує  українських соціалістів та націоналістів, що ототожнюють націю з мовою, вірою

Українець є  всякий, що старається щоб Україна перестала бути колонією

 

Білет№22

 

 

1 Поняття суспільство  в філософській традиції

Античні мислителі (Платон, Арістотель, Епікур та ін) дали світові  перші теоретичні уявлення про соціум як систему співжиття людей. Гармонія, справедливість виступали єднальною силою суспільства, яке ототожнювалось з державою. У праці "Держава" Платон дає обґрунтуванн стабільності ідеальної держави-суспільс., в основу якої кладе поділ населення по духу на три верстви: керманичі, стратеги, виробники.

Арістотель також проводив паралель між людиною і суспільством. Але він розглядав не суспільство  похідним від людини як державної  істоти, а навпаки, у нього людина похідна від суспільства. За його переконанням, людина за межами держави  є абстракція, що поза суспільством вона реально така ж неможлива, як неможлива жива рука, відокремлена від тіла. Тлумачення суспільства як своєрідної цілісності, самостійної реальності дістало назву "соціального універсалізму".

Епікур і його прибічники вважали, що люди, відчуваючи потребу одне в одному, об'єднались в одне суспільство, розподіливши між собою окремі суспільні обов'язки, особливо ті, що стосувались безпеки, і затвердивши правила стосунків між собою. Тобто суспільство постає результатом свідомої угоди між окремими людьми про устрій їх спільного життя. Подібна інтерпретація одержала назву "соціального атомізму". В епоху домінування середньовічного християнського світогляду в поглядах на суспільство переважав "соціальний універсалізм", філософською основою якого на той час виступав неоплатонізм. Суспільство ототожнювалось з "тілом Христа".Та вже у ХУН-ХУНІ ст. відновлюються ідеї Епікура про суспільство. Мислителі Нового часу Гоббс, Локк І Руссо знову актуалізували ідеї добровільної угоди між людьми як вихідного принципу влаштування громадського життя. На сьогодні існують різні підходи до вияву суспільного, а отже, і суспільства як з боку соціального універсалізму, так і соціального атомізму. Простежується як їх переплетіння, так і своєрідний синтез, засвідчуючи складність феномену дослідження. Можна говорити про двоаспектність сучасного тлумачення суспільства_. _3 одного боку, це система зв 'язків і стосунків, у якій і завдяки чому люди, взаємодіючи між собою і природою, здійснюють свою життєдіяльність. В такій інтерпретації поняття "суспільство" означає не просту сукупність індивідів, а систему зв'язків і стосунків, у які вступають індивіди, проявляючи свою сутність. А з другого суспільство — це особлива форма інтеграції життєдіяльності індивідів у цілісність як реальність, що може успішно функціонувати тільки завдяки участі духовної енергії кожного індивіда. Людина живе в суспільстві не тому, що такий спосіб буття є для неї найбільш зручним, а тому, що це відповідає її єству як суспільної істоти. Суспільство, таким чином, є дійсною, цілісною реальністю, а не похідним, що об'єднує окремих індивідів. Більше того, воно є єдиною реальністю, в якій нам конкретно дана людина. 
2 Історична школа філософії науки

Історична школа  філософи науки сформувалась у 60-х роках в США Представниками цієї школи є вчені, які досліджували Історію науки — Т Кун, І-Лакатос, П Фейєрабен І т д Вони звернули увагу на дослідження ролі соціальних факторів у розвитку науки Йдеться, зокрема, про вплив соціальних відносин (демократії І тоталітаризму), наукової спільноти^ прийнятих вченими критеріїв І оцінок науковості на розвиток наукового знання

В своїй праці "Структура наукових революцій" Кун заперечує модель, яка розглядала Історичний розвиток науки як процес кількісного накопичення безумовних Істин Ця модель, на його думку, не враховує особливостей знання в ту чи Іншу епоху_д Ігнорує залежність наукового знання від наукової спільноти

Історичний  розвиток наукового знання Кун тлумачить таким чином "нормальна наука" розвивається кількісно накопичуючи знання до тих пір. поки парадигма забезпечує розв'язання проблем, що постають в дослідженні Коли можливості парадигми вичерпуються, настає наукова революція, в процесі якої відбувається заміна парадигми При цьому філософ заперечує будь-який логічний зв'язок між попередньою І наступною парадигмою (наприклад, між механікою Ньютона І механікою Ейнштейна) Історичний розвиток науки, на його думку, позбавлений будь-якого вектора й цілі

І Лакатос  запропонував модель розвитку науки, яка грунтується на змаганні "дослідницьких програм" Дослідницька програма, за Лакатосом, включає прийняте за Істину жорстке ядро" (органічне утворення з певних непорушних принципів) І позитивну евристику" — виведені з ядра твердження, на основі яких формуються проблеми І гіпотези

Теорія, на думку Лакатоса, змінюється Іншою не тоді, коли відкриваються факти, що суперечать даній теорії, а тоді, коли конкуруюча теорія краще передбачає нові факти "Дослідницька програма вважається прогресуючою, коли вона може передбачувати нові факти, І програма регресує, коли й теоретичний ріст відстає від й емпіричного росту"

П Фейєраоенд, творець  анархічної епістемології", виступає проти будь-яких універсальних методологічних принципів чи норм Будь-який принцип може бути відхилений І замінений Іншим Причому в цій заміні відсутня якась доцільність, тобто тут не йдеться про рух у напрямі довершеності, істини і т ін

Л Лаудан наголошує на ролі традицій в розвитку наукового знання Традиція, на його думку, включає кілька теорій, певне метафізичне підгрунття І має певну Історію Виходячи з цього, вона визначає методологію дослідження Лаудан намагався задати певний вектор (напрям, ціль) в розвитку науки На його думку, при виборі теорій перевагу слід віддавати тій, яка в даний момент вирішує найбільшу кількість найважливіших проблем

Історичний  розвиток філософи науки яскраво засвідчив такі Істини 1) прагнення "звільнити" науку від "метафізики" є утопією, не можна провести чіткої межі між філософським І науковим знанням, 2) не виправдались сподівання розбудувати "наукову" філософію 3) виявилась хибною модель науки як чисто логічного конструкта, який розвивається шляхом вдосконалення Принципи, критерії науковості виявились залежними І від соціальних факторів, І від практичної доцільності 

3  Донцов Д. "Дух нашої давнини"

Суть кожної проблеми лежить у питанні формотворчої, будівничої правлячої касти (була вона мудра відважна й сильна моральна була І держава, була вона слаба або вироджувалась, розкладалася І гинула)

Кожна сильна суспільність міцна твердим моральним законом, що над нею панує, якого живим символом І прикладом є І"І правляча верства Правляча верства - має бути мудра, чесна, вона грає основну роль у суспільстві Де сили морального закону слабне наступає розпад

Кожен повинен  займати своє місце в суспільстві  І виконувати свої обов'язки Головна роль надається Інтелігенції

Автор засуджував соціалізм, соціальну концепцію (Ідея приватної власності І Ідея колективізму була притаманна більшовикам)

Селянська культура може бути по своєму багата, але брати й за формуючу засаду це абсурдно

Він допускає що здібні люди нижчої касти можуть перейти у вищу (навіть потрібні) Він також підтримує стійкого лідера, який має внутрішній вогонь

 

Білет№23

 

 

1 Особа і суспільство.  Онтологія соціального.

Суспільство одного боку, це система зв'язків І стосунків, у якій І завдяки чому люди, взаємодіючи між собою І природою здійснюють свою життєдіяльність А з другого— це особлива форма Інтеграції життєдіяльності Індивідів у цілісність як реальність що може успішно функціонувати тільки завдяки участі духовної енергії кожного Індивіда

Тобто суспільство  в сучасному розумінні є чимось більшим, ніж проста єдність у розумінні однотипності життя Воно є певною єдністю І спільністю, яка виявляє себе в об'єднаності, спільності життя, його упорядкованості І функціонує як єдине конкретне ціле

Людина живе в суспільстві не тому, шо такий  спосіб буття є для неї найбільш зручним, а тому, що це відповідає й єству як суспільної Істоти Суспільство, таким чином, є дійсною, цілісною реальністю, а не похідним, що об'єднує окремих Індивідів Більше того, воно є єдиною реальністю, в якій конкретно дана людина

Люди як об'єкти І суб'єкти суспільного буття характеризуються не лише Індивідуальними ознаками, а й мають загальнозначиме — соціальне, зумовлене обставинами їхнього суспільного Існування умовами мат виробництва, соц устроєм, політ організацією, наявним рівнем суспільної свідомості І культури